"Матусина радість" - ілюстрована збірка віршів для дітей від Марії Хоросницької


Марія Хоросницька

МАТУСИНА РАДІСТЬ

(збірка)

 

Марія Хоросницька, Матусина радість, вірші для дітей, художник Катерина Суєвалова

 

Марія Хоросницька

МОЯ УКРАЇНА

Моя Україна — 
широкі простори: 
поля і левади, 
долини і гори...
Молитва і пісня, 
і слово натхненне,— 
з чого почалась 
Україна для мене?..

Чи з пісні цієї, 
що в небо злітає, 
чи з рідної мови, 
що звуками грає, 
а чи з Отченашу, 
що мати навчає?..

Із пісні, дитино, 
що в небо злітає, 
і з рідної мови, 
що звуками грає, 
з тієї молитви, 
що мати навчає, 
твоя Україна 
себе починає.

 

* * *

 

ВІТЧИЗНА
 

Вітчизна — мати, 
що казати...
Вітчизну
нам не вибирати!
В маленькім серці,
в тім, що маю,
любов до неї лиш плекаю.
З крайсвіту
пішки йти готова
до отчої землі,
до Львова.

 

Марія Хоросницька, Матусина радість, вірші для дітей, художник Катерина Суєвалова. Вірш Звідки в міста назва — Львів

 

ЗВІДКИ В МІСТА НАЗВА — ЛЬВІВ
 
Довго 
я не розумів,
звідки 
в міста назва — Львів.
Брата старшого питаю:
— А ти знаєш?
Каже: 
— Знаю.
Князь був, 
Галицький Данило,
сім віків перекотило,
як дзвеніла 
княжа слава,
та не тільки 
в славі справа:
сумував князь, 
що один...
Народився в князя син!
«Сильним будь!
Наш рід прослав!»
Левом сина князь назвав.
Щоб віки жила 
ця днина,
місто князь як будував,
дав йому 
імення сина.
Так от...
З княжих ще часів
в міста горда назва —
ЛЬВІВ.​

  
 
* * *

 

МАЛОМУ ЛЬВІВ’ЯНИНУ

Ти сьогодні 
ще малий львів’янин. 
Виростеш — 
і будеш громадянин...
Я не знаю: 
агрономом в полі, 
а чи станеш вчителем 
у школі...
Добрій справі 
місце є усюди.
Та дивись, щоб 
поважали люди, 
все життя
ти мусиш пам’ятати, 
що у тебе 
батько є і мати.
На яких не був би ти 
дорогах,—
не цурайся рідного порога.

 

 

Марія Хоросницька, Матусина радість, вірші для дітей, художник Катерина Суєвалова. Вірш Вітчизна

 

З ПОВАГОЮ ДО МОВ УСІХ

Я немовлям цей світ уздрів:
безмовним народився.
Найперше слово «мама» вмів.
Слів інших потім вчився.

За звуком звук, за складом склад
я німоти позбувся.
Всю мову так з піснями влад
дала мені матуся.

Дала мені, щоб я беріг,
леліяв серцем щирим...
З пошаною до мов усіх
свою люблю без міри.

Хіба ще пісня солов’я
така в травневі ранки,
як мова, що успадкував
від матері-львів’янки.

 

Марія Хоросницька, Матусина радість, вірші для дітей, художник Катерина Суєвалова. Вірш Як спитаються цікаві

 

ЯК СПИТАЮТЬСЯ ЦІКАВІ

Як спитаються цікаві, 
хто я, звідки, де мій дім, 
не задумуючись навіть: 
«Українка»,— відповім.

На слова не поскуплюся, 
розкажу усе як слід, 
що живу у Львові, вчуся,— 
тут і прадід мій, і дід...

Місто назову левиним, 
лев-бо знак наш гербовий! 
Кожний знати це повинен: 
і великий, і малий.

 

* * *

 

МАТУСИН ЗАПОВІТ

Раз мені 
казала мати: 
«Можеш мов 
багато знати, 
кожну мову 
шанувати, 
та одну 
із мов усіх, 
щоб у серці 
ти зберіг».
В серці
ніжну і погідну 
збережу я 
мову рідну!

 

Марія Хоросницька, Матусина радість, вірші для дітей, художник Катерина Суєвалова. Вірш Вікно

 

ВІКНО

Моєму другові завидно,—
признався сам,
сказав:
«Дивись, 
з твого вікна 
пів-Львова видно!
З мого — подвір’я лиш чиєсь...» 
Широка, справді, панорама — 
по центру 
з Княжої гори...
Дахів червоних 
тепла гама
(«Всі з черепиці»,— каже мама) 
пірна в зелені кольори 
садів і парків...
Древні храми,
найвищу взявши висоту,
вписали
в велич панорами
хрестів достойність золоту.

І незалежно від погоди 
чарує зір краса століть... 
Любов, захоплення і подив 
хвилюють душу мимохіть... 
Квартира наша незавидна, 
як на сім’ю — 
малий метраж, 
зате з вікна 
пів-Львова видно — 
неперевершений пейзаж!

 

* * *

 

ПЛОЩА РИНОК

Кам’яниста, квадратова, 
у саміській середині, 
площа Ринок — серце Львова 
з давніх-давен і понині.

Вулички біжать від неї 
на усі чотири боки...
Є тут статуї, музеї, 
серед площі — дім високий.

Не так дім, як сіра вежа 
із годинниками в мурі...
Біля входу леви стежать,— 
день і ніч очей не жмурять.

В цей будинок, треба знати, 
поспіша львів’ян громада!
Тут працюють депутати 
і зоветься він — міськрада.

 

Марія Хоросницька, Матусина радість, вірші для дітей, художник Катерина Суєвалова. Вірш Зачарований в любові

 

ЗАЧАРОВАНИЙ В ЛЮБОВІ

Що не крок — нова зупинка, 
зачарований стою.
Площам, вулицям, будинкам 
всю увагу віддаю.

Був я тут не раз, не двічі,— 
слів не маю для хвали,— 
чудотворні будівничі 
наші прадіди були!

У сімнадцятому віці 
всяка праця — від руки, 
а які тут кам’яниці!
Ще стоятимуть віки!

Серцем, не лише очима, 
я сприймаю давнину, 
і любов тому причина — 
я давно уже збагнув.

Зачарований з любові, 
вибрав мрію непросту: 
я також доми чудові 
будуватиму у Львові 
тільки трохи підросту.

 

* * *

 

ІКОНА

У моїй малій кімнаті 
й не пахне достатком: 
ліжко, стіл і Божа Матір, 
що кормить дитятко.

Не картина, не малюнок, 
не просто — мадонна!
Перший мамин подарунок 
ця свята ікона.

Ще, як був я немовлятком, 
ледь ставав на ніжки, 
почепила її мати 
на стіні над ліжком.

Щоб я мав добро усюди, 
щоб серце не камінь...
Хай, що хочуть, кажуть люди, 
а я вдячний мамі.

Опускаюсь на коліна 
і тричі хрещуся:
— Во ім’я Отця і Сина,— 
Пречистій молюся.

 

* * *

 

ЗАПОРІЗЬКА СІЧ
    
Цілий день читав би 
і ціліську ніч 
про козацьку славу — 
Запорізьку Січ.    

Книг не так багато 
для дітей чомусь... 
Щось розкаже тато, 
розповість дідусь...    

Ще дізнався більше 
я про козаків 
з Кобзаревих віршів — 
запальних рядків.    

І про Берестечко 
написав Тарас — 
про оте містечко 
недалеко нас...    

За Вкраїну-неньку 
бились козаки — 
свист шабель і дзенькіт 
чую крізь роки...

Так усе це близько,—    
в снах біжу навстріч!.. 
Бачу рідне військо — 
Запорізьку Січ.
 
 
 
* * *

 

ХОЧЕМ ЗНАТИ

І понині плямно-біло, 
не написано в книжках, 
як у Львові клекотіло 
у двадцятих ще роках!

Як рушали сотні маршем 
і на захід, і на схід 
відстояти те, що наше 
ще від княжих літ...

Як в запеклих і нерівних 
вуличних боях 
сотники і сотниківни 
підіймали стяг.

І приймали смертну муку, 
бились до ножа... 
Червоніла кров на бруку 
рідна і чужа...

Хочем знати, 
знати хочем 
всю свою історію! 
Україна — 
дім наш отчий, 
потім — територія.


Марія Хоросницька, Матусина радість, вірші для дітей, художник Катерина Суєвалова. Вірш Хочем знати

 

ПРАДІД

Я не хвалько, 
не хвастунець, 
тож правді 
не протився!
Мій прадід — 
січовий стрілець, 
за наше місто 
бився.

Свинцевий свист, 
гарматний рев 
не викликали ляку,— 
в атаку кидався 
мов лев
і відбивав атаку.

За кожну вулицю, 
за дім
стріляв із кріса хвацько! 
Характер мав такий, 
як грім...
І вдачу мав козацьку.

Ще, може, й жив би 
ветеран
на радість всього міста, 
якби тоді 
не вмер від ран, 
від куль легіоніста.

Лишилась пам’ять 
назавжди — 
січовики на знимці...
Між ними 
прадід молодий 
у шапці-мазепинці.

 

* * *

 

ВУЛИЦЯ РУСЬКА

Може, тут і вузько є, 
але як без Руської?
Вулиця та, що струна,— 
дзвонить нею давнина.
Є на Руській кам’яниці, 
де вмуровані таблиці 
з написами: древні мури — 
пам’ятки архітектури.
Всі будинки тут і брук — 
праця прадідівських рук. 
Берегтиму доки віку 
спадщину дідів 
велику.

 

* * *
 

Марія Хоросницька, Матусина радість, вірші для дітей, художник Катерина Суєвалова. Вірш На Янівському цвинтарі

НА ЯНІНСЬКОМУ ЦВИНТАРІ

На Янівському цвинтарі
ведуть стежки круті,
де пагорбки, мов вівтарі,
для нас усіх святі...

Стрільці у них поховані —
герої молоді.
Не всі, не всі сплюндровані
манкуртами тоді,

коли втішались жертвами,
казились від злоби,
знущались і над мертвими —
паплюжили гроби...

Стрілецьку честь осквернену,
традиції старі,
клянемось,
ми повернемо!
Ми — львівські школярі.

Горять свічки... 
Горять лампади 
поміж букетів і вінців...
Щорік
на перше листопада 
приходять люди 
до стрільців.
Ідуть юрбою, 
поодинці,— 
на серці в кожного 
одне:
хто, як не ми, 
не українці, 
стрілецькі душі спом’яне?..

 

* * *

 

ПРАПОРЕЦЬ

Прапорець, 
що я тримаю, 
для мене — єдиний. 
Прапорець цей, 
що я маю,— 
символ України.
Нема в світі
більш святого
й не буде ніколи
від крайнеба
голубого
над пшеничним
полем.

 

* * *

 

НАМ ПРО ВСЕ ГОВОРИТЬ ЛЬВІВ

Люблю змалку,
наче неньку,
нашу вулицю вузеньку.
В центрі міста
всі такі
львівські вулиці — вузькі.
Чей відомо
навіть дітям,
що від роду їм — століття

Знають навіть і малі, 
що усе тут взагалі: 
площі, вежі — 
давні свідки.
Не питати, хто ми, 
звідки,—
мовою століть-віків 
нам про все 
говорить Львів.

 

* * *

 

ВЕЧІРНІЙ ЛЬВІВ

Куди не глянеш —
блим та блим...
За світлом голубим —
зелене, синє, золоте,    
здається, Львів цвіте!

Горять світла 
неабияк...
Художній мають смак! 
У формі літер і фігур 
розмалювали мур.

 

Марія Хоросницька, Матусина радість, вірші для дітей, художник Катерина Суєвалова. Вірш Вечірній Львів

 

ОСЬ СЛОВО "ДРУЖБА"

Ось слово «дружба», 
миле всім, 
освітлює весь дім... 
На іншому і
 вздовж, і вшир 
 палає слово «мир».
 
І тут, і там 
вогні реклам — 
веселка кольорів!.. 
Красується 
на радість нам н
аш Львів, 
вечірній Львів.

 

* * *

 

Я НЕ ЗНАЮ, ЩО БУЛО БИ
 
Данилкові Федасюку

Приїжджають звідусюди — 
з-за кордону, з-за морів... 
Оглядають місто люди — 
всім подобається Львів.

Місто людям до вподоби, 
а для мене: дім, тепло!..
Я не знаю, що було би, 
якби Львова не було!

Чи зростав би я так мило, 
чи радів би кожним днем, 
чи назвали би Данилом 
тато з мамою мене

 

* * *

 

МОЯ БАБУСЯ ПАМ’ЯТАЄ

Моя бабуся пам’ятає,    
яким був Львів    
у давнину.    
Коли вона розповідає,    
я навіть оком    
не моргну!    
    
— Чистенькі, рівні    
тротуари...    
Щоб десь папірчик    
чи стебло...    
Щоб хтось когось    
штовхнув чи вдарив —    
такого бути не могло!    
    
Підлітки    
поважали старших:    
знімали шапку    
з голови    
і говорили не інакше,
як через «прошу»,    
через «ви»...

Поганих написів
на мурах
не зустрічалось
в ті часи.
В людей тоді
була культура
й велика тяга
до краси.

Наслухаюсь —
бере зажура...
А що це з нами
сталось враз!..
Куди поділася
культура?
Коли повернеться
до нас?!

 

Марія Хоросницька, Матусина радість, вірші для дітей, художник Катерина Суєвалова. Вірші циклу Канадським друзям

 

КАНАДСЬКИМ ДРУЗЯМ

1

МИ — ЄДИНІ

Ми живем на Україні, 
ви в Канаді повсякчас, 
та нема ні смужки тіні, 
щоб роз’єднувала нас.

Океан — велику воду 
ми долаємо в ім’я 
свого роду і народу: 
українець ти і я!..

Ми єдині з плоті й крові, 
вірні в радості, в журбі... 
Наша сила — в рідній мові, 
наша правда — в боротьбі.

 

Марія Хоросницька, Матусина радість, вірші для дітей, художник Катерина Суєвалова. Вірш Їдуть гості


2

ЇДУТЬ ГОСТІ

В нашу школу
їдуть гості    
із Канади школярі, 
подивитися, які ми 
у навчанні, 
в праці, в грі...
 
— Їдуть гості 
з-за границі! — 
Задзвеніло, загуло... 
Це ж вам, люди, 
не дрібниці, 
ще такого не було!..

Їдуть гості!
Браво! Браво! 
Приїжджайте 
в добрий час, 
просимо усіх 
ласкаво, хліб і сіль 
чекають вас. 

 

* * *
 
 
 
Марія Хоросницька, Матусина радість, вірші для дітей, художник Катерина Суєвалова. Вірші циклу В нашім домі


 
В НАШІМ ДОМІ

1

Всі хвилини вільні 
в нашім домі — спільні. 
Батько щось ладнає, 
мати вишиває...
І мене вчить мати 
також вишивати. 
Спершу все для Галі — 
для моєї лялі,
потім по стібочку 
братові сорочку... 
Вишивать навчуся, 
як уміє ненька, 
вишию з любов’ю 
рушничок чудовий 
на портрет Шевченка.


2

Моя матусенька співає 
пісні давно минулих днів. 
Самого серденька сягає 
матусин чародійний спів.

Пісні хоч давні, невідомі, 
як зазвучать вони лишень — 
справжніське свято в нашім 
від прабабусиних пісень.

В них людські радощі і болі, 
жива душа така, як в нас...
— Співай, матусенько, поволі! 
Співай, матусенько, ще раз...

Від мами переймаєм з братом 
пісенність наших прабабусь. 
Пісень у мами так багато,— 
не знаю, чи усіх навчусь!

Марія Хоросницька, Матусина радість, вірші для дітей, художник Катерина Суєвалова. Вірші циклу В нашім домі

 

* * *

 

РОЗПОВІДЬ ПРО ТАРАСОВУ ВЕРБУ

1

У дикій пустелі 
далеко від нас 
у царській неволі 
карався Тарас. 
Спитаєте, діти:
— Завіщо? Чому? 
Хотів Тарас волі 
народу свому, 
бо горе і сльози 
були навкруги,
бо волю скували
царі в ланцюги.
— Вставай, мій народе,
вставай, не барись,
промовив Шевченко,—
за волю борись!
Жени царя-ката,
вогнем осліпи!
... Забрали в солдати,
загнали в степи...


2

Чужими пісками 
Шевченко ішов 
і прутик вербовий 
в пилюці знайшов. 
Підняв Тарас прутик, 
зрадів, як добром. 
Згадав рідні верби
над рідним Дніпром.
І плакав, і мріяв,
і виніс води,
і прутик вербовий
в піску посадив.
В далекім степу зеленіє верба —
за Україною туга-журба.

 

3

Поїхали люди 
з поклоном від нас, 
туди, де карався 
великий Тарас, 
туди, де схилилась 
плакуча верба,— 
за Україною 
туга-журба.

Віддавши належну 
пошану-хвалу, 
зламали львів’яни 
галузку малу 
і бережно, ніжно, 
як тільки могли, 
тендітну галузку 
у Львів привезли.

І в Стрийському 
парку
зима — не зима, 
до сонця пагіння 
своє підійма 
вербиця,— 
подібної 
в світі нема!

 

* * *

 

ЗАПОВІТ

Хоч мені всього 
шість літ, 
я вже знаю 
«Заповіт». 
Написав його 
для нас
невмирущий 
наш Тарас. 
Кожне слово 
в «Заповіті» — 
ясне сонечко 
в зеніті.

 

* * *

 

СВЯТО

 
Марія Хоросницька, Матусина радість, вірші для дітей, художник Катерина Суєвалова. Вірш Свято

Заквітчаний 
для свята клас. 
Сьогодні так годиться! 
З портрета 
дивиться Тарас — 
всміхнувся нам, 
здається...

З-за парт ми вийшли. 
Стали в ряд...
Ми «Заповіт» співаєм. 
Ми величаєм Кобзаря. 
Весь край наш 
величає!..

«Садок вишневий» і «Кавказ»
звучить у класі лунко,
і всі, як є,
стоїть весь клас,
мов по команді «струнко».

 

* * *

 

ЛІТЗАГАДКА

Дівчинка загадує хлопчикові:
«Книга — морська глибина.
Хто в ній пірне аж до дна,
той, хоч і труду мав досить,
дивнії перли виносить».
... А назвати
ти б зумів
автора
цих мудрих слів?

Хлопчик відповідає:

Жив поет
у нас, у Львові,—
пам’ять у душі —
жива!
Ми завдячуєм
Франкові
заповітні ці слова.

 

 
* * *

 

Марія Хоросницька, Матусина радість, вірші для дітей, художник Катерина Суєвалова. Вірші циклу Про дівчинку Мартусю

 

ПРО ДІВЧИНКУ МАРТУСЮ 

 

МАРТА
 
Розкажу вам про дівчатко,
про хороше на цей раз.
Табель в неї — п’ятка в п’ятку,
перейшла в наступний клас.

Не велика, не маленька, 
років має два плюс сім... 
Лиш подумайте гарненько, 
буде й клас відомий всім.

І, звичайно, треба знати, 
в цьому теж велика суть, 
як оцю школярку звати... 
Мартою її зовуть.

Ні, не все ще вам відомо, 
найважливіше тоді... 
коли знатимем, як дома, 
як школярочка в труді?
 

 

* * *
 

 

МАТУСИНА РАДІСТЬ

На радість на матусину 
з обіднього стола 
згортає всі окрушини 
Мартусенька мала.

—    Що робиш з ними, донечко,
куди діваєш їх?
—    Виношу за віконечко
для друзів для моїх!

—    Моя маленька зірочко,
 а друзі ці — які?
—    У них сіреньке пір’ячко 
і дзьобики дзвінкі.

 

Марія Хоросницька, Матусина радість, вірші для дітей, художник Катерина Суєвалова. Вірші циклу Про дівчинку Мартусю

 


* * *


—    Мабуть, дома ти, Мартусе, 
помагати мамі мусиш?
—    Як умію, як лиш знаю, 
дома мамі помагаю.
Перемию всю посуду, 
застелю ліжка без труду
і сама зварю компот — 
дня немає без турбот!..
Після школи по суботах 
в мене інша є робота.
У сприятливу погоду 
виїжджаєм на природу.
Є за містом дача в нас — 
там проводим вільний час. 
Не дармую і на дачі, 
бо такої вже я вдачі!


* * *


Попросила Марта: — Татку, 
виділіть для мене грядку, 
попрацюю на землі, 
лиш купіть мені спочатку 
поливачку, і лопатку, 
і відерце, і граблі... 
Усміхнувся батько, радий, 
ніжно дівчинку погладив:
—    Добре, донечко, куплю! 
Що посієш, що посадиш, 
як я грядку наділю?..
—    Ой, посіяла б я, тату, 
руту запашну, листату, 
айстри, братики в рядок... 
Чорнобривці, мальви, м’яту, 
ще й блакитний морозок...


* * *

 

Марія Хоросницька, Матусина радість, вірші для дітей, художник Катерина Суєвалова. Вірші циклу Про дівчинку Мартусю

 
Марта садить. Марта сіє. 
Марта вміє і не вміє...
Робить рівчики криві, 
спотикнулася в траві...
Батько в поміч,— та дарма! —
Марта каже: «Я сама!
Ви ж мене навчали, татку: 
легкого нема початку, 
всяке вміння — у труді... 
Раду дам своїй біді!»


* * *


Дні минали без пригод. 
Сонечко світило, 
падав дощик на город — 
все позеленіло...
Що не ступить Марта крок,
чує — щось негоже...
Де тут м’ята, морозок?..
Зрозуміть не може.


* * *


Марта сплеснула руками: 
квітоньки мої, що з вами?.. 
Заховались в бур’яні!
Ох і лишенько мені!.. 
Присядки і на ходу 
тягне Марта лободу,
рве пирій що має сили, 
в Марти ноги підкосились, 
із чола покапав піт...
А при ділі так і слід!
Знати лиш не буде цяця, 
як дається справжня праця.


* * *


Зажурилося дівча. 
Смуток в голосі, 
в очах...
Кепські справи взагалі: 
на долоні — мозолі!
Всі п’ять пальчиків,
всі п’ять,
всі по-справжньому болять,
Марта знає: біль мине.
Журить дівчину одне:
як без праці дні оці,
поки щезнуть міхурці?!


* * *


КРІТ

Не біда це 
та й не жарти!
Риє кріт
на грядці в Марти, 
робить шкоду, 
безпорядки,— 
як його прогнати 
з грядки?!
Вийшов батько, 
взяв лопату, 
став на грядці...
— Що ви, тату?
—    Землю лиш
поворушить    -
на лопаті буде вмить!
—    Ну, а потім?..
—    По спині!
—    Вбити хочете?
—    Ні! Ні!
Кріт не винен, 
що гидкий...
Певно,
зроду вже такий!


* * *


У малої господині 
розцвіли ромашки сині.
Хтось питає мимоволі:
— Що, в ромашок синій колір? 
Та хіба такі бувають?!
І цікаві прибувають...
— Ну й ромашки, 
ну й краса!
Сині, наче небеса...
Хвалять Марту там і тут 
за її натхненний труд.
А газдиня — наша Марта 
похвали людської варта.


* * *

 

Марія Хоросницька, Матусина радість, вірші для дітей, художник Катерина Суєвалова. Вірші циклу Про дівчинку Мартусю, Півень


ПІВЕНЬ

У повазі, 
у довір’ї, 
мов наставник 
серед птиці, 
ходить гордо 
на подвір’ї півень — 
чорні ногавиці.

Шия довга 
і зелена...
З ока погляд, 
наче постріл...

І корона,
і стремена
є у півня
дуже гострі!
Не дармує,
не дрімає,
добрим ділом
служить Марті.
Як?
На грядку не пускає
курочок —
стоїть на варті.
 
Лиш чубата 
закокоче — 
ока з неї 
не відводить! 
Кукурікне, 
боком скочить — 
крильми
стежку загородить!

Вчений півень, 
що казати, 
всякої уваги 
вартий!
Де такого 
півня взяти, 
запитайте, друзі,
в Марти.


* * *
 
 
ДИНЯ

Цвітом-зав’яззю
спочатку
обійшла широку грядку, 
зачепилася на плоті, 
гралась сонечком, 
а потім...
Злізла з плоту 
й дала ходу 
по ціліському городу!.. 
Зранку
аж по смерк глибокий 
вивертає круглі боки.
Наче справжня господиня 
по городу 
ходить диня.

Гляне Марта ненароком 
ну, і виросла нівроку! 
Радощам немає стриму: 
виплекала диво зриме!

Марія Хоросницька, Матусина радість, вірші для дітей, художник Катерина Суєвалова. Вірші циклу Про дівчинку Мартусю, Диня

 

* * *
 
 
МАРТА В КАРПАТАХ

1

Встала Марта спозаранку, 
в ліс іде на прогулянку. 
Йде, звичайно, не одна — 
тато, мама і вона...

Марті трошки страшнувато, 
оглядається за татом...
Ліс дрімучий, ліс похмурий, 
лісом ходить вуйко бурий...

Підійма Мартуся віть,— 
може, й справді там ведмідь?!

Враз гукає: «Гляньте, мамо, 
он який високий замок 
збудував хтось із землі».
 Хто живе в нім? Муравлі.
 
 
2

Підійшла Мартуся ближче,
оглядає муравлище...
Як хтось з діток скаже «замок»,—
буде правильно так само:
тут і вікна, й коридори,
входи, виходи, комори,
і доріжки, і стежини    
в русі рід весь муравлиний!

Муравлям нема спочинку — 
хто комашку, хто личинку, 
дехто і жуки тягарні 
тягне вперто до спіжарні, 
бо муравлики — не трутні — 
дбають і про дні майбутні. 
На високім муравлиську 
дисципліна, як у війську.

 

Марія Хоросницька, Матусина радість, вірші для дітей, художник Катерина Суєвалова. Вірші циклу Марта у Карпатах


3

Біжить Мартуся по траві,
по золотих осоннях...
«Дзень-дзень» — дзвіночки лісові,
«Дзень-дзень» — дзвіночки дзвонять.

З-за лісу сонце піднялось 
над горами високо, 
й джерельце їй моргає ось 
кругленьким синім оком.

До джерела — мерщій вона... 
Самі прямують ніжки!
Тут знов зустрілась дивина 
край самої доріжки.
 
Слизька, рогата... Це не все! 
Повзе ліниво гладко, 
і на плечах своїх несе 
кумедну дуже хатку.

Присіла Марта. Сяк і так 
дивинку оглядає, 
а це, відома річ,— слимак, 
лиш він такий буває.


* * *


СТРУМОК

Колисало джерело, 
колисало, берегло 
і не вгледіло, 
як — скік!
Вирвався струмок 
і втік.
По камінні,
жовтій глиці, 
між смереки,
між ялиці, 
від джерельця 
навтіки
до любимої сестриці, 
до карпатської ріки.


* * *


ГРИБ

Гриб-грибище — 
справжній зух!..
Вбрав широкий капелюх, 
ще й накрив себе кущем, 
мов мережаним плащем... 
І поблизу з двох боків 
є ще декілька грибків.

Певно, доні та сини: 
в батечка вдались вони 
Повдягали лиш грибки 
капелюшки набакир. 
Мов бешкетники малі, 
поховалися в гіллі.


* * *

 

Марія Хоросницька, Матусина радість, вірші для дітей, художник Катерина Суєвалова. Вірш Карпатська легенда


КАРПАТСЬКА ЛЕГЕНДА

Димлять гори —
звикли ми...
Димлять вже століття,
але звідки
ці дими —
чи відомо дітям?
Слух такий 
давно проник,— 
люди вірять слуху, 
палить люльку 
чарівник
на довгім цибуху.
 
Як потягне, 
в люльці — блим 
вогник язичками 
і погасне...
Тільки дим 
вгору йде клубками.

Не змика 
Чугайстер віч —
не бере дрімота! 
Смокче люльку 
день і ніч — 
вся його робота.
А навкруг 
чарівника 
лісові панянки 
у розхристаних 
вінках
водять дивні танки...

Глек в оздобах 
золотих
є в кожної панни. 
Ялівець 
із глеків тих 
куриться дурманний...

Ось у чому, діти, суть! 
Правда? Поговори?..
А дими пливуть, 
ростуть — 
сповивають гори.
 
 

Марія Хоросницька, Матусина радість, вірші для дітей, художник Катерина Суєвалова. Вірш Купави


КУПАВИ

Під дзвінкими небесами, 
під шумливими лісами 
замаїли рясно трави 
жовті рожечки — купави.

Злотосяйні, ніжні, звабні 
у м’якій траві єдвабній, 
мов маленькі сонценята, 
засвітили день в Карпатах.

Очі вірять і не вірять — 
килимом здалось міжгір’я, 
килимом таким розкішним, 
що ступить ногами грішно...

Від людей Мартуся знає: 
в світі більш ніде немає,— 
лиш у наших горах здавен 
розцвітає цвіт купавин.


* * *
 
 
МАЙСТЕР

Майстрував я сам,
без татка
обійшовся на цей раз...
І хіба не гарна хатка?
Можна дати напоказ!

Не велика, не маленька,
а така якраз, як слід...
Цим віконечком кругленьким
поверну її на схід.

Це важливо,
кажуть люди,
не зробити навпаки!..
Пустувати хатка буде —
не поселяться шпаки.


* * *


РАНО-ВРАНЦІ

Рано-вранці
лиш проснуся,
у віконечко дивлюся...
Через шибку,
мов доріжка,
довгий промінь
аж до ліжка.
Сонцю рада,
що у гості
йде до мене
з високості.

Марія Хоросницька, Матусина радість, вірші для дітей, художник Катерина Суєвалова. Вірш Рано-вранці


УЧНІВСЬКА ТУРБОТА

Кажуть тато мій і мама:
«Як важка шкільна програма, 
тож не думай про забави!» 
Ось які у мене справи.

Я задумався поважно.
Добре вчитись — дуже важно, 
але що це за робота, 
як гуляти є охота!..

Ой ви, дітки, 
любі й славні, 
ваші смутки — 
безпідставні!

Добре вчитись — це не значить, 
що не можна грати в м’ячик, 
що ховатись слід від мами 
із цікавими казками.

Все встигає 
той зробити, 
хто уміє 
час цінити.


* * *

 
ШОКОЛАД

Шоколадка-шоколад, 
шоколадці всякий рад.
За смачні, солодкі плитки 
проміняють радо дітки 
суп, лапшу і мармелад — 
був би тільки шоколад!
Ось що думає Тарас: 
шоколад, звичайно,— клас!.. 
Але треба пам’ятати:
всі супи, борщі, салати, 
молоко, лапшу і каші, 
що дають нам мами наші, 
треба їсти все підряд, 
потім можна шоколад.
Я питаю, діти, вас: 
має рацію Тарас?
І солодку цю загадку 
залишаю вам на згадку.


* * *


Гуси-лебеді летіли, 
біле пір’ячко губили 
і встелили білим пір’ям 
площі, вулиці, подвір’я, 
підвіконня, ганки, дахи 
вкрили пір’ям 
білі птахи.

Діти, вибачте, будь ласка, 
це, звичайно, тільки казка... 
Здогадатись кожен міг, 
що не пір’я це, а сніг.


* * *


БІЛІ РОЖІ

Марта глянула в вікно, 
дивним видалось воно... 
Шибка з вечора прозора,— 
вся в рисунках, вся в узорах! 
В чому справа? В чому річ? 
Малював хтось цілу ніч?!
— Мамо, ви не спали нічку, 
щоб зробити з шибки чічку?
Не матуся, не вона...
Що за диво-дивина!..
Хто ж тоді насправді, хто ж 
є творцем цих білих рож?.. 
Відповідь знайди сама!
Хто? Художниця зима 
і синок її — мороз.


* * *
 
 
КОЛЯДА

 

Марія Хоросницька, Матусина радість, вірші для дітей, художник Катерина Суєвалова. Вірш КолядаМістом білим, новорічним
жвавою ходою
ми за звичаєм предвічним
ходим з колядою.

Коляда-колядка
для мами, для татка
і для всього роду
на добро і згоду.

Побувати в кожнім домі
ми ніяк не в змозі.
Ходим тільки, де знайомі,
де нам по дорозі...

Коляда-колядка
для мами, для татка
і для всього роду
на добро і згоду.

Зустрічають нас гостинно,
а не як попало...
Ми віншуємо уклінно,
з душевним запалом,—
так усім нам українно,
як ще не бувало!..

Коляда-колядка
для мами, для татка
і для всього роду
на добро і згоду.


* * *


Гордо, мов княгиня, 
ходить нічка синя 
в золотій короні, 
з місяцем в долоні...

З місяцем в долоні, 
у косі з зірками, 
в дзвоні-передзвоні 
із колядниками.

 

* * *


Марія Хоросницька, Матусина радість, вірші для дітей, художник Катерина Суєвалова. Вірші Коляда, Вертеп, Звізда

 

Під обрусом сіно, 
на обрусі — свічка, 
на всю хату пахне 
свіжа паляничка. 
Під обрусом — сіно 
голубе, дрібненьке. 
На обрусі — миска. 
У мисці — опеньки.

У другій — капуста, 
третя — з голубцями: 
страв дванадцять 
нині є в нашої мами.

На радість дорослим, 
на втіху малечі 
йде до нас у гості 
щедрий, добрий вечір.


* * *


Діти з-за порога, 
діти з-за одвірка 
дивляться на небо, 
чи не сходить зірка.

Блисне перша зірка 
сяйвом променистим, 
мати всіх запросить 
до вечері сісти.
 
Виглянь, виглянь, зірко,
ми тебе чекаєм
на вечерю з нами
за старим звичаєм.

 

* * *


Марія Хоросницька, Матусина радість, вірші для дітей, художник Катерина Суєвалова. Вірші Коляда, Вертеп, Звізда


ВЕРТЕП

В класі єдність, як ніколи,— 
двійки чи не двійки,— 
усім збором після школи — 
гайда до Марійки!

На розмову, на нараду, 
на конкретні дії... 
Вислухати всю громаду, 
що може, що вміє...

Часу начебто й доволі,— 
швидко час минає,— 
треба визначити ролі, 
хто ким бути має...

Хлопці в сварці між собою, 
в гарячих дебатах: 
всі — царями... Щоб козою -
нема кандидата!
 
Праця з кожним персонажем,
ой, нелегка справа!
А вертеп — усяк вам скаже —
це ціла вистава!

Хоч мороки в нас багато, 
не здамо позицій, 
бо яке ж було би свято 
без рідних традицій?!


* * *


ЗВІЗДА

Звізда велика, дерев’яна 
вся в позолоті аж блищить.
Вже на підході ніч різдвяна — 
у ніч таку ніхто не спить!

І ми в цю ніч не будем спати,— 
один раз в році на ходу,— 
від хати підемо до хати 
і понесем свою звізду.

Минулася пора тривожна, 
коли від ляку всякий блід... 
Тепер колядувати можна — 
усім колядувати слід!

Колядки знав ще наш прапрадід 
від незапам’ятних сторіч.
І ми колядці дуже раді, 
колядуватимем всю ніч.


 

Марія Хоросницька, Матусина радість, вірші для дітей, художник Катерина Суєвалова. Вірші Під щедрий вечір, Кутя


ПІД ЩЕДРИЙ ВЕЧІР

Такий на кухні аромат, 
аж млосно у повітрі.
Мак для куті втирає брат 
у глиняній макітрі.

А я слідкую раз у раз, 
чи не димить із печі...
 Щороку так буває в нас, 
 коли під щедрий вечір.
 
В кімнаті стіл накритий вже, 
для кожного готові: 
тарілка, вилочка з ножем 
й серветка паперова.

В однім кутку — сніпок-дідух, 
у другому — ялинка.
Від пампушків — солодкий дух,
 аж набігає слинка!..
 
Поласував би, та не слід... 
Тоді, як нам у двері 
постукають бабуся й дід, 
всі сядем до вечері.

Стару традицію, мов світ, 
ми бережем як святість: 
коли живі ще баба й дід — 
їм перше місце в хаті!

Щедрівок вивчив я аж сім! 
Ще буду більше знати, 
щедрівки треба знати всім, 
хто піде щедрувати.


Марія Хоросницька, Матусина радість, вірші для дітей, художник Катерина Суєвалова. Вірші Під щедрий вечір, Кутя

 
КУТЯ

Може, тому,
що з медом, з маком...
Може, тому,
що на порі,—
в народі всім
кутя до смаку,
найбільше,
звісно,— дітворі!

Борщі ми сьорбаєм
частенько,
нерідко кашу
і куліш...
Кутю натомість
солоденьку
їмо
два рази в році лиш!..

На вечір,
що святим зоветься,
й на щедрий вечір —
ось і все!
Хоч як опісля 
заманеться — 
матуся більш 
не принесе!

Такий звичай —
поважна справа.
Додати хочеться лишень:
кутя —
це надзвичайна страва,
кутю ми їли б
кожен день!


* * *


ПЕРЕД СОБОРОМ

Дивлюсь навкруг, дивлюся вгору —
на куполах блистять хрести...
Від Святоюрського собору
очей не в змозі відвести.

Попри Собор чи раз проходив 
і пролітав я, мов стріла...
А нині, самому на подив, 
ступив я на церковні сходи — 
незрима сила привела.
 
Може, тому, що тут хрестився 
і в серці обізвалось щось?.. 
Може, тому, що не молився, 
не слухав мами — лиш когось?..

У чому річ? Дізнаюсь скоро — 
поможе совість — добрий дух. 
Мені сьогодні просто сором, 
що ріс я досі, як лопух.


* * *


Працьовитими руками 
будувалися віками 
божі храми,— всі вони 
вчать нас жити без вини: 
шанувати маму, тата, з
аступитися за брата, 
за товариша слабого, 
не привласнити чужого,
старикам віддати шану —
жити чесно, без обману.
Навіть лютим ворогам
вчить прощати божий храм.
Як усім було би гоже,
якби вчення оте боже
проявляв на ділі кожний,—
нам потрібний світ побожний!


* * *


СВИСНУВ ШПАК...

Свиснув шпак...
—    Що в тім такого?
—    Ви не знаєте хіба?! 
Лютий впав
вербі у ноги,— 
закосичилась верба! 
Повиймали віолончелі 
й веселять синички сад. 
Скачуть горобці веселі 
по-своєму навпопад...
І пішли
сороки в скоки 
то із плоту, 
то на пліт...
Горлопанять 
на всі боки, 
на увесь 
пташиний рід.
Стільки гвалту, 
шуму, руху, 
розмаїття взагалі, 
аж своє зелене вухо 
випхав ревінь 
з-під землі...
Свиснув шпак — 
ось що такого: 
в бруньці — листя молоде! 
Вийшла
з царства зимового 
і до нас
весна іде!


* * *

 

Марія Хоросницька, Матусина радість, вірші для дітей, художник Катерина Суєвалова. Вірш Вербна неділя
 

ВЕРБНА НЕДІЛЯ

Тоненьким прутиком 
з вербовим котиком 
себе вітаємо 
легеньким дотиком... 
Радісну вістку
собі говоримо, 
що день великий 
не поза горами, 
що вже за тиждень 
буде Великдень.


* * *


ДВА КОШИЧКИ

Зарум’янилися щічки 
в донечки і в мами.
Два кошички, мов дві чічки, 
стоять з писанками.

Є і крашанки між ними, 
і яйце біленьке, 
і з боками золотими 
пасочки маленькі.

На Великдень спозаранку 
їх підем святити 
і свяченим при сніданку 
будемо ділитись.
 
Спершу яйце 
на частини 
порівну покраєм: 
скільки членів 
у родині — 
кожному окраєць.

Потім їсти усе можна,— 
стіл всячини повен!.. 
Урочисто і побожно 
за столом святковим.

 

Марія Хоросницька, Матусина радість, вірші для дітей, художник Катерина Суєвалова. Вірш Великдень, Два кошики


ВЕЛИКДЕНЬ

Від землі аж до небес —
Великий день:
ХРИСТОС ВОСКРЕС!

З дзвіниць 
гаїлкам навздогін 
три дзвони б’ють 
за дзвоном дзвін, 
голосять чудо 
із чудес:
ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!


* * *

 
ГАЇЛКА

По м’яких
вишневих гілках
скаче сонечко,
мов білка,—
весняна пора!
Біля церкви
кроком-ходом,
величальним хороводом
ходить дітвора.

«Грай нам, жучку,
грай, небоже,
най ти Панбіг
допоможе»,—
стосот голосів!
Що не голос —
то сопілка,
що не пісня —
то гаїлка,
великодній спів.


* * *


ВЕЛИКОДНЯ ГРА

 

Марія Хоросницька, Матусина радість, вірші для дітей, художник Катерина Суєвалова. Вірш Великдень, Два кошики, Великодня гра, ГаїлкиСтали діти у кільце.
В кожного в руках яйце.
Марті випало на славу 
розпочати цю забаву, 
дуже милу, престару 
великодню гру.
Ходить дівчина кільцем 
і постукує яйцем...
Що не стукне — трісь і трісь,— 
яйця тріскають чиїсь...
Мартине — ціле, тверде,— 
Марта рада далі йде... 
Стук-стук-стук...
І раптом — хрусь!
Гру продовжує Петрусь. 
Стукнув всього 
разів три
і так само вийшов з гри.
За Петром пішов Максим, 
декілька дівчат за ним...
В Олі писанка ціла,
Оля в грі перемогла!
 
А тепер, відомо всім, 
всі за стіл до Олі в дім 
їсти яйця, все, що є... 
Просить цей, що виграє.


 

* * *

 
ДВІ МАТУСІ

Є у мене мати — 
Україна мила.
Є у мене мати 
й ця, що породила...

Дві матусі маю, 
наче дві зіниці, 
що перша, що друга 
рідні без різниці.

До обох серденьком 
залюбки горнуся, 
за обох раненько 
Господу молюся.

Марія Хоросницька, Матусина радість, вірші для дітей, художник Катерина Суєвалова. Вірш Дві матусі

 

За матеріалами: Марія Хоросницька, "Матусина радість". Вірші для дітей. Художник Катерина Суєвалова. Львів, видавництво "Каменяр", 1991 рік, 49 с. 

 

 

Більше творів Марії Хоросницької на "Малій Сторінці":

Дитячі поезії Марії ХоросницькоїМарія Хорисницька уособлювала собою боротьбу з режимами і свою особисту перемогу над ними, бо перебула і пережила як польський, так і німецький, і радянський окупаційні режими – тим їх і перемогла. Всім своїм єством, своїм життям, вірністю українському слову, Україні і своєму величному Львову – Марія Хоросницька виявляла свій Чин боротьби! Кожному з окупантів Марія Хоросницька немовби казала навздогін: – Ото і маєте: не ви мене поховали, а я вас! А мене поховає моя Держава – моя Незалежна Україна. Вже надцять років немає з нами цієї знаної поетеси і чудової людини, але пам’ять людей і пошана творить чудо воскресіння: допоки про людину згадують – вона жива. Для поетів кожне читання їх віршів стає доказом того, що вони живі, тому читайте поезію і згадуйте про незабутню Марію Хоросницьку (Сваричевську). Читайте ілюстровані збірки віршів української поетеси: «Мандрівка по Львову», «Рідне місто пізнаю» та «Матусина радість».

Останні коментарі до сторінки
«"Матусина радість" - ілюстрована збірка віршів для дітей від Марії Хоросницької»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми