Олена Більчук. "Крихітна казка"

Олена Більчук

Крихітна казка

Є у світі загадкове королівство — Королівство незвичайних доріг. І тих доріг у ньому безліч та таких різних: і коротких, і довгих, і заплутаних, заповідних, таємничих чи невідкритих.

Мешкають у тім королівстві невтомні чарівні працівники. Звати їх нейроники. Схожі вони на кульки із променями-антенами. І день, і ніч працюють і тішаться щоразу, як вдається їм з’єднатись в ланцюжок і таким чином утворити нову стежку чи дорогу. 

А рухаються по тих дорогах крихітні сигналики. І якщо активні вони, і багато їх — міцно-міцно тримають ланцюжок чарівні працівники. А якщо пригасають сигналики чи взагалі зникають, то ледь тримається дорога, а то й зовсім обривається. Адже не знають чарівні працівники, куди ведуть стежинки-доріжки. Потрібні чи непотрібні дороги, то лише по сигналиках здогадуються. 

Одна із таких пригаслих доріг вже мала перерватись. Давно не було на ній сигналиків, тому вирішили чарівні працівники обірвати цей ланцюжок. 

Аж біжить зовсім малий, ледь помітний сигналик. Біжить — то йому так здається. Насправді — заледве пересувається, захекався, у боку йому десь там коле, зіщулився увесь. З останніх сил намагається світити, щоб помітили його, щоб не обірвали ланцюжок нейроники, та чи бачать, чи відчувають вони сигналика? Має він виконати-передати важливе завдання. А що ж то буде, як зникне дорога? А поки нова утвориться, то чи встигнуть нейроники, чи впораються? 

Як міг, спалахнув сигналик.
  
І тут Іванка прокинулася.
 
Як же вона хотіла йому допомогти!
 
— Добре, що це тільки сон, — сказала дівчинка.

За вікном ще ясніли зорі — Іванка ввімкнула настільну лампу.

— Гарного вечора, ой, ранку! — зблиснула жовтим світлом лампочка.

Бачить дівчинка — а на столі, у кутку, аркуш паперу лежить. Узяла кольорові олівці та й намалювала на ньому сплетіння різних доріг у вогнях-сигналиках. А одна із доріг вийшла особливо яскравою, вся у барвистих вогниках, неначе новорічна гірлянда.
І тут згадала Іванка, що вона ж так і не написала бабусі вітальну листівку! Бабуся мешкає у далекому місті, і листівка мала би бути приємною несподіванкою на Новий рік. 
Дівчинка справді збиралася, але її увага враз — і кудись перескочила. До того ж не любить Іванка оте писання, так щось тяжко воно їй дається, мабуть, тому призабула про задумане. 
Та добре, що Старий Новий рік — ще попереду. 
Узяла дівчинка інший аркуш й почала виводити літери. Одну, другу, третю… та зичливі, добрі й щедрі слова підбирати. І диво — кожна літера наступна була трохи рівнішою за попередню, і легше писалася, хоч на крихітку! Усміхалася Іванка, і слова на папері світилися.

Поклала вона листівку й малюнок у конверт і підписала його — так не загубиться і дійде до бабусі привітання.

Тук! — то синичка у вікно зазирнула. 

Підійшла дівчинка до вікна — а біля годівнички птахи пурхають та співають. А на обрії — рожева пасмуга світанку. Й усе навколо прокидається, розвидняється.

Така ось невеличка казка — про дівчинку Іванку і крихітних мешканців Королівства незвичайних доріг.

Твір люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки". 

Світлина: https://wellcomecollection.org

Більше дитячих творів від Олени Більчук на нашому сайті: