Дмитро Чуб (Нитченко)
ЖИВИЙ ШЕВЧЕНКО
ШЕВЧЕНКО Й ДІТИ
Велику людську рису бачимо і в поводженні Шевченка з дітьми, з своїми сестрами, батьками, а особливо з матір’ю, про яку з великою любов’ю згадує в багатьох творах. Вирвавшись з неволі і поринувши в життя вищих шарів суспільства, інтеліґенції, він не забув своєї України, свого села, не забув сестер, братів, що лишились кріпаками, у злиднях, навпаки, він щораз турбується їхньою долею, при першій можливості надсилає їм гроші, домагається їхнього звільнення з кріпацтва.
Діти ж, людські діти, завжди були предметом його любови й радости. Діти його теж любили безмежно. Його щедрість і любов до дітей бачимо у розповіді однієї киянки, в сестри якої (як згадує біограф Шевченка — Чалий) Тарас Григорович прожив три тижні, приїхавши на Україну після заслання.
Малюнок Тараса Шевченко "У Києві" (олівець)
Не бажаючи замешкати в центрі Києва, Шевченко пішов на Поділ, і незабаром опинився на Преварці.
— Йшов та йшов, — так розповідав Шевченко тій жінці, — бачу, хатина стоїть, не то панська, не то мужича, біла-біла, наче сметана, та ще й садочком обросла, а надворі розвішані дитячі сороченята, сушаться та й рукавчатами махають, ніби кличуть мене до себе, от я й зайшов умовитись про кватиру і попросив хазяйку погодувати мене в борг.
— Хто ж ви такий? — запитала та господиня.
— Як бачите, чоловік собі! — відповів незнайомий.
Та не зважаючи на таку дивну пропозицію — погодувати і попоїсти в борг, хазяйка, можливо, якраз через ту оригінальність прийняла поета на кватиру. За кілька день з’ясувалося, хто був тим оригіналом-кватирантом. З свого боку Шевченко довідався, що його господиня, жінка хвороблива й негарна, була завзятою прихильницею поезій Шевченка, а також любила співати українські пісні. Він був захоплений такою знахідкою: скоро став своєю людиною не тільки для дітей господині, а й для неї самої називаючи її то «тіткою», то «дядиною». А білоголова дітвора, що наповнювала вулицю, приносила йому найприємнішу розвагу. Діти звали його «дядьком».
Якось просить квартирант, — розповідає далі сестра тієї господині, — щоб господиня дозволила няньці Оришці попрати його сорочки і носові хустки, а також щоб господиня позичила йому десять копійок, «бо дуже треба», — казав Тарас Григорович. Господиня охоче зробила те і друге.
Оришка була простою селянською жінкою, ще не зіпсутою міською цивілізацією. Розбираючи передану їй купу білизни, вона помітила два вузлики на кінчиках хусток. Розв’язавши їх, вона знайшла в одному 25 карбованців асигнацію, а в другому три карбованці. Замість того, щоб привласнити собі такий скарб, що становив більше за її річний заробіток, вона щиро сказала господині про свою знахідку. Тарас Григорович не стільки зрадів тим забутим грошам, скільки здивувався незвичайній чесності Оришки, що на ті гроші могла придбати собі повну гардеробу. «Дядина» запропонувала йому переглянути все його майно, що вміщалося у невеличкій валізі, і знайшла за обгортками книжок ще 15 карбованців. Але цими грішми не захотів Шевченко платити за мешкання ні однієї копійки: «бо то, казав він, якісь дурні гроші, коли я зовсім забув про них, а дурному дурна й дорога!»
На ці гроші, дочекавшись неділі, він вирішив накупити дітям гостинців. Дітей набігло з півсотні. Тим часом Тарас Григорович вирушив на базар і накупив стільки ласощів, що ледве доніс до кватирі. Подвір’я посипали свіжою скошеною травою, діти качалися й перекидалися, їхні веселі голоси линули далеко навколо. Але цим справа ще не закінчилась: по обіді перекупка привезла цілий віз яблук, груш, пряників, бубликів та ін. Це друге угощання відбулося вже за містом, на прилеглому до Преварки вигоні, куди господиня, боячись за цілість свого садка, випровадила галасливу ватагу разом із своїм квартирантом. А Тарас Григорович був сам не свій: бігав, метушився, реготав, пустував. Дорослі люди дивилися збоку на це і дивувалися.
Під час свого квартирування на Преварку, Шевченко завжди вставав не пізніше 4-х годин, щоб послухати, як пташки щебечуть ... Молився й умивався він надворі, витягши власноручно із глибочезного колодязя відро «погожої» води.
Любив борщ, затовчений салом і заправлений пшоном, гречані вареники і галушки. По обіді він ішов у садок, лягав під яблунею і голосно скликав дітей на розмову.
"Кого люблять діти, — казав він, — той, значить, ще не зовсім поганий чоловік». Як тільки Тараса Григоровича починав перемагати сон, діти, за умовою, мусіли тихенько його залишати. «Тікаймо, — казали вони, — бо дядько вже хропе» і розбігались.
В зоряні ясні ночі Шевченко любив ходити по двору, іноді до ранішньої зорі, говорячи, «що незчисленні зіроньки не пускають його в хату». Взагалі він спав дуже мало.
Коло 10 серпня 1859 року Шевченко одержав давно очікувані гроші і до дрібниць точно розрахувався з господинею, не забувши жадної послуги, поверх умови, щедро обдарував наймичок, а особливо, як він казав, «дурну Оришку, що не вміла грошей утаїти, бо сказано, у жінки більш серця, ніж розуму».
Напредодні виїзду він приніс господині і її дітям 15 фунтів солодощів, «щоб вони їли та не кашляли». Із слізьми, як пишеться в спогадах, проводили мешканці Преварку любого Кобзаря. Навіть апатична до всього куховарка Федора і та висловилась про нього так: «Наче каміння навалилося на серце, як поїхав дядько», а господиня дому перебування поета в них порівнювала з ясним променем сонця.
Скільки, як бачимо, було тієї невичерпної доброти у Шевченка, скільки щирости й любови до своїх людей, до простих людей, а особливо до дітей. У цій розповіді ми найкраще бачимо вдачу, характер, поводження, душу поета, що приваблювали кожного, хто з ним зустрічався.
Пестлива ніжність, як стверджує Чалий, поширювалась у нього навіть на тварин: не раз захищав він кошенят і щенят від злісних намірів хлопчаків, а пташок, прив’язаних на мотузу, іноді купував у дітей і випускав на волю.
За матеріалами: Дмитро Чуб. Живий Шевченко. (Шевченко в житті). Видання друге, доповнене. Обкладинка П. Вакуленка. Мюнхен-Мельбурн, Видавництво «Дніпрова хвиля», 1963, стор. 57 - 60.
Усі розділи книги Дмитра Чуба "Живий Шевченко" дивіться на нашому сайті:
Дмитро Чуб, "Живий Шевченко" (Шевченко в житті)
Постать нашого велетня Тараса Шевченка зростає в нашій свідомості і в очах культурного світу з року в рік. Новознайдені матеріали, нові праці про життя і творчість поета, невтомна боротьба за Шевченка в Україні і на чужині — все це поволі звільняє образ нашого пророка від фальшування й спотворення, яке уперто провадить ворог від появи першого «Кобзаря», не припиняючи й донині. Та ніякі ворожі заходи невсилі применшити його значення для нас, для історії України, для майбутнього нашого народу. Видання "Живий Шевченко" допоможе глибше познайомити читача, зокрема з приватним життям Тараса Шевченка: яким він був, які мав смаки, уподобання, характер, кмітливість і дотепність, його життьові пригоди, популярність. Книга має розкриває як початки творчости поета, так і зеніт його творчих успіхів. Не менш цікаві розділи розповідають про патріотизм нашого національного велетня, виявлений не лише в творчості, а і в щоденному житті, у діях, а також найінтимніші сторінки життя поета: його кохання, захоплення жінками, спроби одружитися. Усі ці відомості, вибрані серед багатьох джерел, скоментовані й освітлені відповідними поясненнями, підсумками та узагальненнями, допоможуть читачеві домалювати образ дорогої нам людини...
Більше про Тараса Григоровича Шевченка:
