Свята українського народу. День Андрія Первозваного (13 грудня)


13 ГРУДНЯ - ДЕНЬ АНДРІЯ

Українські народні традиції та звичаї, Свята українського народу, День Андрія Первозваного, 13 грудняСтародавня християнська легенда розповідає, що апостол Андрій Первозваний проповідував християнство в Царгороді, на узбережжі Чорного моря та на берегах Дніпра.
Народні традиції цього дня мають стародавній характер: угадування долі, кусання "калети". Дівчата ворожать так само, як і на Катерину, а ввечері сходяться разом із хлопцями до просторої хати – щоб було де розбігтися для кусання калети.
Калета — це корж із білого борошна, що його випікають дівчата разом для веселого дійства. Запікають її так, щоб вгризти було важко, в дірку всувають червону нитку і підвішують калету до сволока. Один кінець стрічки довгий і спущений донизу так, щоб можна було смикати за нього і підтягати калету вгору.
Біля касети стає вартовий – "Пан Калетинський", в руках у нього квач, вмочений у сажу. Вартовий цей запрошує “Пана Коцюбинського” кусати калету. “Пан Коцюбинський” їде до калети верхи на коцюбі. Після довгої жартівливої суперечки між двома “панами”, якщо тільки “Пан Коцю­бинський” не засміється, може вкусити калету. Якщо “Коцюбинський” посміхнеться — отримає брудним квачем по обличчю і піде собі геть. Тоді на його місце приходить новий хлопець. Але і вкусити калету не дуже просто — дівчата смикають її за мотузку і вона ніяк не може потрапити до рота “Пану Коцюбинському”. Закінчується гра тим, що калету знімають і ділять між усіма. Дівчатам калета дістається задарма, а ось хлопці платять їм гроші на стрічки.

Українські народні традиції та звичаї, Свята українського народу, День Андрія Первозваного, 13 грудняВлаштували на Андрія вечорниці
Спритні хлопці та дівчата-чарівпиці.
Веселощі по хатах лунають,
Усі один одного розважають.

Печуть "калету" геть усі дівчата,
Щоб смачненький корж кусали хлоп’ята.
Всіх розважає жартами "Калитинський",
На коцюбі верхи скаче "Коцюбинський".

-Добрий вечір, пане "Калитинський"!
-Доброго здоров’я, пане "Коцюбинський"!
-Я йду калиту кусати!
-А я буду писку писати!

Жартує, смішить "Калитинський",
Ледь стримує сміх "Коцюбинський".
Якщо "гість" посміхнеться раптово,
Мазне пан квачем його скоро.

А квач чорний і весь у сажі,
Коцюбинський брудний та в зневазі.
А як скоро скінчаться розваги,
Калиту скуштувати всі раді.

Зняли зі сволока калиту
Та дали кожному по шматку,
Дівчата першими скуштували,
А хлопці свою долю викували.

Закінчились вже розваги і гадання.
Час чекати здійснення бажання.
Адже під святого Андрія
Хай здійсняться ваші мрії!

Українські народні традиції та звичаї, Свята українського народу, День Андрія Первозваного, 13 грудня

За матеріалами: Вадим Бойко, Анастасия Стельмах. "Свята українського народу". Видавництво "Діса-Плюс", 2010, стор. 10 - 13.

 

* * *

 

СВЯТА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ. ДЕНЬ АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО

Олекса Воропай

(Текст подається за оригіналом, зі збереженням авторського стилю)

 

Українські народні традиції та звичаї, Свята українського народу, День Андрія ПервозваногоДень Святого Андрія Первозваного припадає на 13 грудня. Стародавня християнська легенда каже, що апостол Андрій Первозванний проповідував християнство в самому Царгороді, на побережжях Чорного моря та в околицях нашої столиці - Києва. В  староукраїнському  літописі,  що  датується  ХІІІ  століттям, знаходимо такий переказ: «Андрій навчав у Синопі. Коли прийшов до Корсуня, побачив, що з Корсуня близько до Дніпрового гирла. І пішов у Дніпрове гирло. Відтіль поплив вгору Дніпром та принагідно прийшов і став під горами на його березі. Вставши вранці. сказав до учеників, що були з ним: “Чи бачите ці гори? На цих горах засяє ласка Божа і буде великий город, і Бог збудує багато церков”. І вийшовши на ці гори, поблагословив їх і поставив хрест, і, помолившись Богові, зійшов із цієї гори, де опісля був Київ. І поплив угору Дніпром...».
Хоч Андрій Первозваний — християнський святий, але в народній традиції звичаї і обряди в день цього святого мають стародавній,  дохристиянський  характер:  угадування  майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання «калети».
З усього циклу осінніх традиційних свят день Андрія Первозваного — найцікавіший. Від нього віє чарівною староукраїнською стихією.

 

Дівчата ворожать

 

З давніх-давен у ніч під «Андрія» дівчата ворожать. Може, не зовсім щиро, та все ж десь там, «глибиною душі» дівчина вірить, що «Андрієва ніч» допоможе їй пізнати свою долю — дізнатися, чи вийде вона заміж, а чи доведеться знову дівувати цілий рік, Ще  звечора,  як  тільки  дівчата  зійдуться  до  хати  ворожити, першим ділом вони печуть балабушки.
Балабушки — це невеличкі круглі тістечка з білого борошна.
Воду на ці тістечка дівчата носять із криниці — не відром і не глечиком, а... ротом! Носять так, щоб хлопці не бачили, бо як побачать — біда!.. «Ми, бувало, — оповідає Свирид Галушка, — як побачимо, що дівчата по воду пішли — за ними і ну їх смішити: один виверне кожуха і почне мекати по-козиному та перед дівчатами вихилясом ходити, другий удає з себе цигана, третій — жида... Таке виробляємо, що дівчата хоч-не-хоч, а розсміються і води в роті не втримають. У нашому селі такі були хлопці напрасливі, що біля кожної криниці поставлять варту і дівчатам — де хоч бери води! Тоді дівчата просять хлопців:
— Ідіть собі геть, хлопці, ми води наберемо!
А я, бувало кажу: «Макітру вареників на стіл — підемо!»
— Та вже будуть вареники — їжте, хоч лусніть, тільки води дайте набрати!
Отак домовилися, хлопці йдуть до шинкаря по горілку, а дівчата, набравши в рот води, йдуть до хати місити тісто на балабушки.
Коли вже балабушки спечуться і вистигнуть, кожна з дівчат позначає своє тістечко кольоровою ниткою або папірцем. Потім вони розкладають їх рядочком на долівці — звичайно на простеленому рушнику.
Як усе це зроблено, до хати впускають пса, що перед тим цілісінький день був у зачині і не дістав ніякої поживи. Голодний пес «вирішує долю». Він хапає балабушки одну за одною, боячись утратити  смачну  вечерю,  а  дівчата  з  притишеним  диханням слідкують за кожним найменшим рухом пса. Ще б пак! Чию балабушку пес проковтне першою, та дівчина перша і заміж вийде, а чию не зачепить, та сидітиме в дівках, Інколи пес візьме балабушку і несе її десь у темний кут — так і доля занесе дівчину в чужі краї, в далекі села. Найгірше, якщо пес не з’їсть балабушку, а тільки надкусить її і покине...
Бігають ще дівчата попід вікна слухати.
«Оце підбіжить під вікно, — розповідає Марія (Марія К-ць — жінка понад 60 років з села Громи на Уманщині — О.В.), — до тієї хати, де
багато дітей, стане і слухає. А в хаті саме розбешкетувалися діти.
Мати свариться на них:
— Сядь, Івасю!
Дівчина сердито відбігає під вікна, бо почути «сядь» значить, що вона сидітиме ще “в дівках” цілий рік.
Під вікном другої хати інша з дівчат почула, як господиня до свого чоловіка або сина сказала:
— Іди, Грицю, корові дай сіна!
Це добрий знак, бо сказане “іди” віщує весілля.»
Інколи дівчата не тільки слухають, а й гукають під вікном:
— Дядьку, де ключі?
Господар, що хоче пожартувати з дівчатами, відповідає:
— У вівсі, щоб посивіли ви всі!
Але зараз же поспішає поправитися:
— Ні, ні, дівчата, у пшениці — щоб усі ви були молодиці!
— Дякуємо!
І весела дівоча юрба з сміхом та вереском вибігає на вулицю... Для дівчини мало знати, що вона вийде заміж; вона ще хоче довідатися, чи буде в парі з своїм судженим. Пізно ввечорі, коли вже стемніє, дівчина набирає в пелену насіння коноплі, виходить за хату, сіє на снігу і приспівує:

Андрію, Андрію,
Конопельку сію.
Спідницею волочу,
Заміж вийти хочу.

(Записано в селі Вороновиця на Вінничині від Докії М-ий)

Потім набирає жменю снігу там, де сіяла коноплі, вносить до хати і, коли сніг розтане, лічить насіння: якщо кожна зернина має пару — добре, якщо ні — поганий знак.
Цікавиться дівчина ще й тим — хто буде її чоловік, якої вдачі та якого фаху? Щоб це вгадати, вона посипає на долівку трохи пшениці, наливає в мисочку води і ставить люстерко. Коли все вже готове, впускає півня і слідкує за ним: якщо півень нап’ється води — чоловік буде п’яницею, клюне пшениці — господарем, а як гляне в люстерко — паничем і ледарем.
Бігають ще дівчата до річки, набирають намулу з дна і приносять до хати. В хаті цей намул уважно розглядається; якщо там є шматочок заліза чи цвях — чоловік буде ковалем, тріска — теслею, скло — склярем, шкіра — шевцем, пісок — мулярем, а якщо, крім землі, немає нічого — хліборобом!
Цікаво ще знати, як буде зватися чоловік? Виходить дівчина на вулицю і питається першого зустрічного чоловіка:
— Дядьку, як вас звати?
Наші  люди  цьому  не  дивуються,  бо ж  кожний  знає,  в  чому річ.  (Цей спосіб ворожіння дівчат поширений по всій Україні, не тільки в селах, а й по містах. Мені не один раз доводилося спостерігати таке ворожіння дівчат в ніч під «Андрія» або напередодні Нового Року в Одесі. — О. В.) Почувши  питання,  прохожий  дає  відповідь,  наприклад: «Михайло!» Це значить, що майбутній чоловік теж буде зватися Михайлом.
Дівчина хоче бодай у сні побачити, як же той Михайло виглядатиме. Для цього є інше ворожіння: лягаючи спати, дівчина скидає з себе крайку, робить з неї хрест і кладе під голову, шепочучи такі слова:

Живу в Києві на горах,
Кладу хрест в головах;
З ким вінчатись, з ким заручатись.
З тим і за руки держатись.

(Записано в селі Кордишівці на Вінничині від Галини С-к, молодиці коло тридцяти років. — О. В.)

Якщо вночі їй присниться сон, що до неї підійшов парубок, взяв за руку і повів до вінця, то це буде її суджений.
А то ще так ворожать, беруть півня і курку, зв’язують їх докупи хвостами і накривають решетом, щоб спершу заспокоїлись.
За якийсь час випускають їх з-під решета і дивляться: хто кого перетягне. Як півень перетягне курку, то «чоловікове буде зверху», а як курка півня, то жінка буде верховодити над чоловіком.
Отак наші дівчата «вгадують свою долю» в ніч під Андрія Первозванного.

 

Гра для дівчат та хлопців «Калета»

 

Ввечорі на «Андрія» сходяться вже разом — і хлопці, і дівчата. Сходяться до просторої хати — щоб було, де розбігтися для кусання калети. З цього кусання калети і починається «Андріївський вечір».
Калета  —  це  великий  корж  із  білого  борошна.  Печуть  калету дів чата — всі разом, скільки б їх не було — хоч десять, двадцять... Кожна повинна взяти участь у готуванні калети. Місять тісто всі по черзі, починаючи від найстаршої дівки і кінчаючи дів чуром років десяти або й менше.
Тісто  солодке,  з  медом.  Зверху  оздоблюють  калету  сухими виш нями чи родзинками — «щоб гарна була». Печуть у печі і запікають так, щоб вгризти її було трудно — на сухар. Посередині — дірка. В дірку всувають червону стрічку і підвішують калету до сволока по середині хати.
Підвішують  високо,  щоб  парубок  міг  дістати  зубами  калету тільки тоді, як добре підстрибне.
Крім того, один кінець стрічки (іноді звичайного мотузка) довший і спущений донизу так, щоб можна було за нього смикнути — тоді калета підстрибне вгору.
Біля калети стає вартовий — «Пан Калетинський». Це повинен бути веселий, жартівливий парубок, «душа вечора». Він бере в руки квач, вмочений у масну сажу, стає під калетою і запрошує гостя:
— Я, пан Калетинський, прощу пана Коцюбинського калету кусати!
«Пан  Коцюбинський»  (ним  може  бути  кожний  учасник  гри) бере коцюбу поміж ноги, ніби сідає верхи на коня, і їде калету кусати. Під’їде до вартового і каже:
— Добрий вечір, пане Калетинський!
— Доброго здоров’я, пане Коцюбинський!
— Куди їдете?
— Їду калету кусати!
— А я буду по писку писати!
— А я вкушу!
— А я впишу!
Ця суперечка проходить з жартами і сміхом. Завдання пана Калетинського — розсмішити пала Коцюбинського. Існує правило, що Коцюбинський може кусати калету тільки тоді, коли він «витримає» всі жарти Калетинського і не посміхнеться. Це не так легко, бо Калетинський сам сміється, розповідає веселі пригоди, може і співати, і танцювати — все, щоб тільки розсмішити гостя і, розуміється, все присутнє товариство. Всі сміються, один тільки «гість» стоїть з коцюбою в руках і намагається стримати сміх.
Та якщо йому і вдасться витримати всі жарти Калетинського, то і тоді він калети не вкусить. бож тільки він підстрибне, Калетинський смикає мотузок — і калета летить вгору.
Якщо ж Коцюбинський посміхнеться, то Калетинський його по обличчі квачем мазне, і він уже мусить іти геть; він програв своє право кусати калету. На його місце стає інший учасник гри, новий «Коцюбинський», а Калетинський звичайно не міняється протягом усього вечора. Якщо трапиться добрий Калетинський, то за весь вечір ніхто до калети не приступить. Ця весела гра є основною «точкою» Андріївського вечора.
Кінчається тим, що калету здіймають зі сволока і ділять поміж учасниками гри. При чому дівчатам порції калети роздаються задурно, а хлопці платять гріш дівкам на стрічки за те, що калету місили.
Після цього всі сідають за стіл і починається вечеря... На вечерю може бути багато страв, але першими на стіл подаються вареники з капустою, бож — піст.
Вечерю готують дівчата, а хлопці купують горілку — «дівкам на могорич за те, що калета була солодка».
В час калетинської вечері дівчина наливає в блюдце вина, горілки або меду, розведеного водою, кладе на дно перстень і примушує свого хлопця дістати той перстень губами. Якщо дістане і носа не вмочить, то ожениться і буде щасливий. Відбувається це ворожіння під загальний веселий сміх.

 

Хлопці гуляють

 

В ніч під «Андрія» хлопці мають найбільші права — єдина ніч у році, коли парубкам за бешкети люди вибачають.
Якщо парубок сердитий на батька своєї дівчини (не пускає доч ку на цілу ніч гуляти або каже: «Не ходи з ним, ледарем!»), то такого батька треба «провчити». Парубок підмовляє хлопців, ставить могорич і... хлопці гуляють!
Батьки дорослих дочок знають про це, самі ж колись парубкували, але… «хлопців, як чорта — не встережеш!». І вранці: там віз на хаті, там ворота на річці пливають, а в іншого господаря — він дуже вже дошкулив парубкам — геть і розібрали, і кілка не знайдеш.
«Гуляв і я, як був парубком, — каже Свирид Галушка. — Одного разу розсердився я на свого тестя (тоді він ще тестем не був) і кажу хлопцям: «Відро горілки ставлю, як старого Кудлая на добрий розум наведете!» І навели... Довго згадував та все мене лаяв. «Шибеник ти, Свириде, — казав, — чи ж то годиться хазяйському синові так бешкетувати!» Та нічого, помирилися, і таке весілля справив, що тепер і в сні не присниться».
— Що ж ви йому зробили?
— Завдали клопоту старому: клуню розібрали! Сердився, сварився, але... що зробиш? Парубоцьке право, на те й Андрій!»
Як, звичайно, «на Андрія» ніч темна. Хлопці, що не кусали калети, (дівчата їх не запросили) розсердилися: «Ось ми їм...». Назносять мотуззя, налигачів і переснують вулицю, де мають проходити дівчата. Переснують, заплутають, а самі сховаються під тином і чекають. Дівчата йдуть від «Андрія» гуртом; йдуть, весело сміються, співають, — а тут хлопці як вискочать десь з-під тину та як гукнуть: «Пу-гу, козак з лугу!» Дівчата — врозтіч... і заплутаються в тому мотуззі. Хлопці їх розплутують, жартують... Весело було — скільки тих жартів, сміху! Не те, що тепер: ідеш селом — і пес не гавкне, і курка дороги не перебіжить...
А то ще було й так: парубки виводять нову вулицю. Назносять околоту, старих тинів, воріт і таке набудують, що в темну ніч та ще напідпитку не розбереш, де ти: вдома чи на десятій вулиці...
Моя  Калина,  як  була  дівкою,  ворожила:  ключі  вивішувала  на стовпці під коморою і слухала, чи задзвонять. Як дзвенітимуть — заміж вийде. А мені треба вкрасти ті ключі, щоб, як оженюся, моє зверху було. Який я був спритний, але й вона не ликом шита: ключі повісила, а сама в коморі сховалась і дзбан води в руки взяла. Тільки я руку простягнув ключі красти, а вона — хлюп — і вмила мене.
Така була, хай їй легенько ткнеться, якщо жива ще.»
Отак згадував Свирид Галушка «Андрія», згадував та все казав: «Ех, минулося! Тепер пішов дрібний народ: ні співати, ні гуляти, ба навіть горілки випити — І того добре не вміють!»

За матеріалами: Олекса Воропай. «Звичаї нашого народу». Етнографічний нарис. Мюнхен, «Українське видавництво», 1958, стор. 20 – 27.

 

 

Більше про українські народні традиції на нашому сайті:

традиції
Рід наш прекрасний духовністю. З найдавніших часів наші пращури відбирали найцінніші надбання, збагачуючи їх, і бережливо передавали з покоління до покоління. Українці вміли відчувати природу, черпати здоров’я, силу й красу з її лона. Всі творчі сили людини були спрямовані на зміцнення сім’ї, свого роду. Отож не забудьмо свого прямого обов'язку і продовжимо справу наших предків.

Останні коментарі до сторінки
«Свята українського народу. День Андрія Первозваного (13 грудня)»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми