"Козак Голота", оповідання Марії Пригари


Марія Пригара
 
КОЗАК ГОЛОТА

Марія Пригара, Козак Голота, оповідання за мотивами української народної думи, гравюри Георгія Якутовича

Марія Пригара, Козак Голота, оповідання за мотивами української народної думи, гравюри Георгія Якутовича

                                             
Ой же й широкі дунайські степи: ні кінця їм не видко, ні краю... Ширяють над степом орли-сизокрильці, виглядають згори необачне птаство. Як звечоріє, хмарами летять на степові озера дикі гуси та срібнопері лебеді, не бояться нікого: хто там буде в степу їх полохати! Хіба часом вискочить на горбок тонконогий сайгак (вид антилоп, що раніше заселяв степи України) чи здоровезний тур вихилить із трави лобату голову, наставить роги, пошукає — з ким би його позмагатися силою?
Стелиться степом битий шлях: ним татари-буджаки (народ, що сформувався на території Південної Бессарабії, сучасна Одеська область) ходять з Дунаю до Дніпра, а звідти на Дніпро-Славуту. Палять дорогою села, хутори-зимівники, хапають, кого перестрінуть.
Гірко плачуть бідні бранці, йдучи тим ординським шляхом. Розлучить люта неволя дочку з матір'ю, сестру з братом, чоловіка з жоною. Усіх продадуть на ринку татарські мурзи — кого в Туреччину, кого персіянам чи арабам, жменями насипатимуть у глибокі кишені вторговані за ясир золоті цехіни.
А хто ж то скаче шляхом? Може, татарин, приторочивши до сідла сирицю, женеться за якимось бідолахою, що втік з улусу на світанні, коли задрімала сторожа?
Ні, то не татарин, то запорожець скаче. Не з товариством їде, сам-один верстає шлях до Дунаю. Раз по раз стає в стременах, оглядає степ з-під долоні, зсунувши на потилицю шапку. А воно й шапка! Травою підшита, вітром підбита, тільки й того, що шлик є та китиця! І жупан розпанаханий, крізь діри голе тіло світить.
Як є козак Голота, що про нього ото пісню співають:

                 Ой там гуля степами козак Голота,
                 не боїться ні вогня, ні меча, ні третього болота!
 
Марія Пригара, Козак Голота, оповідання за мотивами української народної думи, гравюри Георгія Якутовича

Та запорожцеві байдуже: Голота, то й Голота! Хоч шапка дірява, зате кінь добрий — три дні біжить, не втомиться. Хоч козацька одіж і в дірках, зате зброя справна: і спис є, і рушниця-пищаль за плечима, і гостра шаблюка при боці. Ще й важкого молота-келепа до сідла приторочено — ворогів у бою влучати.
Не на гулянку вибравсь козак із Січі аж до Дунаю. На одчай душі скаче в татарську орду — визволяти свого побратима.
На полюванні одбивсь шибайголова (смілива, відчайдушна людина) од своїх, погнався зопалу за табуном сайгаків — і наче у воду впав. Помчав Голота шукати — тільки шапку козацьку знайшов біля степової могили, на прим'ятій, потолоченій траві. Мабуть, розігнався Максим та й наскочив у степу на татарську засідку.
Місяців зо три й чутки не було, а оце прибила звістка на Січ, що бачили Максима в колодках у місті Кілії, у багатющого мурзи (великий пан у східних народів) Гасанбея. Править за нього мурза тяжкий викуп — три тисячі золотих цехінів. Не буде викупу, казав, продасть бранця, куди сам схоче...
Засідлав коня Голота — й гайда до Кілії. Пропаде Максим, замордують у неволі... Золота ж узяти ніде!
... А вже ген-ген курять димки на обрії: чи не Кілію видко? Мріють удалині чорні цятки: то пасуться край міста табуни та отари. їздять коло них верхи чабани в кошлатих кожухах, бігають злющі пси. Час, мабуть, звертати. У тих ординців очі, мов у шулік: хоч і за п'ять верстов угледять гостроверху козацьку шапку.
Скочив із сідла запорожець і повів коня у глибоку долину.
Шумить у долині одвіку не кошена трава, хлюпотить у комишах срібноводе озерце, а на схилі здоровань дуб розпросторив темні вузлуваті віти. І паша коневі є, й вода — чого ще треба подорожньому!
Пустив на попас коня, а сам поліз-побрався на високого дуба — роздивитися, чи таки ж немає поблизу ординців? Глянув пильно — нікого не видко: тільки табун блукає на обрії...
І спало тут на думку козакові: а може, пробратися до Кілії з жебрацькою торбою? Пустити очі під лоба, зігнутися в три погибелі: «Подайте сліпому-невидющому!» — ходять і в орді старці та каліки за проханим хлібом...
А йому — аби до того Гасанбея добитися, вистежити, чи ще тут Максим, чи не продано його кудись на галери.
Може, й пощастить: чи побачить крадькома, чи знак побратимові дасть. А там — козак не в тім'я битий: щось та прирозуміє!
З такою думкою зліз запорожець із дуба. Глянув на сонце — на обрій хилиться: недалеко й до смерку. Попоїв житньої соломахи з водою і ліг у траву спочити на часину. Незчувсь, як і заснув, поклавши кулак під чубату голову.
Та не так сталося, як гадалося! Спить козак і не знає, що на нього чигає (очікує) лихо. На своє безголів'я вилазив на дуба: накинув його оком не хто інший, як сам старий мурза Гасанбей. Виїхав мурза по обіді в степ — глянути, як там пасуться його коні та вівці, допильнувати чабанів: чи не пече котрий нищечком хазяйську овечку, сховавшись у байраці.
Та й запримітив — не димок од чабанського вогнища, а козака на дубі, що, не дуже хапаючись, злазив собі по гілках на землю, мов і не в чужому степу виглядав ворога, а сидів на тому дубі на чатах десь у Великому Лузі.
Аж затрусився Гасанбей, як угледів, серце заграло в грудях, мов у молодого. Бач, куди потрапив зухвалий січовик, бач, як вистежує та винюхує! То не втече ж він звідсіля, побіжить за конем, мов собака на припоні!
І вже мчить Гасанбей у долину, розважа в думці, як спійма козака живцем, без жалю періщить коня важкою нагайкою.
 
Марія Пригара, Козак Голота, оповідання за мотивами української народної думи, гравюри Георгія Якутовича

Може б, і пропав козак без усякої слави, та почув вірний кінь щось недобре, захропів, тупнув ногою: «Уставай, господарю!».
Схопився Голота мов опечений — і в сідло. Гаразд, що коня не розсідлав.    Вискочив з долини—свиснула татарська стріла біля вуха.
— Гей, забродо! — гука мурза, важко зводячи дух. — Де тобі битися з Гасанбеєм. Хоч і сам одягай на шию аркана та біжи за мною на продаж!
Стрепенувся Голота, блиснув очима.
—  Спасибі, Гасанбею, що сам до мене прийшов! Тільки ж гляди: ще ти козака в неволю не взяв, а вже й пощитав за нього гроші.
З тим словом намірився та як гримне з пищалі (старовинна вогнепальна зброя, схожа на рушницю)!
Заіржав татарський кінь, звалився, мов косою підтятий. Не встиг мурза скочити з сідла — заорав з розгону носом землю. Аж завищав од такої наруги. Як не схопиться на рівні ноги, як не сипоне стрілами!
Вп'ялася одна стріла козакові в щоку, побігла кров цівкою. Вирвав Голота стрілу, жбурнув геть.
— Чуєш, старий! — гукає. — Мабуть, ти між козаками не бував, козацької каші не їв, козацьких звичаїв не знаєш!
Та й кинувся на Гасанбея, одбиваючись од стріл нагайкою.
То не степовий орел каменем упав згори, нагледівши ситого ховрашка поміж ковилою. То козак Голота перейняв мурзу, накинув на шию аркана, зв'язав руки й ноги.
— Якби не Максим, — каже, — була б тобі, вражий сину, з душею розлука! Атак — їдьмо на Січ! Візьму з тебе викуп, який сам схочу. Оддаси мого побратима, ще й три сотні невільників з ним. А пручатися будеш — більше заплатиш!
Прив'язав мурзу до коня, сам позаду сів і поїхав степом, співаючи:

                      Ой ти ж поле, поле кіліїмське! 
                      Бодай ти літо й зиму зеленіло, 
                      як мене в лихій годині сподобило!
                      А козаки щоб довіку гуляли, 
                      хороші мислі мали, 
                      воріженьків під ноги топтали!

                      
За матеріалами: Марія Пригара. "Козак Голота". Збірка оповідань за мотивами українських народних дум. Гравюри Георгія Якутовича. Київ «Веселка», Тернопіль «Навчальна книга — Богдан», 2010 рік, сторю 5 - 9.
 
Марія Пригара, Козак Голота, оповідання за мотивами української народної думи, гравюри Георгія Якутовича

 

  Усі оповідання з книги Марії Пригари "Козак Голота":

Марія Пригара, Козак Голота, оповідання за мотивами українських народних дум. Гравюри Георгія Якутовича Видатна українська письменниця Марія Пригара у своїх оповіданнях, створених за мотивами народних дум, переносить читача до XVII - XVIII столітть, коли українське козацтво вело запеклу боротьбу з поневолювачами рідної землі. Читайте історичні оповідання: "Козак Голота", "Як три брати з Азова тікали", "Про Івася-вдовиченка Коновченка", "Про Хвеська Ґанджу Андибера", "Маруся Богуславка", "Про Хведора Безрідного", "З неволі", "В степу на могилі".

Останні коментарі до сторінки
«"Козак Голота", оповідання Марії Пригари»:
Настёна❣️ , 2018-11-06 21:06:12, #
секс бомба , 2018-11-14 16:31:54, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 2     + Додати коментар
Топ-теми