Василь Сухомлинський
СТО ПОРАД УЧИТЕЛЮ
13. ЯК ВЕСТИ УЧНІВ ВІД ФАКТІВ ДО АБСТРАКТНИХ ІСТИН*
Вам, звичайно, доводилося зустрічатися з таким явищем: учень добре запам’ятав (завчив) правило, закон, формулу, висновок, але не вміє користуватися своїми знаннями, застосовувати їх, а трапляється й так, що не розуміє суті того, що завчив. Це зло особливо дається взнаки у вивченні граматики, арифметики, алгебри, геометрії, фізики, хімії, тобто предметів, зміст яких становить систему узагальнень, а знання з яких виявляються насамперед в умінні застосовувати ці узагальнення в практичній роботі. Звичайно в таких випадках говорять: учень визубрив, не розуміючи. Але чому ж він визубрив? Що необхідне для запобігання зубрінню — цьому великому злу?
Запам’ятовування (заучування) має грунтуватися на розумінні. Ведіть учнів до запам’ятовування через осмислення (усвідомлення), розуміння численних фактів, речей, предметів, явищ. Не допускайте запам’ятовування того, що ще не усвідомлене, не осмислене. Шлях від осмислювання фактів, речей, явищ до глибокого розуміння абстрактної істини (правила, формули, закону, висновку) лежить через практичну роботу, що якраз і є оволодінням знаннями.
Досвідчені вчителі вміють учити дітей так, що запам’ятовування здійснюється в процесі осмислювання — мисленого заглиблення у факти, предмети, явища. Учитель веде до запам’ятовування правила і свідомого вміння користуватися ним, аналізуючи численні факти. По суті, правило багато разів осмислюється на все нових і нових фактах. Учні поступово переконуються, що вони мають справу з істиною узагальнюючого характеру. Застосування цієї істини до багатьох слів розуміється як правило. Воно й запам'ятовується завдяки тому, що осмислюється багато разів.
У досвідченого вчителя правило, висновок запам’ятовуються без спеціального заучування: осмислювання фактів є водночас поступовим запам’ятовуванням узагальнення. І чим яскравіше виступає єдність осмислювання й заучування, тим свідоміші знання, тим більше вміє учень застосовувати знання в практиці. Уміння застосовувати знання в практичній роботі взагалі залежить від того, як, яким шляхом учень прийшов до запам’ятовування знань. Якщо вони заучені без осмислювання, аналізу фактів, явищ, учень не вміє їх застосовувати.
Це дуже важлива закономірність педагогічного процесу. Багаторічний досвід привів мене до висновку: якщо учень уже в початковій школі опановує абстрактні істини в процесі осмислювання фактів, явищ, він здобуває дуже важливу рису розумової праці — уміння мислено охоплювати низку взаємозв’язаних речей, предметів, фактів, обставин, явищ, подій, іншими словами, він уміє думати над причинно-наслідковими, функціональними, часовими та іншими зв’язками. Я на численних фактах переконався, що вміння думати над умовою арифметичної задачі (особливо в IV — V класах) якраз і залежить від того, як дитина оволодіває абстрактними узагальненнями. Не вміють думати над задачею, не вміють мислено охоплювати залежність між величинами ті школярі, які заучують абстрактні узагальнення без осмислення достатньої кількості фактів. І навпаки, якщо запам’ятовування абстрактної істини в розумовій праці школяра грунтується на мисленому заглибленні в факти, якщо він, не заучуючи, запам'ятав, він бачить в арифметичній задачі не якусь комбінацію цифр, а залежність між величинами. Читаючи умову задачі, осмислюючи її, він спочатку абстрагується від чисел, розв’язує задачу в загальному вигляді, без конкретних арифметичних дій.
На численних фактах, на долях дітей я переконався, що відставання учнів з арифметики (а потім і з алгебри) — це результат важковловимих недоліків у розумовій праці, про які йде мова. Про міжпредметні зв’язки говориться дуже багато. Кожному вчителеві ясно, що треба шукати в своєму предметі точки зіткнення з матеріалом інших предметів. Але міжпредметні зв’язки полягають не тільки в цьому. Найглибші зв’язки — я в цьому твердо переконаний — лежать не стільки в змісті фактичного матеріалу, скільки в характері розумової праці. Побудована на наукових основах розумова праця школяра приводить до того, що математика допомагає дітям засвоювати історію, а історія сприяє розвитку математичних здібностей.
Відомо, що каменем спотикання для багатьох учителів початкових класів і викладачів мови та літератури є свідоме засвоєння граматичних правил. Неграмотність значної частини учнів — велике зло школи.
Я знаю такий факт: учень під час першого вивчення матеріалу з мови не засвоїв його твердо. Він робив багато помилок на це правило. Прагнучи усунути відставання, учитель час від часу давав учневі вправи на відповідні правила. Він учив: спочатку повтори гарненько правила, а потім виконай вправу. Нібито ця робота мала привести до позитивного результату, але цього не ставалося: учень до X класу допускав помилки, зробив їх і в екзаменаційному творі. У чому ж справа? Де причина цього дивного явища?
Багаторічний досвід привів до висновку: залежність між умінням (чи невмінням) застосовувати знання й осмислюванням фактів у процесі опанування знань найяскравіше виявляється під час вивчення граматики. Тут вирішальне значення має перше ознайомлення з абстрактною істиною, узагальненням (граматичним правилом). Не допустити того, щоб під час першого вивчення матеріалу учень допустив багато помилок і разом з тим завчив правило й правильно формулював його — завдання не таке просте, як здається з першого погляду. Тому про перше вивчення матеріалу треба говорити спеціально.
* Текст адаптовано
За матеріалами: В.О. Сухомлинський. Сто порад учителеві. Вибрані твори в п'яти томах. Том другий. Видавництво "Радянська школа", 1976, стор. 456 - 458.
Більше порад від Василя Сухомлинського:
Василь Сухомлинський, "Сто порад учителеві"
Книга "Сто порад учителеві" написана російською мовою протягом 1965 - 1967 років. Уривки з роботи друкувалися російською мовою в журналі “Народное образование” (1969, №5,6,9) й українською мовою в ряді номерів газети “Радянська освіта” у 1971 та 1972 роках. У повному об’ємі вперше опублікована українською мовою у 1976 році в другому томі п’ятитомного видання вибраних творів педагога.