Добірка дитячих віршів Сашка Дерманського зі збірки "Бигимоти - не медмеді"

 

На відео: відеозвернення письменника до учнів та викладачів про свої твори, що внесені до нової програми початкової школи з літературного читання.

 

 

Сашко Дерманський

БИГИМОТИ - НЕ МЕДВЕДІ

 

Веселі віршики Сашка Дерманського: "Латочка на лапці", "Кого беруть у космонавти", "Жона слона", "Медмеді", "Киця", "Мамина робота", "Сміхотусі, або хакерська атака на мамині коржики", "Про голодного Йєті", "Жабка", "Про яків", "Чому крокодили зелені", "Дивний сон", "Тритони", "Про Пізанську вежу", "Собака Барабака", "Чесне слово", "У ресторані", "Зайченятко".

 

 

Сашко Дерманський

МЕДМЕДІ

У МЕДМЕДів з МЕДом ложки —
МІДні, МЕДні й запашні.
Гей, МЕДМЕДі, дайте трошки
МЕДу — мамі і мені!

Та МЕДМЕДі — морди в МЕДі —
Мов МЕДуз набрали в рот —
Нас не чують, МЕДитують, 
МЕДом мастять бутерброд.

У МЕДМЕДів МЕДу — діжки.
МЕД аж темний, наче МІДь.
Гей, МЕДМЕДі, дайте трішки
Свого МЕДу, пригостіть!

Та МЕДМЕДі — морди в МЕДі —
Мов МЕДуз набрали в рот —
Нас не чують, МЕДитують, 
МЕДом мастять бутерброд.

Ну скажіть мені, МЕДМЕДі,
Звідки жадібність взялась?
З ніг до вух — ви всі у МЕДі,
А ділитись з нами — зась!?

Й тут МЕДМЕДі — морди в МЕДі — 
Мов МЕДяники, пахкі, 
Нам сказали-проспівали,
І слова були такі:

Нам, МЕДМЕДям-буркоМЕДям.
Дати МЕДу вам не жаль.
Просто в діжці-МЕДоїжці 
Утопили ми МЕДаль.

Ох, МЕДМЕДі! Ви не МЕДні, 
Ви смішні, дурні й куМЕДні.
Хто ж МЕДаль кидає в МЕД?
Кажуть: Ми. І АрхіМЕД.

Не смішні ми й не куМЕДні,
Просто є закон такий
Дуже МЕДний — Архі-МЕДний,
Тільки геть неправильний!

Бо МЕДаль з оцього МЕДу —
Це ж бо тіло й рідина —
Дужа сила АрхіМЕДа
Мала виштовхати нам!

А тепер ми без МЕДалі,
Що МЕДпункт нам дав за МЕД:
Тож закон отой — невдалий, 
Піддурив нас АрхіМЕД...

Як побачите МЕДМЕДів,
Ідучи через МЕДпункт,
Не просіть ніколи МЕДу,
Ані крапельки МЕДку.

Бо МЕДМЕДі — морди в МЕДі —
Мов МЕДуз набрали в рот —
Нас не чують, МЕДитують, 
МЕДом мастять бутерброд.

 

 

* * *

 

 

ЛАТОЧКА НА ЛАПЦІ

Мій татко песика приніс
Учора. Прямо в шапці.
У нього трошки мокрий ніс
І латочка на лапці.
Він підкріпився молочком,
Погриз бабусі капці…
Такий кумедний — хвіст гачком
І латочка на лапці.
За пів секунди облизав
Носи — мені і бабці — 
Нам свій характер показав…
І латочку на лапці.

 

 

* * *

 

 

 

КОГО БЕРУТЬ У КОСМОНАВТИ

Скажу вам, космонавтом
Не кожен зможе бути:
Їм Землю ледве видно
І геть-геть-геть не чути.

У космосі чужому,
У космосі німому
Буває трохи сумно
І хочеться додому,

І хочеться на землю 
Ступити, й навіть сісти,
І хочеться до мами,
І смачно попоїсти.

Бо там немає каші
І смажених опеньків,
З харчів там тільки паста
У тюбиках маленьких.

Там іграшок немає
І музика не грає,
Хоча ніхто не сварить,
Але й не пригортає.
Ну як не занудьгуєш?
Ну як тут не заплачеш?
Ти більше, що не чує
Ніхто тебе й не бачить.

Тому-то в космонавти,
Для боротьби з нудьгою,
Беруть лише веселих —
Таких, як ми з тобою!

 

 

* * *

 

 

СМІХОТУСІ, 
АБО
ХАКЕРСЬКА АТАКА НА МАМИНІ КОРЖИКИ

Створю документик —
Комп'ютерний файлик,-
У ньому всміхнеться
Малесенький смайлик.
Щоб всім, хто відкриє
Отой документик,
Зробилося весело
В той же моментик.
Щоб кожному стало
Безжурно й потішно,
Щоб стало прикольно,
Кумедно і смішно.
Щоб маму із татом,
А також бабусю
Наскочили раптом
Тяжкі сміхотусі…
…А я щоб тим часом,
Без зайвого гаму,
На кухню пішов —
І всі коржики згамав!

 

 

* * *

 

 

На відео: Вірш "Жона слона" читає автор, Сашко Дерманський.

 

 

ЖОНА СЛОНА

У слона була жона,
Затовста була вона.
Їй казав, бувало, слон:
— Важиш ти аж -надцять тонн!
А йому на те слониця:
— Не вигадуй небилиці,
Бо тобі абихто скаже,
Що аж -надцять я не важу, — 
Тільки вісім.

Слон казав: — Ти так їси —
Що не влазиш у труси!
І банани, й кавуни…
Та тебе ж товстять вони!
А йому на те слониця:
— Любий, то така дрібниця.
А банани й кавуни
Ням-ням-ням які смачні!
Відчепися!

Слон казав: спинись хутчій!
Годі нищити харчі!
Стань легенька, як пір'їна,
Запишись у балерини.
— Ой, тобі аби свариться.
Сам он круглий, мов копиця...
Добре, сяду на дієту —
Їстиму самі котлети, 
Ось побачиш!

 

 

 

* * *

 

 

КИЦЯ

Щоб ви знали, наша киця —
Справжня інопланетиця:
Очі в неї геть зелені, 
Вуса в неї — як антени,
Не по-нашому муркоче
І мишей ловить не хоче!

 

 

* * *

 

ВСІ Є ВДОМА
(скоромовка)

Валя валить,
Тоня тоне,
Таня тане,
Соня сонна.

Ліза лізе,
Марчик марить,
Коля коле,
Варка варить.

Женя женить,
Маня манить,
Люба любить,
Ганя ганить.

Руся — руса,
Кость — кістлявий
Сьома — сьомий
Дір — дірявий.

Рита риє,
Рада радить,
Рая рає,
Вадик вадить.

Боря боре,
Лада ладить,
Тома томить,
Глаша гладить.

Рима — зрима,
Рома — з ромом.
Ну, здається,
Всі є вдома!

 

 

* * *

 

 

На відео: Вірш "Мамина робота" читає автор, Сашко Дерманський.

 

 

МАМИНА РОБОТА

Вовина мама працює в буфеті,
Вові з роботи приносить котлети.
Вітьчина мама працює в таксі —
В них на таксі всюди їздять усі.
Васина мама торти випікає —
Вася щодня ті торти наминає...

Ні, я не заздрю, бо мама в торбинці
Теж мені носить цікаві гостинці...

Мама працює в "Прогнозі погоди".
Мама приносить з роботи пригоди.
В неї у сумці — вітри і морози,
Хмари, тумани, сніги або грози.
Щойно ми всі уночі засинаєм, — 
Все те із сумки у дім виринає.

Наш коридор застилають тумани,
Грози гримлять, мов сердиті вулкани.
Серед вітальні вгніздилася хмара,
Сіра, кудлата, неначе примара.
То якось був навіть смерч прокотився — 
Кіт на підлозі мов дзиґа крутився.
То в нас дощі лупотять по паркету, 
То ожеледиця під туалетом,
В спальні морози щипають за ноги,
В ванній висока відносна вологість...
Я вже мовчу про обидва балкони: 
Там — атмосферні фронти і циклони...
Та непогоди у нас не буває:
Мама сама нам, як сонечко, сяє!

 

 

* * *

 

 

​На відео: Вірш "Про голодного Йєті" читає автор, Сашко Дерманський.

 

 

ПРО ГОЛОДНОГО ЙЄТІ

На одній планеті
Жив голодний Йєті.
Це така людина,
Тільки снігова.
На сніданок Йєті
Жив лише котлети
І лише ячмінним 
Квасом запивав.
Ну а більш нічого,
Ну геть-геть нічого,
Ну, їй-бо, нічого
В роті він не мав.
От хіба що ногу,
Поросячу ногу,
Та яєць десяток
Смажених ум'яв.
Потім натщесерце
З'їв борщу відерце
Й пирогів з грибами
З'їв приблизно з пуд,
І тому, до речі,
Йєті наш надвечір
В талії та в плечах
Надзвичайно схуд.
Гірко плаче Йєті:
— Я на цій планеті
З голоду страшного
Дуже помарнів,
Адже я нічого,
Ну геть-геть нічого,
Ну, їй-бо, нічого
З ранку ще не їв.

 

* * *

 

ЖАБКА

Я піду до річки,
Упіймаю жабку
І ледь-ледь потисну
Мокру її лапку.

Не пручайся, жабко,
Не спіши лякатись,
Я з тобою хочу
Просто привітатись.

 

 

* * *

 

 

СВИНІ

Їдуть свині
На машині
Через хащі
По ожині.
Каже Свин
Дружині Свині:
— О, диви — 
малини сині!

 

 

* * *

 

 

На відео: Вірш "Про яків" читає автор, Сашко Дерманський.

 

 

ПРО ЯКІВ

В містечку Кобиляків
Жив-був Без'яків Яків,
Та якось у поляків
Купив собі двох яків.

— Коли я був без яків,
Я був Без'яків Яків,
Тепер же, — каже Яків, —
Якецький буду Яків.

Отож, Якецький Яків
Із міста Кобиляків
Завів собі друзяків —
Двох здоровецьких яків.

«Чи хочете будяків?» —
Спитав якось їх Яків.
«Ми не їмо будяків», — 
Сказав якийсь із яків.

Аж зніяковів Яків:
«То, може, вам буряків?»
«Не хочемо й буряків!» — 
Скривився другий з яків.

"Неякісних двох яків
Купив я, — думав Яків. —
Якісь вони двоякі,
Якісь вони ніякі".

Пішов він до поляків,
Назад віддав тих яків —
Та й знов зробився Яків
З Якецького — Без'яків.

 

 

* * *

 

 

ЧОМУ КРОКОДИЛИ ЗЕЛЕНІ

Відомо, напевне, й без мене,
Що всі крокодили зелені.
Як глиця сосни, 
Зелені вони ,
Це точно відомо й без мене.

Гуляючи вчора вздовж Нілу,
Я стиглого стрів крокодила.
Він пузо мав жовте, 
Хвостом воду бовтав
Якраз посередині Нілу.

Чому ж, запитаєте в мене,
Всі решта, як жаби зелені?
Бо жоден із них
Іще не достиг,
Тому-то вони і зелені.

 

 

* * *

 

 

ДИВНИЙ СОН

Така дивовижа наснилась мені: 
З конем летимо по осінній стерні…
Одного лише не збагнути — ой, ні! —
Чом кінь на мені, а не я на коні?! 

 

 

* * *

 

 

ТРИТОНИ

Я знаю, я знаю: тритони
Не важать, не важать три тонни.
Три тонни — це дуже багато,
Ну де їх тритонам узяти?

Тритона вдягни у кальсони, —
Та й то не заважить три тонни.
Я знаю, я знаю: три тонни
Хтось важить, але не тритони.

 

 

* * *

 

 

ПРО ПІЗАНСЬКУ ВЕЖУ

Я звечора речі складу до валізи
І зранку-раненько подамся до Пізи.
А в Пізі чудовій, лише уявіть, 
Є вежа славетна, що криво стоїть.

Допіру мій потяг прибуде до Пізи,
До камери схову сховаю валізи,
Бульварами Пізи неквапно пройду
І вежу падучу доконче знайду.

А потім такі я зроблю процедури:
Плечем підіпру скособочені мури.
І так непохитно стоятиму доти,
Аж поки мені не подзвонять з роботи...

Повсюди туристи робитимуть візи,
Аби хоч на хвильку примчати до Пізи
І шану віддати мені як герою,
Що вежу рятує, підперши собою!

 

 

* * *

 

 

СОБАКА БАРАБАКА

Собака Барабака — 
не просто так собака. 
Собака Барабака — 
собака не проста.
В собаки Барабаки
закудланий хвостяка,
А ще у Барабаки
Холодні геть вуста.

Собака Барабака
З туманами балака, 
Співати Барабака
Залазить на дахи.
В собаки Барабаки
якісь на спині знаки,
Каляки і маляки,
А збоку — реп'яхи.

А очі в Барабаки —
Неначе гарбузяки.
А ще — як у коняки,
Є грива і сідло.
Лиш грошей у собаки,
В собаки Барабаки,
Ніколи і ніяких
В кишенях не було.

То хто ж він, Барабака,
Собака Барабака,
Гавкака і кусака,
Співак і мандрівець?
Він пан чи посіпака,
Цей дивний Барабака?
Трудяга чи гуляка?
Тюхтій чи молодець?

Він просто — Барабака,
Собака Барабака,
Звичайний Барабака,
Друзяка дітлахів.
І мріє Барабака,
Добряга Барабака,
Щоби ніхто не плакав,
Щоб цілий світ радів!

 

 

* * *

 

 

ЧЕСНЕ СЛОВО!

Чесне слово, чесне слово!
Я на власні очі бачив
Білосніжний вир сніжинок,
Що кружляли на дахах.

Чесне слово, чесне слово!
Всі вони були, неначе
Легкокрилі балерини
В накрохмалених платтях.

Чесне слово, чесне слово!
Всі хати — мов пароплави,
А сніги — то океани,
Й наче острів — наш садок.

Чесне слово, чесне слово!
Запишавшись, як ті пави,
Білі киці й білі панни
Позирали з-за шибок.

Чесне слово, чесне слово!
Грала музика чарівна
З димарів, що зачепились
Якорями за зірки.

Чесне слово, чесне слово!
Ніч прийшла, немов царівна —
І одразу засвітились
Срібним інеєм гілки.

 

 

* * *

 

 

У РЕСТОРАНІ

Огрядна пані з паном
Зайшли до ресторану,
Вмостилися за столик,
Що у кутку стояв.
Офіціант у фраці
На кольоровій таці
(Мабуть, із порцеляни)
Меню панам подав.
Меню вони гортали,
Обурено бурчали,
"Меню, — кричали, — нам це
Ніяк не до смаку!
Нащо нам з краба клешні?
Подайте нам яєчні,
Вареників, і сала,
Цибулі, й часнику!"
Та в ресторані тому,
Страшенно дорогому,
Ніколи не бувало
Цих вишуканих страв,
Бо це було в Парижі,
Так-так, в самім Парижі,
Так-так, якраз у тому,
В якім я не бував.
Та хочу вам сказати, 
Щоб дещо з'ясувати
І ви аби на слово
Повірили мені,
Що завітали пані
І пан до ресторану
Й Парижа випадково,
Точніше, уві сні.

 

 

* * *

 

 

 

ЗАЙЧЕНЯТКО

Зайченятко зветься просто —
Довговухокуцохвостик.
Гарне й прізвище у нього:
Куцохвостодовгоногий.

Зайченя поміж грядок
Надкусило огірок,
Ще й редиску, ще й морквинку,
Ще й пузату капустинку.

До матусі зайченя
Бігло полем навмання —
Зачепилось, покотилось, — 
У ярочку опинилось.

Тихо плине нічка млиста,
Вбрана в зоряні намиста…
Спить в кубельці зайченятко 
Біля мами й біля татка.

 

На відео: Вірш "Зайченятко" читає автор, Сашко Дерманський.

За матеріалами: Сашко Дерманський. "Бигимоти - не медмеді". Вірші для дітей. Художник Любка Франко. Київ, видавництво "Фонтан казок", 2015 рік, 56 с. Текст взято з інтернет-ресурсу "Весела абетка". 

 

 

* * *

 

Були собі два брати -
Замурзані пірати.
Не слухалися мами,
Поганими словами
Забруднювали простір,
Були нестерпні просто.
До школи не ходили,
Корисного не їли,
З науками не знались,
Ще й в носі колупались.
Їм якось пощастило:
До облавку прибило
У пляшці карту світу, 
На ній – місця заритих
Скарбів і шоколадок.
- Гей-гей! – пірати радо
Кричали, мов скажені. –
Скарби у нас в кишені!
Давай вони дивитись,
Вертіти і крутити
Ту карту загадкову...
Пора б згадати школу.
Але ж дурні пірати
Ледь-ледь могли читати.
Впізнали кілька літер,
Гадали, звідки вітер,
Що значать закарлючки
Та інші мудрі штучки.
Один кричить: - Це море!
Волає другий: - Гори!
Один кричить: - Це Штати!
А другий: - Ні, Карпати!
Отак вони сварились,
Аж поки не побились.
В обох на лобі ґулі,
В обох в кишенях дулі…
Та зрештою зібрались
І десь помандрували.
Блукали десь півроку,
Стомилися нівроку, 
Аж ось замріло місто
На горизонті чистім.
Знов спори в них негожі,
І знов за рибу гроші:
- Це – Київ стародавній!
- Ні, це – Горішні Плавні!..
І поки знов сварились,
Кусалися і бились,
Той скарб і шоколадки
Відрили дві піратки.
Отак завжди буває:
Скарби той здобуває,
Хто дружить із книжками
І слухається маму…

(поза збіркою, джерело: https://www.facebook.com/)