Більше...

Остап Вишня. "Василь Іванович" (оповідання зі збірки "Мисливські усмішки")


Остап Вишня. Василь Іванович. Оповідання зі збірки Мисливські усмішки. Малюнки Віктора Боковні.

 

 

Остап Вишня

ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ

(оповідання зі збірки "Мисливські усмішки")

 

Завантажити текст оповідання Остапа Вишні "Василь Іванович" (txt.zip)

 


I

—    А я  ось  і  прийшов!
—    Драстуйте!
—    Драстуй, Васько! Сам прийшов?
—    Сам!
—    І не побоявся?
—    А чого мені боятися?
—    А вовки ж у кукурудзі єсть! Хіба ти не чув?
—    А я вовків не боюсь! Я читав у книжці, що вовки бояться людини і тоді тільки можуть напасти, як голодні. А голодні вони тільки взимку! А тепер літо!
Перед нами стояв білявенький, з синіми-синіми очима хлопчик, у голубій майці і в чорних трусиках.
Ми з лікарем, Іваном Кириловичем, ходили на високім березі річки Оскола, за Турецькою могилою, розшукували кущі шипшини.
Іван Кирилович дуже любить квіти. І не тільки любить, а глибоко на них знається — у нього біля сільської лікарні чудесний квітник: там і гладіолуси, і братки, і айстри, і жоржини, і левкої, і гвоздики, і кручені паничі, і кани, і нагідки...
А які в його троянди! І білі, і рожеві, і чорні, і густо-червоні, бордові... Великі-великі та пишні.
А знаєте, як він викохує троянди?
Восени він іде в ліс, викопує шипшинові кущі, садовить їх у своєму квітнику біля лікарні й прищеплює на них культурні троянди...
—    От і сьогодні ми з ним пішли в ліс, що розлігся   над   Осколом,   шукати  шипшину...
Як же там хороше — над Осколом.
Поміж густими очеретами блищить срібно-голуба річка, що поділилась тут аж на три рукави, вдалині голубіють озера, і скрізь, куди дістає око, по широкому зеленому річищу — стоги зеленої отави...
Ген там, на протилежному березі — село, а за селом, аж до самісінького виднокраю, зеленіє озима пшениця...
Ліворуч — далеко-далеко, де небо з землею сходиться,— кукурудзяний ліс, і по ній, по кукурудзі, білі пелюстки порозкидано — колгоспниці в біленьких хустках кукурудзу ламають...
Праворуч за селом, на горі, вітряк крилами махає, а поруч комбайн соняшники «косить-молотить».
З того боку понад річкою залізниця.
Із-за соснового лісу вискочив паровоз, весело закричав і помчав далі, тягнучи за собою величезний состав порожняка: по вугілля побіг на Донбас.
Іван Кирилович, прищеплюючи до шипшини трояндову гілочку, посміхався:
—    Прищеплю оце та й залишу тут, а на зиму прийду й прикопаю в землю. От дивуватимуться люди навесні, коли на простій шипшині зацвітуть чудесні троянди!
І, помовчавши, додав:
—    Був би в мене час, я б на всіх кущах шипшини в лісі троянди поприщеплював! Яка краса!
Великий квітолюбець і великий мрійник сивоголовий Іван Кирилович.
В цей час і з'явився перед нами голубоокий Васько.
—    А я по качку до вас, Іване Кириловичу! — мовив Васько.
—    Гаразді Підемо додому, забереш свою качку.
Іван Кирилович, бувши в дитячому будинку, де жив Васько, подарував хлопцеві качку. Васько оце по неї й прийшов.

 

Остап Вишня. Василь Іванович. Оповідання зі збірки Мисливські усмішки. Малюнки Віктора Боковні.


II

—    Так тебе Васьком звуть? — заговорив я з  хлопчиком,  коли  ми поверталися з лісу.
—    Так. Василь Іванович Шумейко.
—    А літ тобі скільки?
—    Дев'ять.
—    А тато та мама твої де? Васько з сумом одповів:
—    Я ні татка, ні мами не пам'ятаю. Татко з війни не повернувся, а маму бомбою вбило... Рік мені тоді був.
—    Як же ти ріс?
—    Мене бабуся взяла, я в неї й виріс. Бабуся Наталка... Бабусі колгосп допомагав, бо вона вже дуже старенька. А потім, як я підріс, до дитячого будинку мене взяли.
—    А бабуся де?
—    А бабуся вдома! Дитячий будинок не в тому селі, де бабуся живе. Бабуся живе в своїй хаті, я до неї щонеділі ходжу. Вона ще й тепер, як я приходжу до неї, казки мені розказує! Ой, скільки я казок знаю.
—    А  як у  дитячому  будинку  живеться?
—    Дуже хороше! До школи вже ходжу, у другий клас.
—    А вчишся як?
—    А я відмінник! Усе п'ять! А в мене в дитячому будинку кролики є! Аж дві пари, і маленьких дванадцятеро! Голубі кролики! Я для них сам і кролятник збудував. І курочка з півником живуть! І галка!
—    Яка галка?
—    А справжня галка! Птиця! Така ручна-ручна! Як покличу її: «Галю, Галю!» — вона летить і сідає мені на плече або на голову! Дуже цукор любить! Сяде на плече і зразу: «Кррра!» — «Дай цукру».
—    Де ж ти її взяв?
—    Випала з гнізда! Я її знайшов і вигодував! І ні до кого до рук не йде, тільки до мене. А я в дитячому будинку й музики вчусь. На піаніно. Вчителька каже, що я, як учитимусь, добре гратиму.
—    А тобі хочеться навчитись добре грати на піаніно?
—    Хочеться. Я й на баяні вмію! Я граю, а Галя моя ходить і підстрибує. Танцює! Мені дуже хочеться вивчити танцювати свою галку і курочку з півнем. Приїздив до нас ото якось цирк у клуб, я там бачив, як собачки танцюють під музику. Дресировані. А чи можна вивчити танцювати галку або півника?
—    Ти ж кажеш, що твоя Галя танцює.
—    Хлопці сміються, кажуть, що вона зовсім не танцює, а просто собі підстрибує, як звичайно. А мені здається, що вона ніби до музики прислухається й танцює...
—    А ти сам умієш танцювати? — запитав я Васька.
—    А я ж у танцювальному гуртку! Я багато танців знаю: і польку, і краков'яка, і козачка, і гопака, і лезгинку. За лезгинку я навіть приза маю! В районі на вечорі самодіяльності танцював. Мене книжкою преміювали: «Казки Пушкіна». —    А ви бачили дресированих птиць?
—    Бачив,— кажу.— Є дресировані папуги, сороки, галки, журавлі...
—    І танцюють?
—    Бачив тільки журавля, як він танцював. Один дідусь його вивчив. Дідусь грає на сопілку, а він танцює. Чудно дуже... Ноги в журавля довгі, і він ними перебирає, а потім ще й присяде, навприсядки танцює...
—    А  галки  не  бачили, щоб  танцювала?
—    Галки не бачив!
—    От мені хочеться галку танцювати вивчити. І півня з куркою. І качку. Оце візьму в Івана Кириловича качку і теж учитиму її. Я дуже люблю тварин дресирувати! У мене й кролики вчені: через руки мені стрибають! Я гадаю, що я й птиць навчу!
—    Спробуй! Терпіння, Васю, треба багато! Може, й вивчиш! Що, може, ти хочеш цирко вим артистом бути, дресирувальником?
Васько якось так загадково посміхнувся:
—    А хіба це погано? — запитав.
—    Чому,— кажу,— погано! Навпаки, дуже добре: вивчати характери тварини, її особливості, її можливості... Учити її різних штук... Тільки мучити тварину не слід. Читав про дідуся Володимира Дурова, в нього цілий театр із різних тварин був?
—    Читав! Я все про Дурова прочитав! От якби бути таким, як Дуров!..
—    А ти помітив, що Дуров ніколи не бив тварин, він тільки ласкою їх учив! Ласкою та шматочком чогось смачного?
—    І я свою Галю, як вона до мене прилітає або щось таке зробить, завжди цукром частую! Ні, я і галку, і півника з курочкою дресируватиму, і качку. Я — терплячий...
Коли ми прийшли додому, Іван Кирилович запросив   Васька   обідати.   Він   одмовився:
—    Е, ні, побіжу! Я одпросився взяти качку, а всі пішли допомагати колгоспові збирати кукурудзу. Я повинен їх наздогнати й перегнати на збиранні кукурудзи. Я найбільше свинки-довгоносика на буряках назбирав, найбільше від усіх кукурудзи навесні прополов, найбільше колосків назбирав. Я й на збиранні кукурудзи хочу бути першим! До по бачення!
—    До побачення, Василю Івановичу! Не впусти качки!
—    Не впущу! — вигукнув Васько й підстрибом подався з гірки на дорогу.

 

Остап Вишня. Василь Іванович. Оповідання зі збірки Мисливські усмішки. Малюнки Віктора Боковні.

 


III

Якось надійшов до мене лист од голови колгоспу з того села, де в дитячому будинку живе голубоокий мій товариш Василь Іванович Шумейко. Голова пише:
«Дуже вас прошу купити в Києві черевики з ковзанами, такий і такий номер, лижі й костюм для лиж. Правління колгоспу ухвалило преміювати Васька Шумейка за найкращі показники в роботі по збору довгоносика на буряках і за збирання колосків і кукурудзи. Інші подарунки для дітей ми знайшли й тут, у себе в районі, а ковзанів, лиж і лижних костюмів нема. На свята улаштовуємо урочисті збори колгоспників разом з нашими чудесними   малими   друзями,   вихованцями дитячого будинку, де ми їх преміюватимемо за допомогу нам...»
Я купив і послав. А після Нового року одержав листа від лікаря Івана Кириловича:
«Вітаю з Новим роком! Був у мене на Новий рік, — пише Іван Кирилович,— Василь Іванович Шумейко. Прибіг на лижах, в новенькому червоному лижному костюмі. Біжить, розчервонівся, а на плечі в нього сидить галка. Каже, що галка таки танцює під музику, а качка ніяк не хоче. Але я її,— каже,— все одно навчу! Ой, буде з нашого Василя Івановича другий Дуров. Ой, буде!»
А що ви гадаєте? Може, колись нам доведеться побачити велику афішу, на якій буде намальовано .портрет Василя Івановича Шумейка. З галкою на плечі, і написано:
«Відомий, оригінальний дресирувальник тварин і птиць Василь Іванович Шумейко».

Остап Вишня. Василь Іванович. Оповідання зі збірки Мисливські усмішки. Малюнки Віктора Боковні.

За матеріалами: Остап Вишня. "Дітям". Оповідання. Упорядкування Марії Євтушенко. Малюнки Віктора Боковні. Київ, видавництво "Веселка", 1989 р., стор. 170 - 180.

 

 

 Більше творів Остапа Вишні на нашому сайті:

Остап Вишня, видатний український майстер сатири та гумору
Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) — видатний український письменник, широко знаний у нашій країні та за рубежем, — увійшов в літературу як високоталановитий майстер сатири і гумору. Митець самобутній і неповторний, він формувався й зростав на грунті народного життя. Він — письменник поетичної вдачі, глибокий лірик, щиро залюблений у красу народного життя, народної мови, в неповторне духовне обличчя людей праці, в щедротну красу природи. 

Останні коментарі до сторінки
«Остап Вишня. "Василь Іванович" (оповідання зі збірки "Мисливські усмішки")»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
На сайті