"Гарбузовий рік" - перша дитяча книжка Катерини Бабкіної. Це низка історій про мешканців садиби в місті. Як речі, птахи, овочі та інші рослини, авта, візки, іграшки, трави, тварини, люди й діти взаємодіють між собою? Вони багато що знають і вміють, особливо овочі. Будь до них уважний або уважна і вони все тобі розкажуть, а дещо навіть покажуть.
Катерина Бабкіна
ГАРБУЗОВИЙ РІК
(уривок)
Завантажити текст уривку з книги Катерини Бабкіної "Гарбузовий рік" (txt.zip)
Хто потрібен в міському саду
У спеку Велосипедикові завжди було неспокійно - лоскотно і тремко до нього бралася іржа, фарба на рамі лущилася від сонця.
- Ось ти, - сказав Велосипедик до Гарбуза, - виріс скраю, під самим парканом, і яка з тебе користь? У нас же не город, Тато сам каже - росте що попало. Значить, і ти «що попало».
А Гарбуз не сказав нічого, тільки всміхнувся.
- Ми - «що попало»? І ми - «що попало»? - задзвеніли на кущі недостиглі зелені Помідорчики, тонкими голосами обурювалися Порічки, але що вони всі разом говорять - того було не розібрати.
- Взагалі, навіщо у місті сад? - вів далі Велосипедик. - І ці груші та яблука - висять собі десь високо, ніхто їх дістати не може. Зате як мало сонця потрапляє крізь гілля у вікна. А восени груші та яблука падають, і можуть когось або щось пошкодити!
- Хлопчик любить лазити по деревах, - сказав розважливо Гарбуз, - а на груші висить Гойдалка. На Гойдалці гойдається Хлопчик, а іноді, місячними ночами, навіть Тато із Мамою.
- Та-а-ак, - тихо зітхнула, погойдуючись у теплому повітрі, Гойдалка.
- Я чухаю об дерева спинку, - сказав Цуцик. Він ліниво примостився під стіною, в тіні будинку, на теплій бруківці садової доріжки. - Хоча більше мені подобається чухати спинку до меблів у будинку. Але це зась.
- Ну, гаразд, - згодився Велосипедик, - дерева хай будуть. Але оця трава і грунт. Мокра земля, хробаки, торішнє листя, бр-р-р - кому це треба? От би був рівний гладенький асфальт, чистий, заметений, від будинку і, - Велосипедик зробив драматичну паузу, - аж до самої дороги!
- Та ж я тут росту! - суворо сказав Гарбуз.
- Ми всі тут ростемо, - запищали Порічки та Помідорчики.
- Ростемо, ростемо! - загули Чорнобривці і зашелестіли кольоровими пелюстками перші цьогорічні Айстри.
- А я роблю тут піпі! - дзявкнув Цуцик і відразу зрозумів, що дзявкнув зайве. Але Цуцик був ще зовсім молодий, тож товариство йому пробачило.
- Що ти там казав про хробаків, що вони нікому не треба? - Грак, настовбурчивши пір'я, вже якийсь час сидів на паркані просто над Гарбузом і слухав скарги та вереди Велосипедика. - Хробаки дуже, дуже потрібні, запевняю тебе.
- Є в місті оселі, біля яких немає ні саду, ні городу. Там багато світла і всюди той твій асфальт, гладенький і чистий, скло, дорожні знаки і бордюри, а газони й дерева всі - чуєте! - обгороджені маленькими парканчиками, - сказав Гарбуз.
- Навіщо? - ледве чутно спитали Порічки.
- Щоби коло них не паркувалися авта! - пояснив Гарбуз. - Хлопчики і дівчатка з таких осель ніколи не бачили, як ростуть помідори, ані порічки, ані гарбузи - знають лише, що їх можна купувати у супермаркеті.
- А що таке супермаркет? - тихо спитала Гойдалка.
- Я знаю, я знаю! - Цуцик аж підскочив. - Це такі великі скляні двері з написами, тебе біля них прив'язують... Іноді там є й інші пси, теж прив'язані. І потім всі попри тебе в ці двері заходять, а виходять із них - м-м-м-м! - з сосисками та курячими стегенцями!
Грак і Гарбуз засміялися. Грак, бо йому доводилося бувати поблизу супермаркету, й не лише в цьому місті. А Гарбуз - бо просто був дуже мудрий.
- А тут Хлопчик нас бачить, - сказав Гарбуз, пересміявшись після Цуцикового виступу, - може спостерігати за нами, доглядати. Слухати, як ростуть трава і дерева, як набрякають соком яблука, як Порічки й Помідорчики набирають кольору від землі й від сонця. Тато може принести Мамі кілька айстр з самісінького ранку, а Чорнобривці приваблюють бджіл, з якими бавиться Цуцик. У міста своє життя, у саду - своє. А якщо сад у місті, й ми всі разом у цьому саду - то це ще більше життя, ще повніше, ще краще...
Навіть Грак замріявся й замовк, схиливши голову. Але Велосипедик так просто не відступався.
- Життя - це рух! - вигукнув Велосипедик. - Що з вас усіх користі? Пустили собі коріння й сидите тут цілими днями в затінку яблунь та груш. Життя - це велосипед! Я - це життя! На мене можна скочити і стрімголов помчати садовою доріжкою до самої хвіртки, а там дорога, велика довга дорога, що веде до якого завгодно супермаркету, і до парку з гойдалками та каруселями, і до ЗР-кінотеатру, і до картинг-центру, і до справжнього аеропорту, і навіть до моря!
- Все це, безумовно, так, - пролунав у дзвінкому літньому повітрі голос Грака. - Але ж ти триколісний велосипед. Дитячий велосипед. Хлопчик з тебе вже виріс...
Всі мешканці саду принишкли, бо знали, що воно таке - вирости. Виросла колись Дівчинка і одного дня поїхала з дому й більше ніколи не повернулася - замість неї часом приїздить незнайома жінка з чужим чоловіком й великим животом. Мама з Татом обнімають м і плачуть. Виріс на лінивого пса колишній Цуцик, якось його забрала машина ветеринарної служби, і потім він теж не повернувся - замість нього за якийсь час з’явився Цуцик теперішній. Виросли груші та яблуні, й уже не можна було теревенити літніми днями з Яблуками та Грушками на гілках, так високо вони опинилися. Виростали, червоніючи. Помідорчики й зникали з куща один за одним: зранку, усміхнена, за ними приходила Мама. Врешті, невдовзі виросте й Гарбуз, осіннього вечора його заберуть у дім і зроблять із нього кашу: ніхто не знає, може, воно й приємно, але - трошки боязко. Іншими словами, виростання означало зміни, розлуку, невідомість. Велосипедик би заплакав, якби міг.
Першим у тиші з паркану здійнявся Грак і полетів кудись у справах. Далі тихцем звівся на лапи й пошкандибав подалі від сумних думок Цуцик — можливо, в домі йому пощастить погратися з Хлопчиком.
Сад поринув у пообіднє літнє мовчання. Здавалося, було чутно, як ростуть трава й дерева, як дзвенять над Чорнобривцями бджоли, як наливаються соком та барвою Помідорчики й Порічки.
Надвечір, галасливі й неспокійні, Цуцик та Хлопчик вибігли в сад. Цуцик стрибав на Хлопчика, а Хлопчик сміявся й тікав від Цуцика, гасаючи між Помідорчиками, Порічками, Чорнобривцями й Айстрами.
— Глянь, що тут, — сказав раптом Хлопчик. Цуцик стрибнув на нього ще двічі, але Хлопчик більше не тікав, і Цуцик зрозумів, що ця гра скінчилася й починається якась інша.
— Він же зовсім іржавий... — Хлопчик роздивлявся свій старий Велосипедик під парканом у саду. — Операція реставрація, операція реставрація!!! — раптом заволав на все горло й помчав у гараж, а Цуцик пострибав за ним.
Хлопчик повернувся з цілим відром інструментів, дротяних щіток і навіть зі шматком шліфувального паперу. Аж доки стемніло і Мама покликала Хлопчика додому, вони з Цуциком шкрябали і чистили Велосипедика.
Зранку до саду навідався Тато, довго придивлявся, чи достигають Порічки, чухав за вухом Цуцика, який весь час крутився під ногами. Тоді його погляд, простеживши за відблисками сонця, зупинився на Велосипедикові.
— Даро, такий новенький, хто б подумав! — гукнув Тато, сильною рукою виплутуючи його зі стебел трави.
— Занеси в дім, — відповіла Мама, — передамо внукові!
Велосипедик ще не знав, хто такий отой внук, але все одно запишався й засяяв, як ніколи раніше.
За матеріалами: Катерина Бабкіна. «Гарбузовий рік». Малюнки Юлії Пилипчатіної. Видавництво Старого Лева, 2014 р., 48 с.
Матеріал взято з інтернет-ресурсу "Видавництва Старого Лева".
На відео: Інсценівку "Хто потрібен в міському саду?" (Катерина Бабкіна) виконує дитячий театр "Летючий корабель".
Дивіться інші твори Катерини Бабкіної для дітей на нашому сайті:
"Світ дуже різний, і всі люди різні. Треба вміти їх бачити, розуміти і приймати. З усіма їхніми відмінностями. Для цього я подорожую. Крім того, можна побачити вулкани, морських черепах, жирафу в дикій природі, мавпу, яка розмовляє, летючу лисицю чи справжнього кита..." 
Я думаю что это нормальная ситуация и растения правильно сказали что ненадо асфальтных дорог с одной стороны это норм а с другой для машин хорошо и они пускают везде дым