Олег Гончаров. "Бумеранг" (комедія на дві дії). Переклад українською - Раїси Гончарової

 

 

 

Олег Гончаров

Переклад українською - Раїси Гончарової

 

БУМЕРАНГ

(комедія на дві дії)

 

Дійові особи:

Еліот Льовен – керівник і власник великої компанії

П'єр Квасофф – гробокопач

Мадам Шарлотта – економка Льовена

Племінниці Мсьє Льовена: Соня Льовен, Луїза Жуаньї

Племінники Льовена:

 Жан Льовен, Еліза Льовен – його дружина, Еміль Льовен

Роже Бельфор – друг Еміля

Гумовий двійник мсьє Льовена

 

 

Перша дія

Сцена перша

 

Особняк Еліота Льовена. Полудень. Мсьє Льовен, загіпсований по саму маківку, лежить на жорсткому залізному ліжку та марно намагається натиснути шиною, котра стирчить з гіпсу, на кнопку дистанційного управління телевізором.

 

ЛЬОВЕН (стомившись маніпулювати зламаною рукою). Шарлотто! Вам не важко буде допомогти мені з цим жахливим пультом!? Я ніяк не можу увімкнути телевізор!

 

Пробує поворухнутися, знову ж таки, без бажаного успіху.

Повільно до спальні заходить мадам Шарлотта.

 

МАДАМ ШАРЛОТТА (підійшовши до ліжка). Я завжди говорила, мсьє, що Бог вас покарає. Подивіться, до чого привели вас пристрасть до молоденьких дівчат та відсутність внутрішнього гальма. Ви навіть не в змозі увімкнути телевізор! (Бере пульт в руку). Втім, можете радіти, що не народилися конем – натискати кнопочки копитом теж вельми непродуктивне заняття, а гіпс, я сподіваюся, через деякий час із вас знімуть. (Вмикає телевізор).

ЛЬОВЕН. Ха! Як вас розібрало! Ви вважаєте, що я у свої шістдесят років повинен волочитися за своїми однолітками? Тобто, за такими от, як оце ви?

МАДАМ ШАРЛОТТА (образливо підібгавши губи). Жінка в моєму віці ‒ це джерело розуму і вмістилище чеснот...

ЛЬОВЕН. О так, я знаю! Жінки у вашому віці, мадам, подібні до провінційного кладовища: з почуттів – тільки скорбота, з думок – тільки спогади! І тиха печаль за сорок шостим розміром спідньої білизни! І ніякої пристрасті... А я француз, мадам!

МАДАМ ШАРЛОТТА. Ви не француз, мсьє Еліот. Ви бельгієць!

ЛЬОВЕН. Бельгієць, мадам Шарлотто, це француз в квадраті!

МАДАМ ШАРЛОТТА. Що ви говорите?! В такому разі не зовсім зрозуміло, чому це в Бельгії всього десять мільйонів громадян, а в Китаї рахунок громадян перевалив за мільярд? Керуючись вашою логікою, я про квадратуру француза, мільярд громадян повинен проживати в крихітній Бельгії, але аж ніяк не в Китаї! Міфотворець... (Іде до дверей). До речі, месьє, щойно принесли свіжі газети. Кріпіться. Про ваше купання в басейні з великим почуттям гумору повідомили всі центральні газети! Уявляю собі, що написали про ваш останній сексуальний досвід з дівицею Софі бульварні писаки! Піду подзвоню Шарлю. Нехай пришле з посильним з десяток газет. Між іншим, мсьє, щоразу, коли ви потрапляєте з голими сідницями на очі широкої громадськості, умільці з третьосортної газетки "Роті" тут же втілюють свіжий сюжет з вашою участю в забавний комікс. Вам не доводилося гортати "Роті"? Ні? Шкода. Де б ви ще побачили себе з "чоловічим достоїнством", що викликає захоплення.

 

Мадам Шарлотта, посміюючись, виходить.

 

ЛЬОВЕН (крізь зуби). Зачекай, стара відьмо. Ось зростусь, я...

 

В спальню, тримаючи дружину під руку, швидко заходить Жан Льовен. В руці у нього газета.

 

ЖАН. Мсьє, у мене немає слів! Не минуло й року, а наше прізвище знову в центрі скандалу! Ганьба!

ЛЬОВЕН. Елізо, дитинко, скажи своєму, не в міру гарячому чоловікові, що я позбавлю його спадщини.

ЖАН. Спадщини?! З чого ви взяли, що я розраховую на вашу спадщину? Мені достатньо тих вісімнадцяти відсотків акцій нашої компанії, якими я по праву володію. Розумієте? Дос-тат-ньо. У мене добротний будинок, гарна машина, прекрасна яхта в Сен-Тропе, чудова дружина, благополучні діти. Єдине, чого мені бракує, так це впевненості в тому, що моє добре ім'я коли-небудь перестануть полоскати панове журналісти, розкручуючи ваш черговий любовний скандал! Все інше у мене є.

ЛЬОВЕН. Так уже і все? Мені здається, у тебе немає головного.

ЖАН. Ви про вашу пристрасть? Не впевнений, що хіть приносить одні лише насолоди. Ваш теперішній стан тому приклад. Ви, дядечку, неприборкані і хтиві, як гасконський півень! Прошу пробачити мене за відвертість.

ЛЬОВЕН. Ну що ти, Жане! Які дрібниці! Ми ж свої. Однією образою більше, однією менше. Але ти не вгадав. Тобі бракує іншого.

ЖАН (передчуваючи підступ). Чого ж?

ЛЬОВЕН. Мозків, милий мій, або, на крайній випадок, звивин. Всі ті чудові речі, про які ти щойно тут співав, у тебе, поза всяким сумнівом, є, крім акцій, звичайно.

ЖАН. Ви вдарилися головою? Мої акції мирно сплять у моєму сейфі!

ЛЬОВЕН. Ти, мабуть, давно не заглядав у свій сейф, дорогий племіннику. Ось уже два місяці, як твої акції мирно сплять у моєму сейфі.

ЖАН. Ви зламали мій сейф?!

ЛЬОВЕН. Навіщо ж так примітивно? Твоїй дружині терміново знадобилися гроші. А в мене добре серце. Ти ж знаєш, Жане, я не можу відмовити жінці, навіть якщо це дружина мого племінника.

ЖАН (з жахом). Ви брешете! (Переводить погляд на захоплену зненацька дружину). Це правда? Елізо?!

ЕЛІЗА (відсахнувшись, про всяк випадок, від чоловіка). Ти, ти головне не хвилюйся, любий. Я тобі все поясню.

ЖАН. Не сумніваюся! Однак скільки ж тобі знадобилося грошей, якщо в якості застави ти віддала наші акції? Ти... придбала острів?!

ЛЬОВЕН. Мені здається, що свої проблеми ви можете вирішувати і у себе вдома. Затівати сімейну сварку біля ліжка хворого, принаймні, аморально!

 

В спальню заходять сестри Соня і Луїза. Обидві, як і деякий час тому Жан, аж киплять від обурення.

 

СОНЯ (підійшовши до ліжка). Як?! Ви і на цей раз залишилися живі?!

ЛЬОВЕН. Я завжди знав, що ти, Соню, любиш свого дядечка більше за інших! Тебе я також позбавлю спадщини.

ЛУЇЗА. Тоді відразу ж позбавляйте спадщини і мене, оскільки те, що я збираюся сказати, ваш слух явно не улестить!

ЛЬОВЕН. Як цікаво! Ще одному родичу не потрібні гроші! Напевно, це у вас якесь сімейне захворювання – всихання милосердя по відношенню до мене. Що ж, як вам буде завгодно. Але у мене теж є свої принципи!

СОНЯ. Ваші принципи, дядечку, можуть запросто розбитися об постанову про опіку. У мого нового друга є дядько, адвокат, котрий зуби з’їв на справах про установлення опіки над людьми похилого віку.

ЛЬОВЕН (задихнувшись від обурення). За... за яким правом ти мені погрожуєш?! Безсердечна! Я ж носив тебе на руках, коли ти була крихіткою!

СОНЯ. Вибачте, не пригадую. Боюся, за все своє життя ви крім абсолютно статевозрілих красунь нікого на руки не брали. Що ж до загроз, так усім нам, вашим племінникам і племінницям, до смерті набридли наслідки ваших любовних походеньок. До речі, всі газети пишуть, що ви постраждали, впавши зі своєю коханкою з двометрового трампліна в басейн. Хіба можна отримати такі ушкодження, впавши з висоти людського зросту? Всі ці переломи, вивихи?

ЛЬОВЕН. А чому б і ні? Інтрига полягає в тому, що на момент нашого з мадам Софі перебування на тому злощасному трампліні в басейні не було води!

ЛУЇЗА. Яка принада! Не було водички? Ось це так злиття! У вільному падінні. А чи не спробувати вам після одужання зробити стрибок з парашутом з якою-небудь безстрашною пані? Ваші похорони будуть служити темою для обговорення мільйонам французів, принаймні, на рік.

 ЛЬОВЕН. Тобі не терпиться укласти мене в могилу?

ЛУЇЗА. Ну що ви, дядечку. Живіть довго.

ЛЬОВЕН. Дякую. Я постараюсь.

 

Заходить Еміль Льовен зі своїм другом Роже.

 

ЛЬОВЕН. Ви що, змовились?! Я нікому з вас аудієнцію не призначав!

ЕМІЛЬ. Здрастуй, дядечку! (Підходить до ліжка, обережно торкає рукою гіпс). Гарно виглядаєш!

ЛЬОВЕН. О, боги! Вряди-годи вдається ось так безтурботно полежати в гіпсі, так ні ж! Все сімейство тут як тут! І ще ти, Емілю, зі своїм блакитним другом! Терпіти не можу блакитних!

ЕМІЛЬ. І коли ж ви, нарешті, позбудетеся забобонів минулого!? Тим більше, який же він блакитний?! Подивіться, який він рожевощокий! Ах, ти мій пончик. (Ласкаво плескає Роже по щоці). Душка. Так би й з'їв.

ЛЬОВЕН. О! Я цього не переживу!

СОНЯ. Мовчи, Емілю, не то дядечко і тебе позбавить спадщини.

ЕМІЛЬ. І мене? Не розумію.

ЖАН. Мене, Соню і Луїзу вже позбавили.

ЕМІЛЬ. А ніякої спадщини в природі не існує, оскільки наш дорогий дядечко своїми легковажними вчинками вже розполохав добру половину наших постійних ділових партнерів! Як на мене, мсьє Льовен отримує платню в стані наших ворогів-конкурентів. Як ви вважаєте? Весь попередній тиждень я саме займався планами постачання продукції головних підприємств на наступний рік і виявив безпрецедентне скорочення числа наших традиційних споживачів.

ЛЬОВЕН. Попит, мій дорогий племіннику, диктує ринок, а не романтичні пригоди виробника товару.

СОНЯ. Легше навчити коня плавати на спині, ніж переконати дядечка в його неправоті. З чого випливає висновок: цей загіпсований мсьє не може керувати сімейним бізнесом, а, отже, потребує установлення над ним опіки. Хто за? (Усі піднімають руки). Чудово!

ЛЬОВЕН (шалено блискаючи очима). Ви не можете! Ви...

ЛУЇЗА. Ще й як можемо! За п'ять років вашого безроздільного царювання доходи нашої компанії скоротилися на двадцять один відсоток! Підрахувати, скільки це буде в живих грошах?

ЛЬОВЕН. Але завод з виробництва туалетного паперу в Лондоні довелося закрити з цілком об'єктивних причин!

РОЖЕ. З яких? Невже англійці перестали їсти?!

ЛЬОВЕН. А вас, мій блакитний друже, взагалі ніхто не питає!

РОЖЕ (поправляючи зачіску). Ну, знаєте, мсьє, занадто багато честі бути вашим другом! До речі, хочете хорошу новину? Мадам Софі, з якою ви так вдало звалились в сухий басейн – ми тільки що від неї – просила вам передати, що застрахована на ду-у-уже пристойну суму...

ЛЬОВЕН. Хам!

СОНЯ. Ти не сказав, Роже, що у мадам Софі застрахований кожен сантиметр її шкіри та всі кістки!

ЛЬОВЕН. А скільки в ній квадратних сантиметрів?

ЖАН. Приблизно тисяч п'ятнадцять.

ЛЬОВЕН. Що ви говорите!? А на вигляд була така тендітна.

РОЖЕ. Абсолютно з вами згоден. Мадам Софі виявилася вельми тендітною мадам. У неї вісімнадцять переломів і численні удари м'яких тканин, у тому числі і...

ЛЬОВЕН (не тямлячи себе від злості). Емілю! Якщо ти зараз же не забереш з моїх очей цього мерзенного представника сексуальних меншин, я...

РОЖЕ. А вас як, всього-всього закатали в гіпс? Бідненький.

ЕМІЛЬ. Милий, залиш цього старого розпусника в спокої. Ми вже йдемо, дядечку. Сподіваюся, вимушена стриманість піде вам на користь.

СОНЯ. Стривай, Емілю. Ми не вирішили нашу проблему.

ЖАН. Ти про опіку? А що тут вирішувати! Все й так ясно.

ЛЬОВЕН. Ні-ні-ні! Нічого, абсолютно нічого не ясно! Якщо ти сердишся на мене через закладені Елізою акції, так я прямо вчора хотів їх повернути! Безкоштовно.

ЖАН. Тоді чому ж не повернув?

ЛЬОВЕН. Не встиг. Упав ось. І, і взагалі, діти мої, у разі мого благополучного одужання, я вирішив відійти від справ і усамітнитися в одному з монастирів Провансу. (Німа сцена).

ЕЛІЗА (витираючи хустинкою очі). Бідний дядечко. Невже не можна було якось приловчитися і прибасейнитися не на голову? Очевидно, голова не найміцніше ваше місце.

СОНЯ. Куди-куди?! У монастир?! Ви так серйозно покалічилися?

ЖАН. А ти впевнений у тому, що тебе візьмуть в монастир? Від тебе ж на цілу милю тхне плотським гріхом!

ЛЬОВЕН. Я покаюся. (Входячи в роль). Вчора ввечері мене провідував кюре Рошаль і проконсультував мене. Він сидів у мого узголів'я, і ми довго розмовляли з ним про вічне. Що це був за вечір! Я навіть не відчував болю!

РОЖЕ. Так, мсьє кюре непоганий малий! Я знайомий з його дружком. Подейкують, що в ліжку мсьє кюре великий вигадник! Проте дивно, що саме він вас консультував. Мсьє кюре не цікавиться літніми чоловіками.

ЛЬОВЕН. Емілю, дідько тебе забирай!

ЕМІЛЬ. Гаразд, ми зникаємо. Не розумію, чому ви так бурхливо реагуєте на репліку Роже? Про це знають всі. Втім, мабуть, не всі. Про це не знаєте лише ви та Папа Римський. (До Соні). Послухай, сестро, може, справді не варто доводити справу до нового скандалу. Якщо цей загіпсований мсьє вирішив добровільно відійти від справ, нам слід тільки вітати цю безпрецедентну в новітній історії донжуанства відмову від любовних солодощів!

ЖАН. Якщо тільки дядечко не блефує.

ЛЬОВЕН (з надривом у голосі). Як ти міг так подумати, найулюбленіший з моїх племінників?! Розмірковуючи сьогодні вночі про вічність, я раптом зрозумів...

РОЖЕ. Що з усіма жінками все одно не переспиш...

ЛЬОВЕН. Емілю! Я вб'ю цього збоченця!

ЕМІЛЬ. Спокійно, дядечку. Ми вже майже пішли. (До Роже). Пупсику, ти сама принада! (Бере Роже під руку). Бувайте, родичі! (Йдуть до дверей). Соню, зателефонуй мені завтра о дев'ятій. Я з самого ранку буду у себе в офісі.

 

Еміль та Роже виходять.

 

ЛУЇЗА. Веселий малий цей Роже!

ЛЬОВЕН. Я вб'ю його! Потішатися над калікою!

СОНЯ. Ви ж обіцяли покаятися...

ЛЬОВЕН. Спочатку я його вб'ю, а вже потім покаюся і прийму постриг...

ЕЛІЗА. А, як на мене, Роже вас, дядечку, нічим не образив. Просто він вам платить тією ж монетою, якою ви платите йому.

ЛЬОВЕН. Ще одна захисниця блакитних вишукалася! Ти б краще подумала, що скажеш чоловікові про ті гроші, які я тобі позичив!

ЖАН. Ми розберемося...

ЛЬОВЕН. Не сумніваюся, дорогий племіннику... А зараз залиште мене. Я втомився і мені пора приступати до роботи над своєю душею...

СОНЯ. Гаразд, дядечку Еліоте, приступайте. Зі свого ж боку обіцяємо поки що не діяти, оскільки мене, та й, сподіваюся, і всіх інших, влаштовує той стан речей, який існує на даний момент. Я маю на увазі той факт, що хоч на якийсь час ми можемо перестати хвилюватися за долю нашого бізнесу. Еміль завжди чудово керував компанією у вашу відсутність. Чи не так, мсьє Еліоте? Пішли, Луїзо. Тут смердить карболкою і розпустою!

ЛУЇЗА. Так, особливо розпустою...

ЛЬОВЕН. Луїзо, дитинко, ти ще не повернула собі дівоче прізвище? Ні? Прізвище Жуаньї якось не звучить. Не так давно бачив твого колишнього чоловіка. Він, виявляється, одружився на тій самій коханці, до якої регулярно бігав від тебе. Каже, що щасливий. Просив передати старій фригідній корові, тобто тобі, велике вітання. Що я з задоволенням і роблю...

СОНЯ (ледве втримавши сестру). Спокійно, Луїзо. У нас з тобою ще буде шанс гідно відповісти на випади цього мало шановного мсьє. Знаєте, дорогий дядечку, коли вас каструють, вистрижуть маківку і одягнуть у монастирське лахміття, ви заспіваєте зовсім інші пісні. Я вас запевняю. (Жану та Елізі). Привіт вашим шибеникам. Так, мало не забула. Аудиторська перевірка на заводі в Ліможі завершена, всі документи, Жане, у тебе в офісі. Приємних вихідних!

ЛУЇЗА. Бувайте!

 

Соня та Луїза виходять.

 

ЛЬОВЕН. Що це вона тут такого наговорила?! Монахів не оскопляють!

ЖАН. А навіщо вам "це" в монастирі?

ЛЬОВЕН. Як навіщо?! Ну, нехай буде... як пам'ять...

ЖАН. Ну, гаразд. І не треба так хвилюватися. Соня, швидше за все, трохи перебільшила. До речі, не бачу в кастрації нічого поганого. У вас проріжеться ангельський голос, і ви зможете чудово співати псалми!

ЛЬОВЕН. Дякую, дорогий Жане. Мене не приваблюють лаври генія кастратного співу. Мене взагалі не приваблює слава. Я дуже скромний у побуті...

ЕЛІЗА. О, так! Ми знаємо!

ЛЬОВЕН. Я хотів сказати, що буду скромний у побуті... Буду... А тепер прошу мене вибачити. Мадам Шарлотто! Мені потрібне судно! Негайно!

ЖАН. Всього доброго, мсьє. Ми будемо відвідувати вас... Іноді.

 

Жан бере дружину під руку і вони швидко виходять, зіткнувшись у дверях з мадам Шарлоттою, котра швидко підходить до ліжка мсьє Льовена, піднімає ковдру і має намір прилаштувати судно.

 

МАДАМ ШАРЛОТТА. Один момент, мсьє, один...

ЛЬОВЕН. Припиніть, мадам! Я нічого не хочу. Невже ви не зрозуміли?!

МАДАМ ШАРЛОТТА. Ні. Ви так кричали...

ЛЬОВЕН. Просто мені набридли ці кретини! Ви б чули, в якому бруді ці мерзотники полоскали мою персону! Ви б чули!

МАДАМ ШАРЛОТТА. А я чула. (Ставить судно Льовену на живіт). І була страшно здивована вашою заявою! Невже ви справді маєте намір піти в монастир? Як на мене, немає такої заповіді, яку б ви не порушили... До того ж багаторазово. Під монастирем тут же розверзнеться земля, як тільки ви переступите його поріг...

ЛЬОВЕН. Я б вас попросив, мадам! Я не збираюся зносити образи ще й від вас. Ви не володієте акціями моєї компанії! Тому, якщо ви не на моєму боці, можете бути вільні. Я без особливих зусиль знайду собі нову економку... і набагато молодшу.

МАДАМ ШАРЛОТТА. Мені піти негайно? (Бере в руку судно).

ЛЬОВЕН. Як це піти?

МАДАМ ШАРЛОТТА. Дуже просто – ногами!

ЛЬОВЕН. Ні, ви не можете піти! Я ж нерухомий! Хто мені подасть судно?

МАДАМ ШАРЛОТТА. Ваш улюблений кіт Колькозьєн! Втім, ні, не подасть. Його вже другу добу немає вдома. Схоже, він перейняв від вас не найкращі риси характеру. А, може, йому, нарешті, повідали, що насправді означає його ім'я, і з розпачу з ним трапився серцевий напад?

ЛЬОВЕН. Чим вам не подобається російський варіант звичайного фермера? Як на мене, в достатній мірі оригінально! Однак ви мені так і не відповіли: ви зі мною чи ні?

МАДАМ ШАРЛОТТА. А те, що ви задумали, карається як кримінал?

ЛЬОВЕН. А чому ви вирішили, що я щось задумав?

МАДАМ ШАРЛОТТА. Якщо людині потрібен спільник, значить, він безумовно щось задумав!

ЛЬОВЕН. Ви такі проникливі? Чому я не помітив цього двадцять п'ять років тому?

МАДАМ ШАРЛОТТА. Вам було ніколи порпатися в моїх чеснотах. Двадцять п'ять років тому ви елементарно спали зі мною і називали мене Лотті. На відміну від нинішнього вульгарного звернення "Мадам Шарлотта", Лотті звучало набагато приємніше.

ЛЬОВЕН. Двадцять п'ять років тому ви були набагато молодші...

МАДАМ ШАРЛОТТА. Ніжність необхідна не лише молодим!

ЛЬОВЕН. Я вас благаю, Шарлотто! Про які ніжні почуття може йти мова, коли у вашому віці деякі жінки примудряються стати прабабусями?! Не ображайтеся, але ви не сексуальні.

МАДАМ ШАРЛОТТА. Ось вже хто б говорив! Ви, мсьє, зараз схожі на велику жирну сардину, обгорнуту серветкою! Як жінка можу вам сказати наступне: найсексуальніше в вас це ваші рахунки в банках!

ЛЬОВЕН. А саме не сексуальне в мені що?

 МАДАМ ШАРЛОТТА. Потилиця.

ЛЬОВЕН. Потилиця? Чому саме вона?

МАДАМ ШАРЛОТТА. Тому що, кожного разу, коли ви залишаєте чергову красуню, та, дивлячись на вашу плішиву потилицю, неодмінно думає: очі б мої його не бачили!

ЛЬОВЕН (змушує себе посміхатися). Та досить вам, мадам! Мене жінки люблять!

МАДАМ ШАРЛОТТА. Вас не можна любити, оскільки ви безсердечні, як кримінальний кодекс Франції! (Ставить судно на груди Льовена). Так що ви задумали, чемпіон зі стрибків у порожній басейн? Судячи з усього, молоде покоління Льовенів не проти усунути дядечка від влади?

ЛЬОВЕН. Ось тому я й змушений був вигадати легенду про монастир!

МАДАМ ШАРЛОТТА. Так, але пройде чотири, п'ять місяців і вам, випурхнувши з кокона, доведеться приймати якесь рішення! Не думаю, що вам зійде з рук цей обман.

ЛЬОВЕН. П'ять місяців, Шарлотто, досить великий термін. Ми щось придумаємо. А йти в монастир – вибачте! Вовкуваті коридори, похмурі келії, відсутність жінок, сутана! Ні вже! До дідька все! Ви можете, мадам, уявити мене в сутані?

МАДАМ ШАРЛОТТА. Я вважаю, сутана на вас буде сидіти набагато краще, ніж гамівна сорочка, у випадку оголошення вас племінниками недієздатним!

ЛЬОВЕН (з жахом). Господь з вами! І прийде ж таке в голову! Тут Франція, а не населений людожерами атол в Тихому океані, де тебе можуть з’їсти без цибулі та хліба по кивку старійшини племені. Вважаю, що у Франції не можна запроторити нормальну людину до психлікарні. Досягнення нашої демократії незаперечні!

МАДАМ ШАРЛОТТА. Згодна з вами мсьє, проте часто сила закону поступалася силі готівкових грошей чи цінних паперів. Уявляю собі вас, одягненого в синю смугасту піжаму, що нюхає квіточку біля заґратованого вікна палати в божевільні Орлеана, звідки відкривається прекрасний вид на красуню Луару!

ЛЬОВЕН. Не знав, що ви мали щастя лікуватися в цій установі.

МАДАМ ШАРЛОТТА. Там лікували мого брата!

ЛЬОВЕН. Ну, і як, допомогло?

МАДАМ ШАРЛОТТА. Авжеж. Не минуло й року, як він почав видавати себе за Рембо і його перевели в палату для тяжко хворих. Вам подобається Рембо?

ЛЬОВЕН. Мені подобається Робесп'єр.

МАДАМ ШАРЛОТТА. Фі, не думала, що у вас в пошані м'ясники!

ЛЬОВЕН. Мені подобаються революціонери!

МАДАМ ШАРЛОТТА. А хіба це не одне й те саме? Будь-яка революція – це бійня, в якій вам, на відміну від війни, пропонують загинути не за батьківщину, а за безглузді ідеали одержимих владою керманичів.

ЛЬОВЕН (здивовано). Ну ж бо, ну ж бо, звідки це у вас, Шарлотто?

МАДАМ ШАРЛОТТА. З книги вашого друга мсьє Гардана "Революція – дитя хаосу".

ЛЬОВЕН. Але у мене немає такого друга!

МАДАМ ШАРЛОТТА. Авжеж. Мсьє Гардан жив два століття назад.

ЛЬОВЕН. Тоді чому ви назвали його моїм другом?

МАДАМ ШАРЛОТТА. Тому, що він був таким же бабієм, яким є ви, мсьє. Правда, не таким скандальним. Зате він був вхожий в спальню королеви.

ЛЬОВЕН. Як шкода, що час королів пройшов...

МАДАМ ШАРЛОТТА. Можливо, проте, ви не знаєте головного. У короля було погано з почуттям гумору. Тому, дізнавшись від відданих слуг, що його подружні обов'язки регулярно виконує інший, він наказав відрубати голову дублеру, попередньо оголосивши його англійським шпигуном.

ЛЬОВЕН. Сумно. Без голови в ліжко до королеви не застрибнеш... Так на чому ми зійдемося? Ви допоможете мені, Шарлотто, обвести навколо пальця дорогих племінників і племінниць чи ні?

 МАДАМ ШАРЛОТТА. Я подумаю. І, якщо вам не потрібне судно, я, з вашого дозволу, піду.

ЛЬОВЕН. Дякую, дорога Лотті. (Мадам Шарлотта лише вкрай здивовано подивилася на Льовена).

           

 

Сцена друга

 

П'ять місяців потому. Там же. У спальню без гіпсу, але на милицях жваво заходить Еліот Льовен.

Слідом за ним, не поспішаючи, заходить Еміль. В руці у нього тека з документами.

 

ЕМІЛЬ (зачекавши поки дядечко всядеться в крісло). Гарно виглядаєте, мсьє. Минуло всього п'ять місяців, а ви вже майже, як новий. Нормальні люди після таких травм, зазвичай, не виживають. Як вам це вдалося?

ЛЬОВЕН. Любов до життя, дорогий Емілю, любов до життя... (Схаменувшись). А ще смиренність і покаяння. (Складає долоні човником і закочує очі). допомогли мені пережити ці скорботні дні.

ЕМІЛЬ. А ті молоді особи, котрі майже щодня випурхували з воріт маєтку, вони хто? Активістки армії спасіння?

ЛЬОВЕН. В силу об'єктивних причин, я змушений користуватися послугами професійних масажисток. Вони повертали до життя мої набряклі члени. Ви встановили за маєтком стеження? Я ображений! Не думав, що мої племінники опустяться до такого!

ЕМІЛЬ. Ну, ну, дядечку... Не ображайтесь. Все не так. Просто я щодня о другій годині по полудні проїжджаю повз вашого маєтку в свій офіс. Тільки й всього. Я ж не винуватий, що ваші працелюбні масажистки, до речі, чомусь щоразу нові, мають звичай у цей же час залишати ваші володіння!

ЛЬОВЕН (невміло зображуючи на обличчі покаяння). Пробач, дорогий Емілю! Якщо можеш...

ЕМІЛЬ. Можу.

ЛЬОВЕН. Дякую, Емілю. Ти, як завжди, з паперами на підпис?

ЕМІЛЬ. Ні, мсьє. Я сьогодні до вас зовсім з іншої причини. Е-е-е-е... Днями, мсьє, я мав честь розмовляти з його преосвященством кардиналом Де-Кобриньї.

ЛЬОВЕН. Ти зацікавився виноградниками абатства? Браво, малий! Церкві давно пора припинити займатися гріховним бізнесом!

ЕМІЛЬ. Розмова йшла про вас, мсьє. Його преосвященство був у захваті від вашого рішення!

ЛЬОВЕН. Від мого рішення? Якого рішення?

ЕМІЛЬ. П'ять місяців тому ви висловили побажання усамітнитися в монастирі.

ЛЬОВЕН (плескаючи себе долонею по лобі). Ах, ти про це! Як же, як же. Пам'ятаю. Але, бачиш, мій дорогий Емілю...

ЕМІЛЬ. Ви вирішили дати задній хід?

ЛЬОВЕН. О, ні! Звичайно ж, ні! Моє слово – кремінь! Раз сказав, значить, так тому і бути, однак не можна ж ось так, відразу, взяти та й піти! Мені потрібно підготуватися до такого важливого кроку і морально, і... і фізично. Адже я ще не зовсім здоровий, як бачиш. У монастирі мені доведеться цілими днями, стоячи на колінах, читати молитви, а в мене побиті обидві колінні чашечки! Не буду ж я молитися лежачи!

ЕМІЛЬ. Авжеж. Однак молитися можна і сидячи.

ЛЬОВЕН (закотивши очі). З Богом не можна розмовляти сидячи, сину мій. Е-е-е-е... я хотів сказати: племіннику мій. Так що з монастирем доведеться трохи зачекати, дорогий Емілю. За-че-ка-ти.

ЕМІЛЬ. Зрозуміло, дядечку. Вам одному вирішувати свої проблеми, проте, всі необхідні папери про ваш добровільний вихід зі складу ради директорів нашої компанії ми підпишемо вже в середу, тобто через два дні. Сподіваюся, ви не заперечуєте?

ЛЬОВЕН (зірвавшись на крик). Що?! Чи не заперечую я?! Ні, ви чули щось подібне?! Не заперечую я?! (Осікається і склеює на обличчі подобу посмішки). Звичайно, не заперечую. (Крізь зуби). дорогий племіннику. Моє слово – кремінь. І на все воля... Послухай, Емілю, а чому потрібно так поспішати? Знаєш, що говорили древні китайці з цього приводу? Все приходить до того, хто вміє чекати! Чудова думка. Ти як вважаєш?

ЕМІЛЬ. Згоден з древніми китайцями на всі сто відсотків, але, в даному випадку, в нашому з вами випадку, більш актуально звучить латинське прислів'я: "Карпе діем!", Що в перекладі означає: "Лови момент!" Ось ми його і ловимо, дядечку. (Дивиться на годинник). Однак, мені вже час йти, мсьє. Раджу вам зателефонувати своєму адвокату, мсьє Ренару Лангону. До речі, дуже зручний привід для того, щоб порозумітися з ним. Рано чи пізно, а цей крок ви повинні були б зробити. Змінювати адвоката у вашому становищі недоцільно. Коней на переправі не міняють. Поправляйтесь і до середи, дядечку.

 

Еміль виходить. Льовен деякий час нерухомо сидить у кріслі. Нарешті сказ, стримуваний ним увесь цей час, виривається назовні і він, схопивши милицю, з левиним риком кидає його в слід племіннику.

 

ЛЬОВЕН. Кретин! Блакитний мерзотник! Монастир їм подавай! А дідька не хочете? Мадам Шарлотто! Ви мені потрібні!

 

Через хвилину, не поспішаючи, заходить мадам Шарлотта з величезною мухобійкою в руці.

 

ЛЬОВЕН. В молодості ви були набагато спритнішими.

МАДАМ ШАРЛОТТА. Ці жахливі мухи зіпсують всі ваші картини! Вас, мсьє, не турбують мухи?

ЛЬОВЕН. Мене турбують мої племінники! Щойно Еміль відкритим текстом заявив мені про те, що я через два дні буду усунений від керівництва своєю компанією. Він уже, чи ви чули щось подібне, навіть з кардиналом Де-Кобриньї домовився щодо мене! Зухвалий хлопчисько! Мене силоміць тягнуть в монастир! Ну, вже ні! Вже краще лежати до кінця своїх днів у комі, ніж добровільно, прийнявши постриг, оселитися в келії! (Кілька секунд осмислює щойно сказане). У комі... в комі... (Жваво встає).

МАДАМ ШАРЛОТТА. Боже мій! Вам не потрібні милиці!?

ЛЬОВЕН. А вони мені вже тиждень, як не потрібні! Цілий тиждень я майстерно прикидаюся хворим. Масажі напрочуд швидко поставили мене на ноги!

МАДАМ ШАРЛОТТА. Я мала необережність бачити, з яким ентузіазмом одна з працівниць тіла, сидячи на вас, масажувала ваші впалі груди! От уже не думала, що масажистка під час сеансу обов'язково повинна бути голою!

ЛЬОВЕН. Голе жіноче тіло добре розслабляє...

МАДАМ ШАРЛОТТА. Я думаю!

ЛЬОВЕН. Послухайте, Шарлотто, ви своїми недоречними зауваженнями збили мене з думки!

МАДАМ ШАРЛОТТА. Якщо це була думка про жінку, так з неї вас збити неможливо!

ЛЬОВЕН. Мадам, я вас благаю! Мене погрожують запроторити в монастир, а ви про якихось жінок! Я щось говорив про кому. Ах так, про кому! Ну, звичайно ж! Кома! Ось, що врятує мене! Геніальна думка!

МАДАМ ШАРЛОТТА. Ви збираєтеся якийсь час полежати в комі?

ЛЬОВЕН (хитро посміхаючись). Так, мадам, саме полежати і саме якийсь час... Який же я все-таки розумний! Ну, прямо Аристотель!

МАДАМ ШАРЛОТТА. Як же! Ви з Аристотелем близнюки-брати! Аристотель, до вашого відома, мсьє, першим серед філософів ввів в систему науково-філософського знання етику, як самостійну дисципліну. З цього випливає, що порівнювати себе з Аристотелем вам не варто, оскільки дотримання етичних норм не є сенсом вашого життя.

ЛЬОВЕН (деякий час, перебуваючи в заціпенінні). Ви цікавитеся філософією?!

МАДАМ ШАРЛОТТА. На відміну від вас, мсьє, я не тільки час від часу розглядаю обгортки книг на полицях у вашій бібліотеці, але ще й іноді ці книги читаю. Однак повернемося до вашої ідеї. Ви маєте намір ще раз стрибнути в сухий басейн? Без голої дами, зрозуміло. Думка, звичайно, геніальна, проте чи впевнені ви в тому, що цього разу обійдеться лише комою? Можна ж і не розрахувати. А ви знаєте, у що обійдуться вам похорони? Ні? Так я вам скажу: в абсолютно неймовірні гроші!

ЛЬОВЕН (роздратовано). Мадам! Ніхто не збирається нікуди стрибати!

МАДАМ ШАРЛОТТА. Напевно, ви запропонуєте мені огріти вас бронзовим канделябром по голові.

ЛЬОВЕН. О, свята Олено! Які дурниці ви городите, Шарлотто! Немає жодної необхідності бити мене важким предметом по голові! Ми їх, моїх племінників і племінниць, елементарно розіграємо! Розумієте? Ро-зі-гра-ємо!

МАДАМ ШАРЛОТТА. І нічого так кричати. У мене тиск.

ЛЬОВЕН. У пивній у мсьє Альбі завжди повно овдовілих пенсіонерів цілком пристойної якості.

МАДАМ ШАРЛОТТА. Не за адресою, мсьє. У мене є друг. І якщо я скажу, скільки йому років, у вас буде серцевий напад...

ЛЬОВЕН. Вісімдесят!

МАДАМ ШАРЛОТТА (поблажливо посміхаючись). Тридцять сім, мсьє.

ЛЬОВЕН (вкрай здивовано). Чим же ви його взяли?

МАДАМ ШАРЛОТТА. Зрозуміло, не рахунком у банку! На відміну від ваших молоденьких і гранично безсоромних наїзниць, жінки мого віку прекрасно розуміють і завжди пам’ятають, що "завтра" може і не настати. Тому чоловік сприймається ними не як скаковий кінь, який до того ж ще й платить за їзду на собі гроші, а як чоловік. Просто чоловік, без всяких там майнових та інших нашарувань, котрого треба любити, берегти і, по можливості, не відпускати в ділові поїздки.

ЛЬОВЕН. Ви мене дурите, Шарлотто. Немає у вас ніякого коханця. Ні літнього, ні молодого.

МАДАМ ШАРЛОТТА. Хочете парі?

ЛЬОВЕН. Ні, не хочу (з надією в голосі). Напевно, він дуже негарний!

МАДАМ ШАРЛОТТА. Навпаки! Він дуже милий. До того ж він кучерявий, стрункий і у нього немає вашого живота, прошу мене вибачити...

ЛЬОВЕН. Він спортсмен?

МАДАМ ШАРЛОТТА. Ні. Жульєн професійний сажотрус. Одного разу він чистив ваш камін і ми познайомилися.

ЛЬОВЕН. Яка екзотика! Він ще не опускав вас в трубу? Ні? Тоді у вас все ще попереду. Однак ми знову відволіклися. Нам необхідно терміново переобладнати мою спальню під лікарняну палату. Принесіть, будь ласка, телефонний довідник, часу у нас обмаль.

 

 

Сцена третя

 

Два дні потому, середа, ранок. Спальня Льовена обладнана за останнім словом медичної техніки. Льовен, одягнений в піжаму, метушиться біля всієї цієї апаратури, щохвилини включаючи і вимикаючи всілякі тумблери.

 

ЛЬОВЕН. Мадам Шарлотто! Де крапельниця?! Ви забули поставити на місце крапельницю!

 

Вбігає мадам Шарлотта з підставкою для крапельниці.

 

ЛЬОВЕН. Мені час приступати до тренування. Племінники можуть прибути вже через годину! (Мадам Шарлотта встановлює крапельницю біля ліжка). Дякую вам. Подивіться, що у мене з обличчям. Як на мене ви погано загримували вуха. Я ж повинен виглядати як небіжчик!

МАДАМ ШАРЛОТТА. Як тільки племінники вас викриють, ви не тільки будете виглядати, як небіжчик, але й станете ним! Я вас запевняю!

ЛЬОВЕН (лягаючи в ліжко). Ваша жовч, мадам, років двісті тому могла б послужити людству гарну службу. Приготувавши вас собі на обід дикуни, скуштувавши смаженого, назавжди перестали б вживати в їжу заїжджих білих місіонерів! (Закриває очі). Ну, як я виглядаю?

МАДАМ ШАРЛОТТА. Якщо ви ще зможете і не дихати...

ЛЬОВЕН. Припиніть, Шарлотто, я сьогодні зовсім не налаштований до веселощів. До речі, запроторивши мене до монастиря або, що ще гірше, до божевільні, мої племінники навряд чи захочуть надалі користуватися вашими послугами!

МАДАМ ШАРЛОТТА. Не біда. Буду на пару з Жюльєном чистити димарі. І щоб вас не заносило ще більше, скажу вам, мсьє Еліоте, таке: якщо я і допомагаю вам, так це тільки з жалю, оскільки за великим рахунком ваша справа – труба, як каже мій друг.

 

Мадам Шарлотта виходить.

 

ЛЬОВЕН (різко сідає). А я не відчуваю потреби в нічийому жалю. Чуєте? Ні в жалю, ні в милосерді! Сажотруска!

 

За вікном чується гавкіт сенбернара і крики. Через якусь мить у відкрите вікно, хапаючись однією рукою за підвіконня, намагається забратися чоловік. Підтягнувшись на одній руці, він навалюється грудьми на підвіконня і перекидає в середину другу руку, в якій затиснув горлечко літрової пляшки з вином. Не помічаючи Льовена, чоловік, відбиваючись ногами від собаки, котра продовжує надворі гавкати, нарешті, вмощується на підвіконня, перекинувши всередину кімнати ліву ногу.

 

КВАСОФФ. Пішов геть, скотина! Ти не смієш на мене гавкати і хапати мене за ноги! Я спадковий дворянин! Мій дід, морда собача... (Відпиває з пляшки). Ні, ти не зрозумів! Не мій дід – морда собача, а ти – морда собача, зрозумів? Так от. Мій дід свого часу служив на єдиному в російському флоті кліпері "Велика княжна Марія Миколаївна" четвертим помічником за рахунок вакансії матроса першого класу. Тобі це про щось говорить? (Лягає повітря ногою). Ні? А, власне, у кого я запитую? (Відпиває з пляшки ще раз). Хіба може вгодований до телячих розмірів якийсь там французький сенбернар зрозуміти спадкового російського дворянина? Ти, приятелю, напевно, такий самий тупий, як і твій хазяїн!

ЛЬОВЕН (в шоці). Я б вас попросив, мсьє, вибирати вирази!

 

Від несподіванки Квасофф лантухом валиться на килим, тримаючи, тим не менш, пляшку з вином шийкою догори.

 

ЛЬОВЕН. І, будьте так ласкаві, поясніть, з якою метою ви проникли в мій маєток?!

КВАСОФФ (насилу зміркувавши, де верх, а де низ). Мсьє, ви такі категоричні! (Сідає, притулившись спиною до стіни). Я не проникав у ваш маєток, а був загнаний сюди тією звірюкою, що біснується зовні! До речі, у вас є дозвіл уряду на поїдання вашим звірюкою громадян Французької Республіки? Ні? Тоді у вас будуть великі проблеми. Мій дід...

ЛЬОВЕН. Я чув! І мені начхати на вашого діда!

КВАСОФФ. А от цього не треба! Мене знає сам президент Ширак!

ЛЬОВЕН. Вас! Не впевнений, що наш президент дружить з безхатьками та пройдисвітами!

КВАСОФФ. Я, мсьє, не пройдисвіт, як ви тут недоречно висловитися, а гробокопач! Мсьє президент в минулому році особисто нагородив мене новою лопатою! Я мав честь поховати його останнього ворога!

ЛЬОВЕН. Яка принада! А я ось тут (Показує рукою на апаратуру). зібрався трохи в комі полежати. (Сміється). Треба ж, який збіг!

КВАСОФФ. Тоді ви – мій клієнт.

ЛЬОВЕН. Ні, дякую!

КВАСОФФ. Чому ж?! Кладовище Монмартр дуже престижне місце! А які люди там лежать! Золя, Стендаль, Берліоз, е-е-е... Офф... Офф... Оффенбах. Дідько! Дав же Бог прізвище! Так! Деліб теж там, син Олександра Дюма!

ЛЬОВЕН. Ви їх всіх ховали?

КВАСОФФ (піднявшись на ноги). Який же ви темний чоловік, мсьє. (Сякається в підкладку свого жахливого брудного пальто). Не знати таких людей!

 

Заходить мадам Шарлотта.

 

МАДАМ ШАРЛОТТА (оторопіло дивлячись на Квасоффа). Х-х-хто це?

ЛЬОВЕН. Гробокопач.

МАДАМ ШАРЛОТТА. Як?! Ви ж ще не померли!

КВАСОФФ (ховаючи пляшку за спину). Прошу вибачення, мадам, ніхто не знає, що може статися з ним у кожну наступну хвилину. Дозвольте відрекомендуватися: П'єр Квасофф, працівник ритуальної служби Франції. Між іншим, князь.

МАДАМ ШАРЛОТТА (критично оглядаючи Квасоффа). Ймовірно, ви дуже бідний князь і від вас тхне дешевим вином!

КВАСОФФ. Якщо ви, мадам, дасте мені в борг сто франків, я куплю дорогого.

МАДАМ ШАРЛОТТА. Ні секунди не сумніваюся, мсьє Квасофф... Квасофф... Послухайте, що у вас за дивне прізвище? Такого слова немає у французькій мові.

КВАСОФФ. Це російське прізвище, мадам. Я росіянин в третьому поколінні, з вашого дозволу.

ЛЬОВЕН. Не люблю росіян! Росіяни – всі злодії!

МАДАМ ШАРЛОТТА. Саме так.

КВАСОФФ. Ви помиляєтеся, добродії. Я тут ось вже півгодини, а ще, як бачите, нічого не вкрав! Я навіть прийшов у цей маєток зі своїм вином! Поголовне злодійство росіян такий же міф, як і те, що французи гіперсексуальні. Багато росіян не крадуть в силу того, що в них уже все є, а багато французів не можуть займатися любов'ю в силу того, що у них імпотенція. Теж, виходить, ніби все вже є.

МАДАМ ШАРЛОТТА. Так ви росіянин...

КВАСОФФ. Тільки відносно випивки, мадам. У всьому іншому я, безсумнівно, француз! Стовідсотковий. (Піймавши на собі іронічний погляд дами). І, зрозуміло, я не імпотент.

МАДАМ ШАРЛОТТА. Чому ви вважаєте, що мені це цікаво?

КВАСОФФ. Ви так подивилися...

МАДАМ ШАРЛОТТА. Я не цікавлюся паризькими клошарами, мсьє! І ви мені не відповіли на питання, втім, я у вас ще й не запитувала. І все ж, як ви сюди потрапили?

ЛЬОВЕН. Через вікно.

КВАСОФФ. Я не винен у тому, що ваш пес зранку не п'є вино! Будь ми з ним в рівних умовах, я б, напевно, випередив його і добіг до дверей першим! А так мені довелося рятуватися від його зубів на карнизі, в мить ока злетівши на нього по водостічній трубі. І це в моєму-то віці!

МАДАМ ШАРЛОТТА. Мені здається, нам слід викликати поліцію.

КВАСОФФ. Тільки не треба мене лякати поліцією! Мене знає сам президент! (Сідає на підвіконня).

ЛЬОВЕН. Мсьє ховав ворогів президента.

МАДАМ ШАРЛОТТА. Ви їх вбивали лопатою?

КВАСОФФ. Які дурниці ви говорите! Ворогів не треба вбивати! Справжні вороги завжди вмирають самі. От ви, мадам, ви любите цього мсьє? Ні? Я так і думав. Так от. Що сталося б з вами, якби цього мсьє, не проти ночі буде сказано, з якоїсь трагічної випадковості обрали б президентом?

МАДАМ ШАРЛОТТА. Зі мною трапився б серцевий напад!

КВАСОФФ. А я про що кажу?!

МАДАМ ШАРЛОТТА. І все ж викликати поліцію не завадить.

ЛЬОВЕН. Зачекайте, Шарлотто. (До Квасоффа). Мсьє, як ви поставитеся до того, якщо я запропоную вам трохи грошей?

КВАСОФФ. Пропонуйте.

ЛЬОВЕН. Ви не зрозуміли, не як милостиню, а за роботу!

КВАСОФФ. У мене сьогодні вихідний.

ЛЬОВЕН (до Шарлотти). Тоді викликайте поліцію. (Знімає з пальця перстень і кидає його на підлогу). Ви хотіли вкрасти у мене ось цей перстень?

КВАСОФФ. Гаразд, я візьму вихідний наступного разу!

ЛЬОВЕН. Чудово! Ходімо зі мною, мій друже. Зараз ми вас швиденько помиємо, напнемо на вас білий халат і таку ж шапочку, і введемо вас в курс справи. Я вважаю, що вам, професійному гробокопачеві, буде зовсім не важко зіграти роль лікаря-реаніматора. Майже суміжна професія. Чи не так?

 

Всі троє виходять.

 

Сцена четверта

 

Деякий час по тому. Там же. Підключений до апаратури Льовен тихо лежить на ліжку, досить схоже зображуючи хворого.

Квасофф, переодягнений лікарем, куняє в кріслі.

 

ЛЬОВЕН (відкривши одне око). А от спати, мсьє лікарю, не треба! Стрепеніться! З хвилини на хвилину сюди увійдуть ці негідники!

КВАСОФФ. А я й не сплю, хворий. (Важко встає). Мене розслабляє он та пискавка на апараті. Чи не можна її вимкнути?

ЛЬОВЕН. Ще чого! Якщо у людини, котра знаходиться в комі, виключити апаратуру підтримки життя, значить, ця людина вже померла. Це зрозуміло?

КВАСОФФ. Тоді чому б вам не зіграти небіжчика?

ЛЬОВЕН. Мсьє, ви такі дурні, що я навіть не знаю, як вам про це сказати! Зіграти небіжчика! Але я ж повинен буду якось дихати!

КВАСОФФ. За двадцять років роботи на кладовищі Монмартр я жодного разу не бачив небіжчика, який би дихав! Небіжчикові абсолютно необов'язково це робити.

ЛЬОВЕН (нетерпляче). Послухайте, мсьє, де там ваша пляшка?

КВАСОФФ. За шторою. Ви хочете трохи випити, мсьє? Це виключено. Своє вино я волію пити сам.

ЛЬОВЕН. Плювати мені на ваше вино! Я хочу, щоб ви випили і то негайно, оскільки ви, напевно, метикуєте лише в тому випадку, якщо у вашому шлунку плюскається вино!

КВАСОФФ. Дякую, але я вже достатньо випив, мсьє хворий. І... і припиніть мене ображати! Я хоч і не президент компанії, а простий гробокопач, зате я не аферист, який намагається зберегти своє обличчя шляхом обману племінників!

ЛЬОВЕН. А ось це вже не ваша справа! Ви зголосилися виконати певну роботу, за яку я згоден платити. І це все. Решта вас не повинна цікавити. Тим більше, чи вам розмірковувати на теми моралі? Ви увірвалися в мій маєток, потоптали мої килими, миючись, забруднили мою ванну і, нарешті, внесли сум'яття в мою душу!

КВАСОФФ. Та не вривався я! Хвіртка в ваш парк була відкрита. До речі, навіщо вам одному такий величезний парк? Якби у мене був такий величезний, такий чудовий парк, я б пускав у нього діточок, чахлих бабусь та дідусів, зрештою, закоханих.

ЛЬОВЕН. Типовий монолог бідної людини! Якщо у вас, мсьє, коли-небудь з'являться великі гроші, в чому я дуже сумніваюся, і ви зможете придбати схожий будинок, ви, я вас запевняю, будете співати зовсім інші пісні. Ви тут же обнесете свої володіння триметровим парканом, купите пару-трійку кровожерливих псів, а на ворота навісите замки і табличку з написом: "Приватна власність". Ви забудете про діточок, про дідусів та бабусь і про закоханих, оскільки вам не захочеться, щоб чиїсь діти витоптували ваші газони та клумби. Вам не захочеться, щоб ваші дерева та кущі смерділи старечою сечею, оскільки нетримання у людей похилого віку відрізняється від дитячого гнітючою стабільністю, нарешті, вам набридне щоранку знімати з кущів використані презервативи, а з-під кущів вигрібати гори порожніх пивних банок, залишених вам у вигляді компенсації за привітний прийом закоханими! І всі ці метаморфози відбудуться з вами лише тому, що ви відчуєте себе власником. Знаєте, адже я теж не завжди був багатий!

            Колись, багато років тому, прибувши в Париж з п'ятьма франками в кишені, мене часто навідували безглузді думки про загальну рівність. Особливо часто ці думки відвідували мене в перші дні мого перебування в Парижі, коли я, зважаючи на свою фінансову неспроможність, змушений був ночувати під мостом біля площі Сен-Мішель. Лежачи на холодному камінні, я думав про те, як було б здорово відняти гроші та маєтки у багатих і роздати їх таким, як я.

            Так тривало досить довго, і я мало не став революціонером! Однак Бог милостивий до не зовсім заблудлих чад своїх, і я заробив, нарешті, перші великі гроші. І, дивна річ, я не кинувся роздавати зароблене мною братам по положенню, а тут же купив собі новий костюм, зняв пристойну кімнату з окремим входом, завів не дуже дорогу коханку і забув про марксизм. З цього випливає висновок: бажання грабувати або ж жити за рахунок іншого пропадає у людини відразу ж після того, як він сам стає потенційним об'єктом для грабунку іншими, менш вдалими.

 

Вбігає схвильована мадам Шарлотта.

 

МАДАМ ШАРЛОТТА. Мсьє! Вони прибули! Що я маю робити?

ЛЬОВЕН (закривши очі). Зустрічати. І змініть, будь ласка, вираз на своєму обличчі! Ви повинні сумувати, а не кліпати круглими від жаху очима!

 

Мадам Шарлотта виходить.

 

ЛЬОВЕН. А ви, друг президента, спробуйте надати своєму обличчю розумний вираз і стежте за своєю мовою. Мої племінники можуть не зрозуміти сенс ваших з президентом відносин...

 

В кімнату швидко заходять стурбовані Соня та Еміль Льовен.

 

 СОНЯ (підійшовши до ліжка). Боже мій! Яке нещастя! (Дістає з сумочки хустинку, промокає ним очі). Лікарю, це серйозно?!

ЕМІЛЬ. Дозвольте відрекомендуватися: Еміль Льовен, племінник мсьє. (Киває головою на лежачого Льовена). А це моя кузина, Соня.

КВАСОФФ. Дуже приємно, ду-у-уже... Е-е-е, а я мсьє лікар!

СОНЯ. Ми здогадалися, мсьє.

КВАСОФФ. Квасофф, з вашого дозволу. П'єр Квасофф, в даний час лікар. Е-е-е... Я хотів сказати: останні двадцять років я маю справу з людьми, у яких зі здоров'ям не дуже добре, тобто зовсім недобре, тобто...

ЕМІЛЬ. Дядечку Еліоту настільки погано?!

КВАСОФФ. Бачите, мсьє, судячи за зовнішніми ознаками, ваш дядечко ще тут, тобто він ще не вмер. Проте якщо людина перестає реагувати на біль, (щипає Льовена за ніс). а також на звук... (Нахиляється і щосили кричить Льовену в вухо). значить він вже на півдорозі туди...

СОНЯ. У вас своєрідна манера встановлення діагнозу. Ви можете більш конкретно описати ситуацію?

КВАСОФФ. Авжеж, мадам! Все не так вже погано, проте якщо ваш дорогий дядечко буде занадто довго лежати в комі, він може запросто померти. А ви знаєте, у що обійдуться похорони дядечка? Ні? Я вам зараз скажу. Почнемо, мабуть, з копання могили.

ЕМІЛЬ. Мсьє Квасофф, ви професійний лікар? (Пильно дивиться на Квасоффа). Чому ви не кажете, що сталося з нашим родичем?

СОНЯ. Я зрозуміла! Він безнадійний! Я права, лікарю?

КВАСОФФ. Розумієте, мадам, судячи за зовнішніми ознаками...

ЕМІЛЬ. Ми це вже чули, мсьє!

КВАСОФФ. А іншого я вам і не скажу.

СОНЯ. Чому?

КВАСОФФ. Лікарська таємниця, мадам.

СОНЯ. Але ви хоча б можете нам сказати: буде він жити чи ні?

КВАСОФФ. Зрозуміло, можу! Так, буде жити, сьогодні. Сьогодні він ще точно буде жити!

ЕМІЛЬ. А завтра? А взагалі?

КВАСОФФ. А завтра він може вийти з коми.

СОНЯ (радісно). Дякую, лікарю!

КВАСОФФ. Або "зіграти в ящик", пардон, або померти. До речі, добродії, ховати покійного, (Показує рукою на Льовена). раджу на кладовищі Монмартр, вхід з авеню Рашель. Там чудові місця! Особливо добре на сонячній стороні. А... а які люди там лежать! Стендаль, Зо...

СОНЯ. Ми все ж будемо сподіватися на краще, мсьє лікарю. (Дивиться на Льовена). Бідний дядечко. Якби ти знайшов у собі сили вчасно зупинитися, ти б не лежав отак зараз у своєму жахливому ліжку, прикутий до всіх цих трубок та проводів. Жінки відібрали в тебе життя!

ЕМІЛЬ (сердито). Останнім часом він викликав масажисток майже щодня!

КВАСОФФ. Це ви про дівчат за викликом? Сильний ваш дядечко! Втім, серед цих працівниць тіла зустрічаються пристойні екземпляри! (Осікається). Мені розповідали... санітари. Так, ці дівчата час від часу проходять у нас в клініці профілактичні огляди. Але особисто сам я ніколи! Я прихильник пуританських звичаїв.

ЕМІЛЬ. Послухайте, лікарю, а як ви вважаєте, може, є сенс у проведенні тестування крові мсьє Льовена на СНІД? Раптом він хворий, але не знає про це?

СОНЯ. Гарна ідея, Емілю. Дядечко вийде з коми, а ми йому: дарма ви, дядечку, прокинулися! Ви не повірите, але у вас СНІД!

КВАСОФФ. І на цвинтар його, на цвинтар!

СОНЯ. Скажіть, мсьє Квасофф, у вашій практиці були випадки, коли людина впадала в кому або в якийсь інший стан, я погано розбираюся в медичних термінах, в результаті перенесеного потрясіння? Ну, ось все ніби добре, а потім бац по голові – і в комі!?

КВАСОФФ. А то! Пам'ятаю, посварилися ми якось з Жаном через бабу, так я йому як дам лопатою по голові, він у свіжу могилу і впав! (Отямившись). Жарт, добродії...

ЕМІЛЬ (принюхуючись). Жарт? Ви з ранку якому вину віддаєте перевагу, мсьє Квасофф?

КВАСОФФ. Тому, що залишиться з вечора! Ви натякаєте на те, що я п'яний?

ЕМІЛЬ. Ну-у-у, я не те, щоб...

КВАСОФФ. Ні, натякаєте! Я по очах бачу! І якщо вам не подобається запах, я виключаю до чортової матері всю цю апаратуру і йду!

СОНЯ. Як це виключаєте? А як же наш дядечко?!

КВАСОФФ. А мені плювати на вашого дядечка! Він же не мій родич!

ЕМІЛЬ. А як же клятва Гіппократа?

КВАСОФФ. А я по чім знаю? Вам цей Гіппократ клятву давав, нехай він і викручується! Тим більше, апаратура моя. Я її теж забираю. Знаєте скільки в мене ще бажаючих полежати в комі? Десятки!

СОНЯ. Ні, зачекайте, зачекайте. Ви не можете забрати апаратуру! Адже мсьє Льовен може елементарно померти! Емілю, мені здається, ти повинен вибачитися! Вибачте його, мсьє Квасофф! Еміль непитущий, тому запах вина виводить його з рівноваги.

КВАСОФФ. Запах вина виводить з рівноваги не непитущих, а алкоголіків, які пролікувались. (Соня і Еміль переглядаються). Як ви дійшли до цього, мсьє?

СОНЯ. Так ви прощаєте Еміля? Так?

КВАСОФФ. А що ви робите сьогодні, через годину?

СОНЯ. А це має безпосереднє відношення до нашої справи?

КВАСОФФ. Звичайно! Ви купуєте у мене, я щойно так вирішив, всю цю апаратуру, скажімо, за сто тисяч франків, нових звичайно, і я запрошую вас на обід в хороший ресторан на вулиці Ксавьє Пріва. Там їх п'ять, або в китайський "Гранд Мандарин", що на вулиці де ла Арп. Ми здорово повеселимося, мадам!

СОНЯ. Не сумніваюся, мсьє П'єр, але я не можу.

КВАСОФФ. Ви заміжня?

СОНЯ. На щастя, ні.

КВАСОФФ. О, я зрозумів, ви лесбіянка!

СОНЯ. Які дурниці! Я феміністка!

КВАСОФФ. А це ще як? Пардон, я не.

ЕМІЛЬ. Дивно, що ви не знаєте. Ці жінки не визнають чоловіків. Але це не напрямок в сексі.

КВАСОФФ. Зрозумів. Ви, мадам, належите до спільноти скривджених Богом фригідних невдах!

СОНЯ. Я б вас попросила, мсьє!

КВАСОФФ. А я б ще подумав, мадам! Втім, якби ви після цього попросили мене ще раз, я б, напевно, погодився. У вас приємна усмішка, мадам Соня. (Оглядається). Так ви купуєте у мене прилади? Я можу зробити вам знижку.

ЕМІЛЬ. Послухайте, мсьє, я ціную ваше почуття гумору, але в даній ситуації, я вважаю, більш доречна скорбота і шанобливе ставлення до хворого. Незважаючи на всю мою нелюбов до цього мсьє, мені б не хотілося заганяти трагедію в рамки вульгарного фарсу. Сподіваюся, ви пожартували, пропонуючи купити у вас цю апаратуру?

КВАСОФФ. Звичайно, пожартував, мсьє. Не хочете купувати і не треба. (До Соні). Я можу запитати, мадам?

СОНЯ. Звичайно, мсьє Квасофф, запитуйте.

КВАСОФФ. Я так розумію, вас не дуже влаштовує теперішній стан мсьє Льовена?

СОНЯ. Авжеж! Які б не були наші відносини в минулому, це не дає нам приводу відмовити дядечкові в прояві милосердя!

КВАСОФФ. Я не про це, мадам. Я не ставлю під сумнів наявності у вас і мсьє Еміля добрих почуттів по відношенню до хворого. Напевно вам би хотілося, щоб ситуація змінилася в кращий бік ще й тому, що на мсьє Льовені зав'язані нитки управління сімейним бізнесом?

ЕМІЛЬ. Абсолютно вірно, мсьє Квасофф. Ви напрочуд проникливі. Це нещастя буквально вибило з наших рук всі козирні карти!

КВАСОФФ. Як я вас розумію! Скажіть, Соню, вибачте, можна я буду вас так називати? Ви занадто молоді і красиві для зневажливого звертання "мадам". Розумієте, Соню, до мадам можна звертатися зі словом "мадам", коли вона вже дійсно мадам. Ну, ви розумієте мене... Так от, яку суму, в нових франках, не пошкодувало б сімейство Льовенів за повернення до життя їх дорогого дядечка?

СОНЯ. Ви, напевно, лікар, що мало практикує. З коми не можна вивести хворого за бажанням. Ви, випадково, не патологоанатом?

КВАСОФФ. Мадам, за двадцять років роботи жоден з моїх клієнтів, пардон, пацієнтів не сказав мені жодного поганого слова! Я професіонал, мадам!

ЕМІЛЬ. Пробачте нас, сірих, але у світовій практиці ще не було випадку...

КВАСОФФ (загадково посміхається). І все ж, скільки?

СОНЯ. Ви серйозно?

КВАСОФФ. Цілком! Давайте зробимо так: ви прямо зараз виписуєте чек на моє ім'я, скажімо на п'ятсот тисяч франків, а я зі свого боку зобов'язуюсь протягом півгодини воскресити цього нещасного. Якщо ж у мене нічого не вийде, ви тут же з ганьбою виганяєте мене з цього гостинного маєтку. Так як?

ЕМІЛЬ (явно відчуваючи підступ). Ви такі дивні речі пропонуєте, мсьє лікарю, що я навіть десь вже сумніваюсь, що ви здорові.

КВАСОФФ. Ви про мою голову? І даремно. З моєю головою все о'кей! На відміну від вас, я не лікувався від алкогольної залежності, і я не блакитний!

СОНЯ (вкрай здивовано). Мій Боже! А це звідки?!

КВАСОФФ. Чоловік з нормальною орієнтацією не стане фарбувати нігті. Тим більше з лелітками! У вас поганий смак, мсьє Емілю. До ваших очей підійшов би лак ніжно-тілесного відтінку... і без леліток!

ЕМІЛЬ (ховаючи руки в кишені штанів). Ви так вважаєте?

КВАСОФФ. Довіртеся мені. Так як щодо чека? Милий?

ЕМІЛЬ. Ну, гаразд.

 

Еміль підходить до столу, дістає чекову книжку і виписує чек і подає його Квасоффу.

 

ЕМІЛЬ. Ось. Ваші п'ятсот тисяч.

КВАСОФФ (задоволено). Дякую за довіру. Я буду любити вас, як рідного!

ЕМІЛЬ (зніяковівши). Дякую, але ви спізнилися, у мене вже є друг.

КВАСОФФ. Дуже радий за вас, але я не в цьому сенсі. Я про любов взагалі. (До Соні). Ви не допоможете мені?

СОНЯ. З задоволенням. Що я маю робити?

КВАСОФФ. Зберігати у себе на грудях цей чек, поки я буду приводити до тями цього пихатого індика!

ЕМІЛЬ. Ви знали дядечка раніше?

КВАСОФФ. Ні, але я читав його кардіограму!

СОНЯ. Читали що?!

КВАСОФФ. Кардіограму, дорога феміністко. З кардіограми людини можна прочитати все. Аж до звичок і схильностей. (Підходить до штори і дістає з-за неї свою пляшку вина). З кардіограми вашого дядечка я дізнався про те, що він патологічний бабій, про те, що він занадто серйозно сприймає себе без видимих на те підстав і ще про багато речей, які вам знати не належить.

 

Квасофф приєднує пляшку до крапельниці і встановлює її денцем вгору на штативі.

 

СОНЯ. Що ви хочете зробити?

КВАСОФФ. Це називається алкогольно-шокова терапія. Дуже допомагає!

 

Виймає голку з вени Льовена, від'єднує від трубки голку, а саму трубку намагається вставити в рот Льовену. Льовен, природно, тихо пручається, щільно стиснувши губи. Помучившись деякий час, Квасофф сильно б'є Льовена кулаком по лобі. Не чекавши такого опору Льовен, коротко скрикнувши, хапає трубку разом з пальцями Квасоффа.

 

КВАСОФФ. Віддай пальці, кретин! Не хочеш пити як всі нормальні люди – вставлю в ніс! (Льовен відпускає пальці Квасоффа).

СОНЯ (захоплено). Він почув! Еміль, він почув мсьє лікаря!

КВАСОФФ. Ще б пак! Спробував би не почути! (Дує на пальці). Гарні у вашого дядечка протези! Гострі. (Дивиться на пляшку, нахиляється до "хворого"). Якщо ви мене чуєте, мсьє, подайте мені знак!

 

Льовен тут же б'є Квасоффа кулаком в пах. Зігнувшись у три погибелі Квасофф, вирячивши від болю очі, тихо сповзає на підлогу біля ліжка.

 

ЕМІЛЬ. Нічого собі знак! Мсьє, я можу промасажувати.

КВАСОФФ (насилу видавлюючи з себе благодушність). Дякую, любий. (Встає). Мені вже набагато легше. У вашого дядечка не все так погано. Головне, він почав реагувати на звук. Це дуже добра ознака, дуже добра. (Дивиться на пляшку). Я ж вас попереджував, мсьє! Не будете пити – вставлю в ніс! (Льовен починає пити вино). Ну ось, слух ми відновили. Залишилось відновити зір.

СОНЯ (захоплено). Фантастика! Я обожнюю вас, мсьє П'єр!

ЕМІЛЬ. Я теж!

КВАСОФФ. Соню, чи не могли б ви обожнювати мене ще й за мсьє Еміля? У мене таке передчуття, що феміністський рух відправиться в світле, не обтяжене сексом, майбутнє, без вас...

СОНЯ. Ви впевнені? Я своїх переконань не змінюю... Майже ніколи не змінюю... Змінюю, але дуже рідко...

КВАСОФФ. Переконання, позбавлені здорового глузду, не варті того, щоб заради них людина позбавляла себе головного – любові та щастя.

ЕМІЛЬ. Ви філософ?

КВАСОФФ. Щоденні зустрічі зі смертю роблять людину, якщо не філософом, так вже фаталістом точно. (До Еміля). У вас в машині знайдеться насос?

ЕМІЛЬ. Авжеж! А навіщо він вам?

КВАСОФФ. Мені необхідно добре прокачати хворого. Від прокачування у тяжко хворих, як правило, відкриваються очі і вони виходять з коми.

СОНЯ (в напівпритомному від захоплення стані). Це геніально! Ви геній, дорогий П'єр!

КВАСОФФ (скромно опустивши очі). Дякую, дорога, я знаю. Емілю!

 

Еміль кулею вискакує з кімнати, а Соня кулею кидається на Квасоффа.

 

СОНЯ (повиснувши у Квасоффа на шиї). П'єр, ти не повіриш, але я вже хочу тебе! (Льовен випльовує трубку).

КВАСОФФ. Навпаки, Соню, я вірю. (Дотягується до трубки і з силою вганяє її назад Льовену в рот). Ще раз так зробиш, старий розпуснику, нарікай на себе! (До Соні). Прошу не дивуватися. Різкий тон завжди сприяв виходу з коми. Потрібен шок. Зараз Еміль принесе насос і ми приступимо до завершальної стадії виведення хворого із коми. Але ми відволіклися, куди ви заховали мій чек?

СОНЯ (млосно). Туди, куди ти просив, пустуне...

 

Соня намагається повалити Квасоффа на ліжко, вбігає Еміль з автомобільним насосом в руках.

 

КВАСОФФ (відірвавши від себе Соню). Ви якраз вчасно, мсьє. (Бере насос, пробує його в роботі). Чудовий насос! Мсьє, я зараз переверну ось ЦЕ (Показує рукою на Льовена, який смокче вино). на правий бік, а ви потримаєте ЦЕ за плечі.

ЕМІЛЬ (охоче виконує прохання Квасоффа). Але у нього в роті трубка з вином! Прибрати?

КВАСОФФ (зайшовши до "хворого" за спину і різко скинувши з нього ковдру). В жодному разі, мсьє Еміль! Прокачування вестиметься через... зараз самі побачите. (Намагається зняти з Льовена спідню білизну). Одну хвилину.

ЕМІЛЬ (схвильовано). Яка принада, мсьє, покваптеся, у дядечка засіпалися повіки! Вставляйте!

ЛЬОВЕН (відкривши очі). І не думайте, Квасофф, зробити це!

ЕМІЛЬ. Яке щастя, мсьє Еліоте! Яке щастя! Ви вийшли з коми!

СОНЯ (знову кидається на шию Квасоффу). П'єр, ти геній! Що ти робиш сьогодні, через годину?

КВАСОФФ. Спочатку чек, дорога Соню. (Запускає два пальці у виріз сукні на грудях у жінки і дістає чек). Ось він, рідний. (Ховає чек в кишеню). Одну хвилину, Соню, я повинен оглянути хворого.

ЛЬОВЕН (різко сідає і зриває з себе проводи, які обплутували його). Нічого ви не повинні, мсьє Квасофф! Я вже зовсім здоровий!

КВАСОФФ. Дуже добре, дуже. Вибачте, мсьє, в вашій першій репліці прозвучало моє прізвище. Не могли б ви пояснити яким чином ви...

ЛЬОВЕН (гарячково метикуючи). Ну я, ну я...

СОНЯ. Я вважаю, дядечку, що вам допомогла алкогольно-шокова терапія. Чи не так?

ЛЬОВЕН. Абсолютно точно, Соню! Попивши вина, я почав чути.

КВАСОФФ. Мсьє, мадам Шарлотта повідомила мені про те, що ви, перед тим, як впасти в кому, вже дуже слабим голосом пообіцяли по-царськи винагородити лікаря, якому вдасться повернути вас до життя.

ЛЬОВЕН. Я називав суму?

КВАСОФФ. Звичайно! Ви оцінили своє повернення з того світу в... у вісімсот тисяч франків!

ЛЬОВЕН. Що ви говорите?! Напевно, у мене був сильний жар!

КВАСОФФ. А, може, і в мільйон.

ЛЬОВЕН. Ні, мсьє Квасофф, я точно пам'ятаю – вісімсот тисяч! І ні франка більше!

КВАСОФФ. А три франка за випите вино?

ЛЬОВЕН. Але ви ж самі змусили мене пити це жахливе дешеве вино!

КВАСОФФ. Якби я не змусив вас пити вино, я зараз навряд чи б отримав від вас чек. До речі, мсьє, де ваша чекова книжка? Накажіть її принести! У нас з вашою племінницею є одна невідкладна справа!

СОНЯ. Цілком невідкладна! Вона така невідкладна, що я прямо вся аж не можу! Тягніть сюди вашу чекову книжку! Не бачите, людина чекає! Ви повинні впасти ниць і цілувати мсьє Квасоффу ноги!

ЛЬОВЕН (сторопівши від такого випаду племінниці). Але моя чекова книжка в офісі. Може, Еміль?

СОНЯ. О! Звичайно, Еміль! Емілю, радість моя, випиши швиденько ще один чек на ім'я мсьє П'єра! Де твоя чекова книжка? Вона ще така товста. (Еміль швидко виписує чек, подає його Квасоффу). Дякую, кузене! Ти врятував мене від фемінізму, сто чортів на їх фригідні животи! До побачення, дядечку! Не впадайте знову в цю прокляту кому. Ви потрібні монастирю святого Істукарія. Емілю, ти залишаєшся?

 

Соня обіймає Квасоффа за талію. Входить мадам Шарлотта і Луїза.

 

ЛУЇЗА (дивлячись на Квасоффа, здивовано). Убер? Мсьє Убер Гардан?! Соня...

СОНЯ. Ти що, дитинко? Це мсьє лікар. П'єр Квасофф, він... (Дивиться на знічено Квасоффа) дядечка з коми...

КВАСОФФ (похмуро). Я знав, що світ тісний, але щоб настільки...

Кінець першої дії.

 

 

Друга дія

Сцена п'ята

 

Там же. Допускається деяке перегрупування осіб, але Соня все так само міцно тримає Квасоффа за талію.

 

ЛУЇЗА (підійшовши до Квасоффа впритул). Ні, сестро, це Убер. Куди ж ви тоді подівся, пустуне? Вас знову запускали з секретною місією в космос?

СОНЯ. Я ж тобі казала, Луїзо, не зловживай ультрафіолетом! Ти перегрілася у своєму "Кетлері"! Мсьє П'єра ніхто й ніколи не запускав. Мсьє П'єр – лікар.

ЛУЇЗА. Це не мсьє П'єр, а мсьє Убер, секретний космонавт, доктор наук фізики твердого тіла!

ЕМІЛЬ. Пробач, якого тіла?

КВАСОФФ. Твердого.

СОНЯ (помітно нервуючи). П'єр, ти не хочеш дати пояснення? Що це ще за міф про секретного космонавта? Луїза помилилася чи ти все ж таки Убер?

ЛЬОВЕН (рятуючи становище). Мсьє Квасофф ніякий не космонавт, тим більш секретний! Мсьє – лікар. Він мене лікував. (До Квасоффа). Чи не так, мсьє?

КВАСОФФ. Абсолютно вірно, лікував. (До Луїзи) Розумієте, мадам, якщо вам здається, що я не є я, то це ще зовсім не означає, що так воно є насправді! Я вас не переконав?

ЛУЇЗА. Абсолютно! У вас на щоці родимка!

КВАСОФФ. У мене багато родимок!

СОНЯ. Що ти говориш? Мені буде цікаво подивитися!

ЕМІЛЬ. І мені.

ЛЬОВЕН. Ти розлюбив Роже? Він буде сильно засмучений.

ЛУЇЗА. Ну, ні, або ви мене розігруєте, або...

КВАСОФФ (використавши рятівну думку). Можливо, мадам, ви були знайомі з моїм братиком? Ми з ним близнюки, як дві краплі. Проте його звуть не Убер, а Жан Квасофф!

ЛУЇЗА. Але у вас такий же золотий зуб, як і в Убера!

КВАСОФФ. А я вам про що кажу! Ми з ним, як дві краплі! Близнюки ми, від народження. Так іноді трапляється. Двоє людей з'являються на світ одночасно, від однієї матері.

ЛУЇЗА. З золотими зубами.

КВАСОФФ. Та ні ж, мадам! Ви така наївна. Зуби у хлопчаків були нормальні, але одного разу один з них, я вже не пам'ятаю хто, я чи брат, прийшов до батька і попросив його розщедритися на золотий зуб. Але ви ж розумієте, що відбувається в сім'ях, де з близнюками поводяться по-різному! Так що довелося кожному з них вставити по золотому зубі.

СОНЯ (радісно). Що, сестро, з'їла! Близнюк він, розумієш? Ходімо, П'єре, не то в мене всі контакти оплавляться...

 

Соня витягає Квасоффа з кімнати.

 

ЛУЇЗА (провівши сестру поглядом). Що це з Сонею? Куди вона потягла близнюка Убера? Вона ж терпіти не може чоловіків! До речі, я вчора офіційно вступила в товариство феміністок!

ЛЬОВЕН. А Соня щойно з цього товариства вийшла! Як тобі це подобається?

ЕМІЛЬ. Не труїть їй душу, дядечку! Вам вже настільки краще, що ви в змозі знову виділяти отруту?

 ЛЬОВЕН. А ти мрієш про те, як би найшвидше мій прах прилаштувати в колумбарій? Не вийде! Я ще вас усіх переживу!

ЛУЇЗА. Я вважаю, що вам, дядечку, не варто так нервувати. Всі ми раді тій обставині, що ви так стрімко одужали! Це ж просто чудо! Менше доби пролежати в комі! Послухайте, дядечку, а, може, коми і не було?

ЛЬОВЕН (помітно злякавшись). Про що ти говориш, дитинко? Чи не хочеш ти сказати, що ваш дядечко шахрай?

ЛУЇЗА. Ну що ви! У мене немає підстав вас у чомусь підозрювати. Просто мені подумалося, можливо у вас була довготривала непритомність? Я розумію, що вам, як епікурейцю, неприємний будь-який дотик до різного роду життєвих колізій, які часто призводить до стресових ситуацій. Єдине, що турбує вас в житті, це жінка, а єдина ситуація, що влаштовує вас, це – голе жіноче тіло і еякуляція. Тому я хочу запитати: вона була така гарна?

ЛЬОВЕН (полегшено зітхнувши). Чудова версія, мені подобається, проте жінка, на жаль, звичайно, не стала причиною того нещастя, що сталося зі мною. Все набагато складніше. Мабуть я перестарався в своєму щирому прагненні осягнути таємницю добровільної стриманості та смиренності. (З скорботним виразом обличчя підходить до вікна).

ЕМІЛЬ. Я розумію. З вашою головою сталося те саме, що і з моїм комп'ютером у минулому році.

ЛУЇЗА. І що ж?

ЕМІЛЬ. Торік я, заради жарту, вклав у свій новий комп'ютер заздалегідь нездійсненну програму і... він згорів.

ЛУЇЗА. Чи не хочеш ти сказати...

ЕМІЛЬ. Так, саме це я й хочу сказати. Дядечко ненав'язливо нам повідомляє про те, що розлучатися зі своїми звичками та вподобаннями не має наміру. Я правильно вас зрозумів, мсьє?

ЛЬОВЕН (ховаючи очі). Я намагався.

ЛУЇЗА. Так, зрозуміло. Мсьє передумав приймати постриг.

ЛЬОВЕН (зло). А чому, дідько всіх вас забирай, я повинен йти в монастир?! Тому, що так хочеться Емілю? Цьому блакитному недоноску?! Тому, що цього хочеться тобі, Луїзо? Тобі, що не має зеленого поняття про те, що це за звір такий – щастя? Тобі, яка віддає всю свою увагу своїм же нігтям, а не чоловікові? Тому, що цього хочеться Соні? Цій, застояній без діла самці, котра потягла першого пройдисвіта, що трапився на її шляху, до себе в ліжко? Тому, що цього хочеться Жану? Цьому безвольному телепню, зарослому, завдяки дружині, рогами від маківки до п'ят? Ні, ні й ще раз ні! (Іде до дверей). Кланяюсь вам, родичі. Після коми мені потрібно прийняти ванну і трохи розслабитися.

 

Льовен виходить. З кімнати навшпиньках виходить мадам Шарлотта.

 

ЛУЇЗА. Стояти! Мадам Шарлотто, ви ж знали про намір мсьє Еліота залишитися в миру? Признавайтесь!

ЕМІЛЬ. Та й з цієї його комою не все зрозуміло... Щось то тут не так. Мадам, якщо ви володієте якоюсь інформацією, я можу цю інформацію купити. За досить пристойні гроші.

МАДАМ ШАРЛОТТА. Прошу вибачення, мсьє, а у досить пристойних грошей скільки буде нулів?

ЛУЇЗА. Ви торгуєтеся? Це добре. Значить, вам є що продати нам.

МАДАМ ШАРЛОТТА. Я не торгуюся, мадам Луїзо. Я поки що запитую. Мені дуже цікаво, яку ціну призначать на сімейному аукціоні за шкуру мого хазяїна.

ЕМІЛЬ. Чим більш вбивчими будуть факти, тим цікавішою буде ціна.

МАДАМ ШАРЛОТТА (дивлячись повз Еміля). Я колись любила його.

ЕМІЛЬ. П'ятсот тисяч!

МАДАМ ШАРЛОТТА (тим самим тоном). Я колись дуже любила його.

ЕМІЛЬ. Сімсот тисяч!

МАДАМ ШАРЛОТТА. Я…

ЕМІЛЬ. Скільки?!

МАДАМ ШАРЛОТТА. Мільйон і нехай обрушаться всі можливі й неможливі кари небесні на голову цьому безпутному мерзотникові! А можна двома чеками по п'ятсот тисяч?

ЛУЇЗА. Але ж ви ще не сказали жодного слова!

ЕМІЛЬ. Я плачу, коли бачу товар! Мсьє Квасофф вивів дядечка з коми, я йому тут же чек!

МАДАМ ШАРЛОТТА. А коми-то і не було! (Німа сцена).

 

 

Сцена шоста

 

Особняк Жана Льовена. Камінна кімната. Присутні Соня, Луїза, Жан та Еміль.

 

ЕМІЛЬ (надпивши з чашечки ковток кави). Дивна у нас дискусія виходить. На рівні почуттів. Чи варто було в такому випадку збиратися в недільний день в такому похмурому будинку? Всі пристойні парижани ще з вечора потягнулися з міста. Бідний Роже! Він приготував таку програму!

ЖАН. Твій Роже нероба. Йому б тільки розважатися!

СОНЯ. Ну ось, почалося. (Підходить до каміна). Я ж не жалкую з приводу загубленого уїк-енду! Ми з П'єром...

ЛУЇЗА. Твій Квасофф шахрай!

СОНЯ. П'єр не шахрай, а заручник обставин!

ЕМІЛЬ. А мої гроші? За півгодини він виманив у мене мільйон триста тисяч! Щоб заробити ці гроші, мсьє Квасоффу довелося б копати могилу до центру Землі!

СОНЯ. Даний факт говорить про його розторопність. До речі, тепер П'єр копає могили тільки у фраку і під акомпанемент сонат Бетховена!

ЖАН. Раджу зводити твого гробокопача до психіатра. При таких грошах копати могили! Та ще й у фраку. Під музику Бетховена. Морок!

СОНЯ. Даремно ти, кузене, потішаєшся. П'єр дуже тонка натура. Ти б бачив, як його надихає музика мсьє композитора! Він не просто копає землю, він її ко-па-є! Розумієш? Не думаю, що мсьє Бетховен, спостерігаючи за роботою гробокопача, зміг би зреагувати на ситуацію адекватно П'єру і, стоячи біля свіжо викопаної ями, народити щось шедевральне!

ЛУЇЗА. Авжеж, Соню. Магія совкової лопати зрозуміла лише обраним... Тобі не набридло ламати комедію? Ми зібралися тут не для того, щоб дізнатися новини з кладовища Монмартр! Тим більше, що цей шахрай у свій час обманом позбавив мене невинності!

СОНЯ. Це був його брат.

ЛУЇЗА. Як же, брат! Немає в нього ніякого брата! Він нахабно поглумився наді мною і кинув! Мерзенний ошуканець!

ЕМІЛЬ. Не розумію, як це можна позбавити дівчину невинності вдруге? Наскільки мені відомо, твій однокласник Жан-Поль...

ЛУЇЗА. Знайшов про що згадувати! Та ніч з Жан-Полем на твоєму дні народження в рахунок не йде. Мені зовсім не сподобалося!

ЖАН. Воістину історична фраза! Ти що ж, пропонуєш відтепер вважати дівчину незайманою до першого вдалого злиття?

ЛУЇЗА. Не потрібно узагальнювати, дорогий кузене. Моє розуміння невинності дещо відрізняється від загальноприйнятого визначення. Втрата невинності для мене це не тільки фізіологічний процес, але й процес моральний. Твій Квасофф, Соню, колись розплескав мою душу по фіордах відчаю!

ЕМІЛЬ. Це фраза зі скандинавського епосу "Осуускауппа".

ЛУЇЗА. Ось так завжди! Як тільки ти сконструюєш пристойну думку, одразу ж знаходиться людина, якій ця думка вже відома! Прикро!

СОНЯ. І все ж тебе підманув не Квасофф! Шерше ля мсьє, мадам!

ЖАН. Давайте все ж перейдемо до справи! Мсьє Еліот Льовен в черговий раз продемонстрував свою відразу до чесної гри і ми просто зобов'язані відреагувати відповідним чином. Нас вже й так поза очі називають четвіркою інфантильних кретинів, а газета "Ле Латин" в останньому своєму номері навіть помістила шарж, на якому всі ми зображені у вигляді ніжок ліжка, на якому наш вельмишановний дядечко розважається з грудастою мадмуазель!

СОНЯ. Як мило!

ЛУЇЗА. Досить кепкувати! Журналісти незабаром можуть докопатися і до твоєї персони і тоді нас з Емілем і Жаном будуть зображувати у вигляді черенків від лопат твого друга-гробокопача!

СОНЯ. Мій друг-гробокопач допоміг вивести на чисту воду дядечка! Не заберись він тоді, випадково, у вікно дядечкової спальні, хто знає, скільки ще цей старий розпусник водив би нас за ніс!

ЕМІЛЬ. Справедливе зауваження, хоча і не виправдовує мсьє Квасоффа. У той момент він переслідував виключно особисті цілі.

ЖАН. Послухайте, брати і сестри, а чи не поступити нам з вами аналогічним чином і розіграти мсьє Льовена? Тільки вже на більш удобреному здоровими ідеями ґрунті?

СОНЯ. Що ти маєш на увазі? Пропонуєш одному з нас впасти в кому? Яка нісенітниця! Дядечко, напевно, спить і бачить усіх нас поруч з батьками у сімейному склепі на Пер-Лашез!

ЖАН. Співчуваючи спільноті феміністок, ти була більш стриманою, кузино! Я не пропоную нікому з нас впадати в кому. Це вже з області телесеріалів. Я пропоную продовжити порушену дядечком "комову" тему в зовсім іншому ключі. Днями я запрошував до себе мсьє Сореля і він взявся в тижневий термін виготовити муляж нашого дядечка в повний зріст з латексу. (Німа сцена).

ЛУЇЗА (переходить на шепіт). Я зрозуміла. Ти вирішив дядечка вбити, а під крапельницю покласти муляж. О, боги! Я в цьому участі не беру! Тепер, (Дивиться на Соню). я зрозуміла, чому Еміль не заявив у поліцію на Квасоффа! У вас тут змова. Як же! Кладете гумового бовдура під крапельницю, а дядечка важким предметом по голові і вночі на робоче місце до мсьє Квасоффа. А він-то вже свою справу знає! Але я не бажаю разом з вами сідати в тюрму!

ЖАН. Вгамуйся, Луїзо! Ти, мабуть, начиталася романів! Ніхто не збирається вбивати нашого дорогого дядечка. Тим більше, навіщо бити людину важким предметом по голові, якщо для цього існують пістолети?

ЕМІЛЬ. З глушником.

ЖАН. Саме так. Муляж нам знадобиться для того, щоб розіграти нашого невгамовного мсьє Еліота!

СОНЯ. Я якось не зовсім розумію.

ЕМІЛЬ. Признатися, я теж.

ЛУЇЗА. Я після розлучення взагалі стала погано міркувати, зате тепер я знаю, що є найважливішим у житті.

ЕМІЛЬ. Що ж?

ЛУЇЗА. Незалежність!

СОНЯ. Яка дурість! Найважливіше в житті – це оргазм!

ЕМІЛЬ. Солідарний!

ЖАН. Е-е-е! Куди вас знову понесло?! Невже не можна вислухати людину до кінця?

СОНЯ. Ми уважно слухаємо тебе, Жане, слухаємо. Продовжуй, будь ласка. Тобі виготовлять гумового двійника мсьє Льовена і...

ЖАН. І ми дійсно кладемо його під крапельницю.

ЛУЇЗА. Ну, я ж казала! А то: романів начиталася!

ЖАН (з жалем дивлячись на сестру). Але дядечка не вбиваємо. Зрозуміло?

ЛУЇЗА. Не лякай мене! За законами жанру поява двійника, як правило, служить спонукальною причиною до скоєння злочину.

ЖАН. На щастя, у нас не детектив. Повторюю ще раз: дядечка не вбиваємо. Ніякого криміналу і насильства. Все гранично просто. Наприкінці місяця у Еміля намічається вечірка з нагоди дня його народження.

ЕМІЛЬ. Ти пам'ятаєш?! Я зворушений!

ЖАН. Приємно чути. Однак на цій вечірці повинні бути тільки найближчі родичі, тобто ми. Ми і дядечко Еліот, оскільки під час вечірки дядечко повинен заснути.

ЛУЇЗА. Назавжди!

СОНЯ. Припини, сестро! Продовжуй, брате.

ЖАН. І прокинутися вже ніби в своєму сні. Ми обладнаємо один із залів в будинку Еміля під лікарняну палату, підключимо апаратуру до муляжу і зробимо все для того, щоб дядечко повірив, ніби він знаходиться в комі, а ми, та й він сам, не що інше, як персонажі його ж видінь.

СОНЯ. Круто! А навіщо нам це потрібно?

ЖАН. Для того, щоб дядечко підписав усі необхідні папери з передачі керівництва компанією нам.

ЕМІЛЬ. Він ніколи не підпише свій вирок! Навіть у найстрашнішому сні!

ЖАН. А звідки ти знаєш, що може підписати дядечко, перебуваючи в придуманому нами сні? Адже це не одне і те ж. І я думаю, він підпише. Ми постараємося переконати його в тому, що тільки стрес небувалої сили, пережитий ним уві сні, допоможе йому вийти зі стану коми! І цей стрес – відмова від крісла президента компанії.

СОНЯ. Я так розумію, ми повинні зіграти роль духів у дядечковому сні? А якщо він не повірить?

ЖАН. Якщо він не повірить, нас чекає багатомісячна затяжна війна адвокатів, величезні витрати і втрата ділової репутації. Франція буде в невимовному захваті від наших судових пригод! Як же, знову ці диваки Льовени! Ніяк не з'їдять одне одного!

ЛУЇЗА. Твоя правда, брате. За кількістю скандалів наша сім'я давно обігнала сімейство графа Альбі і сімейство спадкових скандалістів Молюнсонів! Чули новий анекдот про Льовенів?

СОНЯ. Непристойний?

ЛУЇЗА. Ну, не те щоб дуже...

ЕМІЛЬ. Розповідай, не тягни кота за хвоста!

ЛУЇЗА (пильно подивившись на Еміля). Тобі цей анекдот не сподобається.

ЖАН. Нехай не слухає! Розповідай.

ЛУЇЗА. Гаразд, умовив. В одного мудрого мсьє запитали: "Скажіть, мсьє, чи можуть французи одночасно померти зі сміху?" "Можуть", – відповів мудрий мсьє: "Якщо Еліот Льовен раптом зненавидить секс, Еміль Льовен одружиться на жінці, Еліза Льовен перестане зраджувати Жану Льовену, а Соня Льовен перестане з'являтися на прийомах у прозорих сукнях на голе тіло".

ЕМІЛЬ, СОНЯ, ЖАН. А про тебе?

ЛУЇЗА. А про мене ‒ жодного слова.

СОНЯ. Зрозуміло! Хто ж це про себе любить розповідати гидоти? У мене є підозра, що сама бридка гидота була саме про тебе!

ЛУЇЗА. Я сказала правду. Мене не нагородили плювком з тієї причини, що мене, по-перше, залишив чоловік, а по-друге, я є співзасновником громадської фонду допомоги жертвам бульварної преси.

ЖАН. А мені завжди чомусь здавалося, що жінка, котру залишив чоловік, і є тим самим персонажем популярних анекдотів, котрого полощуть частіше всього. І до чого тут твоє співзасновництво?

СОНЯ. Я зрозуміла. Не так давно фонд оголосив конкурс серед писак усіх мастей і рангів на кращий незлобивий анекдот! Думаю автор анекдоту навмисно обійшов Луїзу своєю увагою. Руку, котра подає, не кусають! Я права, сестро?

ЕМІЛЬ. Можна було й не запитувати. Якби Луїза вміла брехати, від неї б свого часу не пішов чоловік! Іноді все ж потрібно брехати.

ЛУЇЗА. Ти кажеш дурниці, брате!

ЕМІЛЬ. Дурниці! Запам'ятай, мила, одне правило: щоб утримати біля себе чоловіка, необхідно час від часу нагадувати йому про те, що якби секс був його професією, він не заробив би жодного франка. Невпевненість чоловіків у своїх силах – ось що охороняє більшість сімейних пар від розриву, а не якась там міфічна любов!

СОНЯ. Емілю, ти вульгарний цинік! Любов існує!

ЕМІЛЬ. Так, я знаю. Про це багато писали...

ЖАН. Може, ми повернемося до нашої справи?

СОНЯ. Мабуть. Не знаю, як все у нас вийде, але те, що це буде весело, я вважаю, очевидно.

ЕМІЛЬ. Дивись, Соню, не помри від сміху. Ви забули, друзі, про найголовніше – про адвоката мсьє Льовена. Не впевнений, що мсьє Лангон захоче брати участь у нашому трилері!

ЖАН. І даремно, Емілю! Мсьє Лангон злий на нашого дядечка як сто чортів! Тому в розмові зі мною він вже висловив готовність змінити фантастично необов'язкового клієнта на більш поступливого.

ЛУЇЗА. Ти його купив?

ЖАН. Навіщо ж так грубо? Зараз це називається трохи інакше. Мсьє Лангон виявив бажання взяти участь в нашому, скажімо так, проекті, в обмін на якісь гарантії, що стосуються стабільності зростання його річних доходів.

ЕМІЛЬ. Ти маєш намір ввести мсьє Ренара Лангона до ради директорів? Чи не занадто велика ціна за адвокатські послуги?

ЖАН. Справа того варта. Інший раз, ризикуючи всім, не гріх і переплатити.

ЛУЇЗА. Повинна визнати – ти правий. А тепер, я вважаю, саме час приступити до написання сценарію нашої буфонади.

СОНЯ. Або ж свого вироку...

 

 

Сцена сьома

 

Особняк Еміля Льовена. Хол. Щойно закінчився святковий обід. Гості, на чолі з Емілем Льовеном, виходять з дверей їдальні і, не поспішаючи, розсаджуються. Присутні: Еліот Льовен, Соня, Луїза, Жан, Роже. Всі злегка п'яні, ситі і вельми задоволені товариством і собою.

 

ЛЬОВЕН (важко сідаючи в крісло). Ніколи не очікував, що зможу стільки з'їсти! Кошмар!

СОНЯ. Так, устриці були чудові! (До Еміля). Ти запрошував бригаду кухарів?

ЕМІЛЬ (влаштовуючись на дивані). Ні, над усіма цими смаколиками чаклували кухарі з ресторану Роже. У нього там є чудові фахівці!

ЛУЇЗА (до Роже). Приємна новина, Роже. Ти, нарешті, зайнявся справою?

РОЖЕ. Відверто кажучи, спочатку я не хотів вплутуватися в цю затію з рестораном. Еміль наполіг.

ЕМІЛЬ. І, як бачиш, мав рацію! Останні три місяці ресторан "Бонсуар" біля Нового мосту б'є всі мислимі рекорди відвідування серед ресторанів цього класу. Паризькі знаменитості валом валять до Роже!

ЛЬОВЕН. Блакитна тусовка?

РОЖЕ. Якраз навпаки, мсьє Еліоте. Більшість моїх гостей такі далекі від блакитної ідеї, як ви, мсьє, від ідеї праведного життя... В основному до нас приходять чоловіки, які мають нещастя симпатизувати тільки жінкам. Мені ж здається, що єдиною об'єктивною причиною, яка виправдовує романтичні відносини між чоловіком і жінкою, є потреба в продовженні роду. І тільки.

СОНЯ. А ось це вже занадто, Роже! Після таких слів жіночій половині людства варто було б оголосити блакитній спільноті бойкот і відмовити їм у праві на розмноження. Раз вже ви такі круті – розмножуйтеся діленням! Або ж брунькуванням! І взагалі, видавати генетичні відхилення окремих особин чоловічої статі за щось само собою зрозуміле, принаймні, смішно. На то ви і меншості, що вас меншість.

ЕМІЛЬ. Давно помічено, що жінка, поївши м'яса, стає агресивною. А чи не перейти нам до напоїв, панове?

ЖАН (виразно подивившись на мсьє Льовена). Саме час, Емілю.

ЕМІЛЬ. Що будете пити, дядечку?

ЛЬОВЕН. Я, мабуть, вип'ю трохи червоного. Сподіваюся, у тебе є "Бежоле"?

ЕМІЛЬ. Авжеж, дядечку. Зараз я подам. "Бежоле" у мене в їдальні. Решті, я вважаю, шампанського? Роже, подбай, будь ласка, про наших дам.

 

Еміль виходить.

Роже, діставши з бару дві пляшки та келихи, підходить до столика біля каміна, не поспішаючи, наповнює келихи шампанським.

З'являється Еміль з келихом вина на срібному підносі, подає келих мсьє Льовену, який, не чекаючи інших, тут же п'є. Всі, завмерши, спостерігають за процесом.

 

ЛЬОВЕН. Ви ніколи не бачили, як я п'ю вино? (Подає келих Емілю). Дякую. (Потирає пальцями скроні). А яке міцне! Дивна річ, я миттєво захмелів. Я... я сп'янів... (Засинає, опустивши голову на груди).

ЛУЇЗА. Він прокинеться?

СОНЯ. Дійсно. Якось надто швидко дядечко заснув.

РОЖЕ. Залиште цього бовдура в спокої. У мене таке враження, що вашого дядечка не вб'є ніщо. Ні ціанистий калій, ні навіть отрута кураре. Він вічний, як розпуста... Давайте краще вип'ємо за наш, прошу вибачення, за ваш успіх, якому я буду дуже радий.

ЖАН. І приступимо до справи. Це снодійне діє не більше двадцяти хвилин.

 

 

Сцена восьма

 

Там же. Еміль і Роже, переодягнувшись в довгі білі балахони, закінчують переодягати в такий же білий балахон Еліота Льовена. Роже разом з Жаном, котрий теж встиг переодягнутися, приймаються розсовувати розкладну стінку, яка перегороджує хол на дві половини. За "стіною" виявляється добре обладнана лікарняна палата з працюючою апаратурою і підключеним до неї муляжем мсьє Льовена на лікарняному ліжку. Хол відділений від "лікарняної палати" високим аж до стелі товстим склом.

Білими привидами в хол входять Соня та Луїза.

 

СОНЯ (приглушеним голосом). Я бачу у вас все готово.

ЖАН. Розслабся, Соню, у тебе тремтить голос. Все буде нормально. Головне, ніхто ні на хвилину не повинен забувати в ім'я чого ми все це затіяли. (Підходить до Льовена і, нахилившись до його обличчя, прислухається).

ЛУЇЗА. Дихає?

ЖАН. Ще й як, з хвилини на хвилину, мабуть, прокинеться. Соня, твій Квасофф готовий?

СОНЯ. Авжеж. Мій Квасофф завжди готовий! (Прикриває долонею рота).

ЖАН. Відмінно. Не смій увійти в палату до Льовена у цьому балахоні

СОНЯ. Я все пам'ятаю. Я медсестра, доглядальниця. Послухай, а чому ти вважаєш, що монашка-доглядальниця краще простої доглядальниці?

РОЖЕ. Гарне страва повинна бути не тільки гострою, але ще й пікантною!

ЕМІЛЬ. Увага. (Переходить на шепіт). Прокидається.

 

Роже, Еміль, Луїза і Соня швидко відступають. У холі залишаються Жан і мсьє Льовен.

Хвилиною пізніше мсьє Льовен відкриває очі і якийсь час здивовано дивиться на Жана, який стоїть навпроти нього.

 

ЛЬОВЕН. Вже вечір? (Оглядається).

ЖАН. З чого це ви взяли?

ЛЬОВЕН. Адже ти у нічній сорочці! А якщо людина в нічній сорочці, значить вже вечір.

ЖАН. Це не нічна сорочка, дорогий дядечку. Тут, в тонкому світі, у всіх сутностей такий одяг. Це не сорочка, дорогий дядечку Еліоте. Це оболонка нашої душі.

ЛЬОВЕН (з підозрою дивлячись на Жана). Ти що, перебрав, племіннику?

ЖАН. На жаль, перебрали ви.

ЛЬОВЕН. Я?! Ти жартуєш! Я трохи поспав і зараз почуваю себе прекрасно!

ЖАН (все тим же скорботним голосом). Абсолютно вірно, дорогий дядечку Еліоте, ваша душа дійсно почуває себе добре, а от тіло...

ЛЬОВЕН. А що тіло? (Обмацує себе). Все нормально з моїм тілом!

ЖАН. Мені шкода, але ви помиляєтеся. В даний момент ваше багатостраждальне тіло лежить у комі в палаті госпіталю "Бон Марше".

ЛЬОВЕН. Жане, у тебе точно не все гаразд з головою! (Опускає очі). Навіщо ти мене переодягнув?! Я не збираюся ночувати в будинку у Еміля! (Обмацує себе більш ретельно). Свята Олено! Ви роздягнули мене догола!

ЖАН. Ви, мабуть, ніяк не зрозумієте, дядечку, що ви – це не ви. Те, що ви бачите – це тільки ваш дух, ваша духовна сутність, а ваше тіло...

ЛЬОВЕН. Я вже це чув! І з мене досить! (Різко встає з крісла і зауважує "лікарняну палату"). Що-о-о це?

ЖАН. Ваша палата, дядечку. Мені дуже шкода...

ЛЬОВЕН (задкуючи назад). А, а, а... на ліжку хто?

ЖАН. Невже ви не бачите? На ліжку ви, дорогий дядечку Еліоте.

ЛЬОВЕН (хапаючи Жана за широкий рукав). Ні-і-і... Не може того бути. Я тут! (Заглядає Жану в очі). Ось він я! Пощупай! Я дозволяю. Ось тут, ось тут і ось за... Послухай, а чому ж я тоді себе відчуваю? Якщо я, як ти щойно висловився, сутність? Га? Я ж теж колись читав дещо про загробне життя!

ЖАН. При чому тут загробне життя? Ти ж ще не помер! От коли ти дійсно помреш...

ЛЬОВЕН. Я не хочу вмирати! Я не повинен!

ЖАН (звівши руки догори). Все в руках Всевишнього, дорогий дядечку, та медицини, зрозуміло.

ЛЬОВЕН (деякий час збирається з думками). Маячня, повна маячня.

ЖАН. Абсолютно вірно, мсьє, маячня. Якби ти помер, ти б не зміг ось так, запросто, розмовляти з живою сутністю свого племінника.

ЛЬОВЕН. А я і не збирався з тобою розмовляти. Просто в холі нікого іншого не виявилося.

ЖАН. Помиляєтеся, мсьє. Я тому і тут, що ви у своїй підсвідомості побажали побачити саме мене!

ЛЬОВЕН. Так значить, я можу побажати побачити ще когось?

ЖАН (з острахом поглядаючи на двері). Ну, звісно. Об'єкт вашого бажання негайно з'явиться вам.

ЛЬОВЕН (з жаром). Бажаю!

ЖАН. Кого?

ЛЬОВЕН. А не скажу! І чому ти, власне, запитуєш? Ти ж повинен знати! Ти повинен читати мої думки! А я – твої. Послухай, я ж можу читати твої думки?

ЖАН. Ні, дорогий дядечку. Це та багато іншого – після смерті. Ви не можете, лежачи в комі, читати думки нічиєї сутності. Ось помрете... Так кого ви, мсьє, бажали б бачити?

ЛЬОВЕН. Одну красуню з масажного салону Катрін Кайю! Її звуть Лізетта. У неї силіконові груди та силіконові сідниці, проте, як вона робить масаж! Померти і не жити!

ЖАН (похмуро). Що, власне, з вами ледве й не сталося. Однак Лізетта до вас, мсьє, не прийде.

ЛЬОВЕН. Чому?

ЖАН. Я вас обдурив. Але це була брехня заради вашого ж спасіння. І ви, і я всього лише плід хворої уяви он тієї людини. (Показує рукою на муляж). Не більше того.

ЛЬОВЕН. Ну, гаразд, Жане, трохи пожартували і досить.

 

В цей момент в "палату" заходить заклопотаний Квасофф, одягнений у халат і шапочку. Підійшовши до ліжка, зі знанням справи оглядає прилади, крапельницю. Клацнувши кількома тумблерами, збирається йти.

 

ЛЬОВЕН. Як?! А він що тут робить?! (Прямує до "лікаря", боляче б'ється лобом об скло). Що за дідько! Чому тут скло?

ЖАН (підхопивши Льовена під лікоть). Це не скло, дорогий дядечку. Це ваша свідомість. Вона не дає вам можливості злитися з тілом.

ЛЬОВЕН (вириваючи лікоть). Припини мене дурити! Зрештою, я ж не круглий ідіот! Не знаю, що ви задумали, але...

 

В "палату" заходить Соня, переодягнена черницею. Завдяки замаскованим в одязі мікрофонам, голоси Соні та Квасоффа звучать ніби з усіх боків, багаторазово повторені луною.

 

СОНЯ (підійшовши до ліжка). Доброго дня, мсьє лікарю! Ви вже давно тут?

КВАСОФФ. Щойно зайшов, сестра Марто.

ЛЬОВЕН. Яка Марта?! (Стукає об скло). Соню! Ку-ку! Я тут!

ЖАН. Сестра Марта вас не чує, мсьє. (Соня і Квасофф починають проробляти якісь маніпуляції з муляжем, відвернувшись від Льовена і Жана).

ЛЬОВЕН. Але ж це Соня! Що ж я свою племінницю не можу відрізнити від черниці?!

ЖАН. Повторюю, вам тільки здається, що ви бачите Соню, а насправді це черниця Марта. Її надіслав його преосвященство кардинал Кобриньї. Повинен же хтось сидіти біля вас! Немічного і жалюгідного. Вигрібати з-під вас, переодягати. Кому таке може сподобатися? Навіть за гроші. А черниця особа підневільна своїй вірі, зобов'язана терпіти. (Квасофф, що чаклує над муляжем, намагається обійняти "черницю" за талію).

ЛЬОВЕН (здивовано). Нічого собі! А чому Соня, тобто Марта, не чинить опір? (Більше того, вона рішуче бере руку Квасоффа і кладе її собі на сідницю). Свята Олено! Що я бачу?! І це черниця?!

СОНЯ (млосним голосом). Мсьє лікарю, що ви собі дозволяєте? Раптом хтось увійде в цей склеп!

КВАСОФФ. Сюди мало хто заходить, шановна Марто. Кому потрібна ця купа лайна!

ЛЬОВЕН. Я б вас попросив, мсьє!

ЖАН. Мсьє лікар вас не може почути. Він у цьому світі, а ми з вами ‒ у вашій уяві.

СОНЯ. Я щойно розмовляла з Емілем. Він збирався на службу.

КВАСОФФ. А я вам про що кажу? Нікому немає справи до старого Льовена. І мені теж. (Притискає Соню до себе). На дану хвилину у мене є справа до вас...

СОНЯ (обплітаючи руками талію Квасоффа). Ви такі наполегливі, П’єре, такі напористі... (Що є сили притискає Квасоффа до себе). Я б навіть сказала, такі грубі в своєму бажанні! Ви, напевно, хочете взяти мене силою?! Силою не вийде! Я наречена іншого!

КВАСОФФ. Чув, шановна Марто. Проте я не думаю, що Бог багатоженець. Напевно, у нього, як і в кожного поважного мсьє, є одна дружина і вам, тисячам черниць, я впевнений, в тому, кращому світі, навряд чи що перепаде.

СОНЯ. Підступний! Ви хочете взяти беззахисну черницю не тільки силою, але ще і обманом! (Валить Квасоффа на ліжко).

ЛЬОВЕН (схвильовано). Що, що вони хочуть робити?!

ЖАН (незворушним тоном). Напевно, вони хочуть зайнятися любов’ю.

ЛЬОВЕН. Як?! На мені?!

ЖАН. А чому б і ні? Вам же все одно, ви в комі. А людям потрібно. Не займатися ж їм цим на підлозі?

ЛЬОВЕН (стрибаючи біля скла). Ви, ви не маєте права так поводитися з тяжкохворим! Я буду скаржитися вашому керівництву, я... (До Жана). Ні, ти бачив щось подібне?! Людина в комі, а... а... а вони... (Стукає кулаком об скло). Припиніть це неподобство!

СОНЯ. Стривайте, П’єре, у мене щось там таке знизу, тверде.

ЛЬОВЕН (майже щасливо). Почула! (Смикає за рукав Жана). Вона почула!

КВАСОФФ. Це ноги мсьє Льовена, шановна сестро.

СОНЯ. А чому вони тут? Ви не умовите мене займатися з вами любов'ю на чиїхось хрящових ногах! Тут вам не Швеція!

КВАСОФФ (весело). Тоді допоможіть мені, незрівнянна Марто. (Обидва встають і, не довго думаючи, скидають муляж на підлогу). Царське ложе вільне, шановна сестро! (Хапає Соню в оберемок і пірнає під ковдру).

ЛЬОВЕН (у повній прострації). Ні, я зараз помру. Вони кинули мене на підлогу. (Відвертається). Я не можу цього бачити. Мене, мене головою об підлогу, немічного, беззахисного, тихого... (Зірвавшись на крик). Негідники! Зараз же покладіть мене на місце! (Притулившись обличчям до скла). Подивися, Жане, там з крапельницею все в порядку? Я погано бачу. (З-під ковдри доносяться характерні для моменту злиття стогони і вигуки). Хоч би хто прийшов! Ну, хоч би хто! Чуєш, як її розібрало? Стерво! Якщо я виберуся, я її знищу, я її в порошок зітру, я... (З-під ковдри показується голова Соні. На обличчі блаженна посмішка).

СОНЯ. Ви негідник, мсьє лікарю. Ви все-таки зґвалтували мене! За це ви будете горіти в пеклі.

КВАСОФФ (також вивільнивши голову). Гадаю, вам сподобалося, сестро?

СОНЯ. Не змушуйте мене червоніти, мсьє. (Піднявши голову, дивиться на муляж Льовена). Він ще живий?

КВАСОФФ (байдужим тоном). Очевидно, що так. Скажіть, сестро... Невинність входить в боєкомплект черниці чи це зараз не актуально?

СОНЯ. Ви хочете мене образити? Звичайно! Взявши у дівчини найдорожче, можна і познущатися! Але ні! Я не допущу такого поводження зі мною! У мене теж є своя гордість! Знаєте, мсьє лікарю, що я зараз зроблю з вами?

ЛЬОВЕН. Каструй його!

СОНЯ. Я вас також зґвалтую! Підло і цинічно! (Накидає на Квасоффа ковдру). Не все ж чоловікам потішатися над слабкими жінками!

ЛЬОВЕН. Ні! (Відвертається). Я її вб'ю, виберуся і вб'ю, ось цими руками. Чуєш, Жане? Я розірву цю недоторкану на клаптики! Я...

ЖАН. Ви спочатку виберіться...

 

Тихо заходить Еміль. Льовен кидається до нього.

 

ЛЬОВЕН. О, Емілю! Племіннику мій! Подивися, що ці нелюди, ці хтиві тварини зробили з твоїм безпорадним дядечком!

ЕМІЛЬ (умиротвореним голосом). Я знаю, любий моєму серцю дядечку. Вони дійсно поступили погано. Потрібно було просто зсунути вас до стіни, а не кидати на підлогу. Однак що з них взяти, темних людців. Справедливості заради слід зазначити: ці двоє – лише блідий відбиток тієї безпорадної людини, котра тихо лежить на підлозі, обплетена проводами і трубками. Ваше тіло, мсьє, на порядок хтивіше тих двох тіл, що копошаться під ковдрою.

ЖАН. Емілю, ти занадто суворий до дядечка. Адже він хотів усамітнитися в монастирі. Чи неправда, дядечку?

ЛЬОВЕН. Хотів, так, дуже сильно хотів. Я навіть мріяв!

ЕМІЛЬ. Хто знає, чи судилося збутися мрії вашій. (Притуляється лобом до скла). Припавши до вашої свідомості, я бачу, що ви виглядаєте не дуже добре. Я б сказав, кепсько ви виглядаєте, жахливо.

ЖАН. Так, шансів мало. Ви, мсьє, помітно посиніли. А це ознака...

ЛЬОВЕН. Чого?! Ознака чого? (Пильно вдивляється в обличчя муляжу). Нормальне у мене там обличчя. Хотів би я бачити, що сталося б з твоїм обличчям, якби тебе, коли ти мирно лежиш в комі, як останнього бездомного пса скидають з твоєї постелі, щоб самим, на нагрітому твоїм слабіючим тілом скорботному ложе, займатися витонченим сексом!

ЕМІЛЬ. Не такий вже він витончений. (Бере Льовена під лікоть і веде крісла). І не варто так хвилюватися. (Садовить його). Вони зараз неодмінно закінчать і покладуть ваше виснажене все тим же сексом тіло на місце. Тим більше, у вашому теперішньому становищі стреси якраз і необхідні.

 

Тим часом в "палаті" відбувається заміна. Соня випурхує за знаком Жана з-під ковдри, а її місце миттєво займає переодягнена черницею Луїза.

 

ЛЬОВЕН. Що ти маєш на увазі? Мене повинні скидати з ліжка, на мені повинні займатися сексом, але навіщо?! Невже від того, що хворого б'ють по голові, він швидше одужує?

ЖАН. Ви як завжди гранично категоричні, дядечку. Щоб вийти з коми, іноді достатньо доброго потрясіння.

 

Заходить одягнена в білий балахон Соня.

 

ЛЬОВЕН (блискавично зіскакуючи з крісла). Як?! Со...?! (Кидається до скла. З-під ковдри показується голова Луїзи).

ЛУЇЗА. Мсьє лікарю, як на мене, ви погано харчуєтеся.

КВАСОФФ (відкидаючи ковдру). Ви натякаєте, шановна Марто, на поганий колір мого обличчя?

ЛУЇЗА. При чому тут колір вашого обличчя? Хіба від кольору обличчя залежить потенція?

ЛЬОВЕН (здивовано). Луїза? (До Жана). Вона теж сестра Марта?

ЖАН. Ймовірно, так. Це ж ваше хвора уява, а не моя...

СОНЯ. Як погано обійшлися з вами, дядечку, ось ці люди. Ваше старіюче тіло покликало мене і ось я тут. (Обіймає Льовена). Ми всі будемо з вами до кінця...

ЛЬОВЕН (відсторонюючись). Що ви всі тут про кінець та про кінець!

ЕМІЛЬ. Але ж ми ‒ плід вашої уяви! Ви самі моделюєте ситуацію...

ЛЬОВЕН. А що ти там казав про стрес? Мені потрібен стрес, як стимулятор?

ЕМІЛЬ. Вашу думку про струс озвучував Жан.

ЛЬОВЕН. Так, цілком вірно, у мене голова обертом. Але чому ж я не воскрес від побаченого?

СОНЯ. Мабуть ви вже на півдорозі до вічного життя... Вам необхідний стрес небувалої сили!

ЛЬОВЕН. Наприклад?

ЕМІЛЬ. Думайте самі, дядечку. Це ж ваша проблема і вам з неї виплутуватися...

ЛЬОВЕН. Але ж я закликав ваші сутності до себе не для того, щоб милуватися вашими фізіономіями! Для чогось же ви мені знадобилися! Раз ви тут, значить повинні мені допомагати...

 

Квасофф і Луїза вибираються, нарешті, з-під ковдри і, весело сміючись, укладають, а точніше кидають "хворого" на ліжко.

 

ЛЬОВЕН. Що роблять! Ні, що роблять!!! Я цього так не залишу! Я... я... (Гнівним поглядом впивається в порожнечу). Стрес... Мені потрібен стрес! Стрес!!! Я повинен вийти з цієї проклятої коми! Не може такого бути, щоб я помер!!!

СОНЯ. Все в руках Всевишнього, дорогий дядечку... все в його руках... Тим більше що там, в кращому світі, тебе очікує далеко не краще життя...

ЛЬОВЕН. А я нікого не вбив! Мені боятися нема чого!

ЖАН. Але ж ти неодружений! І ніколи не був одружений.

ЛЬОВЕН. Який же це гріх?

ЕМІЛЬ. Абсолютно вірно, мсьє. Відсутність дружини гріхом не вважається. Однак холостяки, відійшовши у кращий світ, не зможуть приємно проводити час в райських кущах з дамою, оскільки там, в кращому світі, холостякам дама не призначається.

ЛЬОВЕН. А одруженим, значить, призначається?

СОНЯ. Авжеж! Тим же, хто в земному житті мав двох, трьох дружин, законних дружин, зрозуміло, і в кращому світі може розраховувати на таку ж кількість. І що найцікавіше – одночасно!

ЖАН. Такий своєрідний вид покарання...

ЛЬОВЕН. А мені як би й нічого... Тоді краще вийти з коми і оженитися! Так, про всяк випадок...

СОНЯ. А як же монастир?

ЛЬОВЕН. Е-е-е... одружуся – і тут же в монастир!

ЕМІЛЬ. А дружина?

ЛЬОВЕН. До біса дружину! У кращому світі розберемося! Головне забезпечити собі райське майбутнє в раю!

 

Квасофф і Луїза виходять з "палати".

 

ЖАН. Я, здається, придумав, дядечко, як вам вийти з коми. Тобто придумали ви, а я тільки озвучую...

ЛЬОВЕН (нетерпляче). Давай, давай, озвучуй! Швидше! Мені вже до дідька набридло отак лежати з трубкою в носі!

ЖАН. Я думаю вам потрібно підписати папери, які відлучають вас від справ. Мені здається, ваша свідомість після такого стресу має прибрати захисний бар'єр і до вас повернеться свідомість...

ЛЬОВЕН. Ось бачиш! Я завжди був надзвичайно кмітливим малим! Підписати! Неодмінно підписати! Я геній! А підписати як, подумки?

ЕМІЛЬ. Ми не знаємо, як це має статися, дорогий дядечку.

 

Заходить Роже в білому балахоні і з текою в руці.

 

ЕМІЛЬ. А ось і ваш адвокат, мсьє Лангон!

ЛЬОВЕН. Це не мій адвокат, це голубий друг Еміля – Роже.

СОНЯ. Послухай, дядечку, черниця, яка доглядає за вами, теж бачилася вам то мною, то Луїзою... А це мсьє Ренар Лангон.

РОЖЕ. Дорогий друже, ви уявили собі мене в образі Роже через причину, зрозумілу тільки вам. Я дійсно Лангон і я приніс папери...

ЛЬОВЕН (потираючи скроні). Жахіття... Я, напевно, збожеволів... Цікаво... (Підходить до скла). Що вони мені вводять? У мене від цього лайна, ймовірно, до біса болить голова! Так, виглядаю я дійсно не дуже добре...

ЖАН. Бридко виглядаєте... сущий небіжчик... А, може, це й на краще?

ЛЬОВЕН. Що?! Мені ще рано лежати в сімейному склепі! Стрес! Мені потрібен стрес!!! Мсьє Лангон, несіть-но сюди свої папери! Все! Все зараз відпишу! Цим проклятим племінникам і племінницям, щоб їм порожньо було!

 

Роже кладе розкриту теку з паперами на стіл, заведений Льовен хапає простягнуту Роже ручку і розмашисто підписує кілька листів, які йому люб'язно підкладає Роже.

 

ЛЬОВЕН. Ось! Ось так! Нате, тримайте!!! Все вам, безмозким кретинам!!! Беріть мою компанію! Я її вам віддаю! У монастир хотіли мене запроторити?! Зараз я вийду з коми і задам вам монастир! Я пущу вас по світу! (В знемозі падає в крісло). Голими! (До Жана). Ну, як? У мене вийшло? Так?

РОЖЕ (прибираючи папери в теку). Краще й не придумати. (Подає теку з документами Емілю).

ЖАН. Чудове вийшло шоу, мсьє Еліоте. (Знімає з себе балахон). Просто чудове. Не знав, що ви, мсьє, настільки не любите нас...

ЛЬОВЕН. Я вас ненавиджу... Стривай, а чому ти скинув? (Інші наслідують приклад Жана і скидають балахони). Що відбувається, Соню? (Еміль і Роже розсовують скляну перегородку, звільняючи прохід до муляжу). Я виходжу з коми? (Встає і повільно підходить до ліжка). Треба ж який я синій! (Бере муляж за руку). І холодний. Сподіваюся, я не помер? Жане?

ЖАН (похмуро). Поки що ні... Ви що, мсьє, до цього часу так нічого і не зрозуміли?

ЛЬОВЕН (не звертаючи уваги на репліку Жана). Зараз, зараз ці недоумки зникнуть, і я прокинусь, зараз...

СОНЯ. Ці, як ви висловилися, недоумки, обвели вас, дядьку, навколо пальця, як останнього ідіота!

ЛЬОВЕН (починаючи розуміти суть того, що відбувається). Обвели? Мене? (Усі мовчки кивають головами). Е-е-е... ні! Хто ж тоді по-вашому лежить на ліжку під крапельницею? Хіба не я!?

ЖАН (виключаючи апаратуру). Звичайно не ви! Це ж лялька! Бовдур гумовий...

ЛЬОВЕН (розгублено оглядається). Ляль-ка-а-а? (Відкидає ковдру в сторону). Лялька?! (Хапає муляж за причинне місце). Нічого немає! (Обмацує себе). Все на місці! Лялька... лялька... (Хапає муляж і в сказі скидає його на підлогу). Лялька?! Обвели навколо пальця... Кого? Мене?! Ні, це абсолютно неможливо! Ви все це придумали?! Ніяких сутностей не було? Я... я здогадувався... я здогадувався, що це не свідомість, а скло... І ще цей мерзотник Квасофф.

 

Заходить Квасофф, слідом за ним Луїза.

 

КВАСОФФ. Не більший мерзотник, ніж ви, мсьє!

ЛЬОВЕН (хапає повітря ротом). Здається мені погано... (Сідає на ліжко). Голова... (Валиться на подушки). Який же я дурень, який кретин, так купитися... Недооцінив... (Затихає).

СОНЯ. Що це з ним?

РОЖЕ (мацає пульс). Пульс ледве прощупується!

ЛУЇЗА. Може, він помирає? Квасофф, зробіть же що-небудь! Ви ж лікар!

КВАСОФФ (витріщивши очі). Ти що, мила?! Увійшла в роль і не можеш звідти вийти?! Ось помре твій дядечко, тоді я що-небудь зроблю! Я його закопаю!

ЖАН (кидається до телефону). Треба викликати лікаря! Дідько би забрав цього Льовена!

СОНЯ. Мені здається, що наш дорогий дядечко все ж таки підсунув нам свиню... (Усі з цікавістю дивляться на Соню). Цього разу він дійсно впав у кому! (Німа сцена).

 

Кінець другої дії.

 

            Прохання до завлітів та режисерів: у випадку зацікавленості п'єсою, звертайтесь, будь ласка, до автора.

 

Завантажити твір у форматі doc.zip

 

Матеріали надіслано автором для читачів порталу "Мала Сторінка".

 

 

Більше творів Олега Гончарова на "Малій Сторінці":

Олег Гончаров – драматург, сценарист, композитор, дизайнер. Друкувався в "Страйк Ілюзій", "Авансцена", Драмовичок", в ж-лі "Дніпро", збірнику творів переможців "Корнійчуковська премія" (Вид-во "Плутон"), "Як тебе не любити...", в Дебют-газеті, має збірник семи п'єс "Сім кроків до театру". Є автором 30 п'єс, котрі були в репертуарах театрів України, Білорусії, Німеччини, Канади, Росії; романи: "Савейна", "Юлька", "Ігри хакерів";  автор 39 реалізованих к/м анімаційних кіносценаріїв; є ілюстратором: "Савейна", "Сім кроків до театру", "Дзвони долі". "Казкові історії Русани та Данилка".