Раїса Гончарова
УРОКИ ДЕТЕРМІНІЗМУ
(драма на дві дії)
Дійові особи:
Людвіг Лангшнейдер – майор у відставці
Беата Гесс – журналістка
Ульріх Мейєр – провидець
Ангеліка Шурер – актриса
Генріх Квентель – відставний комісар поліції
Зельма Дуранд – лікар
Фріда Брант – домогосподарка
Генріетта Бебель – письменниця
Ільза Гларіан – балерина
Йоган Кольбургер – керуючий пансіонату
Епізодичні ролі: садівник, медсестра
Дія перша
Сцена перша
Австрія, Баден, пансіонат "Куеллє", південне крило будинку, полудень. В холі не досить людно. В далекому кутку біля каміна, зручно вмостившись у кріслі, і, обложившись газетами та журналами, дрімає майор Лангшнейдер.
Напроти відкритого вікна гер Квентель і фрау Бебель захоплено грають в карти, фрау Брант, ритмічно погойдуючись в кріслі-гойдалці і ледь чутно наспівуючи собі під ніс, як завжди, в’яже свої безкінечні шкарпетки.
Заходить схвильована Беата Гесс.
ГЕСС (схвильовано). Я, звичайно, розумію, що бувають збіги, але щоб таке!? Панове, прошу уваги! (Виходить на середину холу). Панове, щойно з паном Блюменталем стався серцевий напад!
БРАНТ (поправляючи окуляри, котрі сповзли на ніс). Сумно… Але вчора він виглядав не найкраще… і в його віці…
ЛАНГШНЕЙДЕР (прокинувшись). Щось трапилося?
КВЕНТЕЛЬ. З паном Блюменталем трапився серцевий напад! Майоре, як ви можете спати перед самим обідом?!
ЛАНГШНЕЙДЕР. Ви ж самі бачите як: сидячи! (До фрау Гесс). І наскільки це серйозно?
ГЕСС (знизуючи плечима). Я так розумію, серцевий напад – це надто серйозно. Між іншим, мене зовсім друге цікавить. (Оглядається). А де пан Мейєр: мені б хотілося задати йому кілька запитань…
БЕБЕЛЬ. Беато, вам пора забути про своє журналістське минуле… І що такого вчора сказав пан Мейєр? Що у пана Блюменталя будуть проблеми? Хто знає, що він мав на увазі насправді? Тим більше, як мені здалося, вони про щось вели суперечку…
ЛАНГШНЕЙДЕР. Прошу пробачення, фрау Беато, але я також не угледів нічого сакраментального у вчорашній фразі пана Мейєра…
ГЕСС. Я не згодна. На минулому тижні пан Мейєр виголосив ту ж саму фразу в розмові з фрау Оріген і наступного ранку вона потрапила під крапельницю!
БРАНТ (відклавши в’язання). Прошу мене пробачити, я, звичайно, багато чого не розумію в житті. Стоячи біля плити, не надто часто заглядаєш в книжки, але що ви, фрау Беато, хочете сказати? Мені здалося, що ви чимось налякані…
ГЕСС. Налякана? Ні, звичайно… Мене загартувала моя професія, але повинна признатися, з тих пір, як пан Мейєр поселився в нашому пансіонаті, в мені, в свою чергу, поселилася невпевненість у завтрашньому дні. Є в ньому щось таке… як би це м’якіше висловитися… демонічне…
КВЕНТЕЛЬ. Жінкам у всі часи подобалися демонічні особистості! Знову ж таки, як колишній поліцейський, авторитетно заявляю: пан Мейєр, хоча й страшний, але все-таки цілком безпечна людина.
ГЕСС. Але ж він розмовляє сам з собою!
БЕБЕЛЬ (сміючись). В такому випадку, шановна Беато, остерігайтеся й мене! В ті далекі часи, коли мене ще навідувала Муза, уявіть собі, я теж мимоволі начитувала сама собі цілі розділи нових книжок… І це траплялося зі мною в зовсім не підходящих для публічного читання місцях: в магазині, на вулиці, в кінотеатрі... Коли від мене йшов мій останній чоловік, я проводжала його фразою з роману "Криваве коло". Знаєте, що сказав він мені? Він сказав мені наступне: прийде день, коли ти, провівши в життя останній персонаж, оглянешся… Генріх був розумним малим. Прийшов день і я дописала свій роман, оглянулася… Ви не повірите, але в той день, десятого травня одна тисяча дев’ятсот восьмидесятого року, з мого дому пішло все, навіть час! Разом зупинилися всі годинники…
КВЕНТЕЛЬ. Ви, письменники, досить дивні істоти… Ви ремствуєте на світ, на світ простих смертних, живучи в своєму, придуманому світі. Жити в злагоді з обома світами задача надто складна, а точніше нездійсненна. І немає нічого дивного в тому, що всі годинники разом зупинилися. Вони зупинилися в тому, придуманому вами світі, а в цьому світі вам прийшлося заводити вже зовсім інші годинники і жити в другому часі…
ГЕСС (здивовано дивлячись на Квентеля). Ви, часом, не грішили написанням фантастичних оповідань, в проміжках між облавами на наркоманів і автомобільних викрадачів? У вас гарний стиль…
КВЕНТЕЛЬ. На жаль… А свій стиль я відточував при складенні протоколів затримань та звітів начальству.
БРАНТ. Напевне, ви були гарним поліцейським… Ви до цього часу поправляєте не існуючу кобуру під пахвою.
ГЕСС (дивлячись у вікно). А я по ночах до цього часу строчу на машинці… І просинаюсь з незрозумілим нестримним бажанням мчати до редакції…
БЕБЕЛЬ (до фрау Гесс). Так що пан Блюменталь?
ГЕСС. Кепський. Пан Кольбургер побоюється за його життя. Ваше право, звичайно, не вірити мені, але зовсім недавно я читала в одному англійському журналі про людей-провидців, ні, навіть не про провидців, а про людей, здатних невимушено, на рівні підсвідомості, моделювати ту чи іншу ситуацію.
Ніхто й не помічає Мейєра, котрий ввійшов у хол.
МЕЙЄР (скрипучим голосом). Якщо ви маєте на увазі мене, то це повна нісенітниця! Я цілком нормальний пенсіонер! Я попрошу вас, фрау Беато, як можна рідше загострювати вашу професійну увагу на моїй скромній персоні.
БЕБЕЛЬ. А чому ви вирішили, що фрау Беата говорить саме про вас? Чи ви підслуховували?
МЕЙЄР (роздратовано). Звичайно ж ні! Мене цьому не навчали!
КВЕНТЕЛЬ. Похвально, пане Мейєре… підслуховувати звичайно негарно. Але, коли ви не підслуховували нас, тоді звідки у вас така впевненість про те, що мова йшла саме про вас?
МЕЙЄР. Мені так здалося! Вас влаштовує така відповідь? Між іншим, навіщо я запитую? Ви вже давно не поліцейський, а я, на щастя, не ваш затриманий!
ЛАНГШНЕЙДЕР. Чи не здається вам, пане Мейєре, що подібний тон в розмові з дамою недопустимий!
МЕЙЄР. Ви маєте рацію, пане майоре… (До фрау Гесс). Прошу мене пробачити, фрау Беато… Мене з учорашнього дня переслідують дурні передчуття… З вашого дозволу…
Мейєр швидко виходить геть.
ГЕСС (провівши Мейєра поглядом). Ну, я ж вам говорила!
Заходить фрау Шурер з букетом яскравих квітів у руках.
ШУРЕР (захоплено). Який сьогодні чудовий день! (Підходить до Лангшнейдера). Майоре, чи не хочете ви подарувати мені цей чудовий букет?!
ЛАНГШНЕЙДЕР (страшенно знітившись). Я, насправді, й не знаю… мені…
ШУРЕР. Вам незручно? Чому ж? Зрозумівши безперспективність очікування від вас подібного знаку уваги, я взяла на себе сміливість і придбала цей чудовий букет. Вам залишилося тільки... подарувати його мені!
ЛАНГШНЕЙДЕР. Ви мене ображаєте, мадам!
ШУРЕР. Ображаю вас?! Напроти! Я хочу переконати вас в тому, що ми, жінки, хоча й не настільки гарні як ста двадцяти міліметрові гаубиці і не настільки витончені як пускові ракетні установки, але маємо все-таки деяку перевагу перед цим залізяччям…
КВЕНТЕЛЬ. Ну і?
БЕБЕЛЬ. Нас не потрібно протирати ганчірками від пилюки і ми легко поміщаємося в будь-якій квартирі!
ШУРЕР. В саму точку! А ще ми, жінки, можемо відповідати вам, чоловікам, взаємністю… (До майора). Так ви даруєте мені цей букет чи ні?
ЛАНГШНЕЙДЕР. О, так! Але… Я міг би попросити у вас відстрочки на дві хвилини?
ШУРЕР (здивовано). Ви хочете одягнути смокінг?
ЛАНГШНЕЙДЕР (з мольбою). Всього дві хвилини!
ШУРЕР (нічого не розуміючи). Ну, гаразд… Дві хвилини… Я чекала значно довше…
ЛАНГШНЕЙДЕР. Дякую вам, фрау Ангеліко! Я миттю!
Майор Лангшнейдер швидко виходить.
БРАНТ. Куди це він? Сподіваюся, не стрілятися?
ГЕСС. Мені так здається, люба Ангеліко, ви наступили майору на саме болюче місце… І моє журналістське відчуття підказує: бути скандалу…
ШУРЕР. Ви так вважаєте?
Чути крики, тупотіння ніг. В хол буквально влітає майор з величезним оберемком квітів.
ШУРЕР. О, Боже! Вони прекрасні! Людвігу, ви пограбували цілий газон!? (Майор засипає її квітами. Шурер ледве не плаче від щастя). Напевне, я вам все-таки подобаюся більше, ніж гаубиця! (Цілує його в щоку).
БЕБЕЛЬ. Ось тобі й на… Майор, я теж до чортиків хочу бути обсипаною з голови до ніг квітами!
Відсапуючись, вбігає схвильований садівник.
САДІВНИК. Майоре! Пане Лангшнейдер! Я… я вимушений буду повідомити про ваш проступок пану керуючому! Це нечувано!
ГЕСС (до садівника). Якщо мене не зраджує моя пам’ять, ваше прізвище Гейне?
САДІВНИК. Так точно, фрау Беато… Але яке це має значення?
ГЕСС. З таким прізвищем, милий Гюнтере, потрібно хоча б трішки бути поетом!
САДІВНИК. О, так, але ж мої квіти! А раптом пану Квентелю захочеться здійснити такий же спустошуючий набіг на мої клумби? Або ж всім чоловікам, що проживають в нашому пансіонаті?
КВЕНТЕЛЬ. До речі, про чоловіків! Як ви дивитеся на те, Гюнтере, щоб сьогодні ввечері присудити до смерті пляшечку коньяку... дев’ятилітнього "Рейнського"?
САДІВНИК (професійно ковтнувши слину). Навіть досить позитивно дивлюся… гер комісар поліції…
КВЕНТЕЛЬ. От і чудово. В свою чергу, пан майор, я сподіваюсь, дасть вам чесне і благородне слово офіцера спустошувати ваші чудові клумби виключно з вашого дозволу. Я правий, майоре?
ЛАНГШНЕЙДЕР. Слово офіцера!
САДІВНИК (посміхаючись). Нехай буде так… Як-не-як це вперше… (Збирається йти). Так я ввечері загляну? Після восьми… Моя стара лягає спати рівно о восьмій…
КВЕНТЕЛЬ. З нетерпінням буду чекати, дорогий Гюнтере… І зріжте, будь ласка, для мене саму гарну пурпурну троянду. Не то фрау Генріетта застрелить мене своїм поглядом!
Квентель і садівник виходять.
БРАНТ (спостерігаючи за тим, як фрау Ангеліка та майор збирають з підлоги квіти). А я… я завжди більше всього на світі любила медові булочки…
ЛАНГШНЕЙДЕР (піднявшись з колін з оберемком квітів). Ось як! Ви пропонуєте мені, пані Фрідо, обсипати вас медовими булочками?
БРАНТ (сміючись). Гарна ідея, але для початку непогано було б дізнатися думку мого лікаря… чи можна… З моєю комплекцією впору зайнятися гирьовим спортом… А ще краще тягати штангу…
ЛАНГШНЕЙДЕР. Ви собі лестите, фрау Фрідо! Щоб ввійти в спілку повних жінок, вам необхідно набрати ще не менш ніж кілограм з двадцять…
БРАНТ (грайливо погрожуючи пальцем). А ви пустун, пане Людвіг! Ох і пустун!
ЛАНГШНЕЙДЕР. Ну що ви, фрау Фрідо! Тільки те що бачу, про те й говорю! Ось вам хрест!
Заходить Квентель з шикарними трояндами в руках.
КВЕНТЕЛЬ (вручивши дамам по квітці). Наш садівник свята людина… Але "Рейнським" запастись просто необхідно. Без "Рейнського", пане майоре, здійснювати набіги на квіткові клумби буде надто складно…
Заходить стурбований Кольбургер.
КОЛЬБУРГЕР (помітивши квіти, досить здивовано). Як?! Ви вже все знаєте?
КВЕНТЕЛЬ. Пробачте, пане керуючий, знаємо про що?
ГЕСС. Так…
КОЛЬБУРГЕР. Годину тому в клініці Штрауса померла фрау Оріген! Я подумав, що ви вже це знаєте і квіти для неї…
БЕБЕЛЬ (сплеснувши руками). Матір Господня! Годину тому?!
КОЛЬБУРГЕР (кивнувши головою). Не прийшовши до свідомості…
ГЕСС (звертаючись до всіх присутніх). Ось бачите, панове! Пробачте, пане Кольбургер, хочу попросити у вас про одну послугу. Ви, натурально, вправі відмовити мені, але…
КОЛЬБУРГЕР. Я вас слухаю, фрау Беато…
ГЕСС. Я можу ознайомитися з досьє пана Мейєра?
КОЛЬБУРГЕР. Звичайно ж, ні! Пробачте…
ГЕСС. Нічого… нічого… Її привезуть сюди?
КОЛЬБУРГЕР. Фрау Оріген? Н-н-ні… Ми вже повідомили її сина…
БРАНТ. У фрау Оріген є син?! Дивно… За чотири проведених в пансіонаті роки вона жодного разу не згадувала про нього… Добре, що у мене немає дітей… Образливо народжувати дітей лише для того, щоб дати їм можливість коли-небудь тебе поховати… Вже краще взагалі без дітей…
ШУРЕР. Ви, шановна Фрідо, не праві. Пускаючи на світ дитину, все-таки сподіваєшся на більше, а поховати можуть і сусіди… І я завжди хотіла мати дитину… завжди… Триклята професія! Ось, думаєш: все! Ще одна роль, ще один фільм і… Вийду заміж, народжу дитину… Врешті-решт, вдавалося лише перше: виходити заміж! Страшно подумати, але я була заміжня вісім разів!
КВЕНТЕЛЬ. Це вражає… Ви мужня жінка! Пережити вісім розлучень – це вам не жарти…
ШУРЕР. О, так! Тут вже не до жартів… Кожен з моїх чоловіків неодмінно хотів отримати при розлученні більшу частину моїх грошей!
БЕБЕЛЬ. Я зустрічала справжніх джентльменів лише на сторінках своїх романів!
ЛАНГШНЕЙДЕР. Але, мадам!
БЕБЕЛЬ. Ви – зовсім інша справа, Людвігу… Ваша поведінка бездоганна… Правда, при мені ви ще не розлучалися!
КОЛЬБУРГЕР. Я віддав розпорядження відправити в клініку вінок від закладу. Пане Квентель, я можу попросити вас на кілька слів? (Звертаючись до дам). Прошу мене пробачити, справи...
КВЕНТЕЛЬ. Авжеж, пане керуючий… я до ваших послуг…
Кольбургер і Квентель виходять.
ГЕСС. Бідна фрау Оріген… (Підходить до столу). А їй в травні виповнилося б лише шістдесят сім…
ЛАНГШНЕЙДЕР. Фрау Беато, а навіщо вам досьє пана Мейєра? Невже ви насправді вірите в цю бісовщину? (Кладе квіти на журнальний столик). На мою думку, у вас зараз переважає імпульсивність кримінальної журналістки, котрою ви були раніше, а невиваженість і твереза оцінка простого обивателя. Нехай лопнуть мої очі, коли це не простий збіг!
ГЕСС (виходячи з холу). Мені буде дуже шкода, коли це трапиться з вами…
БРАНТ (починаючи в’язати). Мені теж здається, що фрау Беата вирішила з’єднати два випадки в один безперечний факт…
БЕБЕЛЬ. Цікаво… І чому це я не додумалася до такого шикарного сюжету? Уявіть собі, панове, такого собі монстра, що ховається під сірою зовнішністю пересічного бюргера, знаючи майбутнє кожного з нас… і користуючись при цьому своїм даром…
ЛАНГШНЕЙДЕР. У вас багато вільного часу, шановна Генріетто. Чому б вам і справді не засісти за черговий бестселер? А позитивного героя можете писати з мене.
ШУРЕР. Справді? А як же пограбована клумба? Мені здається, що ви ще не готові до ролі позитивного героя. З вами необхідно дуже серйозно попрацювати, в плані кардинальної зміни вашого іміджу. До речі, в наступний раз не закладайте в суперечках свої очі… А, часом, вони й насправді лопнуть? В цьому світі існує маса речей, на які не набридне дивитися ніколи!
ЛАНГШНЕЙДЕР. Ви абсолютно праві, мила Ангеліко… Не варто закладати нічого з себе. Все це може згодом стати в нагоді.
ШУРЕР. Цілком справедливо. Один з моїх чоловіків, із останніх, зрозуміло, сказав мені якось: Чим старішими стають твої очі, тим більше гарних жінок вони починають зауважувати навкруги! У вас, майоре, часом, не виникало з зором подібних проблем?
ЛАНГШНЕЙДЕР (посміхаючись). У мене з очима справи зовсім кепські. Мої очі з захопленням дивляться на кожну жінку!
БРАНТ. Так ви, майоре, до всього, ще й гульвіса?! Армійська загартування чи це у вас від народження?
ЛАНГШНЕЙДЕР. Скажемо так: набуте з роками… І хочу зауважити, фрау Фрідо, армія не має ні найменшого відношення до питання виховання чутливості. Армія скоріше цю чутливість приземлює…
ШУРЕР (дивиться на годинника). Ой, як летить час! У мене ж ванни! Майоре, сподіваюсь, ви проведете мене? Квіти необхідно поставити в воду…
Шурер і Лангшнейдер виходять з холу.
Сцена друга
Деякий час нічого не відбувається. Фрау Брант, дрімаючи, в автоматичному режимі в’яже метрової довжини шкарпетку, фрау Бебель, думаючи про щось своє, проходжується по периметру холу.
Заходить пан Мейєр з газетою в руці.
МЕЙЄР (вмощується в крісло). Жаркувато… (До дам). Я не заважатиму вам?
БРАНТ (ледве відкривши очі). А… це ви, пане Мейєр… Ні, ви ніколи не заважаєте… (Продовжує в’язати).
МЕЙЄР. Дякую вам, пані Фрідо… очевидно, я не заважаю лише вам, оскільки ви, імовірніше всього, не читали всієї цієї новомодної нісенітниці про НЛО, полтергейст та інші сумнівні чудеса…
БЕБЕЛЬ. Ну, навіщо ж ви так, пане Мейєре! Мене ваша присутність теж ніскільки не бентежить! Хоча, признаюся, іноді ви ведете себе досить дивно…
МЕЙЄР (розгортаючи газету). Що ви мали на увазі? Мої прогулянки ночами при повному місяці? Але для цього цілком необов’язково бути вампіром!
БЕБЕЛЬ. Я не про це, пане Мейєре. Мені й самій іноді подобається постояти на балконі при повному місяці чи поблукати нічним садом… Я про інше…
МЕЙЄР. Я вас уважно слухаю…
БЕБЕЛЬ. Візьмемо, для прикладу, вашу дивну, коли не сказати більше, звичку без видимої причини переривати почату бесіду і йти геть. Або ж ці ваші безконечні бесіди з самим собою… або…
МЕЙЄР. Досить, фрау Генріетто, я вас зрозумів. Справді, не всі люди розмовляють самі з собою… згоден. Але повинен вам сказати, фрау Генріетто, ви, дрімаючи, постійно щось друкуєте на уявній друкарській машинці, а пан майор частенько стріляє в перехожих з пальця, стоячи на балконі. Між іншим, фрау Оріген досить часто ходила по Бадену в чоловічому вбранні…
БРАНТ. Що ви говорите?! А навіщо це їй було потрібне?
МЕЙЄР. Хто зна… кожний божеволіє по-своєму… Дивацтва є у кожного з нас. Просто у одного вони проявляються рідше, у інших – частіше. Фрау Беата сьогодні зробила спробу дискредитувати мене в ваших очах…
БРАНТ. Ну що ви! Беата всього-на-всього зробила лише припущення!
МЕЙЄР. Не бачу різниці! Так ось, хотілося б з цього приводу сказати наступне: і фрау Оріген, і пану Блюменталю я лише сказав про те, що відчув в той момент. Якщо чесно, я й раніше доволі часто дізнавався про деякі події задовго до їх здійснення...
БЕБЕЛЬ. Ви жартуєте… Чи не хочете ви сказати, що передбачали смерть фрау Оріген?!
МЕЙЄР (відкинувши газету). Як?! Фрау Оріген померла?!
БРАНТ. На жаль…
МЕЙЄР. Який жах… Вона здавалася такою міцною жінкою… І... і я зовсім не допускав, що вона помре… Я цього не відчував…
БЕБЕЛЬ. Так, але фрау Беата висловила припущення, що ви здатні мо…
МЕЙЄР. Моделювати події?! Але це вже повна нісенітниця! Можна передбачувати деякі події, але щоб моделювати?! Вибачте, але я не Господь Бог! Я рядовий пенсіонер… (Піднімає з підлоги газету). Дуже шкода… Мені фрау Оріген була симпатична…
Заходить Зельма Дуранд.
МЕЙЄР (вставши). Моє шанування, фрау Зельма…
ДУРАНД. Здрастуйте, Ульріх… (До дам). Фрау Генріетто, фрау Фрідо… (Проходить до канапи, сідає. Мейєр сідає після неї). Так душно… аж птахи поховалися… Я щойно дізналась про фрау Оріген… Мені щиро шкода… Вона здавалася такою здоровою… Навіть ангіною ніколи не хворіла…
МЕЙЄР (різко підвівшись). З вашого дозволу, я піду… у мене масаж…
ДУРАНД (провівши Мейєра поглядом). Мені здалося, чи пан Мейєр все-таки чимось стривожений?
БРАНТ. Ульріх симпатизував фрау Оріген… (Зустрівшись з поглядом фрау Бебель). У будь якому випадку, він так сказав…
БЕБЕЛЬ. Зельмо, люба, а… а як сучасна медицина відноситься до цих новомодних течій як то: біоенергетика, кодування, зомбування і тому подібним речам?
ДУРАНД. Ви хочете знати думку офіційної медицини чи мою, як медика?
БЕБЕЛЬ. А хіба це не одне й теж?
ДУРАНД. Звичайно ж ні!
БЕБЕЛЬ. В такому випадку мене цілком влаштує думка приватної особи…
ДУРАНД. А що конкретно вас цікавить? Я так вважаю, не зомбування?
БЕБЕЛЬ. Саме воно мене й цікавить!
ДУРАНД. Ви вагітні черговим романом?
БЕБЕЛЬ. Про що ви, шановна Зельмо! Мій творчий потенціал давним-давно знаходиться в стійкому клімактеричному стані!
ДУРАНД. Що так?
БЕБЕЛЬ. Все дуже просто… Кожен талант подібний до океанічного лайнера. До того часу, поки його дно не обросте грішми і не прогниє від достатку – талант живучий і легкий в русі. Але, як тільки критична маса життєвих благ досягне свого максимуму, талант тут же каменем йде на дно тихого благополуччя… Звичайно, існують диваки, для котрих література не що інше, як особливий вид спорту, подібний до гирьового… Чим більше підняв, тим вище слава! Такі люди пишуть завжди, всюди і, звичайно, до кінця. Мені подібні ігри не під силу… В моїй голові сіли батарейки фантазії… Але повернемося до зомбі… Чи можна запрограмувати людину на звершення конкретного вчинку? Я маю на увазі, звичайно, не гіпноз… Чи, що швидше подібне на фантастику, включити в людині механізм вмирання?
ДУРАНД. Гарне запитання…
БЕБЕЛЬ. І я сподіваюся на гарну відповідь…
ДУРАНД. А гарної відповіді не буде… Гарна відповідь повинна базуватися на фактах, котрих в моєму активі, на жаль, немає… Звичайно, мені траплялося в своїй роботі зустрічатися з панами, для котрих заставити вас з’їсти свій власний черевик – сущі дрібниці. Але це, по великому рахунку, звичайний гіпноз. А питання зомбування, він ніби й існує, але не тут, не поряд, а десь там, за потаємною гранню окультного, переступити через яку світовий науковий офіціоз ніяк не відважиться… А коли так, то на офіційному рівні це питання ніби й не існує. Я також не можу взяти на себе сміливість зробити заяву, від котрої віє оптимізмом, хоча в душі розумію, що десь щось в цьому напрямку й робиться. І робиться вже доволі давно…
БЕБЕЛЬ. Ну, гаразд. Із зомбуванням, можна сказати, все ясно… Друге питання… коли дозволите. Менш делікатної якості…
ДУРАНД. Напрямок той же?
БЕБЕЛЬ. Взагалі-то так… Як ви відноситеся до різного роду передбачень?
ДУРАНД. Ніяк... Особисто мені приходилося мати справу як з такими передбаченнями, так і з їх результатами. Друге питання: Чи існує сама можливість передбачення?! Ось тут я можу відповісти вам цілком усвідомлено: так. Я вірю в можливість людини передбачувати майбутнє. І тому є маса прикладів, основаних на фактах. Знову ж таки, в даному конкретному випадку, теж є одне "але". Як лікар можу сказати наступне: дар передбачення – аномалія, а будь-яка аномалія свідчить про нездоров’я організму. В даному випадку мова йде про нездоров’я психіки людини, котра володіє цим даром…
БРАНТ (поправивши окуляри). Невже проявлення скритих можливостей організму, в даному випадку, психіки, потрібно обов’язково кваліфікувати як деяке захворювання? Чи не простіше трактувати подібний феномен, як прояв геніальності? У будь якому випадку, слово геніальність набагато краще сприймається на слух, ніж слово шизофренія…
ДУРАНД. Науково доведено, що геніальність та шизофренія мало чим відрізняються одне від другого… Вони знаходяться одне з одним в родинних відносинах… вони ніби сестри… незбагненні та не передбачувані… А що стосується скритих можливостей, так для чогось вони скриті! Уявіть собі, щоб сталося з людиною, коли б ми мали можливість читати чужі думки, бачити крізь стіни, літати, проникати думками в майбутнє?!
БЕБЕЛЬ. Подібні знання небезпечні, оскільки роблять людину всевладною…
ДУРАНД. Цілком справедливо. Людина недосконала, тому даровані спочатку знання й були надійно законсервовані в глибинах свідомості… Це ніби еволюція навпаки… Щиголь по носі товаришу Дарвіну!
Заходять фрау Гесс та пан Квентель.
ГЕСС. Здрастуйте, Зельмо! У вас наукові посиденьки?
ДУРАНД. Здрастуйте, мила Беато... Ми розбираємо по кісточках феномен передбачення…
ГЕСС. Що ви говорите?! І навіщо ж я пішла?! (До Бебель). Це була ваша ідея, Генріетто? (Сідає на канапу поряд з фрау Дуранд). Ну і що глаголить наша сучасна медицина?
БРАНТ. Медицина не заперечує можливості передбачення…
ДУРАНД. Та ні ж, фрау Фрідо… саме медицина й мовчить, а не заперечую я. (Квентель сідає за гральний столик). Пане Квентель, вчора я ненароком застала вас в супермаркеті "Айзенберг" з однією дамою… Ви надаєте перевагу крупним формам?
КВЕНТЕЛЬ (питання застало його зненацька). Е-е-е… Ну-у-у… взагалі-то… Це була моя двоюрідна сестра! Так! Вона сама…
ДУРАНД. О, звичайно! І як це я раніше не здогадалася?! Тільки з двоюрідною сестрою можна так солодко цілуватися в примірочній верхнього одягу…
КВЕНТЕЛЬ. Боже мій! Ви підглядали?
ДУРАНД. За кого ви мене тримаєте? Просто ви так поспішали, що забули затулити штору.
КВЕНТЕЛЬ. Так, але Ельза справді моя родичка… дальня… і... і ми не бачилися з нею двадцять років. В молодості ми з нею були в досить дружніх стосунках… І, взагалі, фрау Зельмо, мені не здається, що моє приватне життя може бути винесене вами на суд громадськості! Як на мене, це аморально!
ДУРАНД. Можливо. Але набагато аморальніше спілкуватися з дамою, що побувала на лікуванні в моїй клініці, як мінімум, разів шість!
БЕБЕЛЬ. Як цікаво!
КВЕНТЕЛЬ. Не може цього бути!
ДУРАНД. Ваша родичка, в миру – Ельза Кляйн, в свій час була рядовою віденською повією на ймення "Пончик". Продовжувати? Мені здається, не варто…
КВЕНТЕЛЬ. Який жах… Але… але ж вона заміжня!
ДУРАНД. Я рада за неї. Говорять, що колишні повії, покінчивши зі своїм ремеслом, згодом стають непоганими дружинами…
ГЕСС. Фрау Ельза, очевидно, ще не вгамувалася… Не сердьтеся, Генріху! Всі ми знаємо вас вже не один рік, тому самі розумієте…
КВЕНТЕЛЬ. Так… так, я розумію… (До Дуранд). Прошу мене пробачити за різкий тон… Я дякую за розкриття… Ні, ну це ж треба!? Такі манери… ностальгія в голосі…
ГЕСС. Ви, Генріху, втратили професійний нюх. І взагалі, подивіться, які жінки вас оточують! Навіщо вам сумнівної якості двоюрідні сестри?!
Швидкими кроками заходить пан Лангшнейдер.
ГЕСС. Ви одні? А де Ангеліка?
ЛАНГШНЕЙДЕР. Панове! Блюменталя більше немає в живих! (Німа сцена).
ГЕСС (піднісши до губів руки, складені трубочкою). Ось… і друга смерть… (До майора). Коли це сталося?
ЛАНГШНЕЙДЕР. Приблизно годину тому назад… (Думаючи про щось своє). годину тому назад… Господи! Вони ж померли майже одночасно!
ГЕСС. І правда… майже одночасно… (Звертаючись до присутніх). Ну вже зараз ви не станете стверджувати, що смерть фрау Оріген і пана Блюменталя випадковість?!
ДУРАНД. Що ви маєте на увазі? Я не розумію…
БЕБЕЛЬ. Розумієте, Зельмо, двом цим смертям передували бесіди пана Мейєра з покійними…
ДУРАНД. Ну то й що? Ми всі часто і досить довго бесідували з ними…
БРАНТ. Все так, однак пан Мейєр попереджував лише фрау Оріген та пана Блюменталя про небезпеку, що загрожувала їм …
ГЕСС. Як на мене, він їм елементарно погрожував!
КВЕНТЕЛЬ. Заспокойтесь, Беато! В моїй пам’яті можна відшукати достатню кількість випадків, коли емоції ставилися вище закону. Небезпечно, фрау Гесс, звинувачувати людину в здійсненні смертного гріха, спираючись лише на емоції…
ДУРАНД (до Бебель). Випитуючи в мене інформацію про провидців, ви мали на увазі пана Мейєра?
БЕБЕЛЬ. Власне, я навіть не випитувала інформацію, а шукала підтвердження даному феномену. Пан Мейєр був настільки люб’язним, що сам зізнався у своїх незвичайних здібностях! Добровільно…
ГЕСС. Чорт забирай! Завжди я відсутня на самих цікавих місцях!
БЕБЕЛЬ. Ви пішли ще задовго до нашої задушевної бесіди з паном Мейєром. Між іншим, пан Мейєр був вельми засмучений звісткою про смерть фрау Оріген.
ГЕСС. Він лише прикидався!
БРАНТ. Ну, що ви, Беато! Я ж бачила його очі!
ЛАНГШНЕЙДЕР. Пробачте, Генріетто, а який зміст сповіді пана Мейєра? Коли, звичайно, ваша бесіда не носила приватно-довірливого характеру?
БЕБЕЛЬ. Пан Мейєр не вимагав робити таємницю з нашої з ним розмови…
БРАНТ. Пан Мейєр говорив, що йому вже приходилося дізнаватися про деякі події задовго до їх відбуття. Але, повторюсь, він був вельми вражений повідомленням про смерть фрау Оріген.
КВЕНТЕЛЬ. З цього витікає, що передбачувати смерть йому ще не приходилося.
БЕБЕЛЬ. Очевидно, так…
ГЕСС. І все-таки тут не все так просто… І це ненормально, коли поруч з тобою живе людина, що підглядає в твоє майбутнє, ніби в замкову щілину!
ЛАНГШНЕЙДЕР. Що ж ви пропонуєте? Закидати пана Мейєра камінням? Колесувати? Все те, про що ми тут з вами говоримо, чистісінька нісенітниця! Я розумію вас, Беато, у вас багата уява, вам нудно в нашому тихому пансіонаті, енергія, що нагромадилася за чотири пенсійних роки, потребує виходу. Але ж, даруйте, Мейєр то тут при чім? Тільки тому, що вам так хочеться? Як на мене, то заради Бога! Нехай передбачує! Наприклад, мені…
БРАНТ. Навіть саме погане?
ЛАНГШНЕЙДЕР. Ну-у-у… Різне… Навіщо ж саме погане?
БЕБЕЛЬ. А коли у пана Мейєра передчуття лише на смерть?
ЛАНГШНЕЙДЕР. Так не буває!
ДУРАНД. Ви впевнені?
БРАНТ. Скоріше за все, пан Мейєр не зв’язаний з демонічними силами… В противному випадку від нього несло б сіркою…
БЕБЕЛЬ (сміючись). Ось, Беато, почалося! Дякуючи вашій природженій підозрілості, ми зараз втягнемося в сумовиту й цілком безкорисну бесіду про потойбічні сили! Але з мене досить. Пане Квентель, як ви відноситеся до прогулянок з дамою по парку?
КВЕНТЕЛЬ (різко зіскакує зі стільця). Надзвичайно позитивно! Прошу пробачення у решти дам за безтактність… Я не…
ГЕСС. Мовчіть, Генріху, а то опинитеся в незавидному положенні… Я насправді не ідеальний співбесідник…
БЕБЕЛЬ (до фрау Гесс). До речі, в бібліотеці на одному з скляних стелажів я якось бачила величезну кришталеву кулю!
ГЕСС. Я не збираюся гадати, шановна Генріетто! Я вже і без кулі бачу, що парад нещасть розпочався… Точніше, я це відчуваю…
ЛАНГШНЕЙДЕР. Очевидно у вас, Беато, почався період депресії! І цілком даремно! Захід, що очікує нас в найближчі дні, я впевнений, поверне кожному з нас бажання жити і впевненість у собі!
БРАНТ. Гарна новина? І що це за захід?
ЛАНГШНЕЙДЕР. Наш керуючий, вельмишановний пан Кольбургер, тільки це між нами, вирішив зробити нам подарунок… Здогадуєтеся який? Поїздка в гори! В Кримль! На одну з гірських баз!
КВЕНТЕЛЬ (тримаючи фрау Бебель під руку). А ось це справді чудова новина! Кришталеве повітря, лижі… Відмінно! А зараз, ми, з вашого дозволу, залишимо вас…
БЕБЕЛЬ. Обіцяємо тримати все це в секреті…
Квентель і Бебель виходять.
ГЕСС. Що ж, новина справді гарна… І мені подобається носитися по горах на лижах. Між іншим, носитися, сказано надто голосно… Це раніше, років тридцять назад, я справді носилася на лижах!
ЛАНГШНЕЙДЕР. Я пам’ятаю… В шістдесят восьмому ви були самою популярною жінкою Австрійської республіки…
ГЕСС. Я була другою. Пальма першості належала тоді нашій дорогій Ангеліці! До речі, де ви її залишили?
ЛАНГШНЕЙДЕР. У неї ванни. Повинна бути рівно в три. Мені на сьогодні обіцяна партія в шахи…
ДУРАНД. Ви так мило програєте Ангеліці?
ЛАНГШНЕЙДЕР. Я можу собі це дозволити… Але, коли б вона дізналася, що програє міжнародному гросмейстеру, то напевно б дуже здивувалася. Як ви вважаєте?
ДУРАНД. Вважаю, що вам це так просто не минеться, коли Ангеліка дізнається правду! До речі про правду… Що ви, Беато, мали на увазі, говорячи про своє передчуття? Ви знаєте більше, ніж говорите, чи все-таки це лише емоції?
ГЕСС. Перш за все, я журналістка, а у гарного журналіста нюх на різноманітні скандали. Ось і зараз я відчуваю в повітрі якусь напругу… все ніби нормально, око нічого не вловлює, але, десь там, на рівні підсвідомості, вже щось відбувається… Знати б тільки що саме?
ЛАНГШНЕЙДЕР. Недовірливість завжди в розбраті зі здоровим глуздом… Але, як говориться, чому бути, того не минути!
ГЕСС. Ви шанувальник детермінізму?
ЛАНГШНЕЙДЕР. Ви будете досить здивовані, але я відповім: так… Я вірю у визначеність долі. Не скажу, що я фанат цього вчення, але з деякими постулатами я згоден на всі сто.
БРАНТ. Саме ось в такі хвилини шкодуєш про те, що все своє життя простояла біля плити…
ГЕСС. Детермінізм, фрау Фрідо, це вчення про закономірності та причинні обумовленості всіх подій і явищ… особисто я не думаю, що десь кимсь був написаний детальний сценарій земного життя, який ми повинні розіграти до останньої коми. Безваріантність долі поставила б кожного з нас врівень зі звичайною амебою, у котрої всього лише одна функція: розмножуватися діленням. Майоре, ви хотіли б розмножуватися діленням?
ЛАНГШНЕЙДЕР. Скоріше за все, ні… Як на мене, я вже всім достатньо набрид, перебуваючи в одному числі… Куди вже там розмножуватися діленням! Мене й одного забагато!
БРАНТ. Одного вас достатньо. Багато було мого покійного чоловіка! За свої сімдесят шість років він умудрився набриднути всім! Ви не повірите, але дякуючи його нестерпному характеру, у мене ніколи не було проблем з домашніми комахами! Як тільки ми міняли квартиру, ця комашня тут же щезала сама по собі.
ДУРАНД. У вас не знайшлося для такого чоловіка трішечки миш’яку до супу?
БРАНТ (Знітившись). Він був спокусливим чоловіком!
ДУРАНД. Невже такий красень?
БРАНТ. Ні, звичайно… На обличчі був страшний, як смертний гріх! (Мрійливо). А ось як чоловік… (Зітхає, піднімає з підлоги невеличкого кошика з мотком ниток, кладе в нього моток зі своїм в’язанням). Та-а-ак…
Брант, повільно піднявшись, виходить.
ГЕСС. Навіть так? Хто б міг подумати… Між іншим, кожному своє… (До майора). Пробачте, Людвігу, і на який же день призначена наша вилазка в гори?
ЛАНГШНЕЙДЕР. Пан керуючий обіцяв владнати всі формальності вже в найближчий час… Можливо він повідомить нас про це вже завтра.
ДУРАНД. Чудово! Років п’ять назад я бувала в тих місцях зі своїм покійним чоловіком. Там прекрасно! Особливо в цей період року. Півгодини по канатній дорозі – і ти із літа потрапляєш в справжню зиму!
Медсестра Альма вкочує в хол інвалідний візок з Ільзою Гларіан. Ільза мило посміхається, у неї ліва нога по коліно в гіпсі. Німа сцена.
ЛАНГШНЕЙДЕР. А дехто вже в гори не поїде… (Підходить до Гларіан). Що з вами, шановна? Ще вчора я вас бачив у басейні.
ГЛАРІАН (до медсестри). Дякую, Альмо… Мені тут допоможуть…
Медсестра виходить.
ГЛАРІАН. Ви маєте рацію, майоре. Я вчора справді плавала в басейні. Але ви не додивилися до кінця. Піднімаючись східцями з басейну, я умудрилася послизнутися і зависнути на лівій нозі, котра так невчасно і так недоречно вирішила застрягти між двома перекладинами! І як результат: закритий перелом!
ГЕСС. Який жах! Але чому ж ми нічого не знали?!
ГЛАРІАН. Я спеціально попросила медсестру і фрау Ірму, з котрою я плавала в басейні, мовчати… Не хотіла вас тривожити…
ДУРАНД. В нашому віці ламати кістки цілком марне заняття! Щиро співчуваю, Ільзо…
ГЛАРІАН. Дякую… Ви не повірите, але пан…
ГЕСС. Мейєр попереджував вас?!
ГЛАРІАН (досить здивовано). Та-а-ак… А ви, власне…
ГЕСС. Звідки нам про це відомо?! Відомо! (Переможно дивиться на майора і фрау Дуранд). І що ви тепер скажете?!
ГЛАРІАН. Я… я нічого не розумію! Ви, Беато, хочете мені щось повідомити?
ГЕСС. Розумієте, шановна Ільзо, в нашому пансіонаті відбуваються події, пояснення яким дати надзвичайно складно. Ви, мабуть, вже чули про смерть фрау Оріген та пана Блюменталя? (Фрау Гларіан ствердно киває головою). Так ось, вони були зарання попереджені про небезпеку паном Мейєром. Також, як і ви, до речі…
ГЛАРІАН. Ви підозрюєте пана Мейєра в причетності до бісовства? Та годі вам, Беато! Як на мене, то ви надто захоплюєтеся трилерами! До речі, що в тому поганого, коли людина володіє даром передбачення? Мені, між іншим, попередження пана Мейєра в деякій мірі навіть допомогло, хоча, чесно кажучи, я й не надала йому належної уваги.
ЛАНГШНЕЙДЕР. Допомогло? Ви ж зламали ногу!
ГЛАРІАН. Так, зламала, але, якщо ви встигли це помітити, я вчора спускалася в басейн, попередньо одягнувши надувний підголівник… чого, до речі, раніше ніколи не робила. Так ось. Тільки завдяки підголівнику, я, впавши на спину, і не захлинулася!
ДУРАНД. В такому випадку вам поталанило, дякуючи пану Мейєру…
ГЛАРІАН. Якщо хочете, то так. Втративши на деякий час свідомість, я б елементарно втопилася, зависнувши на цих проклятих сходах!
ГЕСС. Ну, гаразд… В даному випадку підказка пана Мейєра послужила фрау Ільзі гарну службу… І все-таки, я буду наполягати на тому, щоб заборонити пану провидцю робити пророцтва! Я не бажаю знати, що станеться зі мною в майбутньому! Це ненормально!
Непоміченим заходить Мейєр.
МЕЙЄР. З чого це ви взяли, що я маю намір пророкувати вам долю? Я взагалі нікому нічого не пророкую! І вам, фрау Гесс, пора звернутися до нашого психолога, оскільки ваші нападки на мене носять невиправдано агресивний характер! Я не винний в смерті фрау Оріген та Блюменталя… хочеться вам того, чи ні… Знову ж таки, моє попередження допомогло в якійсь мірі уникнути фрау Ільзі більш серйозного нещастя, ніж перелом ноги. Чи вас пригнічує та обставина, що фрау Ільза залишилася живою?
ГЕСС (обурливо). Та як ви смієте?! Я…
МЕЙЄР. Смію! Ваше упереджене ставлення до мене вже готове перерости в ненависть… Але із-за чого?! В ті часи, коли ви були в зеніті слави на журналістській ниві, ваші статті частенько межували з різноманітними астрологічними прогнозами та іншою новомодною нісенітницею безталанних пройдисвітів від магії. Чому тоді ви не вимагали заборонити й не пускати? Адже декому випадало й насправді! З одним, чи двома, з тисячі тих, хто прочитав черговий гороскоп, обов’язково траплялося те, що було визначено вашим колегою. Проте, ви, я впевнений, не кидалися на нього й не дихали йому в обличчя ненавистю… Можна дізнатися, чому?
ГЕСС (нервово мнучи носову хустку). Ваші передбачення…
МЕЙЄР. Попередження…
ГЕСС. Ну, гаразд… нехай буде попередження… Ваші попередження і ті справді дурні гороскопи, абсолютно не тотожні одне одному…
МЕЙЄР. Тому, що я попереджую про небезпеку конкретних людей, а не безлику масу читачів? Але хіба ж це погано?
ГЕСС. Ви не маєте права втручатися в приватне життя людей!
МЕЙЄР. І це ви говорите мені?! Не хотілося б ворушити минуле, та, очевидно, прийдеться!
ГЕСС. Що ви маєте на увазі?
МЕЙЄР. Вашу статтю про мене!
ГЕСС. Про вас?! Ви жартуєте! Я ніколи не брала у вас інтерв’ю і ніколи не писала про вас!
МЕЙЄР. Цілком справедливо… Ви ніколи не брали інтерв’ю у пана Мейєра… Але, тоді, двадцять років тому назад, я був мсьє Морель… І ваше безцеремонне вторгнення в моє приватне життя коштувало мені кар’єри! (Сідає в крісло).
ЛАНГШНЕЙДЕР. Ого?! (Прискіпливо дивиться на фрау Гес). Ставлю шилінг проти десяти, що ви попались!
ГЕСС (підійшовши до вікна). Морель… Морель… (До Мейєра). Не надто ви подібні на того самовпевненого красеня-міністра…
МЕЙЄР. Депресія та алкоголь ще нікого не зробили Аполлоном!
Кінець першої дії.
Друга дія
Сцена третя
Хол пансіонату. Присутніх двоє: Беата Гесс і Ульріх Мейєр. Мейєр, погойдуючись на носках, мовчки стоїть біля відкритого вікна, фрау Беата, по-домашньому підібравши під себе ноги, тихо сидить на канапі.
ГЕСС. Ну, ось ми й одні… Я вважаю, що ви маєте намір все пояснити?
МЕЙЄР (повернувшись до неї). Пояснити? Я не бачу ні найменшого приводу для дачі пояснень…
ГЕСС. Але навіщось то ви залишилися…
МЕЙЄР. Мені здається, що це залишилися ви. У мене не було наміру залишатися з вами наодинці… І бажання…
ГЕСС. Ну, гаразд… гаразд… Я залишилася свідомо, оскільки ви мене надто заінтригували! Повірте, мені ще ніколи не приходилося зустрічатися ніс до носа з жертвою свого репортажу, при тому через двадцять років. Сподіваюся, ви поселилися в цьому пансіонаті не для того, щоб відомстити мені?
МЕЙЄР (відсунувшись від вікна). А чому б і ні? Гарна думка… А, між іншим, я вже в достатній мірі відомщений, довгі роки відслідковуючи кожен ваш крок… Знаєте, одразу після відставки мені дуже захотілося розшукати вас і вбити! Прийти й розбити вам голову друкарською машинкою, з котрої злетіла та стаття, що мала для мене рокові наслідки!
ГЕСС. І що ж вам завадило?
МЕЙЄР. Звичайно не жалість до вашої особи...
ГЕСС. Зрозуміло…
МЕЙЄР (розвернувшись до фрау Гесс). Мене зупинив випадок, котрий трапився з вами в Брюссельському готелі "Осборн"…
ГЕСС. Ви мали наглість переслідувати мене?
МЕЙЄР. Цілком справедливо! Ви надзвичайно здогадливі… В "Осборні" я зняв сусідський номер і був приємно здивований, коли вас зі словами: "Пішла геть, фригідна стерво!" викинув з номера претендент в коханці, пан Марше… Ось тоді то я й зрозумів, що вбивати вас не варто.
ГЕСС (закривши обличчя долонями). О, мій Боже! Яка ганьба!
МЕЙЄР. Вам цю ганьбу приніс не я, але я й не попередив вас…
ГЕСС. Не попередили? Чи не хочете ви сказати…
МЕЙЄР. Саме так… Тоді, в Брюсселі, я не просто слідкував за вами… В тому дешевому готелі я вперше хотів впевнитися в правильності своїх здогадок, а вірніше своїх передбачень… Як бачите, у мене все вийшло… З тих пір наші з вами дороги вже більше не розходилися. На щастя я не маю проблем з грошима…
ГЕСС (зловіще посміхнулася). Ви нащадок графа Монте Крісто?
МЕЙЄР. На жаль, ні… Але у мене непогана рента…
ГЕСС. Що ви говорите?! Я рада за вас. У вас справді гарна рента, коли вам вистачило грошей ганятися за мною по всьому світу й пити!
МЕЙЄР. Ну що ви! Моя пристрасть до алкоголю не стала справою мого життя, на щастя. Я щиросердно віддавався цій ваді рівно два роки, до нашої з вами зустрічі в Брюсселі. Коли я їхав за вами з Брюсселя до Відня, я все-таки зумів переконати себе в тому, що захоплення випивкою не буде сприяти успішному проведенню унікального експерименту… Експерименту над вами, між іншим…
ГЕСС. Але ж я не лабораторний пацюк! Що ще за експеримент ви надумали проводити зі мною?! Я вам забороняю! Ні! Я завтра ж поїду!
МЕЙЄР. Від себе не поїдете, фрау Беато… Та й пізно вже. Остання сторінка книги вашого життя мною вже дописана. Залишилося лише трішки зачекати…
ГЕСС. Послухайте, як вас там! Мсьє Морель… Пан Мейєр… Я можу дізнатися про ваші наміри по відношенню до мене?! Чи мене чекає доля фрау Оріген та пана Блюменталя?!
МЕЙЄР (відійшовши від вікна і присівши на краєчок канапи). Взагалі то й вас очікує доля цих бідолашних… Питання лише в тому, як це трапиться саме з кожним з нас. Одним з нас суджено піти в інший світ тихо й безболісно, лежачи в ліжку, іншим суджено загинути під колесами автомобіля, декого може накрити снігова лавина… Так що, люба Беато, всім нам приготовано місце на цій землі, але кожний займе його, пройшовши свій шлях…
ГЕСС. Мені не потрібно роз’яснювати беззаперечні істини! Я бажаю знати, що ви зі своїм диявольським умінням задумали проти мене!
МЕЙЄР. Якщо ви, фрау Беато, заспокоїтесь, я спробую коротко все пояснити…
ГЕСС. Я спокійна… Розповідайте…
МЕЙЄР. А що саме вам би хотілося почути?
ГЕСС. Навіщо ви двадцять років шпигували за мною? Ви що, маніяк?
МЕЙЄР. Швидше за все, ні. Я, скоріше, дослідник, ніж маніяк. Розумієте, люба фрау Беато, виявивши в собі дар передбачення, і, випробувавши його на вас, мені раптом захотілося прослідкувати чиєсь життя, починаючи з деякого моменту і до кінця. В даному конкретному випадку ви ідеально підходили на цю роль, оскільки перипетії вашого життя викликали в мені просто марну цікавість. З дня в день спостерігаючи за вами, я з часом впевнився в тому, що можу передбачувати події з великою точністю. Ось тоді то я й вирішив написати книгу вашої долі… І розпочав її зі скандалу в готелі "Осборн".
ГЕСС. Ви ненормальний! Параноїк! Чи варто було волочитися за мною двадцять років підряд, коли про мою смерть ви все одно колись би прочитали в газетах?!
МЕЙЄР. Варто було. Мене цікавили деталі вашого досить бурхливого життя… деталі… Ви навіть уявити собі не можете, наскільки це цікаво звіряти власні передбачення з їх реальним втіленням! Особливо, коли ці передбачення співпадають з подіями, що реально відбуваються в житті навіть у дрібницях!
ГЕСС (різко піднімається з канапи). Ви не мали права робити цього! Я подам на вас в суд!
МЕЙЄР (весело сміючись). І чим же ви маєте намір обумовити свою скаргу на мене? Отриманою від мене інформацією? Впевнений, вас порахують ненормальною… Між іншим, ви нікуди й не підете, оскільки дурість – не ваша природжена риса…
ГЕСС. Дякую вам…
МЕЙЄР. Не варто… Дурість не сама найгірша риса, що закладається природою в людину. Дурість, якщо й здатна нанести шкоду, так лише носію цього сумнівного дару… Вас, фрау Беато, природа споконвічно залишила без співчуття, а це у сто разів гірше будь-якої, навіть самої дрімучої дурості…
ГЕСС. Неправда! Я… у мене… Ні! Ви говорите неможливі речі!
МЕЙЄР. Сядьте, прошу вас… Врешті-решт, ви самі ж заставили мене сказати вам правду і не моя вина в тому, що ця правда вам не подобається! Власне, вона вам не подобалася ніколи! Я маю на увазі правду з точки зору інших. На протязі всього досить бурхливого життя ви користувались своєю правдою, котра не мала нічого спільного зі справжньою правдою.
ГЕСС. Правда завжди одна! Не буває правди для внутрішнього користування!
МЕЙЄР. Ще й як буває! І я її жертва… Звичайно, я міг би втішитися думкою про те, що не один я попав під неправі жорна вашого публіцистичного дару! Але мене ця обставина не радує… Скоріше – навпаки… Якщо я, хоч і не прямо, але мав відношення до того скандалу, про який ви так яскраво розписали в газеті "Монд" двадцять років тому назад, то багато ваших, з дозволу сказати, "високопоставлених корупціонерів" були заплямовані цілком безпідставно, оскільки принцип падаючого доміно, котрий ви так майстерно застосували, завжди спрацьовував чудово. Один справжній корупціонер, падаючи, тягнув за собою масу людей, котрі не мали часом ані найменшого відношення до даної справи. Розумієте! Ні-я-ко-го!
ГЕСС (сідаючи на канапу). Non est triticum sine paleis…
МЕЙЄР. Пробачте, але я з латинню не дружу…
ГЕСС. Без пшениці немає полови…
МЕЙЄР. Ось навіть як?! І вас не мучить совість?
ГЕСС. Я робила свою роботу і, судячи з моєї колишньої популярності, робила її гарно. А витрати… Витрати бувають в будь-якій професії... Чому я повинна зараз вмирати від мук сумління? Вибачте, але я не вірю в непорочність тих панів, котрі втратили у свій час теплі місця в результаті моїх звинувачень! Не ві-рю! Врешті-решт, ці "невинні", за вашим визначенням, могли б без всякого ризику програти, подавши на мене в суд. Але жоден з них не зробив цей крок! Зате було вельми багато дзвінків з погрозами. Були навіть спроби зірвати мене разом з щойно купленим авто.
МЕЙЄР. Я знаю…
ГЕСС. Звідки?! Я ж не афішувала цей випадок… Послухайте, пане Мейєр, чи не ви часом хотіли підірвати мене?
МЕЙЄР. Аж ніяк ні, фрау Беато. Коли б я хотів вас підірвати, я б підірвав. Вже повірте мені. У мене, якщо вам невідомо, зовсім інші плани на рахунок вас…
ГЕСС. Я можу дізнатися?
МЕЙЄР. Вам може не сподобатися те, що я хочу…
ГЕСС. Як на мене, то саме погане ви вже сказали… Давайте, викладайте свої плани… Якщо ви мали можливість мене вбити, але не зробили цього… Невже двадцятирічні спостереження за мною – це все, що вам потрібно?!
МЕЙЄР. Взагалі то, так… Але, таємною моєю метою є можливість в потрібний момент закрити вам очі…
ГЕСС. Закрити очі на що?
МЕЙЄР. Закрити очі не на що, а закрити вам очі назавжди…
ГЕСС (зі страхом зіскакує з канапи). Ви… ви… (хреститься). ви сущий диявол, пане Мейєр! Я… я ненавиджу вас!
МЕЙЄР. Дозвольте завірити вас у взаємній неприязні до вас, але ж хтось повинен буде надати вам цю невеличку послугу? Тим більше, що в той момент вам вже буде все одно…
ГЕСС. А чи не рано ви мене хороните?
МЕЙЄР. Та Бог з вами! У мене і в думках не було нічого подібного! Я тихо і скромно хочу дочекатися урочистого моменту вашого вмирання. Я можу мати таке бажання?
ГЕСС (критично окинувши оком Мейєра). Ви сподіваєтесь мене пережити?! Мене, колишню чемпіонку по гігантському слалому?! До вашого відома, я ніколи серйозно не хворіла! Я в відмінній формі! А ви? Подивіться на себе в дзеркало! Впевнена, що ваше немічне тіло вже не в змозі відкидати власну тінь! І ви хочете пережити мене?! (Нервово сміється).
МЕЙЄР (різко піднявшись з канапи). Я не хочу… (Гесс змовкає). Я в цьому впевнений…
Мейєр, різко крутнувшись на підборах, швидко йде геть.
Деякий час Гесс розгублено дивиться услід Мейєру, підходить до канапи, повільно сідає.
ГЕСС. А він дійсно впевнений…
Заходять Лангшнейдер і Шурер, про щось жваво розмовляючи.
ШУРЕР (підійшовши впритул до Гесс, яка сидить в заціпенінні). Щось трапилося, Беато? Ви такі бліді…
ЛАНГШНЕЙДЕР. Мабуть у вас відбулася важка розмова з паном Мейєром? Він ледве не збив з ніг Ангеліку…
ГЕСС (пробує посміхнутися). Ні, панове, нічого не трапилося… Просто Мейєр до неможливості ґречний та коректний… І ми досить мило провели час…
ШУРЕР. Ваші очі говорять зовсім про інше... Між іншим, я не заставляю вас говорити мені правду… (Сідає поруч з Гесс). А ми щойно від пана керуючого! І у нас з майором є для вас чудова новина… Завтра ми відправляємося в Кримль! На цілий тиждень!
ГЕСС (миттєво змінившись). Відмінна новина! Якщо відверто, то мені до біса надоїв наш безликий пансіонний побут… цей в’яло текучий процес вмирання…
ЛАНГШНЕЙДЕР. Ви праві, фрау Беато… наш побут вже давно не рясніє яскравими подіями, за виключенням сумних випадків натурального зменшення жителів нашого обійстя… А всього лише декілька років тому назад у нас траплялися іноді події зовсім іншої якості… У нас навіть були весілля…
ШУРЕР. А що вам, Людвігу, заважає зараз зробити мені пропонову? В вашому віці всі тверезомислячі чоловіки вже не можуть дозволити собі розкіш залицятися до жінки на протязі п’яти років… Тим більше що жінка, котру ви стільки років водите за носа, була готова до шлюбу з вами ще в дев’яносто другому…
ЛАНГШНЕЙДЕР (знітившись). Я чомусь завжди думав, люба моя, що вам подобаються виключно полковники!
ШУРЕР. З віком, любий, починають подобатися навіть майори! (До Гесс). І ці пани ще мають нахабство називати себе сильною половиною?! Між іншим, Людвігу, мій восьмий чоловік, хоча й був виключним негідником в житті, зате в області обдурювання довірливих дам він був геній! Карл умудрився закохати мене в себе буквально за п’ять хвилин!
ЛАНГШНЕЙДЕР. За п’ять хвилин? Так не буває.
ШУРЕР. Ще й як буває! Карл був професіоналом. Правда про це я дізналися трохи згодом, коли його арештували прямо в залі суду на нашому з ним шлюборозлучному процесі… Всмоктавши з молоком матері-повії ненависть до праці, Карл з раннього дитинства з головою поринув в мутні води любовних афер. Так що, виходячи одного разу з жіночої кімнати готелю "Жуаньї", я зіткнулась з професіоналом… встояти перед котрим було практично неможливо… І самим цікавим в його манері знайомств було те, що вже саме знайомство з самого початку базувалося на нанесенні вам матеріального збитку!
ГЕСС. Яким же чином він це робив?
ШУРЕР. Панчохи! Уявіть собі, що ви, попудривши носика, в чеканні продовження вечора, виходите з дамської кімнати і… стикаєтеся в дверях з красенем-чоловіком, котрий ніби випадково чіпляє своєю тростиною ваші панчохи, і, натурально, рве їх. І тут же на вас обрушується лавина самих гарячих вибачень, спересердя ламається об коліно будь-яка тростина, вам ніжно цілують кінчики пальців і, елегантним жестом діставши з кишені жилетки тиснену золотом візитну картку, просять дозволу відрекомендуватися. Ви, звичайно, дозволяєте і на декілька секунд ціпенієте, усвідомивши, що перед вами стоїть живий лорд Сполдінг! Між іншим, Карл справді лорд Сполдінг.
ЛАНГШНЕЙДЕР. Син повії?!
ШУРЕР. Цілком вірно. Виявляється титул лорда елементарно продається. Були б гроші, а гроші на придбання такого високого титулу у Карла були. Так ось. Спопеливши гарячим поглядом залишки вашої свідомості, ваш новий і несподіваний знайомий тут же посилає першого-ліпшого службовця готелю за новими панчохами і тягне вас у свій номер, із котрого ви справді виходите в нових панчохах, але вже вранці наступного дня... А далі все як по протоптаній доріжці: палке кохання, весілля, пара-трійка років спільного життя, розлучення, розподіл майна. Але на цей раз Карлу не повезло. Колишня його дружина-бельгійка змогла таки засадити його за ґрати…
ЛАНГШНЕЙДЕР. Веселий, одначе, був хлопець…
ШУРЕР. Чому був? З ним все нормально. Не так давно він вийшов з тюрми і одразу ж досить таки вдало одружився на вдові мільйонера з Гонконгу… семидесятилітній китаянці…
ГЕСС. Ви слідкуєте за перипетіями його життя? Навіщо це вам?
ШУРЕР. Не заради цікавості, звичайно. Цією радістю поділилася зі мною прокуратура із Кельна. Китаянка виявилась підсадною, а мільйони – липові. Якщо все піде так, як треба, Карл невдовзі може сісти за ґрати вже назавжди…
ЛАНГШНЕЙДЕР. Та-а-ак, не повезло вашому чоловіку… І не шкода його?
ШУРЕР. Абсолютно. Люди подібного ґатунку повинні сидіти за ґратами … (Пильно дивиться на майора). Мені здається, вам не потрібно було розповідати всього цього… Ваш погляд не виражає того питання, на котрий одинокі жінки як правило відповідають згодою… Що ж, я зачекаю ще років п’ять... Можливо все це до кращого, що у вас немає хватки мого колишнього чоловіка.
ГЕСС (іронічно). Мені здається, пане майоре, перебуваючи на службі в армії, ви займались виключно питаннями тактики. Але, що було хороше для армії, погано для кохання. Кохання, в основному, живиться стратегією… Я зрозуміло висловлююся?
ЛАНГШНЕЙДЕР. Куди вже зрозуміліше… (До фрау Шурер). Ангеліко, ви справді хотіли б вийти за мене заміж? Але навіщо це вам? Ми ж прекрасно ладимо і без цих формальностей!
ШУРЕР. Ну ось. В вас заговорив звичайнісінький солдафон! Грубий і безсердечний. Кожна… кожна, навіть столітня дама хотіла б мати чоловіка! Складність лише в тому, що не кожна з них зможе пояснити, навіщо їй це потрібно. Але особисто я можу пояснити навіщо це мені.
ЛАНГШНЕЙДЕР. Досить цікаво буде дізнатися…
ШУРЕР. Ви впевнені?
ЛАНГШНЕЙДЕР. Авжеж…
ШУРЕР. Що ж, будь ласка… Я хочу народити дитину!
ЛАНГШНЕЙДЕР (задерев’янілим язиком). П-п-пробачте, не розчув…
ШУРЕР. Дивно… Вчора ввечері ви змогли почути мій шепіт з відстані семи метрів!
ГЕСС. Обожнюю фантастику!
ЛАНГШНЕЙДЕР. Я вважав, що в ці роки жіночий організм вже не…
ШУРЕР. Правильно вважали. Було б смішно говорити в шістдесят років про вагітність. Але… В свій час я передала на зберігання віденському "Інституту людини" деяку кількість клітин і тепер з допомогою сурогатної матері і здорового, в відомому розумінні, чоловіка я зможу, нарешті, обзавестися дитиною… Я гарно озвучила цю думку?
ЛАНГШНЕЙДЕР (вмощуючись на канапу). Ви серйозно, Ангеліко?
ШУРЕР. Жага материнства це завжди серйозно!
ГЕСС. Бували випадки, коли сурогатна матір відмовлялася віддавати народжену нею дитину законним батькам…
ШУРЕР. Ми знайдемо таку, котра віддасть. (Підсаджується до майора). Ну… і як ми назвемо нашого первістка? (Весело сміється).
ГЕСС. Вище голову, Людвігу! Вам казково повезло на схилі літ! (Встає). Що ж, піду збиратися. Я не була в горах прорву літ! Прийдеться заново вчитися триматися на лижах… Боже! Як хороше в горах! Сонце, сніг, кришталево чисте повітря, пронизливо голубе небо! Все... пішла... до завтра, друзі!
Гесс виходить, через кілька секунд повертається до холу.
ГЕСС. Зовсім забула! Пане майоре, я можу вкрасти у вас Ангеліку? На цілком невеликий проміжок часу? (Шурер з готовністю піднімається з канапи). Тим більше що вам є про що подумати…
ЛАНГШНЕЙДЕР (також встає слідом за дамою). Звичайно, Беато, звичайно… Мені справді є про що подумати…
Дами виходять.
Майор деякий час в глибокій задумі ходить вздовж вікон, насвистуючи собі під ніс арію Фігаро. Заходить стурбований Мейєр.
МЕЙЄР. О, пан майор! Ви якраз доречно, тобто, я якраз доречно, тьху, ти! Заплутався… Я хотів сказати, добре, що ви тут один… У мене до вас важлива справа, якщо дозволите…
ЛАНГШНЕЙДЕР. Які проблеми, пане Мейєре?
МЕЙЄР. У мене жодних. Боюся, що проблеми у фрау Гесс…
Сцена четверта
Зміна місця дії. Туристична база "Резіденц". Високий Тауерн. У холі, втонувши в величезному кріслі, мирно дрімає фрау Брант, не помітивши як випадає з її рук безконечне в’язання. В другому кріслі, укутавши ноги пледом в клітинку, також спокійно дрімає пан Квентель.
Через якийсь час в хол буквально ввалюється галаслива компанія в лижних костюмах.
ЛАНГШНЕЙДЕР (спеціально голосно). Пане Квентель! (Той від несподіванки зривається на ноги, а фрау Брант впускає свою в’язку на підлогу). Прошу пробачення, я й не помітив, що ви з фрау Фрідою дрімаєте… (Допомагає фрау Брант змотати кусок вовняної нитки). Дорогий Генріху, вас сьогодні дуже не вистачало! Без вас наші дами ледве не потонули в снігу!
ШУРЕР. Цілком справедливо! Один чоловік на всю компанію! Пане Людвігу, ви сьогодні були подібні на справжнього сенбернара!
БЕБЕЛЬ (розстібаючи блискавку на куртці). Хіба що тільки не гавкав…
ГЕСС. І не махав хвостом!
ЛАНГШНЕЙДЕР (піднявши руки вверх). По-ща-ди! До речі, милі дами, нам невимовно повезло! Менше, ніж годину тому канатна дорога доставила одного пана на прізвище…
ШУРЕР. Враніцкий!
ЛАНГШНЕЙДЕР (вельми здивовано). Чому Враніцкий!
ШУРЕР. Тому що він колишній канцлер!
ЛАНГШНЕЙДЕР. Повинен вас засмутити, люба Ангеліко, я звичайно з великою насолодою посидів би ввечері ось біля цього каміну з квартою гарного пива з шанованим мною канцлером Австрійської республіки, але пан, про приїзд котрого я маю честь повідомити, не менш великий і не менше шанований народом. Я говорю про тірольського солов’я!
БРАНТ (відкинувши в’язання). Боже мій! Невже ми побачимо самого Ганса Крепке, тут?! Я… я обожнюю Ганса! Він такий чоловік!
ДУРАНД. Заспокойтесь, Фрідо… У Крепке шестеро дітей!
БРАНТ. Ну, а я вам про що говорю?! Ганс такий чоловік! (Встає). Я повинна негайно привести себе в порядок… Е-е-е… (До Лангшнейдера). Як ви вважаєте, Людвігу, я можу розраховувати на його автограф? ...Гадаю, Крепке подарує вам не лише свій автограф… але і…(Брант з нетерпінням хапає майора за рукав куртки). Що… що ще подарує мені Ганс Марія Крепке?
ГЕСС. Він вам заспіває, люба Фрідо…
ЛАНГШНЕЙДЕР. Крепке любить догоджати своїм фанатам…
БРАНТ. Дякую вам, майоре, ви мені подарували надію!
Брант виходить.
БЕБЕЛЬ (дивлячись їй вслід). Ну, ось, а ви говорили… що платонічне кохання в наш раціональний час рідкість… Хто б міг подумати…
КВЕНТЕЛЬ. Між іншим, я теж обожнюю слухати спів Крепке. Він чудовий майстер! Але мені категорично не подобається його ніс…
ШУРЕР. Що ви тямите в чоловічих носах?! Ніс – візитка картка чоловіка…
КВЕНТЕЛЬ (щупає свій ніс). Ви так вважаєте?
ШУРЕР. Ображаєте! Я мала можливість впевнитися в правильності цього постулату, коли була жінкою восьми зовсім різних чоловіків!
КВЕНТЕЛЬ. Тоді я вам вірю. Аргумент, потрібно віддати вам належне, залізний… До речі, ваша сьогоднішня лижна вилазка вдалася?
БЕБЕЛЬ (підсовується ближче до каміну). На всі сто відсотків! Фрау Беата навчала нас безпосередньому катанню на лижах. Повинна зауважити, що спускатися зі схилу гори на лижах набагато цікавіше, ніж на відомій частині тіла! Сьогодні я подолала майже половину північного схилу!
КВЕНТЕЛЬ. Я вас вітаю… Коли-небудь ви напишете про це бестселер…
БЕБЕЛЬ (зі знущанням). Не вгадали… Коли-небудь я напишу бестселер про те, як якийсь пан, котрий вперше в своєму житті приїхав на прекрасну високогірну лижну базу, умудрився весь відпущений йому долею тиждень елементарно проспати в цьому затишному холі… Скажіть, Генріху, навіщо ви взагалі волочилися в таку далечінь?
КВЕНТЕЛЬ. Розумієте, моя шановна Генріетто, я не дуже люблю зиму… Я надзвичайно теплокровний малий…
ГЕСС. Навіщо ж ви тоді сюди приїхали? Сиділи б зараз з паном Мейєром на терасі й раділи серпневому сонцю!
КВЕНТЕЛЬ. Гарна думка, Беато… Але я полюбляю компанію і не люблю залишатися наодинці з паном Мейєром, оскільки в мене є підозріння, що він вміє читати чужі думки.
ДУРАНД. У вас є думки, котрих ви соромитесь?
КВЕНТЕЛЬ (знизує плечима). Мені здається, що в кожного з нас іноді відвідують подібні думки… Грішних думок не мають лише покійники. До речі, а чому пан Мейєр відмовився приймати участь в нашій вилазці?
ЛАНГШНЕЙДЕР. У нього справи в Відні… (Повісивши куртку над каміном на оленячі роги, вмощується біля фрау Бебель).
ГЕСС. Звідки у вас ці подробиці? Ви з ним спілкувалися до нашого від’їзду?
ЛАНГШНЕЙДЕР. Авжеж… Вам це здається дивним? У мене, на відміну від вас, з паном Мейєром цілком нормальні відносини… Розмовляти з ним справді складно, але мовчати в його присутності – суще задоволення…
ШУРЕР. Що ж це за компанія коли співбесідник мовчить?
БЕБЕЛЬ. Іноді, фрау Ангеліко, по вмінню мовчати, можна судити про вміст черепної коробки людини…
ШУРЕР. Боже мій! А я така щебетуха!
ЛАНГШНЕЙДЕР. Але ж ви актриса…
ШУРЕР. На що ви натякаєте?
ГЕСС. Майор очевидно натякав на специфіку жанру актора…
ЛАНГШНЕЙДЕР (до Гесс). Дякую вам, Беато… Ви як завжди точні в тлумаченні моїх експромтів…
ГЕСС (вмощується в крісло). Пане майоре, а наш надто зайнятий друг не розповідав вам випадково якими саме справами він має намір займатися в столиці?
ЛАНГШНЕЙДЕР. Ви про Мейєра?
ГЕСС. Так…
ЛАНГШНЕЙДЕР (не зовсім впевнено). Н-н-ні… про свої справи в столиці він мені не доповідав… Ми говорили, в основному, про погоду, про жінок…
БЕБЕЛЬ. Ха! Пан Мейєр цікавиться жінками?! А мені здавалося, що він лише цікавиться своїм склепом, спорудженим ще в минулому році на баденському цвинтарі…
ГЕСС. Ну ж бо, ну ж бо, це вже стає цікавим… Мейєр побудував собі склеп? Яке чудо! Ну, навіщо ж йому склеп, коли він одинокий? І звідки вам…
БЕБЕЛЬ. Звідки мені відомо? Розумієте, Беато, я досить часто навідую свою подругу, могила котрої знаходиться недалеко від помпезного фамільного, як написано на фасаді, склепу пана Мейєра.
ДУРАНД. Але ж у пана Мейєра немає нікого!
ЛАНГШНЕЙДЕР. Ну… сім’єю завестись ніколи не пізно!
ШУРЕР. Я рада, що ви, нарешті, усвідомили це! У мене, правда, немає в наявності сімейного склепу, але якщо вас від шлюбу зі мною стримує лише це – можете рахувати питання закритим. Ви надаєте перевагу відпочивати на сонячній стороні? Чи в тіні старих в’язів?
ЛАНГШНЕЙДЕР. Я б ще трохи пожив. З вашого дозволу…
ГЕСС. Дивно це все…
ЛАНГШНЕЙДЕР. Що саме? Бажання пана Мейєра бути похованим не як багато інших? Як на мене, то це цілком нормальне бажання. Головне – з видумкою! А стосовно надпису на фасаді, так це, можливо, для самозаспокоєння. Ніби втілення в камені своєї мрії…
КВЕНТЕЛЬ. Дружина обійшлась би йому набагато дешевше…
ГЕСС. Не відволікайте мене, майоре, від сутності питання своїми здогадками, котрі не витримують жодної критики. Останнім часом я достатньо багато часу провела з паном Мейєром і запевняю вас, що ця людина нічого не робить просто так.
БЕБЕЛЬ. Ви знову про здатність заглядати в майбутнє? Та досить вам, Беато… Всього передбачити неможливо. У будь якому випадку, мені так здається. І яка справа нам до пана Мейєра? І до його сімейного стану? Не вам же він його приготував… Ой! Пробачте, люба… Я без всякого підтексту… вибачте…
ГЕСС. Нічого… нічого… не вибачайтеся. Я й сама іноді можу таке сказати, що впору застрілитися після цього… (Дивиться на годинника). О-о-о… Вже полудень…
ЛАНГШНЕЙДЕР (ні до кого конкретно). Я голодний… і я хочу пива…
ШУРЕР. А як же ваші нирки?
ЛАНГШНЕЙДЕР. Плювати на нирки! Вони все одно не мої!
ДУРАНД. Як?!
ЛАНГШНЕЙДЕР. А ви хіба не знали? Дивно… Я взагалі то ні від кого й не таїв, що у мене чужі нирки…
ШУРЕР. А більше вам, дорогий Людвігу, нічого не пересадили? Раджу вам признатися, доки справи не зайшли надто далеко… (Сміється). А то після повернення загляну в вашу медичну картку. А, часом, виявиться, що ось ці руки зовсім не ваші, а… Між іншим, досить здогадок… Пішли краще обідати!
Сцена п’ята
Через деякий час. Там же. Присутні всі, крім фрау Гесс та фрау Брант. Тріщить камін, звучить неголосно музика.
ДУРАНД. Як вам обід?
ЛАНГШНЕЙДЕР. Чудовий був стіл! А пиво!
КВЕНТЕЛЬ. А ви зауважили, панове, якими очима дивилася на пана Крепке фрау Фріда? Сьогодні я вперше побачив її без спиць та мотків вовни… Дивно, але фрау Фріда може, виявляється, виглядати привабливою жінкою… якщо захоче…
ШУРЕР. Жінки, колишній комісаре поліції, можуть все! І нічого дивного в цьому немає. Коли людина закохана, вона завжди виглядає набагато краще, ніж є насправді! (Майор непомітно поправляє зачіску). У вас, Людвігу, теж є шанс істотно покращити свій зовнішній вигляд…
ЛАНГШНЕЙДЕР. Хіба я погано виглядаю?
ШУРЕР. Як вам сказати… Коли ви сидите, як ось зараз, виглядаєте ви досить пристойно. Але коли починаєте розгинатися… Ось тоді й виявляється, що вам не шістдесят п’ять, як це записано в медичній картці, а дев’яносто вісім. Моя вам порада… Відкиньте всі ваші старорежимні штучки про колишню і сміло закохуйтесь в свою Ангеліку, не то вона прийметься за пана комісара поліції. До речі про колишню… Знаєте, чому люди помирають?
БЕБЕЛЬ. Тому, що приходить старість…
ШУРЕР. Помиляєтеся, шановна Генріетто… Люди вмирають від того, що цілковито покладаються на дзеркало, перестаючи бачити відображення душі в своєму серці. А молодість… молодість не проходить ніколи. І якщо б наша душа не потурала схильному до гріха тілу, ми б жили вічно…
ДУРАНД. Не люблю умовного способу… Ох, якби… Людина, душа людини... Не можна не потурати своєму тілу, оскільки тіло дозволяє душі спокійно існувати в цьому світі. А ще є доля і нікуди нам від цього не дітися. До речі, а де ж наша гірськолижниця?
КВЕНТЕЛЬ. Фрау Беата планувала ще раз спуститися по північному схилу…
ЛАНГШНЕЙДЕР (зіскочивши на рівні). Як?! Ви її відпустили одну?!
КВЕНТЕЛЬ. Пробачте, Людвігу, але я порахував неможливим забороняти Беаті що-небудь. Тим більше вона сама просила не турбувати вас…
БЕБЕЛЬ. Я вважаю, Людвігу, що ви даремне турбуєтеся. Як на мене, Беата їздить по горах на своїх лижах набагато впевненіше, ніж ми з вами ходимо по паркету нашого пансіонату. Тим більше що погода сьогодні чудова… (Чути наростаючий звідкілясь шум). Що це? Ви чуєте? (Шум все наростає, накочується на готель, заставляє дрижати весь посуд. Через декілька секунд шум стихає, так само плавно, як і почався).
ШУРЕР (злякано притулившись до майора). Що це було, панове?
ЛАНГШНЕЙДЕР (ні до кого не звертаючись). Господи, адже він мав рацію… (Прожогом кидається до своєї куртки).
КВЕНТЕЛЬ (до майора). Ви вважаєте, що це лавина?! (Також зривається на ноги). Я з вами… (Хапає свою куртку).
В цей момент в хол вбігає озброєний лопатою пан Мейєр. Всі, крім майора, здивовано завмирають.
МЕЙЄР (окинувши присутніх тривожним поглядом). Я все поясню потім, панове! Пане майор, мені потрібна ваша допомога… і ваша, пане комісар! В нашому розпорядженні досить мало часу!
Всі троє вибігають геть.
Сцена шоста
Через деякий час. Мейєр, Лангшнейдер та Квентель вносять в зал фрау Гесс, обережно кладуть її на канапу. Жінки, ніби прокинувшись, кидаються до неї.
ШУРЕР (стає перед канапою на коліна і пробує розстібнути куртку фрау Гесс). Слава Богу, вона жива! (Фрау Гесс пробує сісти). Лежіть, лежіть, люба Беато! Яке щастя, що вас так швидко знайшли! Доля прихильна до вас…
ЛАНГШНЕЙДЕР. І пан Мейєр теж… (Фрау Гесс все-таки сідає з допомогою фрау Шурер та фрау Бебель).
ГЕСС (прибираючи мокре волосся з лоба). Як ви тут опинилися, пане Мейєре? У вас же справи в Відні…
МЕЙЄР. Я не був впевнений в тому, що ви прислухаєтеся до моєї поради і не станете випробовувати долю п’ятнадцятого серпня…
ГЕСС. А я все-таки ризикнула. Мене важко залякати…
МЕЙЄР. Ніхто й не збирався вас лякати. Знаючи ваш непростий характер і вашу нелюбов до мене, я хотів просто попередити вас…
ГЕСС. А навіщо вам було мене попереджувати? Вам, котрий пристрасно мріє дочекатися того моменту, щоб закрити мої очі?! Вам, котрий ненавидить мене?! В вас прокинулась доброчесність?
МЕЙЄР (втомлено посміхається). Кохання і ненависть, люба, Беато, з вашого дозволу, являються сторонами однієї монети… Так що від кохання до ненависті… І ще… З чого це ви взяли, що моя доброчесність спала? Вона не спала завжди і не лише по відношенню до вас…
ЛАНГШНЕЙДЕР. Ви знаєте, Ульріху, згодившись допомогти вам, я, відверто кажучи, не вірив в те, що ви мені тоді розповідали. Зараз же в мене просто не вистачає слів! Це фантастика!
ГЕСС. Як?! Ви були в змові з цим чоловіком?!
ЛАНГШНЕЙДЕР. Цей чоловік врятував вам життя!
ГЕСС. Але пана Мейєра ніхто і не просив рятувати мене! В таборі є команда, що займається цим професійно! І у них собаки!
ЛАНГШНЕЙДЕР. Дозволю собі заперечити вам, люба Беато. Якби не пан Мейєр і ось цей ґудзик, пришитий до вашої куртки, ми навряд чи мали б змогу розмовляти з вами в цьому затишному холі, оскільки рятівники почали вести ваш пошук значно пізніше нас і зовсім в іншому місці!
ШУРЕР. Про який ґудзик йде мова, Людвігу?
ЛАНГШНЕЙДЕР. Пан Мейєр перед нашим від’їздом сюди дав мені доручення встановити на куртці фрау Гесс мініатюрний передавач, вмонтований в звичайний ґудзик. Що, власне, я й зробив…
ШУРЕР. Гарна справа! Але чому ви не поділилися цією таємницею зі мною? Ви мені не довіряєте, Людвігу?
МЕЙЄР. Я взяв з пана майора слово.
ГЕСС (розглядаючи ґудзик на своїй куртці). Майоре, хто вас так вчив пришивати ґудзики? Ви ж зіпсували підкладку! Ох, вже ці чоловіки… (До Мейєра). Ну і де ж ви ховалися всі ці дні?
МЕЙЄР. В своєму номері… Він розташований саме над вашим.
ГЕСС. Нечувана нахабність!
МЕЙЄР. Чому ж? Я живу тут не на благодійні гроші, а на свої!
ДУРАНД. Мені здається, Беато, ви надто суворі до пана Мейєра… Як-не-як він спас вам життя… (До Мейєра). Скажіть, пане Мейєре, ви насправді знали про майбутній схід лавини чи лише передбачували? Погодьтесь, це різні речі…
МЕЙЄР. Знав… І чесно попереджував про це Беату. Але… Не всі люди вірять в окресленість долі… І цілком даремно, між іншим…
ГЕСС. Я ніколи не говорила вам про те, що я не вірю в долю! Я просила вас не втручатися в моє життя! До того ж, як бачите, я не загинула. А це говорить про те, що окреслення долі може бути суттєво відкоректоване. Я права, пане рятівнику?
МЕЙЄР. А хто вам сказав, що ви обов’язково мали загинути? Наскільки мені відомо, в майбутньому вас очікують приємні турботи, зв’язані з пошуком весільного наряду…
ГЕСС. У мене немає близьких знайомих, котрі б мали бажання незабаром поєднатися шлюбом… Стосовно пана майора та фрау Ангеліки, то ці пани знаходяться очевидно лише на вихідних позиціях…
ЛАНГШНЕЙДЕР. А мова йде саме про вас, Беато…
ГЕСС (сміється). Ви жартуєте, Людвігу! Ще не народився той чоловік, котрий зможе заставити мене вийти за нього заміж!
МЕЙЄР. Він не лише народився, але вже й встиг постаріти…
КВЕНТЕЛЬ. Ну, ось… А я все гадаю, навіщо пану Мейєру, одинокому чоловікові, сімейний склеп?
ГЕСС. На жаль, пане Квентель, не всі знайомі з дедукцією. А-а-а… (Вона починає розуміти). Ви хочете сказати… Ви… рахуєте можливим… Ви вважаєте, що я… що я… і… Ну, ні! Це цілком неможливо! Марення!
МЕЙЄР (знизавши плечима). Ну, що я можу вдіяти!
ГЕСС. Навіщо ви витягнули мене з-під снігу?! Мені там було так хороше!
БЕБЕЛЬ (посміхаючись). Вийшовши заміж, вам буде не набагато гірше…
ГЕСС. Ну, вже ні! Зв’язати долю з людиною, котра останню частину життя буде пророкувати?! Ніколи!!!
МЕЙЄР. Я так розумію, ви згодні… А що стосується пророкувань, так ми можемо домовитися…
ГЕСС. Яким чином?
МЕЙЄР. Все дуже просто. Я вам все напишу на аркуші і останню частину життя буду мовчати… Як вам моє соломонове рішення? Невже вам не цікаво буде знати, що станеться зі мною в майбутньому?
ГЕСС. З вами? А що з вами може трапитися?
МЕЙЄР. Все, що завгодно. Я можу навіть померти раніше вас і тоді вже у вас, досить цілком можливо, з’явиться шанс закрити мені очі.
ГЕСС. Мені не хочеться цього… (Встає). Між іншим, я готова подумати над вашою пропоновою… І дякую вам за моє спасіння і вам, пане комісаре, і вам, пане Людвігу.
ЛАНГШНЕЙДЕР. Ну що ви, люба Беато, такі дрібниці.
МЕЙЄР. Я замовив шеф-кухарю горіховий торт на честь вашого дня народження, люба Беато. Ще вчора…
ГЕСС. Мого дня народження? Боюся, що ви помилилися, Ульріху. До нього ще місяць.
МЕЙЄР. Смію вас завірити: сьогодні ви народилися вдруге і торт буде прикрашений саме таким написом.
ГЕСС. Так, з мене досить… Ми зможемо знайти в цьому готелі друкарську машинку та папір?!
ЛАНГШНЕЙДЕР. Ви вирішили написати статтю про все це?
БЕБЕЛЬ. Гарний сюжет…
ШУРЕР. Аж душа щемить…
КВЕНТЕЛЬ. З кримінальною інтригою!
ГЕСС. Я не хочу писати статтю. Я хочу зараз же отримати від пана провидця обіцяний папір! З подробицями! Ви готові мені її надиктувати?
МЕЙЄР. Авжеж! Але на складання такого паперу може піти маса часу!
ГЕСС. А мені нікуди поспішати! Я на пенсії! Так ми можемо знайти друкарську машинку чи ні?!
МЕЙЄР. Сподіваюсь, що так…
ГЕСС. Сподіваєтесь? А я впевнена, що ви знаєте напевне. І ще я впевнена, що в даний момент машинка знаходиться в вашому номері! Я права?
МЕЙЄР (сміється). Абсолютно… Ось бачите, друзі, як легко можна стати провидцем, вчасно і правильно проаналізувавши факти! Браво, Беато…
ГЕСС. Дякую… Друзі, з вашого дозволу, ми з паном Мейєром підемо писати майбутнє…
МЕЙЄР. Наше майбутнє…
ГЕСС. Ви впевнені?
МЕЙЄР. Я знаю…
Кінець другої дії.
Драма на дві дії "Уроки детермінізму" у 2017 році увійшла до збірки семи п'єс Раїси Гончарової "Дзвони долі", виданої за підтримки КМДА.
Завантажити твір у форматі doc.zip
Прохання до завлітів та режисерів: у випадку зацікавленості п'єсою, звертайтесь, будь ласка, до автора.
Матеріали надіслано авторкою спеціально для читачів порталу "Мала Сторінка".
Більше творів Раїси Гончарової на порталі "Мала Сторінка":
Раїса Гончарова ‒ перекладачка, драматургиня, сценаристка ‒ народилася в м. Ратно, Волинської обл. З 2001 року живе у Києві. Після закінчення ХТІПО працювала за спеціальністю економіка та організація 32 роки. Паралельно перекладала твори Олега Гончарова, писала оповідання, п'єси, публікувалась в періодиці, в журналі "Дніпро", видавництві "Лілія", "Як тебе не любити...". У 2020 році в Дебют-газеті видано Том 1 гумору "Важкі часи настали", де є 24 оповідання Олега Гончарова, у т. ч. 20 оповідань в її перекладі. Є автором 9 п'єс.