Василь Сухомлинський
СТО ПОРАД УЧИТЕЛЕВІ
11. ЗНАННЯ — І МЕТА, І ЗАСІБ
Я тисячу разів переконувався: однією з причин труднощів, на які натрапляють діти в навчанні, є те, що знання залишаються часто для них нерухомим вантажем, нагромаджуються мовби «про запас», «не йдуть в обіг», не застосовуються (передусім для здобування нових знань).
У практиці навчально-виховної роботи для багатьох учителів поняття "знати" означає вміти відповідати на поставлені запитання. Такий погляд штовхає вчителя на однобоку оцінку розумової праці й здібностей учнів: здібним і знаючим вважається той, хто вміє зберігати знання в пам’яті і на першу вимогу вчителя «викласти» їх.
До чого це веде на практиці?
До того, що знання мовби відчужуються від духовного життя школяра, від його інтелектуальних інтересів. Опанування знань перетворюється для школярів в обтяжливе, надокучливе заняття, від якого хочеться швидше звільнитися.
Треба насамперед змінити погляд на суть понять "знання", "знати". Знати — це значить уміти застосовувати знання. Про знання можна говорити лише тоді, коли вони стають чинником духовного життя, захоплюють думку, пробуджують інтерес.
Активність, життєвість знань — це вирішальна умова того, щоб вони повсякчас розвивалися, поглиблювалися. Знання лише тоді й живуть, коли розвиваються й поглиблюються. Тільки за умови розвитку знань здійснюється закономірність: чим більшими знаннями володіє учень, тим легше йому вчитися. На практиці, на жаль, нерідко трапляється навпаки: з кожним роком учневі вчитися все важче й важче.
Яка ж практична порада випливає з цих істин?
Прагніть того, щоб знання учня були не кінцевою метою, а засобом, щоб вони не перетворювалися в нерухомий, мертвий багаж, а жили в розумовій праці школяра, в духовному житті колективу, у взаєминах між школярами, у тому живому і безперервному процесі обміну духовними багатствами, без якого не можна собі уявитп повноцінного інтелектуального, морального, емоційного, естетичного розвитку.
Що і як практично робити для цього?
У початкових класах, уже з перших кроків навчання найважливішим елементом знань стає слово, точніше, реальний, навколишній світ, який виражається в слові і відкривається перед дитиною новими, зовсім не відомими їй до вступу в школу, гранями. Перші і, на мій погляд, найширші кроки по сходах знання дитина робить завдяки пізнанню світу через слово.
Як важливо, щоб слово жило, трепетало в свідомості дитини, щоб воно стало для неї інструментом, за допомогою якого вона опановує знання. Якщо ви хочете, щоб знання не перетворювалися у мертвий, нерухомий багаж, зробіть слово одним з найголовніших інструментів творчості.
У практичній роботі досвідчених учителів ця спрямованість навчання і виховання виявляється в тому, що в розумовій праці на першому місці стоїть не заучування, не запам’ятовування чужих думок, а роздуми самого учня як жива творчість, як пізнання предметів, речей, явищ навколишньої о світу за допомогою слова, як пізнання в зв’язку з цим найтонших відтінків самого слова.
Ми з дітьми прийшли в осінній сад. Яскравий, сонячний день «бабиного літа», ласкаві промені гріють землю і нерухомі дерева, гілля яблунь, груш, вишень у різнобарвному вбранні. Я розповідаю дітям про золоту осінь, про те, як готується до тривалої й холодної зими все живе в природі: дерева, насіння рослин, що впало на землю, птахи, які в нас зимують, комахи.
Переконавшись, що діти переживають, відчувають багатство змісту й емоційного забарвлення слів і словосполучень, я пропоную малятам розповісти про те, що вони бачать і відчувають. На моїх очах, ось зараз народжуються напрочуд тонкі й яскраві думки про навколишню природу: «У голубому небі розтав табун білих лебедів...», «Дятел стукає по корі дерева, і дерево дзвенить...», «Біля дороги цвіте самотня ромашка», «Лелека стоїть у гнізді й дивиться кудись далеко, далеко...», «На квітку хризантеми сів метелик, гріється на сонечку...»
Діти не переказують моїх слів, а висловлюють своє. Думка живе, збагачується, у дитини виробляється уміння думати, вона переживає почуття радості мислення, яке не можна ні з чим порівняти, насолоду від пізнання. Вона відчуває себе мислителем.
Чи доводилося вам спостерігати (або чути від інших учителів), що дитина буває байдужою до слова вчителя? Ви їй розповідаоте щось цікаве, а вона сидить із згаслим поглядом, ваше слово пе доходить до її серця. Ви маєте всі підстави турбуватися: ця байдужість, несприйнятливість до слова — велике горе в навчанні; якщо це горе пустило глибокі корені, людина мовби відчужується від навчання.
Чому трапляється ця біда, де її корені?
Дитина стає байдужою, несприйнятливою до слова, якщо слово не живе в її душі як засіб творчості, якщо вона тільки заучує чужі думки і не творить своїх та не виражає їх словами. Бійтесь байдужості, бійтеся згаслого погляду дитини! Навчіть її активно, пристрасно ставитись до слова!
За матеріалами: В.О. Сухомлинський. Вибрані твори в п'яти томах. Том другий. Видавництво "Радянська школа", 1976, стор. 452 - 454.
Більше порад від Василя Сухомлинського:
Василь Сухомлинський, "Сто порад учителеві"
Книга "Сто порад учителеві" написана російською мовою протягом 1965 - 1967 років. Уривки з роботи друкувалися російською мовою в журналі “Народное образование” (1969, №5,6,9) й українською мовою в ряді номерів газети “Радянська освіта” у 1971 та 1972 роках. У повному об’ємі вперше опублікована українською мовою у 1976 році в другому томі п’ятитомного видання вибраних творів педагога.