МАКІТРИНА БАЛКА
(легенда)
Між Прищепівкою та Братським, по правому березі річки Костуватої, є невелика, але глибока Макітрина балка. У тій балці стоїть широка гранітна скеля. А в тій скелі видовбана ступа. Багато хто, наткнувшись на ту скелю, дивується:
— Хто ж видовбав цю ступу?
А діди розповідають, що справа була така. Давним-давно жили по Мертвоводу і аж до Бугу вільні козаки. Нічиїй владі не корилися, нікому данину не платили. І от задумали їх завоювати турки. Рушили проти них військом незчислимим. А козаки з усьог степу зібрали у Кам'януватській слободі своє військо та й вирішили битися за рідну землю і свою волю на смерть, а турків не пустити. От вирушили вони ворогам назустріч і здибали їх неподалік села, над річкою. Стоять сила проти сили. А турецький паша, що роз'їжджав поперед своїх яничарів, гукає:
— Гей, козаки! Виставляйте будь-якого свого воїна проти нашого Махамуда, хто з них кого поборе — тієї сторони і закон буде. Наш верх візьме, то ви нам будете данину платити, а як ваш переможе, то підемо ми назад і сто років у ці краї не будемо потикатися. Згода чи ні?
— Згода! — гукнули із свого боку через річку козаки.
Але кого ж послать проти турчина? Визвався мірошник Микита Орел.
— Постою,— сказав, кинувши шапкою об землю,— за всіх вас, любі братчики. Не поступлюся бусурманину.
Був Микита стрункий, як птах. Бігав — коня переганяв. А як треба жорна накувати, то нікого не гукав на поміч. Сам зніме, винесе з млина, накує, а потім занесе й поставить на місце. Мав козак силу незвичайну. От вийшов він поперед козачих лав, а від турків йому назустріч Махамуд суне. Ростом у два сажні. Зійшлися це чудовисько та козак-мірошник, схопилися. Не може Микита звалити велетня, але й сам не подається. А турчин все намагається козака підняти, від землі відірвати. Бо як відірве, то вже переможе. Як він його не смикає, здається, ось-ось відірве, а рідна земля тримає козака за ноги, не випускає.
— Мало каші з'їв, турче,— гукають, регочучи, козаки.
— Давай на завтра боротьбу перенесемо.
Микита погодився, бо теж упрів. От турчин повернувся до своїх і розповів:
— Не можу подолати, бо кажуть он козаки, що я мало каші з'їв. Варіть мені побільше каші!
Ну, турки взялися, видовбали у скелі ступу, натовкли пшона і наварили аж три пуди каші. Наївся їхній Махамуд та й вийшов проти козака. Боролися, боролися, а рідна земля тримає міцно, не дає турчину його відірвати. Знову регочуть козаки:
— Мало каші з'їв! Кишка тонка!
Знов відклав турчин боротьбу, вимагає від своїх:
— Наваріть ще більше каші!
До півночі товкли пшоно, наварили аж п'ять пудів. З'їв її Махмуд, вийшов боротися, бачить — і ще не бере. Тримає козака його рідна земля. Знову чує регіт: «Мало каші з'їв!»
Розізлився турчин, ще раз відклав боротьбу і давай гримати на своїх:
__ Ледарі! Я вам славу здобуваю, а ви мені каші лінитеся наварити багато! Варіть, скільки я здужаю з'їсти!
Цілу ніч товкли турки пшоно у кам'яній ступі-довбанці, наварили сім пудів каші. Їв її, їв Махамуд, аж відвертало. Піднявся з повнісіньким животом. Посунув на козака, мов гора. Схопив ж його, натужився з усієї сили, щоб відірвати від землі, та й лопнув. А турки пішли назад і сто років на Мертвовод не потикалися. Лише залишили по собі пам'ять: — ступу в скелі у Макітриній балці. Там вона є і досі.
За матеріалами: Українські народні казки, легенди, анекдоти. Київ. Видавництво "Молодь", 1989. Художник - В.І. Бариба. Упорядкування, передмова та примітки - Вікторія Юзвенко, стор. 372 - 373.
Більше легенд, міфів та переказів на нашому сайті:
Українські міфи, легенди та перекази
Народні легенди і перекази зафіксували найдавніші відомості про розвиток людства в цілому. Однак немало легенд і переказів виникло в житті кожного окремого народу, відбиваючи його місцеву суспільно-побутову історію. Ці твори мають велике пізнавальне значення, оскільки в них відображено одвічний протест народу проти соціальної несправедливості та зовнішніх загарбників.
Міфи складалися в різних народів у сиву давнину, на перших ступенях розвитку людської культури, ще до винаходу письма, до того, як з'явилися науки. Їх можна розглядати як наївні спроби пояснити явища дійсності, що оточувала первісних людей, як спроби витлумачити причини і наслідки цих явищ. Ми відрізняємо міф від літературного оповідання, навіть зовсім фантастичного, бо у міфа не було автора, якоїсь однієї людини, що його б вигадала. Міф — наслідок колективної творчості народу. Міф ми відрізняємо й від дитячої казки, бо він не призначався для дітей, і в його правдивість вірили як ті, хто його переказував, так і ті, хто слухав переказ. Нарешті, міф ми відрізняємо й від власне історичного оповідання. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності.
Дивіться також:
Притча — невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду. Вона утверджує перемогу добра, cправедливості. Притчі - це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше - душу. Вікова мудрість, що закладена в притчах, перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.