"Живуть у темному-темному лісі два найліпших друга: Ведмедик і Зайчик. Якось вранці Ведмедик вирішив піти порибалити. Взяв він вудку, кошик і пішов до озера, заздалегідь мріючи про смачну смажену рибку. Дорога проходила повз хатинку Зайця.
– Зайти до Зайця, чи не зайти? – вагався Ведмедик.
В цей час Заєць вийшов зі своєї хатинки і помітив Ведмедика.
– Привіт, Ведмедику! – голосно привітався Зайчик.
– Привіт, Зайчику, – тихо відповів йому Ведмедик.
– Ти порибалити зібрався?
– Та, от захотілося смаженої рибки на обід!
– Яка чудова ідея! – зрадів Зайчик. – Будь ласка, візьми мене з собою! Ведмедик замислився: «Ось візьму я його з собою. Сяде він поруч на бережку і почне мою рибку виловлювати. Це ж мені тоді рибки не вистачить». (Ольга Лапушена)
"А у натхнення – все ж! – немає меж.
Воно – само! – долає всі кордони.
А у житті – що втратиш, що знайдеш... –
На рушнику і чорним, і червоним!
Співає серце – і коли мовчиш!
Навкруг трамваї – мов крилаті гори...
Травневий Львів і весняний Париж –
Це недалеко, це вже зовсім поруч!"(Володимир Даник)
"...У Світлій Долині в зоряній колисоньці лежала маленька зіронька. Така крихітна, що її не було видно за подушечкою й ковдрочкою з люльки. І це зовсім не дивно, адже народжена Світлиночка лише перед світанком, в кінці минулої ночі! Та вона вже знала, що обов'язково, як тільки завечоріє, має вийти на небо, усміхнутися-привітатися до всіх родичів-зіроньок і мешканців Землі й нарешті дізнатися про своє особисте місце на небозводі! Вона знає й те, що в їх роду споконвіків заведено, аби усі зірочки щоночі виходили на свій Пост і невтомно трудилися — світили й світили аж до появи перших промінців особливої зірки — Сонця, яке працюватиме вдень замість усіх-усіх інших зірочок! Тоді зіроньки можуть спокійно йти спати, щоб відновити свої Добрі Сили..." (Галина Римар)
"Так, цю книгу треба і читати, і дивитись. І навіть більше дивитись, аніж читати. Бо це книга карикатур відомого українського художника. Любимо карикатури?! Звичайно ж, любимо... Але, бува, поглянувши на карикатуру... усміхнувшись... засміявшись... можемо усе ж і не звернути увагу на те, хто ж... творець дотепного малюнка. А тут у книзі порівняно невеликого формату, книзі, де трохи більше, ніж шістдесят сторінок, карикатури одного художника. Отож і не помітити, а хто ж малював... ну, просто неможливо. Бо і загалом книги художників-карикатуристів зустрічалися мені не часто. [...] Отож, книга Анатолія Василенка “Дошкульним олівцем. Графічні нотатки про наші непорядки”..." (Володимир Даник)
"Крапля борщу упала на шкіру. Абищиця, а він здригнувся. У мозку щось знову рвонуло, мовби порох розсипався по тілу і якимось дивним чином вийшов через усі м’язи одночасно назовні укупі з потом. Вдихав повітря через рот, а видихнув через шкіру. Ще трохи — й усе спокійненько. Розшарувався, розсипався, а тоді знову докупи, як віяло — з’єднаними частинами у крило. А коли його триблисте тіло розслаблене, він відчуває себе маленьким хлопчиком, у якого, як при створенні світу, все — одне ціле, єдино правильне, таке, що не викликає жодних сумнівів. Тим біленьким синьооким хлопчиком, який ще не здогадується про двозначність світу, не те, що про багатовимірність, який щиро не підозрює про поділ на позитивне і негативне, не мастить собі голову думками про кордони між взаємно протилежним, йому анітрохи не важливо, величні вони чи не величні, адже попереду до сприйняття багатовекторності ще так далеко..." (Галина Мирослава)
Галина Мирослава. "Добраніченьки" – збірка віршів малятам до сну (читати та слухати, відео)
"Наступає ніч на п’яти,
Треба спатоньки лягати,
Десь завдальшки ходять сни.
Тихше, чують все вони.
А наш місяць вайлуватий
Зорі в ріжки йде збирати,
Хмари похапцем хапає,
Геть від себе відганяє..."(Галина Мирослава)
"...Пильно слухала Катруся
І горнулась до бабусі.
Пам'ятай і ти, дитино,
Головне в житті ‒ родина!"(Ольга Науменко)
«Найбільший скарб» – добірка повчальних віршів Ольги Науменко з ілюстраціями Костянтина Лапушена
Читаймо цікаві, пізнавальні та повчальні вірші про звіряток від Ольги Науменко з ілюстраціями Костянтина Лапушена: «З ким поведешся, від того і наберешся», «Котикова наука», «Найбільший скарб», «Носоріг та його ріг», «Спір», «Кіт Василь і кістка».
Дитячі вірші від Ольги Науменко, складені за народними прислів'ями:
«Зробив діло - гуляй сміло»
«З добрим дружись, а лихих стережись!»
«З ким поведешся, від того і наберешся!»
«Нових друзів май, а старих не забувай!»
«Яка хата, такий тин, який батько, такий син!»
«Де розумний промовчить, дурень голосно бурчить».
«Хотів зробити спішно, а вийшло смішно».
«Хто рано встає, тому Бог дає».
«Сім раз відмір, один відріж».
«Добре діло роби сміло»
Ольга Науменко. "Урок малювання" – добірка дитячих віршів з ілюстраціями Катерини Сліпченко
Читаймо дитячі вірші про звіряток від Ольги Науменко, ілюстровані художницею Катериною Сліпченко: "Урок малювання", "Чотирилапий бешкетун", "Лісова суперечка".
Справжні й вигадані історії, захоплюючі сюжети обіцяють маленьким читачам незабутні пригоди у країні казок. «Гомінка стежинка» – третя книга з казкової серії письменниці Марії Дем’янюк.
"Не відпускай той дивосвіт,
Який в очах твоїх розквіт.
Біжи за ним по травах, росах,
Лети по стежці журавля,
Де не закінчиться земля.
Не зупиняйся, все вдихни
А ж потім з легкістю зітхни."(Юлія Хандожинська)
"Березіль-березінь**,
До берізочок плиплинь
У березовім гаю,
Скажи кожній:
– Напою.
Най твій стан якнайнайшвидше
Набирає феєрично
Сил з землі. Сил від коріння
Для листочків, для цвітіння
І гладенької кори,
Білі й чорні кольори,
Для гілок, обвислих ніжно,
Ди-во-вижно..." (Галина Мирослава)
"Колядчане коляча́ лагідком
Колядує колядочку уцілок-цілком."(Галина Мирослава)
"Біля теплого віконця Ясочка вмостилась,
І уважно на дорогу дівчинка дивилась.
А на вулиці сніжинки у танку кружляли
І на землю, як пір’їнки, лагідно лягали..."(Ольга Науменко)
"У неділю із батьками
Між базарними рядами
Неквапливо я блукала,
Цікавеньке щось шукала.
Раптом бачу трохи збоку
Одну яточку високу,
А що в ній, не видно геть,
Бо дітей набилось вщерть."(Ольга Науменко)
«
"Досі, о Θεο, мій Боже, я пам'ятаю ту хвилю, ту пінну фалю, близьку до темного фіолету у своїй основі, ті бульки її слини, що прикидалися вовною, по її краях. Вона котилася навіжено по білому піску Теодосії, такому білому, як моє ще не віддане сонцю тіло першого в житті дня на морі. Пам'ятаю її непогамовність, її швидкість за спиною. Це перша у житті подія, яку легко й часто відчитую мимоволі з пам'яті. Пам'яті трирічної дівчинки, якою я давно вже не є. Вона поки вміє читати лише по губах, але після цього випадку втікатиме у книжку, аби ковтати світ складами. Тіло кує страх, під серцем загусає невитиснений назовні крик, птахи зі своїм "кр" над головою, о Θεο, це вперше побачений Крим, мить — і ця скажена фаля накриє, фалатне, не лишиться нічого, хіба маленькі фалати тіла на піску, переламані, як дерево на картині Юліана*. Я не знаю, що це, досі не знаю, але залишаю тіло на піску пляжу і підіймаюсь над ним вище хвилі, значно вище. Так високо, що бачу цілий пляж і перелякану маму, яка біжить до залишеного мною на піску тіла..." (Галина Мирослава)
Художник Костянтин Степанюк. Пейзажна лірика Рівненщини (онлайн-галерея авторських світлин)
Відомий український художник-пейзажист Костянтин Костянтинович Степанюк — людина неординарна. Він — завжди у пошуку нових ідей у творчості та джерел для свого натхнення. Окрім викладацької діяльності, написання олійних полотен та створення неймовірно красивих виробів із дерева, митець захоплюється фотографією. На тисячах його світлин, зроблених професійною камерою, можна спостерігати, як міняється природний ландшафт протягом року, як зачаровує художника місцина, де він мешкає та працює. Тож пропонуємо нашому шановному глядачеві долучитися до онлайн-перегляду фотогалереї, яку нам люб'язно дарує автор. Насолоджуймося та надихаймося!
"Не забула. Вона таки пам'ятає село, усі його вершки й ровені з кривульками доріг, усі його крайчики. Саме зараз вони стали прикутками її хворих очей, якими вона так гостро бачить у своїй уяві. Високі порости навколо вузької річечки з викрутами, раптові верниводи, глухий бір з місцями опалин і погарів усередині нього, зрубанки зі мшаними пнями. Мочарі, ті жабокряківки в сосновому ліску за кілька метрів від старої хати. Крини перед очима — бери й рви. Вона обережно обходить їх знову, хоча не підіймається з місця, і, як колись, заплутується у виприннику довкола. Теплим світлом проскакує на обличчі усмішка. Які ж ті дитячі остроги рідні! Невисокі пагорби за селом, звідки з сестрою пильнувала за дорогою, остерігаючись несподіваної появи порушників спокою. Там, біля старезного, верхами коріння по піску, дуба приховане цілюще джерело..." (Галина Мирослава)
