Степан Руданський, дитячі приказки (байки)


Степан Руданський, дитячі приказки, байки, малюнок Анатолія Василенка

                    Малюнок Анатолія Василенка

Степан Руданський

СТАРИЙ ВОВК

Ізнемігся старий вовк, 
Ледве що плететься, 
Аж з ягнятами вівця 
На полі пасеться.

Приходить він до вівці, 
Став на задні п’яти, П
росить собі на обід 
Одного ягняти.

А та й каже, що: «Не дам, 
Не мої ягнята,
А от онде тато їх,
Попроси у тата!» 

Пішов вовк до барана, 
Став його благати, 
Щоби йому на обід 
Ягня яке дати.

А той тільки вгору гоп! 
Як тріснув рогами — 
Так старого й покотив 
Догори ногами!

Підійнявся старий вовк, 
Ледве що плететься,
Аж дивиться: із лошам 
Кобила пасеться. 
 
Підійшов він і туди,
Став на задні п’яти, 
Просить собі на обід 
В кобили лошати.

А та й каже, що: «Не дам! 
Не моє лошатко,
А от,— каже,— на горі 
Ходить його татко!»

Вовк до огира іде,
Став його благати,
Щоби йому на обід 
Лоша теє дати.
 
А той каже йому: «Стій! 
Пораджуся мами». 
Обернувся, як кресне 
Його копитами!

Аж на гони старигань 
Полетів до лиха, 
Покотився разів п’ять, 
Підійнявся стиха.

Іде далі старий вовк, 
Ледве що плететься,
Аж з пацятами свиня 
На горі пасеться. 

Іде, бідний, і туди,
Став на задні п’яти, 
Просить собі на обід 
Одного пацяти.

А та й каже, що: «Не дам, 
Не мої пацята,
А он,— каже,— попроси, 
Коли хоч, у тата».

Вовк іде до кабана,
Став його благати,
Щоби йому на обід 
Поросятко дати.
 
А той його примостив 
Задом над скалою 
Та спереду як турнув 
Вовка головою!

То так бідний старигань 
З гори й покачався...
І лежав він та й лежав, 
Далі обізвався:

«Отак,— каже,— коли хоч 
Що-небудь зробити,
То до батька не ходи 
Поради просити!»
(1859)

 

*****

 

Степан Руданський

ЛЕВ І ЦИГАН

Іде циган по діброві 
(Десь лихе носило),
При нім пара вареників,
Люлька та кресило.

Чорний, темний, як та хмара,
По лісі блукає:
Іскривився, курить люльку...
Аж Лев вибігає.

Вибігає, став, питає:
«Хто ти, чорний враже?»
«Скажи перше, хто ти, враже?» — 
Циган йому каже.

Стрепенув звір головою.
«Я Лев»,— промовляє.
«Ти Лев собі, а я Пролев!» — 
Циган одвічає...

«Ходім битисьі» — Лев говорить. 
«Та ходімо, враже!
Тілько я ще не обідав,—
Циган йому каже.—

Як даси що попоїсти,
Трохи підкріпитись,
Тоді піду із тобою 
В чисте поле битись!»

«Та нічого,— Лев говорить,—
З тобою робити!
Мушу тобі на закуску 
Хоч телицю вбити!..»

І кинувся межи стадо,
Телицю вбиває;
Пазурями шабатус,
Шпуру іздирає.

Оббілував, як годиться,
Сів коло телиці;
А цигану дає шкуру 
І шле до криниці.

«Біжи,— каже,— до криниці,
Та не забавляйся:
Як набереш води повну,
Бігцем повертайся!»

Пішов циган та й криницю 
Навкруги копає...
Лев приходить. «Що ти робиш?» —
Цигана питає.

«Таже бачиш, що я роблю: 
Криницю копаю!
Що я тобі шкурлатами 
Все черпати маю?!

Принесу тобі криницю,
Та й роби, що знаєш!»
«Ну, небоже,— Лев подумав,— 
Добру силу маєш!..»

І нагнувся, сам у шкуру 
Води набирає,
А цигана за дровами 
У ліс посилає.

Пішов циган, дере лико,
Дуб до дуба в’яже...
Лев приходить, подивився.
«Що ти робиш?» — каже. 

«Таже бачиш, що дубину 
Докупи збираю;
Отак візьму усю разом 
Та й повириваю!..»

Подивився Лев на нього!..
Махнув головою.
«Оце,— думає,— на лихо, 
Здибався з бідою!..»

Бере його до телиці 
Живо відсилає,
А сам дуба молодого 
При землі ламає.

Зламав дуба молодого,
На кряжі кряжує
Та й, сердешний, нагадався,
Що вогню бракує...

Приніс дрова та й гадає,
Де вогню узяти.
Але циган йому каже:
«А що, Леве-брате?

Вдарим в камінь пазурями! 
Хто вогню добуде,
То той у нас і без бійки 
Найсильніший буде!»

Ідуть вони до каменя!.. 
Разом поставали.
Як ударив Лев у камінь — 
Пальці позлізали...

Заревів Лев, підняв лапи — 
Лапи об’юшило! 
А наш Пролев добуває 
Губку та кресало.

Як ударив — скала ціла 
В іскрах загоріла 
І одразу суха губка 
Димом задиміла...

Ідуть вони до телиці,
Вогонь розкладають; 
Розбатовують телицю,
Стегна запікають.

Запікають тлусті стегна,
Обід спорядили,
Спорядили обід ситий,
На двох розділили.

Посідали і балують.
Лев аж припадає;
А що циган вже й наївся — 
Решту розкидає.

А за ним голодні птахи 
Купами літають;
Що розкине вражий циган — 
Мигом поїдають...

Лев поглянув — його Пролев 
Вже й кісток не має,
Лежить собі проти сонця,
Живіт вигріває.

«А що, брате, будем битись?..» — 
До цигана каже...
«Та вже ж битись, не миритись! 
Але чекай, враже.

Возьми перше стисни камінь — 
Як води добудеш,
То тоді ти і без бійки 
Найсильніший будеш!..»

Бере камінь Лев у лапи,
Потряс головою;
Як потисне... камінь тріснув, 
Сиплеться мукою...

«Видиш, враже,— циган каже,— 
Й води не добудеш!
Та як же ж ти зо мною 
Боротися будеш?

Отак тисни, як я тисну»,—
Циган промовляє 
Та руками вареника 
Щосили стискає...

Заюшила сироватка...
«Видиш,— циган каже,—
Що вас двадцять таких левів 
Того не докаже!»

Та ще лучне вареника 
Перед Левом тисне!
Тепер,— каже,— бісів Леве,
Хто з нас лучче свисне?»

Підійнявся Лев могучий,
Як на лапи стане,
Та як свисне, та як клясне!..
Аж волосся в’яне!..

«Тепер я вже,— циган каже,— 
Тілько не дивися!
А то й очі повилазять,
І сам повалишся!»

Лев нагнувся, сплющив очі, 
Стоїть, ані писне...
А той його ломакою 
Як під вуха свисне!

Зашуміло, загуділо, 
Задзеленькотіло,
І в очах стома свічками 
Запалахкотіло...

«Не чорти ж мені надали 
З тобою зчепитись...
Ні, небоже, що вже хочеш, 
А не буду битись!»

«Е, боїшся, бісів Леве!» — 
Циган став казати.—
Неси, враже, шкуру грошей 
До моєї хати.

Тоді тілько я з тобою 
Миром помирюся...
Як не хочеш, то я зараз 
Із тобою б’юся!..»

Став, подумав Лев могучий: 
Нічого діяти!
Коли хоче біда грошей,
То тра біді дати...

Бере шкуру, йде за грішми, 
Повну набирає,
Несе її за циганом,
Аж чоло впріває...

Привів циган його в кузню 
Межи циганята.
«Скидай,— каже,— Леве, шкуру, 
Ото моя хата!»

Лев скидає йому шкуру,
Кузню оглядає;
Аж циганя із-під вугля 
Штабу витягає.

Розпалилась тая штаба,
Світить і біліє,
Розсипає з себе іскри...
Жаром червоніє...

Поглядає Лев на штабу...
«Що то,— каже,— брате?..»
«А попробуй,— циган каже,—
То сам будеш знати!»

Як вхватився Лев за штабу — 
Боже, твоя воле!..
Завертівся, замотався 
Та кулею в поле!..

«Нехай же їм сто чортяків! — 
Каже коло ліса.—
Щоб минутку ще потримав,
То б згорів до біса!..»
(1858)

 

*****

 

Степан Руданський

ВОРОНА І ЛИС

Пробігає Лис голодний, 
Через пеньки скаче;
Аж слухає — десь Ворона 
На гілляці кряче,

Та й говорить собі стиха: 
«Почекай, бабусю!
Не їв м’яса годин кілька, 
Тепер поживлюся».

І хвостиком помахує, 
Прищурює очі,
Підмовляє її злізти,
А тая не хоче.

Та ще йому, як письменна, 
Стала говорити:
«Іди,— каже,— коли хочеш, 
На село дурити!..

Бо я знаю, що ти хочеш,
Як псявіра, їсти,
І хіба б я дурна була,
Щоб думала злізти».

«Бог з тобою, голубонько! — 
Став Лис прикидатись.—
Та тепер вже, зозуленько, 
Нічого боятись:

Вийшов указ з того світу, 
Щоб мир був усюди,
Щоби мирно собі жили 
І звірі, і люди...»

А та собі розважає:
«Брешеш ти, мій враже!» 
Далі кругом подивилась 
Та й лисові каже:

«Та який же мир той буде 
Та спокій між нами,
Коли онде йдуть до лісу 
Стрільці із хортами?»

«Будь здорова, голубонько!»
«А що то? Куда ти?»
«Таже стрільців несе лихо. 
Треба утікати!..»

«А указ же з того світу,
Що про мир писали?» 
«Може, вони ще указу 
Того й не читали».

«Ну, не бійся ж, голубчику: 
Я лиш так сказала;
Але вашого указу 
І я не читала!..»
(1859)

 

*****

 

Степан Руданський

СТАРИЙ ПЕС

Як Собака стеріг хату,
То його й тримали;
Як постарівся, небора,
Взяли та й нагнали...

Іде, бідний, дорогою,
Притулку шукає;
Аж у лісі на поляні 
Вовк його здибає.

«Куди,— каже,— йдеш, Собако?» 
«Притулку шукати!..»
«А що ж твої господарі?»
«Та вигнали з хати!»

«Ну, нічого! Будеш,— каже,— 
У мене служити;
В мене будеш, як дитина,
У розкошах жити...

А чи їв ти що сьогодні?!»
«Ні,— каже,— нічого!»
«Тож ходімо обідати!» —
Каже вовк до нього.

Ідуть вони темним лісом,
Ідуть чагарями,
Ідуть вони пустим зрубом, 
Буйними ланами;

Ідуть степом!.. На степові 
Стадо коней грає...
Вовк пригнувся, поглядає, 
Здобич вибирає...

«Бачиш,— каже,— ту лошицю, 
Що білії п’яти?»
«Бачу»,— каже. «Ото з неї 
Будем обід мати».

І в минуті почав землю 
Під собою дерти;
Зачав дерти сиру землю,
Як навісний, жерти.

«Подивися-но на мене — 
З’їжилась чуприна?..» 
«З’їжилась,— Собака каже.— 
Встала, як щетина!..»

Знов він землю під собою 
Зачинає дерти,
Зачинає землю дерти,
Як навісний, жерти.

«А поглянь-но мені в очі!
Чи посоловіли?»
Пес поглянув йому в очі:
«О, посоловіли!..»

Вовк, як куля, до лошиці!
Та й не сподівалась...
Стадо в ноги, в чисте поле!.. 
Лошиця осталась.

Беруть вони ту лошицю 
Теплу ще білують. 
Збілували тлусті стегна, 
Стали та й балують...

Попоїв Пес та й гадає: 
«Нічого служити...
Тепер собі і без Вовка 
Я вже можу жити.

Тільки землі наїстися 
Та сміло кидатись,
І будь огир, будь лошиця,
А мусить піддатись».

І наїжився до Вовка 
Та й давай брехати,
Давай Вовка голодного 
Від лошиці гнати.

«Іди,— каже,— коли хочеш, 
А то прийдуть люди —
Тоді тобі, вражий Вовче,
Та й із милом буде!»

Подивився Вовк на нього,
Як на того біса,
Махнув хвостом, стрепенувся 
Та й пішов до ліса.

А Собака коло стерва 
Днює і ночує...
Тілько в неї і роботи,
Що балом балує...

І скінчила всю лошицю, 
Поживи шукає.
Іде собі дорогою,
Аж Кота здибає.

«Куди, Котику, мандруєш?» 
«Притулку шукати!»
«А що ж твої господарі?»
«Та вигнали з хати!»

«Ну, нічого, будеш,— каже,— 
У мене служити;
В мене будеш, як дитина,
У розкошах жити!

А чи їв ти що сьогодні?»
«Ні,— каже,— нічого!»
«Тож ходімо обідати!» —
Каже Пес до нього.

Ідуть вони по степові,
Табун коней грає.
Пес найкращую лошицю 
З стада вибирає.

«Видиш,— каже,— ту лошицю, 
Що білії п’яти?
Ото зараз,— каже,— з неї
Будем обід мати!..»

І в минуті став Пес землю 
Під собою дерти,
Став він дерти сиру землю,
Мов навісний, жерти...

«А що,— каже,— подивися:
Чи чуприна встала?»
«Ба ні,— каже,— щось не встала!» 
«Та кажи, що встала!»

«Ану тепер подивися!
Чи встала чуприна?»
Хоть не встала, а Кіт каже: 
«Встала, як щетина».

Зачинає знов він землю 
Під собою дерти,
Зачинає землю дерти,
Як навісний, жерти!

«А поглянь-но,— каже,— в очі,
Чи посоловіли?»
Подивився Кіт у очі:
«Не посоловіли!»

«Та кажи-бо, старий дурню,
Що посоловіли!»
Бере Котик та і каже,
Що посоловіли.

Він, як куля, до лошиці!
Вона — копитами!
Так Собака і розклався 
Догори ногами!..

Прийшов Котик, глянув в очі — 
Очі вже темніли...
«Отепер,— собі промовив,—
То посоловіли!»
(1859)

 

*****

 

Степан Руданський

ПОЛЬСЬКИЙ І РУСЬКИЙ КІТ

Несе м’ясо руський Кіт, 
Польський вихилясом: 
«Що ти, Котику, несеш?» 
А той каже: «М’ясо!»

І як «М’ясо!» вимовляв, 
М’ясо і упало, 
І з ним польського Кота 
В минуті не стало.

Несе м’ясо польський Кіт. 
Руський і питає:
«Що ти, Котику, несеш?» 
«Mięso!» — відвічає.

І як «Міęsо!» вимовляв, 
То так стиснув зуби,
Що бідняка, руський Кіт, 
Лиш облизав губи.
(1859) 

За матеріалами: Степан Руданський. Співомовки. Пісні, приказки, дитячі приказки. Київ, видавництво художньої літератури "Дніпро", 1988 р., стор. 262 - 278.


Останні коментарі до сторінки
«Степан Руданський, дитячі приказки (байки) »:
коля , 2018-05-13 11:23:35, #
Євгенія , 2018-12-25 03:27:17, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 2     + Додати коментар
Топ-теми

Пропозиції інтернет магазинів на тему:

Рюкзак спортивный Terra Incognita "Matrix 22" коричневый
Ціна: 1040 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак городской Travel Extreme Time 23 серый
Ціна: 621 грн
інтернет-магазин: rukzak
Ультракомпактный рюкзак 10л Quechua чёрный
Ціна: 155 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак спортивный Terra Incognita Dorado 16 оранжевый/серый
Ціна: 932 грн
інтернет-магазин: rukzak
Ультракомпактный рюкзак 10л Quechua чёрный
Ціна: 155 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак городской Travel Extreme Time 23 серый
Ціна: 621 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак спортивный Terra Incognita "Matrix 22" коричневый
Ціна: 1040 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак спортивный Terra Incognita Dorado 16 оранжевый/серый
Ціна: 932 грн
інтернет-магазин: rukzak