"Пригоди барона Мюнхаузена" (Рудольф Эріх Распе), частина перша - читати та завантажити


В основу фантастичних «Пригод барона Мюнхаузена» покладено оповідання справжнього барона Мюнхаузена, який жив у XVIII столітті в Німеччині. Мюнхаузен уславився як дивовижний оповідач, вигадник найнеймовірніших історій. Його іменем нині називають людей, які люблять пофантазувати і приписують собі всякі неймовірні подвиги.

До першої частини книги Еріха Распе "Пригоди барона Мюнхаузена" увійшли його оповідання: "Найправдивіша людина на Землі", "Кінь на дзвіниці", "Вовк, запряжений у сани", "Іскри з очей", "Дивовижне полювання", "Куріпки на шомполі", "Лисиця на голці", "Сліпа свиня", "Як я спіймав кабана", "Незвичайний олень", "Вовк навиворіт", "Скажена шуба", "Восьминогий заєць", "Чарівна куртка", "Кінь на столі", "Півконя", "Верхи на ядрі", "За волосся", "Бджолиний пастух на ведмеді", "Перша подорож на Місяць", "Покарана жадібність", "Коні під пахвами, карета на плечах", "Відталі звуки".

 

  Еріх Распе

ПРИГОДИ БАРОНА МЮНХАУЗЕНА

 

Завантажити книгу "Пригоди барона Мюнхаузена" (Рудольф Эріх Распе), видання 1981 року (djvu.zip)

Завантажити повний текст першої частини твору (txt.zip)

 

Пригоди барона Мюнхаузена, Рудольф Эріх Распе, частина перша, читати та завантажити

 

Частина перша

НАЙПРАВДИВІША ЛЮДИНА НА ЗЕМЛІ


Маленький дідок із довгим носом сидить біля каміна й розказує про свої пригоди. Його слухачі сміються просто йому в очі:

– Ох і Мюнхаузен! Оце барон!

Але він навіть не дивиться на них.

Він собі спокійно веде далі: як він літав на Місяць, як він жив серед триногих людей, як його проковтнула велетенська рибина, як у нього відірвалася голова.

Одного разу якийсь проїжджий слухав-слухав те все і раптом не стерпів:

– Усе це вигадки! Нічого того не було, що ти розказуєш! Дідок насупився і поважно відповів:

– Ті графи, барони, князі й султани, яких я мав честь називати своїми друзями, завжди казали, що я найправдивіша людина на землі.

Усі зареготалися ще дужче.

– Мюнхаузен – правдива людина! Ха-ха-ха! Ха-ха-ха! Ха-ха-ха!

А Мюнхаузен, і оком не моргнувши, правив далі: про те, як на голові в оленя виросло розкішне дерево.

– Дерево?.. На голові в оленя?!

– Так. Вишня. І на вишні ягоди. Такі соковиті, солодкі...

Усі ці оповідання надруковані тут, в оцій книжці. Прочитайте їх і скажете самі, чи була коли в світі людина, правдивіша за барона Мюнхаузена.

 


************

 

Пригоди барона Мюнхаузена, Рудольф Эріх Распе, частина перша, читати та завантажити


КІНЬ НА ДЗВІНИЦІ

Я виїхав до Росії верхи на коні. Було це взимку. Йшов сніг.

Кінь підбився і став спотикатися. Мені дуже схотілося спати. Я ледве з сідла не падав від утоми. Та даремно я шукав, де переночувати: дорогою не трапилося мені жодного села. Що тут робити? Довелося ночувати серед поля.

Навкруги ні дерева, ні кущика. Тільки маленький стовпчик стирчав з-під снігу.

До цього стовпчика я сяк-так прив'язав свого змерзлого коня, а сам уклався тут-таки, на снігу, й заснув.

Спав я довго, а коли прокинувся, то побачив, що лежу не в полі, а в селі, або, краще сказати, в якомусь містечку: звідусіль мене оточують будинки.

Що таке? Де це я опинився? Як могли ці будинки вродитися тут за одну ніч?

І де дівся мій кінь?

Довго я не розумів, що сталося. Коли чую знайоме іржання. Це ірже мій кінь.

Але де ж він?

Іржання чути звідкись ізгори.

Я підводжу голову – і що ж?

Мій кінь висить на вершку дзвіниці. Він прив'язаний просто до хреста.

Я вмить збагнув, у чім річ.

Учора ввечері все це містечко, з усіма людьми й будинками, було геть-чисто заметене снігом, з-під нього стирчав тільки вершечок хреста.

Я не знав, що то хрест, мені здалося, що то – невеличкий стовпчик, і я прив'язав до нього свого змореного коня! А вночі, поки я спав, почалася велика відлига, сніг розтав, і я незчувся, як опустився на землю.

Але сердешний мій кінь так і лишився там, угорі, на дзвіниці. Прив'язаний до хреста, він не міг спуститися на землю.

Що робити?

Не довго думавши, хапаю пістолет, як слід прицілююся і влучаю просто у вуздечку, бо з мене завжди був добрий стрілець.

Вуздечка – навпіл.

Кінь швидко спускається до мене.

Я на нього – і вихором уперед.

 


************

 

Пригоди барона Мюнхаузена, Рудольф Эріх Распе, частина перша, читати та завантажити


ВОВК, ЗАПРЯЖЕНИЙ У САНИ


Але взимку верхи на коні незручно, куди краще їхати саньми. Я купив собі добрячі сани і швидко подався м'яким снігом.

Надвечір уїхав я в ліс. Я був уже придрімав, коли це почув тривожне іржання. Я озирнувся і при світлі місяця побачив страшного вовка, який, роззявивши зубату пащу, біг за моїми саньми. Надії на порятунок не було.

Я ліг на дно саней і від страху заплющив очі.

Кінь мій гнав як шалений. Клацання вовчих зубів лунало в мене над самим вухом.

Але, на щастя, вовк не звернув на мене ніякої уваги.

Він перескочив через сани – просто у мене над головою – і накинувся на мого бідолашного коня.

В одну мить задня частина мого коня щезла в неситій вовчій пащі.

Передня частина з болю й жаху все бігла вперед.

Вовк в'їдався в мого коня все глибше й глибше.

Коли я прийшов до тями, то вхопив батіг і, не гаючи й хвилини, заходився шмагати ним ненажерливого звіра.

Він завив і рвонувся вперед.

Передня частина коня, якої ще не з'їв вовк, випала з упряжі в сніг, і вовк опинився на його місці – в голоблях і кінській збруї!

Вирватися з цієї збруї вовк не міг: він був запряжений, як кінь.

Я шмагав і шмагав його що було сили.

Він летів уперед, тягнучи за собою мої сани.

Ми мчали так швидко, що вже за дві-три години в'їхали чвалом у Петербург.

Здивовані петербуржці юрбами бігли дивитись на героя, що замість коня запріг у сани страшного вовка.


************

Пригоди барона Мюнхаузена, Рудольф Эріх Распе, частина перша, читати та завантажити


ІСКРИ З ОЧЕЙ


У Петербурзі мені велося добре. Я часто ходив на полювання, і тепер залюбки згадую ті веселі часи, коли зі мною мало не щодня траплялося стільки дивовижних пригод.

Одна пригода була дуже кумедна.

Річ у тім, що з вікна моєї спальні було видно великий став, де водилося дуже багато усякої дичини.

Якось уранці, підійшовши до вікна, я вгледів на ставу диких качок.

Миттю вхопив я рушницю і стрімголов вибіг із будинку.

Але зопалу, збігаючи по східцях, я вдарився головою об двері, та так, що з очей мені посипалися іскри.

Це не спинило мене.

Я побіг далі. Ось, нарешті, й ставок. Цілюся в найситішу качку, хочу вистрелити – і, на превеликий жах, помічаю, що в рушниці нема кременя. А без кременя неможливо стріляти.

Побігти додому по кремінь?

Але ж качки можуть полетіти.

Я сумно опустив рушницю, проклинаючи свою долю, аж раптом мені блиснула щаслива думка.

Що сили мав ударив я себе кулаком у праве око. Із ока, звичайно, так і сипонули іскри, і порох одразу спалахнув.

Так! Порох спалахнув, рушниця вистрелила, і я одним пострілом убив десять чудових качок.

Раджу й вам: щоразу, як надумаєте розвести вогонь, добувайте іскри зі свого правого ока.

 


************

 

Пригоди барона Мюнхаузена, Рудольф Эріх Распе, частина перша, читати та завантажити


ДИВОВИЖНЕ ПОЛЮВАННЯ


А втім, зі мною бували й кумедніші випадки. Якось я пробув на полюванні цілий день і надвечір натрапив у глухому лісі на чимале озеро, яке аж кишіло дикими качками.

Зроду-віку не бачив я такої сили качок!

На жаль, у мене не лишилося жодної кулі.

А я саме того вечора чекав у гості велику компанію приятелів, і мені хотілося почастувати їх дичиною. Я взагалі людина гостинна й щедра. Мої обіди і вечері славилися на весь Петербург. Як мені вертатися додому без качок?

Довго я стояв вагаючись і раптом згадав собі, що в мене в мисливській торбі лишився шматочок сала.

Ура! Це сало буде чудовою принадою! Дістаю його з торби, швидко прив'язую до довгого тонкого мотузка і кидаю у воду.

Качки, побачивши ласеньке, враз підпливають до сала.

Одна з них пожадливо його ковтає.

Але сало слизьке і, швидко пройшовши крізь качку, вискакує в неї позаду!

Отож качка опиняється в мене на мотузочку.

Тоді до сала підпливає друга качка, і з нею діється те саме.

Качка за качкою ковтають сало і нанизуються на мій мотузок, немов на нитку.

Не минає й десяти хвилин, а вже всі як є качки нанизані на нього, мов намисто.

Можете собі уявити, як весело було мені дивитися на таку багату здобич!

Мені лишилось тільки витягти нанизаних качок і віднести до свого кухаря на кухню.

Ото буде бенкет для моїх друзів!

Але нести цілий табун качок виявилось не так-то легко.

Я ступив кілька кроків і страх утомився. Коли – уявіть собі мій подив! – качки знялися в повітря й підняли мене до хмар.

Інший на моєму місці розгубився б, але я людина хоробра й винахідлива.

Я зробив кермо із свого сюртука і, правуючи качками, швидко полетів додому.

Але як спуститися донизу?

Та простісінько! Моя кмітливість стала й тут мені в пригоді. Я скрутив кільком качкам голови, і ми почали повільно спускатись на землю.

Я потрапив якраз у димар своєї власної кухні! Бачили б ви, як здивувався мій кухар, коли я постав перед ним у печі!

На щастя, він ще не встиг у ній розпалити.


*************

Пригоди барона Мюнхаузена, Рудольф Эріх Распе, частина 1, читати та завантажити

КУРІПКИ НА ШОМПОЛІ

О, кмітливість – велика штука! Якось мені трапилося одним пострілом підстрелити сімох куріпок. Після цього навіть вороги мої мусили визнати, що я – стрілець над усіма стрільцями в світі, що такого стрільця, як Мюнхаузен, ще ніколи не бувало.

Сталося це так.

Я повертався з полювання, вистрілявши усі свої кулі. Нараз у мене з-під ніг випурхнуло сім куріпок. Звісно, я не міг дати вислизнути отакій чудовій дичині.

Я зарядив свою рушницю – чим би ви думали? – шомполом! Еге ж, звичайнісіньким шомполом, себто залізною круглою паличкою, якою прочищають рушницю!

Потім я підбіг до куріпок, сполохав їх і вистрелив.

Куріпки знялись одна по одній, і мій шомпол пронизав одразу всіх сімох. Усі сім куріпок упали до моїх ніг!

Я підняв їх і здивовано побачив, що вони смажені!

Зрештою, інакше й бути не могло: адже мій шомпол дуже нагрівся від пострілу, і куріпки, нанизавшися на нього, не могли не засмажитись.

Я сів на траву і тут-таки усмак пообідав.

 


************

 


Пригоди барона Мюнхаузена, Рудольф Эріх Распе, частина 1, читати та завантажитиЛИСИЦЯ НА ГОЛЦІ


Авжеж, кмітливість – найголовніше в житті, і не було в світі людини, кмітливішої від барона Мюнхаузена. Одного разу в російському дрімучому лісі мені трапилась чорно-бура лисиця.

Шкура цієї лисиці була така гарна, що мені стало шкода псувати її кулею чи шротом.

Не гаючи й хвилини, я вийняв кулю з рушниці і, зарядивши її довгою шевською голкою, вистрелив у цю лисицю, а що лисиця стояла під деревом, голка міцно пришпилила її хвіст до стовбура.

Я неквапом підійшов до лисиці і почав стьобати її нагаєм.

Вона так очманіла з болю, що – повірите? – вискочила із своєї шкури і втекла від мене голісінька. А шкура дісталась мені ціла, не попсована ні кулею, ні шротом.


 

************

 

СЛІПА СВИНЯ


Пригоди барона Мюнхаузена, Рудольф Эріх Распе, частина перша, читати та завантажити

Еге ж, багато траплялося зі мною усяких дивних пригод!

Пробираюсь я одного разу крізь гущину дрімучого лісу й бачу: біжить дике порося, зовсім ще невеличке, а за поросям – превелика свиня.

Я вистрелив, але, на жаль, схибив.

Куля моя пролетіла якраз між поросям і свинею.

Порося завищало і шаснуло в ліс, а свиня стала на місці як укопана.

Я здивувався: чому й вона не тікає від мене? Але, підійшовши ближче, зрозумів, у чому річ. Свиня була сліпа і не бачила дороги. Вона могла гуляти лісом, лише тримаючись за хвостик свого поросяти. Моя куля відірвала цей хвостик. Порося втекло, а свиня сама, без нього, не знала, куди їй іти. Безпорадно стояла вона з кінчиком поросячого хвоста в зубах. Тут мені набігла блискуча думка. Я схопив цей хвостик і повів свиню до себе на кухню. Бідолашна сліпа слухняно плентала за мною, думаючи, що її, як завжди, веде порося!

Так, я мушу повторити ще раз: кмітливість – велика штука!

 


************

Пригоди барона Мюнхаузена, Рудольф Эрих Распе, частина 1, читати та завантажити


ЯК Я СПІЙМАВ КАБАНА


Іншим разом мені трапився в лісі дикий кабан.

Упоратися з ним було далеко важче. У мене навіть рушниці не було з собою.

Я кинувся тікати, але він помчав за мною і неодмінно пронизав би був мене своїми іклами, якби я не сховався за першим-ліпшим дубом.

Кабан з розгону налетів на дуб, і його ікла так глибоко загналися в стовбур, що він не міг витягти їх звідти.

– Ага, попався, голубчику! – сказав я, виходячи з-за дуба.– Стривай, тепер ти від мене не втечеш!

І, взявши камінь, я почав ще глибше забивати в дерево гострі ікла, щоб кабан не визволився, а потім зв'язав його доброю вірьовкою і, завдавши на віз, урочисто повіз до себе додому.

Ото дивувались інші мисливці! Вони не могли собі й подумати, що лютого звіра можна спіймати живцем, не витративши жодного набою.

 


************

 

Пригоди барона Мюнхаузена, Рудольф Эріх Распе, частина перша, читати та завантажити


НЕЗВИЧАЙНИЙ ОЛЕНЬ


А втім, зі мною траплялись дива ще й не такі. Іду якось я лісом і ласую солодкими соковитими вишнями, які купив по дорозі.

І враз просто переді мною – олень! Стрункий, гарний, з величезними гіллястими рогами!

А в мене, як на злість, жодної кулі!

Олень стоїть і спокійнісінько на мене дивиться, неначе знає, що в мене рушниця не заряджена.

На щастя, у мене лишилося ще кілька ягід, і я зарядив рушницю замість кулі кісточкою з вишні. Так, так, не смійтеся, звичайною кісточкою з вишні.

Гримнув постріл, але олень тільки труснув головою. Кісточка влучила йому в лоб і не вчинила ніякої шкоди. За одну мить він зник у лісовій гущавині.

Я дуже шкодував, що випустив із своїх рук такого чудового звіра.

Через рік я знову полював у тому ж лісі. Звичайно, на той час я зовсім забув історію з вишневою кісточкою.

Як же я здивувався, коли з лісової гущини просто на мене вискочив розкішний олень, у якого між рогами росла висока гілляста вишня! Ах, повірте, це було дуже гарно: стрункий олень, і на голові у нього струнке дерево! Я відразу ж подумав, що дерево це виросло з тієї маленької кісточки, яка торік послужила мені за кулю. Цього разу мені не бракувало набоїв. Я прицілився, вистрелив – і олень мертвий упав на землю. Отож я з одного пострілу відразу дістав і печеню, і компот з вишень, бо дерево було вкрите великими, спілими вишнями.

Мушу признатись, що смачніших вишень я не куштував за все своє життя.


 

************

 

Пригоди барона Мюнхаузена, Рудольф Эріх Распе, частина перша, читати та завантажити


ВОВК НАВИВОРІТ


Не знаю чому, але зі мною часто траплялося, що найлютіших і найнебезпечніших звірів я зустрічав у таку хвилину, коли був неозброєний і безпорадний.

Іду якось лісом, а назустріч мені – вовчище. Роззявив пащу і просто на мене.

Що робити? Тікати? Але вовк уже накинувся на мене, звалив і ось-ось перегризе мені горлянку. Інший на моєму місці розгубився б, але ви знаєте барона Мюнхаузена! Я рішучий, кмітливий і хоробрий. Не гаючи й хвилини, я застромив кулака вовкові в пащу і, щоб він не одкусив мені руки, засував її дедалі глибше. Вовк люто дивився на мене. Очі йому горіли з люті. Але я знав, що коли витягну руку, він розірве мене на шматочки, і тому безстрашно засував її далі й далі. І раптом мені блиснула чудова думка: я захопив його нутрощі, добре шарпнув – і вивернув вовка, як рукавицю, навиворіт!

Певно, що після такої операції він мертвий упав до моїх ніг. Я пошив з його шкури прекрасну теплу куртку і, коли ви мені не вірите, охоче її вам покажу.

 


************

 

Пригоди барона Мюнхаузена, Рудольф Эріх Распе, частина перша, читати та завантажити


СКАЖЕНА ШУБА


З рештою, в моєму житті бували випадки і страшніші, ніж зустріч з вовками.

Одного разу погнався за мною скажений собака.

Я чимдуж подався від нього навтіки.

Але на плечах у мене була важка шуба, яка заважала мені бігти.

Я скинув її на бігу, вскочив у будинок і причинив за собою двері. Шуба так і лишилася на вулиці.

Скажений пес кинувся на неї і почав люто її кусати. Мій слуга вискочив з будинку, схопив шубу і повісив її у тій шафі, де висів мій одяг.

Другого дня рано-вранці забігає в мою спальню і перелякано гукає:

– Вставайте, вставайте! Ваша шуба сказилася!

Я зірвався з ліжка, відчиняю шафу – і що ж я бачу?! Весь мій одяг подертий на клапті!

Слуга казав правду: моя бідолашна шуба сказилася, бо вчора її покусав скажений пес.

Шуба люто накинулась на мій новий мундир, і від нього тільки клаптики полетіли.

Я схопив пістолет і вистрелив.

Скажена шуба вмить угамувалася. Тоді я наказав своїм слугам зв'язати її і повісити в окремій шафі.

Відтоді вона вже нікого не кусала, і я одягався в неї без ніякого страху.

 


************

 

Пригоди барона Мюнхаузена, Рудольф Эріх Распе, частина перша, читати та завантажити


ВОСЬМИНОГИЙ ЗАЄЦЬ


Так, чимало дивовижних пригод трапилося зі мною в Росії

Якось я гнався за незвичайним зайцем.

Заєць був навдивовижу прудкий. Знай скаче вперед – хоч би тобі раз присів спочити.

Два дні я ганявся за ним, не злазячи з сідла, і ніяк не міг наздогнати.

Третього дня мені таки пощастило підстрелити цього клятого зайця.

Тільки-но він упав на траву, я скочив з коня і почав розглядати здобич.

Уявіть собі моє здивування, коли я побачив, що у цього зайця, крім його звичайних ніг, були ще й запасні. У нього було чотири ноги на животі і чотири на спині!

Атож, на спині в нього були чудові, міцні ноги! Коли нижні ноги в нього стомлювались, він перевертався на спину, голічерева, і далі біг на запасних ногах.

Не диво, що я, мов очманілий, три доби ганявся за ним!

 


************

 

Пригоди барона Мюнхаузена, Рудольф Эріх Распе, частина перша, читати та завантажити


ЧАРІВНА КУРТКА


На жаль, доганяючи восьминогого зайця, моя вірна собака так стомилася від триденної гонитви, що впала на землю і за годину померла.

Я мало не заплакав з жалю і, щоб зберегти пам'ять про свою улюбленицю, наказав пошити собі з її шкури мисливську куртку.

Відтоді мені вже не потрібні ні рушниця, ні собаки.

Щоразу, коли я буваю в лісі, моя куртка так і тягне мене туди, де сховався вовк чи заєць.

Коли я наближаюся до дичини на відстань пострілу, від куртки одривається ґудзик і, мов куля, летить просто у звіра. Звір падає на місці, вбитий дивовижним ґудзиком.

Ця куртка й зараз на мені.

Ви, здається, мені не вірите, ви посміхаєтесь? Але погляньте-но сюди, і ви переконаєтесь, що я кажу вам чистісіньку правду: хіба ви не бачите на власні очі, що тепер на моїй куртці залишилося тільки два гудзики? Коли я знов ітиму на полювання, я пришию до неї дюжин зо три.

Ото заздритимуть мені інші мисливці!

 


************

 

Пригоди барона Мюнхаузена, Рудольф Эріх Распе, частина перша, читати та завантажити


КІНЬ НА СТОЛІ


Здається, я ще нічого не розповідав вам про своїх коней?

Тим часом у мене й з ними траплялося чимало дивовижних пригод.

Було це в Литві. Я гостював у приятеля, який страх любив коней.

І ось, коли він показував гостям свого найкращого коня, яким найдужче пишався, кінь зірвався з вуздечки, збив з ніг чотирьох конюхів і помчав двором, як навіжений. Усі з переляку розбіглися.

Не знайшлося жодного сміливця, що зважився б підступити до розлюченої тварини.

Тільки я не розгубився, бо, наділений великою хоробрістю, змалку вмію загнуздувати найдикіших коней.

Я миттю скочив коневі на спину і враз приборкав його. Відчувши мою міцну руку, він одразу скорився мені, наче мала дитина. З тріумфом об'їхав я увесь двір, і раптом мені закортіло показати свою вправність дамам, що сиділи за чайним столом.

Як же це зробити?

Дуже просто! Я спрямував коня до вікна і, як вихор, влетів до їдальні.

Жінки спершу дуже полякались. Але я змусив коня вискочити на чайний стіл і так спритно прогарцював серед чарок і чашок, що не розбив ані чарочки, ані найменшого блюдця.

Це дуже сподобалося дамам; вони почали сміятися і плескати в долоні, а мій приятель, зачарований моєю нечуваною спритністю, просив мене взяти цього чудового коня в подарунок.

Я дуже зрадів такому подарункові, бо збирався на війну і давно підшукував собі скакуна.

За годину я вже мчав на новому коні в напрямі Туреччини, де саме точилися жорстокі бої.

 


************

 

Пригоди барона Мюнхаузена, Рудольф Эріх Распе, частина перша, читати та завантажити


ПІВКОНЯ


В боях я, звісно, відзначався одчайдушною хоробрістю і попереду всіх налітав на ворога.

Якось після гарячої битви з турками захопили ми ворожу фортецю. Я перший удерся в неї і, прогнавши з фортеці всіх турків, під'їхав до колодязя – напоїти розпаленого коня. Кінь пив і ніяк не міг напитися. Минуло кілька годин, а він не відривається від колодязя. Що за знак? Я був здивований. Але раптом позад мене почувся дивний плюскіт.

Я оглянувся і від подиву трохи не впав з сідла.

Виявилось, що вся задня половина мого коня була геть відрізана і вода, яку він пив, вільно виливалася позаду, не затримуючись у нього в животі. Від цього за моєю спиною стояло широке озеро. Я був приголомшений. Що за дивина?

Аж ось під'їхав до мене один із солдатів, і загадка враз розкрилася.

Коли я помчав за ворогами і вдерся у браму ворожої фортеці, турки саме в ту мить зачинили браму і відтяли задню половину мого коня. Ніби розрубали його навпіл! Ця задня половина якийсь час гарцювала під зачиненою брамою, брикаючись і розганяючи

турків ударами копит, а потім побігла на сусідній луг.

– Вона там пасеться й зараз! – повідомив мені солдат.

– Пасеться? Не може бути!

– Подивіться самі.

Я помчав на передній половині коня до лугу. Там я справді побачив задню половину коня. Вона мирно паслася на зеленому моріжку.

Я мерщій послав по військового лікаря, і він, не довго думаючи, зшив обидві половини мого коня тонкими лавровими прутиками, бо ниток у нього напохваті не було.

Обидві половини чудово зрослися, а лаврові прутики пустили коріння в тіло мого коня, і через місяць у мене над сідлом заплелася альтанка з лаврового гілля.

Сидячи в цій затишній альтанці, я вчинив не один дивовижний подвиг.

 


************

 

Пригоди барона Мюнхаузена, Рудольф Эріх Распе, частина перша, читати та завантажити

 

ВЕРХИ НА ЯДРІ


А втім, у війну мені довелося їздити верхи не лише на конях, але й на гарматних ядрах.

Було це так.

Ми облягали якесь турецьке місто, і треба було нашому командирові довідатись, чи багато у тому місті гармат.

Але в усій нашій армії не знайшлося сміливця, який погодився б крадькома пройти у ворожий табір.

Найсміливішим, звісно, виявився я.

Я став біля велетенської гармати, що обстрілювала турецьке місто, і, коли з гармати вилетіло ядро, я скочив на нього верхи і хвацько помчав уперед. Усі в один голос вигукнули:

– Слава, слава, слава, бароне Мюнхаузен!

Спершу я летів залюбки, але коли вдалині замріло вороже місто, мене обсіли тривожні думки!

“Гм! – сказав я собі.– Улетіти-то ти, напевне, влетиш, але чи пощастить тобі звідти вибратися? Вороги не будуть панькатися з тобою, вони схоплять тебе, як шпигуна, і повісять на найближчій шибениці. Ні, любий Мюнхаузене, треба тобі повертатися, поки не пізно!

У цю мить повз мене пролетіло зустрічне ядро, що його пустили турки в наш табір.

Не довго думавши, я пересів на нього і, мов ніде нічого, полетів назад. Звісно, під час польоту я ретельно перелічив усі турецькі гармати і привіз своєму командирові щонайдокладніші відомості про ворожу артилерію.

 


************


ЗА ВОЛОССЯ


Пригоди барона Мюнхаузена, Рудольф Эріх Распе, частина перша, читати та завантажитиВзагалі, під час цієї війни зі мною було чимало пригод.

Якось, рятуючись від турків, спробував я перескочити болото верхи на коні. Але кінь не доскочив до берега, і ми з розгону шубовснули у рідке багно. Шубовснули і почали тонути. Порятунку не було.

Болото страх як швидко засмоктувало нас усе глибше й глибше. Ось уже весь тулуб мого коня сховався у смердючому багні, ось уже й моя голова почала пірнати в болото, і звідти стирчить лише кіска моєї перуки.

Що робити?

Ми неминуче загинули б, якби не дивовижна сила моїх рук. Я неймовірний силач. Вхопивши себе за цю кіску, я щосили смикнув догори і без великої натуги витяг з болота й себе, й свого коня, якого міцно стиснув ногами, мов лещатами.

Еге ж, я підняв у повітря і себе, й свого коня, і якщо ви гадаєте, що це легко, спробуйте зробити це самі.

 


************

Пригоди барона Мюнхаузена, Рудольф Эріх Распе, частина перша, читати та завантажити


БДЖОЛИНИЙ ПАСТУХ ТА ВЕДМЕДІ


Але ні сила, ні хоробрість не врятували мене від лихої напасті.

Якось після бою турки оточили мене і, хоч я бився, як тигр, а все ж потрапив до них у полон.

Вони зв'язали мене і продали в рабство.

Для мене почалися чорні дні. Правда, роботу мені давали неважку, але дуже нудну й надокучливу: мене призначили пасти бджіл. Щоранку я мусив виганяти султанових бджіл на моріжок і пасти їх цілий день, а ввечері знов заганяти у вулики.

Спочатку все було добре, але якось, перелічивши своїх бджіл, я помітив, що однієї не вистачає.

Я пішов шукати її і незабаром побачив, що на неї напали два величезні ведмеді, які, певно, хотіли розірвати її навпіл і поласувати її солодким медом. У мене не було з собою ніякої зброї – лише маленька срібна сокирка.

Я розмахнувся і шпурнув цю сокирку в жадібних звірів, щоб злякати їх і визволити бідолашну бджілку. Ведмеді кинулись тікати, і бджілку було врятовано. Але, на жаль, я дуже вже розмахнувся своєю могутньою рукою і кинув сокирку так, що вона залетіла на Місяць. Атож, на Місяць. Ви хитаєте головою й смієтесь, а мені тоді було не до сміху.

Я замислився.

Що ж його робити? Де взяти таку довгу драбину, щоб дістатися аж на Місяць?

 


************

 

Пригоди барона Мюнхаузена, Рудольф Эріх Распе, частина перша, читати та завантажити


ПЕРША ПОДОРОЖ НА МІСЯЦЬ


На щастя, я згадав, що на городах у Туреччині є такі овочі, що ростуть дуже швидко і часом виростають аж до неба.

Це турецькі боби. Не гаючись ані хвилини, я посадив у землю один такий біб, і він одразу ж почав рости.

Він ріс усе вище й вище і незабаром дотягся до Місяця!

– Ура! – крикнув я і поліз по стеблині вгору.

За годину я опинився на Місяці.

Нелегко мені було знайти на Місяці срібну свою сокирку. Місяць срібний і сокирка срібна – срібла на сріблі не видно. Але кінець кінцем я таки знайшов свою сокирку на купі гнилої соломи.

Я радісно запхнув її за пояс і хотів був спуститися на Землю.

Та ба: сонце висушило мою бобову стеблину, і вона розсипалася на друзки! Побачивши це, я трохи не заплакав з горя!

Що робити? Що робити? Невже я ніколи не повернуся на Землю? Невже я отак і вік звікую на цьому осоружному Місяці? О ні! Нізащо! Я підбіг до соломи й заходився сукати з неї мотузок. Мотузок вийшов недовгий, але тільки й лиха! Я почав спускатися по ньому. Однією рукою я з'їжджав по мотузку, а в другій тримав сокирку.

Та ось мотузок скінчився, і я повис у повітрі, поміж небом і землею. Це було страшно, але я не розгубився. Не довго думаючи, я схопив сокирку і, міцно взявшись за нижній кінець мотузка, відрубав його верхній кінець і прив'язав до нижнього. Це дало мені змогу спуститися нижче до Землі.

Та все ж до Землі було далеко. Не раз доводилось мені одрубувати верхню половину мотузка і прив'язувати її до нижньої. Нарешті я спустився так низько, що міг розглядіти міські будинки й палаци. До Землі лишалось яких три-чотири милі.

І раптом – о жах! – мотузок урвався. Я гримнувся на землю так, що пробив яму завглибшки щонайменше з півмилі.

Оговтавшись, я довго не знав, як мені видертися з тієї глибокої ями. Цілий день я не їв, не пив, а все думав та й думав. І таки додумався: викопав нігтями східці і по цих східцях виліз на поверхню Землі.

О, Мюнхаузен ніде не пропаде!

 


************

 

Пригоди барона Мюнхаузена, Рудольф Эріх Распе, частина перша, читати та завантажити


ПОКАРАНА ЖАДІБНІСТЬ


Досвід, здобутий такою тяжкою працею, робить людину розумнішою.

Після подорожі на Місяць я винайшов зручніший спосіб рятувати своїх бджілок від ведмедів.

Увечері я змастив медом голоблю на возі і заховався неподалік.

Як тільки смеркло, до воза підкрався величезний ведмідь і почав жадібно злизувати мед з голоблі. Ненажера так допався до цих ласощів, що й не помітив, як голобля увійшла йому в горлянку, а потім у шлунок і нарешті вилізла у нього ззаду.

Цього тільки я й чекав.

Я підбіг до воза й забив у голоблю позаду ведмедя товстий і довгий цвях. Тепер уже йому не сприснути ні туди, ні сюди. Так я й залишив його до ранку. Уранці почув про цю витівку сам турецький султан і прийшов подивитись на ведмедя, отак хитромудро спійманого. Він довго дивився на нього і реготався, аж падав.

 


************


КОНІ ПІД ПАХВАМИ, КАРЕТА НА ПЛЕЧАХ


Пригоди барона Мюнхаузена, Рудольф Эріх Распе, частина перша, читати та завантажитиНезабаром турки пустили мене на волю і разом з іншими полоненими вирядили назад до Петербурга.

Але я вирішив виїхати з Росії, сів у карету й подався на батьківщину. Зима того року була дуже холодна. Навіть сонце застудилося, відморозило щоки, і його напав нежить. А коли сонце застуджене, від нього замість тепла йде холод. Можете собі уявити, як я промерз у своїй кареті!

Дорога була вузька, обабіч тяглися паркани. Я наказав своєму візникові просурмити в ріжок, щоб зустрічні екіпажі підождали, поки ми проїдемо, бо на такій вузькій дорозі ми б не розминулися.

Візник виконав мій наказ. Він узяв ріжок і почав дмухати. Дмухав, дмухав, дмухав, але з ріжка не вилетіло й звуку! А тим часом назустріч нам їхав великий екіпаж.

Нічого не вдієш, вилізаю я з карети і випрягаю своїх коней. Потім завдаю карету собі на плечі – а карета добре навантажена! – і одним махом перескакую через паркан. Другий стрибок – і я переношу карету знову на дорогу, але вже позаду екіпажа.

Це було нелегко навіть мені, а ви знаєте, який з мене силач.

Трохи відпочивши, я повертаюся до своїх коней, беру їх собі попід пахви і такими ж двома стрибками переношу назад до карети. Під час цих стрибків один кінь почав несамовито брикатися.

Це було не дуже зручно. Але я засунув його задні ноги в кишеню свого сюртука, і йому хоч-не-хоч довелося присмирніти.

Потім я запріг коней у карету і спокійно доїхав до найближчого готелю.

Приємно було зігрітися після такого лютого морозу і відпочити після важкої роботи!

 


************

 

Пригоди барона Мюнхаузена, Рудольф Эріх Распе, частина перша, читати та завантажити


ВІДТАЛІ ЗВУКИ


Мій візник почепив ріжок неподалік від печі, а сам підійшов до мене, і ми стали мирно гомоніти. І раптом ріжок заграв: – Тру-ту-ту! Тра-та-та! Ра-ра-ра!

Ми дуже здивувалися, але тої ж миті я збагнув, чому на морозі з цього ріжка годі було видобути й звуку, а в теплі він заграв сам.

На морозі звуки замерзли у ріжку, а тепер, відігрівшись біля печі, відтали і почали самі вилітати з ріжка. Ми з візником увесь вечір тішились цією чарівною музикою.


За матеріалами: Еріх Распе. "Пригоди барона Мюнхаузена". Оповідання. Для молодшого шкільного віку. Переказ для дітей Корнія Чуковського. Переклад Григора Тютюнника. Малюнки Ніни Котел та Ігоря Вишинського. Київ, видавництво "Веселка", 1981 р., стор. 5 - 42. 


Останні коментарі до сторінки
«"Пригоди барона Мюнхаузена" (Рудольф Эріх Распе), частина перша - читати та завантажити»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми

Пропозиції інтернет магазинів на тему:

Игровая консоль XoKo Hey Boy Красная (XOKO НВ-RD)
Ціна: 679 грн
інтернет-магазин: rozetka
PlayStation Classic (SCPH-1000R)
Ціна: 1999 грн
інтернет-магазин: rozetka
Игровая консоль XoKo Hey Boy Красная (XOKO НВ-RD)
Ціна: 679 грн
інтернет-магазин: rozetka
PlayStation Classic (SCPH-1000R)
Ціна: 1999 грн
інтернет-магазин: rozetka