Дитячі вірші про котів від українських авторів

 

 

Анатолій Костецький

СМІЛИВЕ КОШЕНЯ

В саду, в ожинових кущах,
Сміливе кошенятко
Зустріло чемного хруща
На волохатих лапках.

І чемний хрущ йому сказав:
— Я радий вас вітати,
Бо я давно на друга ждав.
Я — хрущ. А вас як звати?

Але сміливе кошеня
Було нечемне, мабуть,
Бо, не сказавши навіть «няв»,
Втекло чимдуж до мами.

 

 

За матеріалами: "Хто як кричить". Вірші. Упорядник Алла Богуш. Художник Надія Сосніна. Київ, видавництво «Веселка», 1990 рік, стор. 9.

 

 

* * *

 

 

Володимир Підпалий

КІТ

Кіт — ледащо й боягуз,
цілий день мурчить під вус,
що він тигрові рідня...

Хай хтось вірить,
та не я!..

 

 

Володимир Підпалий

ПІДКІВКИ

В маленької киці
м'які топтаниці,
гостренькі дряпки —
з підківками лапки...

 

За матеріалами: Володимир Підпалий. "Кожна бджілка як лічилка". Вірші. Упорядник Неля Підпала. Художник Леся Гармиза. Київ, видавництво «Веселка», 1991.

 

 

* * *

 

 

Микола Вінграновський

Іде кіт через лід

Іде кіт через лід
Чорнолапо на обід.

Коли чує він: зима
Його біла підзива.

— Ти чого йдеш через лід
І лишаєш чорний слід?

— Бо я чорний, — каже кіт, —
Я лишаю чорний слід.

Коли ж біла ти сама,
То білій тут дотемна.

І пішов кіт через лід
Чорнолапо на обід.

Стала зимонька сумна:
За котом ішла весна!

 

 

* * *

 

 

 

Микола Вінграновський

Мак і Кіт

Та ще змалечку-змалку,
З-за маленьких часів
Біля білого ранку
Мак червоний розцвів.

Чорні вуса котячі
У старого кота.
Чорні вуса ледачі
Кіт наставив і став.

Він дивився і кліпав,
Чорний вус вів отак:
Як це так — серед літа
Червоніє тут мак?

Та ще змалечку-змалку,
З-за маленьких часів
Біля білого ранку
Мак червоний розцвів.

 

 

 

* * *

 

За матеріалами: Микола Вінграновський. "У неквапи білі лапи". Оповідання та вірші. Художники Петро Гулин та Надія Кирилова. Київ, «Веселка», 1989, 56 с.

 

 

* * *

 

 

 

На відео: Галина Мирослава. "Хитрий Мурко".

 

 

Галина Мирослава

Хитрий Мурко

Вечір горнеться до свічки,
Сонько тулиться до щічки,
Ліжечко теплом шепоче:
− Казки хочу, казки хочу.

Геть розбіглись босі ноги
Престарезної дороги,
Загорнулись у тумани.
Де ж ту казочку дістану?

Причаївся Мурчик нишком,
Хвостик витягнув з-під ліжка.
Думає, що я не знаю,
Де він казочки складає.

 

* * *

 

Галина Мирослава

Киця

Киця в гості йде. Зажурилася.
Кра-кра-кра-ворона забарилася.
− Няв-няв-няв. Що робить? Дочекатися?
Чи мовчать? Чи гукать? Чи вертатися?
Сльози лапонька втира. В гості хочеться.
Подарунка ж нема... Десь волочиться.

 

* * *

 

Галина Мирослава

Мугикало Кудикало

Мугикало Кудикало
Кудись нас дуже кликало.
Сміявся ніж з виделкою:
– Ану його куди.
І навзаклад поставили
Дві миші, що забавились.
Що кіт, наївшись, вляжеться,
І не прийде сюди.
Але навспак все сталося.
Котові ще не спалося,
І він зірвавсь кудись.
Наслухавшись Мугикала,
Наслухавшись Кудикала,
Кудись, кудись, кудись.

(Зі збірки "Бомчик")

 

 

* * *

 

 

 

Олена Журлива

НАШ ВОРКОТИК

Наш Воркотик не гуляє
Ниточки снує-мотає.
Як змотає на клубок,
Вшиє Галі фартушок.

 

За матеріалами: Журлива Олена. "У нашої Наталі". Збірка віршиків для малят. Художник О. Крилова. Київ, видавництво «Веселка», 1969, стор. 7.

 

 

* * *

 

 

 

 

 

* * *

 

 

 

* * *

 

 

 

Наталя Забіла

ПРО ДІВЧИНКУ МАРИНКУ ТА РУДУ КІШКУ

Кiшка спинку
Вигинає,
На Маринку
Поглядає.
— Ой, як добре у колисцi!
А менi немає мiсця...
Я не хочу спать сама,
В мене й лiжечка нема.
Я пiшла б собi в комiрку,
Тiльки мишачi там нiрки,
Мишенята
Там стрибають,
Кицi спати
Заважають.

Я заснула б на вiкнi —
Буде холодно менi.
Я заснула б у кутку,
У кутку на килимку,
Тiльки там сидить Жучок,
Не пускає у куток.
Ой, як добре у колисцi!
Може, й кицi буде мiсце?
Наша кiшка — в лiжко скiк!
До Мариночки пiд бiк,
Вмить згорнулася в клубочок
I тихесенько вуркоче.

Тут прибiгла Галочка,
Галочка-стрибалочка.
Подивилась — от бiда!
Спить у лiжечку руда.
— Ах ти ж, киця, наша киця!
Так робити не годиться,
Бо Мариночка мала
Налякатися могла!..
А Мариночка прокинулась,
Побачила кiшку — i смiється!

 

 

* * *

 

Ганна Чубач

КИЦЯ МУРКА

Киця Мурка 
Все муркоче. 
На подушці 
Спати хоче.

Каже дівчинка
Маленька:
— В тебе лапка є
Пухленька!

Підклади 
Під вушко, 
Буде, як Подушка!

Бо подушечка
Моя
Має квіти
По краях.

Ти, як ляжеш
Спати,
Можеш їх
Прим'яти!

 

* * *

 

 

Наталя Любиченко

НІЖНИЙ КОТИК

Лютує біла завірюха, 
Кружляє. 
Вітер холодить. 
В кота позамерзали вуха, 
Сидить під деревом, тремтить. 

Мурка угледіла Іннуся. 
До хати принесла кота. 
Ласкаво погляд а матуся: 
«Сердечна доня вироста!»

 

 

 

* * *

 

 

Грицько Бойко

Я ТІЛЬКИ ДЕРЖУ

– Не тягни за хвіст кота!
Ну, кому кажу? 
– Та тож тягне він хвоста,– 
Я тільки держу…

 

 

* * *

 

 

Варвара Гринько

ХТО ПЕРШИЙ?

Прийшов котик 
З вулиці. 
До матусі 
Тулиться... 
Змерз!
Ліг наш Пушик 
На канапу. 
Гріє мордочкою 
Лапи. 
Змерз.
Чуєш котик:
— Няв, няв, няв
—  Хто б його
На руки взяв
—  Я.
—  І я, —
Сказав Ілля.

 

* * *

 

 

КОТИК

В дзеркало дивилося
Біле котеня
Й дуже зажурилося
Якось серед дня.
Пострибало з хатоньки,
Сум його бере:
- Я уже вусатеньке,
- Я уже старе.
- До Оленки тулиться:
- Заховатись слід, -
- Засміють на вулиці,
- Скажуть: „Що за дід?”

 

 

* * *

 

Варвара Гринько

КОТИК ТИХО ВОРКОТИТЬ

Вечір. Зорі. Повна тиша.
Онуча дідусь колише. 
Котик тихо воркотить, 
Бо в колисці хлопчик спить
Спи, внучатку, моя мріє, 
Дідусева ти надія. 

Спи, Юрасю, засинай, 
Мою пісню наслухай.
Одцвіла рясна калина, 
Достига в саду малина. 

Сон маляті не пусте, 
В сні маляточко росте.
Спи, внучатку, моя мріє, 
Дідусева ти надія. Спи. 
Не бійся в сні літать, 
Швидше будеш виростать.

 

 

* * *

 

 

Варвара Гринько

КОТИК РОМЧИК

Котик Ромчик йде по хаті, 
Він збудить не хоче Каті. 
Тихо в ліжко заглядає, 
Біля ніжок спать лягає.
Кіт сіренький, кіт смирненький, 
Муркотить. Він ще маленький. 

Не ворушиться. Муркоче... 
Бо Катруся спати хоче.
Спить маля. А Ромка слуха. 
Піднімає білі вуха. . . 
Що — прокинулась? Невже? 
Сон дитині стереже.

 

* * *

 

Грицько Бойко

ЧОМУ ГРИЦЬКО ПОДРЯПАНИЙ

— Чому це ти подряпаний?
Юрко Тимка пита.
Тимко йому вiдказує:
— Та я ж купав кота!
— А я от не подряпаний,
Хоч теж купав свого...
— Еге, ти ж не викручував
I не сушив його!

 

За матеріалами: "Вухолапохвіст". Вірші. Колектив авторів. Редактори Р. Дерев'янченко, Н. Косенко. Малюнки Валерія Харченка. Харків. ВД "Школа", 2014, 80 с. (Серія «Шедеври української дитячої поезії»).

 

 

 

* * *

 

 

 

Марійка Підгірянка

КОТИК

Скочив котик,
Сів на плотик.
Миє ротик
І животик.
Він біленький
І чистенький, -
Гарний Мурчик
мій маленький.

 

* * *

 

Марійка Підгірянка

КИЦЯ-МИЦЯ З КОЛОМИЇ

Киця-Миця з Коломиї
Малюночки несла сині,
Дірка в торбі, та байдуже! -
Поспішала Киця дуже.

Киця торби не зашила
Та й малюнки розгубила.
Крілик-Трілик-шулавило
Біг до шевчика по шило.

Позбирав усі малюнки,
Позбирав усі рисунки.
Прикрасив він ними хату,
Ще й зробив собі загату...

- Чи ж то, любий друже Крілю,
Такий звичай на Поділлю:
Що знайдете - те вже й ваше?
Віддавай нам те, що наше!

- Хто ж то, люба Кицю-Мицю,
Йде на ринок у столицю,
Йде собі до Коломиї -
І торбини не зашиє?!

Тільки трошки посварились,
Та до суду не водились,
Бо таки, сказати правду,
То обоє провинились.

За матеріалами: Марійка Підгірянка. "Грай, мій Мурко мій маленький". Вірші. Упорядник Іван Малкович. Художник Надія Кирилова. Київ, Видавництво "Веселка", 1990 рік.

 

 

* * *

 

 

 

Уляна Кравченко

КІТОЧКА 

А та кіточка, та наша біла, 
На печі собі смирненько сіла. 
Чисто ротик лапками змиває, 
По ловах недавніх слід стирає. 

Вмилась і зажмурила гнет очі, 
"Пацер" * свій — не знать, по ким муркоче 
Може мовить "пацер" кіця біла, 
По тій мишці, що ось її з’їла. 

В хаті тихо, кіця лиш муркоче, 
Дрібний дощик надворі хлюпоче. 
Аж тут шкрябнуло щось під помостом, 
Вибігає мишка з довгим хвостом. 

"Пацер" втих... кіт мірить швидким оком, 
Вже при мишці є — за першим скоком, 
Бачить мишка ворога тяжкого, 
А вже годі спастися від нього.

Близько, близько кіточка за нею — 
Мишко, не зійдешся більш з ріднею! 
Кітка мишку схопить, то пускає, 
То моторно знов її спіймає.

Аж по довгій — довгій тій забаві 
Мишці рани завдає криваві. 
Де один, один лиш стон розпуки, 
Покінчила бідна мишка муки.

Необачна ж ти була, маленька, 
Ой, заплаче гірко твоя ненька.
Ненька ж тебе вчила, научала, 
Про пригоди з котками казала.
 
Не одну ж — бо вже так мишку з’їла, 
Ой, та кіточка, кіточка біла. 
Згибла й ти! Кіт на печі сідає, 
По ловах слід миє, ізмиває... 

(* "Пацер" - муркотіння)

 

За матеріалами: Уляна Кравченко. "Жмуток поезій для дітвори". Перемишль, 1921 рік (Накладом Народного Базару - 3 друкарні Кнолєра і Сина). https://archive.org/

 

 

* * *

 

 

 

Анатолій Камінчук

ДЕ СІНО?

 

— Коте, котино,
А де ж твоє сіно?
— Цілий день косив,
косив,
У стіжки цапок носив.
А  почав  стіжки лічить —
Жодного нема!

 

* * *

 

Анатолій Камінчук

СМІХОТА

Кіт пита у кота:
— Що таке сміхота? —
Кіт коту повіда:
— Штука ця не проста.
Це коли у кота
Мишки вкрадуть хвоста!

 

 

* * *

 

 

Анатолій Камінчук

КИТ І КІТ

Риба кит живе у морі.
Кіт у хаті та в коморі.
Кит у морі спить вночі.
Кіт ночує на печі.

За матеріалами: Камінчук Анатолій. "Дятлик школу відкриває". Художник Ковальчук Вікторія. Видавництво «Веселка», 1989.

 

* * *

 

"Небилиці про Котика і Кицю" - ілюстрована збірка дитячих віршиків Ігоря Калинця 

 

Більше поезій про тваринок на нашому сайті: