|
Надія Кир’ян
КОТИК І ГОРОБЧИК
Горобчик цвіріньчить коту
Про рибку золоту.
А кіт зітхає тяжко:
— Ти що, жартуєш, пташко?
На річці лід не тане —
Я рибки не дістану!
Та пісенька горобчика
Приворожила сонечко.
І стало тепло при вікні
Коту, горобчику й мені.
* * *
ВЕДМІДЬ-СОНЬКО
Ведмідь заліг
У свій барліг,
Коли на землю
Випав сніг.
Коли ведмідь устане,
Тоді і сніг розтане.
Ведмідь-сонько
Усе ще спить,
Тому і сніг
Навкруг лежить.
Коли ведмідь устане,
Тоді і сніг розтане.
* * *
БІЛОЧКА
В неділю в ботанічному саду
Надибала я білочку руду.
Ця білочка, пухнаста і м’яка,
Як вогник, палахтіла на гілках.
Світився сад. І дивувався сад:
Це хто насіяв тут оцих малят,
Де кожному хотілося дістати
Оце руде створіннячко хвостате?
А поруч мами хвилювались трішки:
Чи вистачить для білочки горішків?
В цю мить усі — доросле і дитя —
Були у вирі казки і життя.
Ще їхали тролейбуси так звично,
А сад світився дзвінко і музично
І посилав світанок-дивоцвіт
Горіхові флотилії у світ.
Всміхались юнаки у чорні вуса
І розправлялись зморшки у бабусі.
А білочка, не стомлена нітрішки,
Нам повертала… золоті горішки.
* * *
МИШКА
Мишка спала під мостом —
Укривалася хвостом.
Стала мерзнути мала —
До ялиночки прийшла.
Там чудові подарунки,
Із цукерками пакунки,
Та не хоче брати мишка
Ні цукерку, ні горішка.
Хоче шапку і пальто,
Щоб не мерзнуть під мостом.
* * *
ПРО ПТАШКУ І МУРАШКУ
Розкажу тобі про веселу пташку
І крихітну мурашку,
Що живуть під одним деревом
У густому лісі
Поміж зеленого листя.
Плетуть павутинку
З дощинок,
А коли сутінки до землі липнуть,
Заварюють пахучий чай з липи.
А ранком виглядають у віконечко
І чекають сонечка.
* * *
РИБА-КИТ
Риба-кит живе у морі,
Вільно диха на просторі.
А в ріці не плава, звісно,
Тут китові дуже тісно.
Сині хвилечки хлюпочуть,
Із китом погратись хочуть.
Наша річка без кита —
Наче рибка без хвоста.
От якби китовий татко
Нам привіз своє дитятко —
Ми б усі його любили,
В річці воду підсолили.
Кит сказав: „У морі хвилі
Нам, китам, до болю милі.
А у річці, любі діти,
Пречудово сому жити”.
Сині хвилечки хлюпочуть,
Із китом погратись хочуть.
Наша річка без кита —
Наче рибка без хвоста.
* * *
ВОСЬМИНІГ І НАМИСТО
Восьминіг знайшов намисто.
Він зібрався йти у місто,
Щоб побачило все місто,
Як блищить його намисто.
Вже рушає у дорогу.
Кличе всіх на допомогу:
Вісім рук потрібно мати,
Щоб намисто одягати.
Рак гукає: „Восьминоже!
Ми тобі не допоможем.
Сам собі допомагай,
Сам намисто одягай.
Ноги все-таки не роги,
Хай руками будуть ноги.
Ними одягай намисто —
І біжи мерщій у місто!”.
|
|
