На сайті
укр рус Дошка оголошень Додати оголошення

Естетичне виховання дітей за допомогою гуртків художньої обробки деревини



  Одним із засобів гармонійного розвитку людини є естетичне виховання, яке відіграє важливу роль у формуванні ставлення людини до навколишньої дійсності, а також духовно-моральних якостей.
 
  Необхідність естетичного виховання в процесі навчання підкреслювали видатні педагоги. Так, К. Д. Ушинський зазначав, що "кожен навчальний предмет так чи інакше містить естетичний елемент, передачу якого учням повинен мати на увазі вчитель". В. О. Сухомлинський стверджував: "...Без емоційно-естетичного струменя неможливий повноцінний розумовий розвиток дитини... Краса й жива думка так само органічно поєднані, як сонце і квіти".

  На важливість естетичного виховання наголошували і в творах інших педагогів та шкільних нормативних документах, що активізувало педагогічну думку в цій галузі. Педагоги шукали резерви, здатні поліпшити викладання в школі не тільки предметів естетичного циклу, але й праці, оскільки до її складу входять також різні види художньої праці. Вивчення декоративно-вжиткового мистецтва у гуртках сприяє формуванню в учнів здорових естетичних смаків, виробляє в них своєрідний імунітет проти впливу різноманітних низькопробних антихудожніх проявів у мистецтві. Навчаючись робити речі не просто корисні, але й красиві, гуртківці глибоко осягають значення естетичного начала в житті людини.

  Значну увагу використанню декоративно-прикладного мистецтва з метою загального і естетичного розвитку учнів приділяли у своїх творах видатні українські педагоги. Так, О. В. Духнович у творі "Народна педагогіка в користь училищ і учителів сільських", розробляючи проблему народності виховання, рекомендував широко вивчати в школах різні види народного декоративно-вжиткового мистецтва, згідно з природними нахилами учнів, найповніше задовольняючи їхні інтереси. Він писав: "Русини, народ почуттєвий і люблячий спів, має здатність до всякої науки і художності. Тому потрібно створювати більше таких гуртків як різьблення, вишивання та ін., ... бо від природи деякі діти мають нахил на деякі художності, наприклад, один на різьбярство, інший на малярство..., і так кожному згідно нахилу подавати спосіб, щоб здібності свої розвивав". Засвоєння учнями художнього ремесла зв'язане з працею, яка "сили зміцнює", "ум розвиває", "почуття ніжним робить", "користь приносить людині".

   Значний вклад у теоретичну розробку даної проблеми вніс A.В.Бакушинський, який досліджував структуру декоративної дитячої творчості. У книзі "Художня творчість і виховання" він робить цінні висновки про те, що головним у роботі з дітьми є врахування основного принципу декоративно-прикладного мистецтва, тобто зумовленість декоративного зображення формою і матеріалом виробу.

  У праці "Дитяча творчість і художнє виробництво" Г. Лабунська і B. Пестель узагальнили досвід зв'язку декоративної роботи з різними видами художньої праці. Вони зазначають, що для таких занять найбільш підходить підлітковий вік. У цей період у підлітка відбувається деяке зниження інтересу до зображальної творчості, але "залишається прагнення до дослідження матеріалу і бажання пристосувати продукт своєї творчості до чогось реального, утилітарного". Дотримуючись у своєму дослідженні принципу свободи творчості, автори експериментально показали, що така робота має художньо-освітнє і виховне значення.
Також у своїх творах інші автори досліджували питання значення декоративно-вжиткового мистецтва для гармонійного розвитку дітей.

  Досягнення в теорії естетичного виховання дітей, зокрема ті, що стосуються взаємозв'язку декоративної роботи з продуктивною працею, не знайшли належного застосування в шкільній практиці 30-40р.

  У зв'язку з певними зрушеннями в теорії і практиці декоративно-вжиткового мистецтва в наступні десятиліття пожвавлюється робота з декоративно-вжиткового мистецтва в позашкільних закладах та школі. Це знайшло своє відображення в програмах з образотворчого мистецтва і праці та в публікаціях різних авторів. Так, про необхідність встановлення зв'язку занять з малювання і праці, зокрема, її художніх видів роботи, писав В. В. Колокольников. Питанням позашкільних занять з декоративно-прикладного мистецтва присвятив свою публікацію В. М. Ветров, роботі з молодшими школярами — Е. Р. Ковальська тощо.

   Проблема використання декоративно-вжиткового мистецтва у навчально-виховному процесі розроблялася також рядом авторів у дисертаціях. Так, Т. Я. Шпикалова досліджувала засоби підвищення ефективності творчості і розвитку естетичного смаку учнів 1V-V класів у декоративній роботі. Результати дослідження показали, що робота зі створення декоративних виробів близька до інтересів і відповідає можливостям дітей і підлітків. У процесі такої роботи учні знайомляться зі зразками народного мистецтва, що допомагає усвідомленому розумінню єдності естетичного і утилітарного в художніх виробах.

  У своєму дослідженні Ю. П. Желтухов розглянув деякі питання проведення занять з праці в позакласній роботі з учнями. Значну увагу звертає на методику ознайомлення учнів з художньою обробкою різних матеріалів (художня обробка природних матеріалів, аплікація соломкою, різьблення по дереву, чеканення по металу, художні роботи на токарному верстаті, художньо-конструктивні роботи з дротом, бляхою тощо). На основі проведеного дослідження він приходить до висновку про те, що підлітки особливо проявляють потяг до практичної діяльності, що вимагає поєднання трудових навичок з художніми вміннями.

  Особливе значення для естетичного виховання підростаючого покоління має використання занять з декоративно-вжиткового мистецтва в районах розвинутих художніх промислів.
На Гуцульщині художня обробка дерева була і залишається одним з основних видів народної творчості, що передається від покоління до покоління. І в цьому процесі велика роль відводиться загальноосвітній школі. У програми з трудового навчання вносяться певні зміни для того, щоб учні, починаючи від п'ятого класу, вивчали поряд з елементами механізації і технології обробки деревини, гуцульську різьбу та інкрустацію. Ці розділи програми не суперечать, а навпаки, доповнюють і продовжують один одного. На уроках праці учні виготовляють певні вироби з дерева, а засвоївши різьбу та інкрустацію, надають їм художнього оформлення.

  Особливо добре розвинене народне декоративне мистецтво у гірських районах Прикарпаття, Буковини, Закарпаття. Зародження там національної народної творчості сягає глибокої давнини. Карпатські ліси давали деревину для різьбярів по дереву і бондарів. На гірських пасовищах-полоиинах випасались отари овець, з вовни яких ткачі виготовляли декоративні ліжники, оригінальні килими і тканини для барвистого одягу. З місцевої глини вправні гончарі виробляли різноманітний орнаментований посуд — глечики, миски, тарілки,, а також кахлі. Окрім того, славилися гуцульські вироби зі шкіри, кольорових металів, широко відомі вишивки й писанки.

  У далекому минулому, в період натурального господарства, ремесла в Україні розділялися на чоловічі та жіночі. Чоловіки обробляли деревину, метал, шкіру, а жінки займалися ткацтвом, розписом, вишивкою, писанкарством та ін. Такий поділ передавався з покоління до покоління і певною мірою зберігся й досі. Навідь в нашому Будинку творчості видно розподіл, адже на гуртках вишивання, вязання ходять дівчатка, а на різьбу по дереву, обробку металом ходять хлопчики.

  Останні роки можна назвати часом відродження художніх промислів. На їх основі створено ряд підприємств художньої обробки дерева, ткацтва, кераміки, (дільниці, цехи, комбінати, виробничі об'єднання), а також художньо-виробничі майстерні регіонального відділення Спілки художників України, експериментальні майстерні Товариства охорони пам'ятників історії і культури. Окрім того майже в усіх населених пунктах працюють обдаровані майстри, вироби яких стали одним з головних джерел їх доходів.

  Художні промисли є важливою галуззю економіки Прикарпаття, Буковини, Закарпаття. Ними зайняті десятки тисяч майстрів, які працюють в цехах підприємств та індивідуально, їх художні вироби мають певний збут у багатьох регіонах України і за її межами, а також експортуються до США, Канади, ФРН, Франції та інших країн. Майстри України були учасниками міжнародних виставок художньої творчості.

  Широкий розвиток туризму в Карпатах (а вони стають одним з найпопулярніших місць відпочинку міжнародного значення) і пов'язане з ним розширення виробництва сувенірів передбачає художнім промислам небачені досі перспективи розквіту. Виникає потреба в сотнях нових спеціалістів з обробки дерева і металу, керамістів, килимарниць, вишивальниць, писанкарок тощо. Саме з таких міркувань вивчення художньої обробки дерева було введене в програми середніх класів загальноосвітніх шкіл, а позашкільні заклади України приділяють цьому все більше уваги.

  Принцип зв'язку школи та позашкільних закладів з життям, раціональні форми і способи такого зв'язку знаходилися не відразу. Спочатку навчання художньому різьбленню та інкрустації здійснювалося через організацію гурткової роботи, але гуртки не могли охопити всіх бажаючих навчатися. Звідси — перехід до занять художньою обробкою дерева на уроках праці. В основі цих занять лежить шкільна програма трудового навчання з заміною частини розділів матеріалом різьблення та інкрустації, який узгоджується з загальними питаннями механізації і технології обробки дерева. Змінена в такому напрямку програма рекомендує проводити заняття в кожному класі, послідовно вивчаючи з учнями основні орнаментальні мотиви різьблення та інкрустації, прямуючи від простих до більш складних на так званих тренажних дощечках. Лише після засвоєння таким способом найнеобхідніших традиційних мотивів можна розпочинати роботу виготовлення конкретних виробів, оздоблюючи їх спочатку різьбленням, а потім — інкрустацією. Таким чином, орнамент вивчають впродовж тривалого часу що, звичайно, не може забезпечити розвитку в учнів розуміння одного з найважливіших принципів декоративно-прикладного мистецтва — залежності орнаментального вирішення від утилітарного призначення, форми і матеріалу предмета. Окрім того, пасивне вивчення орнаменту на тренажних дощечках, побудоване на його копіюванні, не сприяє розвитку в учнів якостей творчої особистості, робить процес навчання недостатньо ефективним. У шкільній практиці, на відміну від гуртків, не використовуються такі важливі засоби навчання, як ознайомлення з кращими зразками народної творчості, зустрічі з народними майстрами, що є наслідком прийнятої в школі спрямованості на переважно ремісничий характер навчання художньої обробки деревини.
Значні труднощі у правильній постановці занять в школах з художньої обробки деревини створює нестача необхідних посібників, цілковита відсутність посібників з вивчення місцевого різьблення та інкрустації.

   Серед практичних посібників з питань художньої обробки деревини, можна назвати праці таких авторів, як: Персі Л. Книжка є керівництвом для аматорів, знайомить з інструментами, матеріалами, їх вибором і підготовкою до різьблення. Значну увагу автор приділяє характеристиці орнаменту, його основним стилям, починаючи від давньоєгипетського і закінчуючи стилем Людовика XIV. У книжці розглянуть такі зображальні засоби орнаменту різьблення, як контраст світла і тіні, симетрія і ритм. Навчання різьбленню рекомендується пов'язувати з малюванням, кресленням, ліпленням.

  Книжка "Узори плоскої (геометричної) різьби по дереву" знайомить читачів з плоскою (геометричною) різьбою по дереву. У ній описано основні породи дерева, що використовуються у різьбленні, а також необхідні інструменти і пристрої для різьблення. Автор рекомендує починати навчання з вправ у різьбі на дощечках. При цьому учні повинні креслити узор на дощечках без попередньої замальовки на папері. У книжці згадується про деякі зображальні засоби різьблення, зокрема про контраст, якого можна досягнути співставленням гладких частин і шорсткуватих, введенням фарб у вирізи, використанням тонованої поверхні.

  М. Баженов у книжці "Плоске різьблення по дереву" (С-Пб., 1992) порівнює різьбу по дереву з випилюванням лобзиком і зазначає, що різьблення за вільністю і розмаїттям малюнків стоїть вище випилювання. Він рекомендує здійснювати навчання на дощечках з липи: спочатку у вигляді геометричних ліній, потім орнаментів різних стилів (грецький, готичний та ін.).

  Книжку В. Соколова "Різьблення по дереву" (М., 1936) написана на матеріалі Абрамцівського і Кудрінського промислів Загорського району Московської області і розрахована на працівників промислових артілей, майстрів-меблярів, учнів профтехнічних шкіл і аматорів. Посібник знайомить з геометричною і плоскорельефною різьбою, а також технічними прийомами її виконання.

  Книжка Л. Левіна "Різьблення по дереву" призначена для різьбярів-початківців, а також для художньо-промислових і художніх професійно-технічних училищ з навчання техніки різьблення. У посібнику описано різні види різьблення по дереву, способи його виконання, прийоми роботи інструментами, матеріали, що використовуються у різьбленні по дереву.
І. Славко, М. Захаров у книжці "Різьба по дереву і випилювання лобзиком" (К., 1988) розробили інструктивно-методичні поради з організації навчання в гуртках окремих видів різьблення по дереву (контурної, геометричної, рельєфної, скульптурної та ін.) і випилювання лобзиком, дали замальовки зразків геометричного і рослинного орнаментів. У книжці представлено план роботи гуртка різьблення, розрахований на три навчальних роки, з переліком виробів відповідно до кожного року навчання. У посібнику детально викладено практичні прийоми виконання деяких мотивів художньо-геометричного різьблення від замальовки до остаточного оформлення.
Книжка розрахована на те, щоб навчити школярів "певних практичних знаннь і навичок" різьблення, що відповідає існуючій у школі спрямованості навчання художньої обробки деревини.

  Книга С. Мілюкова "Як навчитися різьбленню по дереву" (М., 1988) призначена для учнів художньо-ремісничих училищ, школярів, а також бажаючих самостійно навчитися різьбленню по дереву. В посібнику висвітлено технічні прийоми, методи і способи геометричного і орнаментального різьблення по дереву, подано відомості про деревину, робоче місце, інструменти і їх підготовку.

  У книжці "Дерево ожило" (збірник на допомогу гурткам "Умілі руки". - М., 1964) значне місце відведено мозаїці з дерева і різьбленню. У ньому вміщено поради юним умільцям, як оволодіти технічними прийомами виконання наборів мозаїки (орнаментальної і сюжетної), а також, як набути навичок виконання геометричної, контурної, плоскорельєфної і рельєфної різьби.

 Книжка Т. Матвєєвої "Мозаїка і різьба по дереву" (М., 1985) є підручником для учнів середніх професійно-технічних училищ. У ній ідеться про дерев'яну мозаїку і різьблення по дереву, їх види, матеріали і інструменти для виконання цих робіт. Викладено техніку виконання у мозаїці сюжетних і орнаментальних малюнків, технологію наклеювання мозаїчних наборів на основу, обробку мозаїки; прийоми виконання геометричного, контурного і рельєфного різьблення, обробку різьблених виробів. Подано малюнки мозаїчних наборів і різьблення для самостійного виконання.

  Викладене й зумовило необхідність пошуку перебудови змісту і методів занять з художньої обробки деревини в гуртках та на уроках праці, які б сприяли формуванню в учнів не лише професійних навичок, але й зростанню їх художньої культури, розвитку творчих здібностей, тобто гармонійного формування особистості.

Як результат, можуть бути створені науково обгрунтована програма і посібник для занять різьбленням по дереву та інкрустацією в гуртках, та 5-7 класах шкіл, що відповідають визначеним нами завданням:
а) виявити можливості активізації навчального процесу з метою посилення творчого спрямування навчання;
б) визначити послідовність навчання (від легкого до важкого, від простого до складного і т.д.);
в) провести відбір предметів, що виготовляються з дерева, які, з одного боку, забезпечують потрібний рівень навчання, а з другого — будуть посильними для виконання учнями.

-------------------------------

Джерело:
http://dvovuk.ucoz.ru


Останні коментарі до сторінки
«Естетичне виховання дітей за допомогою гуртків художньої обробки деревини »:
Всьго відгуків: 0    + Додати коментар