"Гей, ти, бочечко" - оповідання Володимира Винниченка


Володимир Винниченко. Гей ти бочечко. Оповідання. Малюнки Людмили Ільчинської

 

Володимир Винниченко

ГЕЙ, ТИ, БОЧЕЧКО...

Оповідання

 

Завантажити текст оповідання Володимира Винниченка "Гей, ти, бочечко..." (txt.zip)


Семен Ґедзь постановив за всяку ціну здихатись Семена Комара. Життя ж не стало через бісового хлопця! З того часу, як пан прийняв до череди отого паршивого «скургуца», не було Семенові проходу від глузування всієї економії. Перше був він собі просто Семен, ну Семен-чередник, ну хай часом і Семен Ґедзь, якщо на прізвище покликати треба було. А тепер тільки Ґедзь та й Ґедзь, хоч чорта всім дай.
Бо й не можна було інакше, адже й той паскудник теж Семеном звався. «Агов, Семене!» А котрий Семен? Семен Ґедзь чи Семен новий? А як Семена нового ніхто на прізвище не знав, то всі й почали кликати: Семен Комар. (Бо як один Семен — Ґедзь, так другий, бачите, мав уже бути Комар). Та так і стало на сміх усій економії біля череди двоє чередників: Ґедзь та Комар.
До скургуца був собі Семен Ґедзь бравим парубчаком, трошки, скажемо, ще молоденьким (чотирнадцятий минав), та дорослі парубки вже не гнали від себе, а часом котрий то й цигарки давав потягнуть. А як ішли на село на вулицю, так навіть самі Семена кликали, бо дуже вже вмів ловко витягати пісень. І що Семен дуже смугловидий був, і що щербина в роті була (вибила чортова кобила Рухля двоє зубів), і що шепелявив Семен, ніхто нічого того не помічав.
А як чортяка прибила до двору отого шмаркача, так усе й перемінилося. Ну, який же то парубок, що в парі з дитиною ходить? (Бісовому скургуцові всього десять років було!) А як на те, і Семен Комар шепелявив! Ну, почали помічати, що й щербина в Семена Ґедзя, і що ні «ш», ні «ж» він не вимовляє. Та до того ще чортів скургуц був тоненький, сіренький, білявий, ну, чистий, справді, комарик. А через це стало помітно, що товариш його — дуже смуглявий, аж чорний, як перепечена перепічка, з сивими плямами по лиці й жовто-карими очима, — таки, дійсно, справжній ґедзь.
А до всього Семен Комар був скургуц, поводатор старців. Правда, водив він тільки свою бабцю.
Та й бабця та не сліпа, а трохи глуха була. (Така собі крихітна, висхла, личко в зморшках та западинах, як почорнілий волоський горішок). Та все ж таки старцювала, що не кажи. Значить, за товариша йому був скургуц, старченя.
І надала ж чортяка панові набачити стару на дорозі та зманити в неї її скургуца! «Я тобі онука твого в люди виведу. Пастухом, строковим робочим буде, гроші зароблятиме». Ну, стара, дурна, розжалілась та й віддала свого поводатаря у люди виходити. Сама стала все попідтинню та збоку дороги лазити (бо не було вже кому за неї слухати, переїхати глуху могли), а Семенові Ґедзю світ зав'язала своїм паршивим онуком.
А воно, оте осоружне старченя, ще й собі сміялося з Семена Ґедзя, перекривляло його в усьому чисто. Куди Семен Ґедзь, туди й скургуц. Сів Семен Ґедзь вечеряти, поруч нього вже Семен Комар. Оченятками нишпорить, носиком підсьорбує, неначе зовсім собі безневинненько.
— Та ти цого ціпляєсся до мене, цортова дусе?!
— А цого?
Та витріщиться, ніби злякається, ніби не розуміє нічого, хоч чорта йому дай. А всі так і перериваються зо сміху та перекривляють його:
— Та цого ти, Ґедзю, залом його не прострикнес, оцього парсивого Комара? Залом його, залом!
І чи Семен Ґедзь кашкета набакир надіне, Семен Комар уже й собі свою обдерту шапчину так само носить. З неї крізь дірки волосся стирчить на всі боки, її б на смітник викинути, а він її набакир натовкмачує, по-парубоцькому.
Чи Семен Ґедзь ловко крізь зуби набік чвиркне, кінчик язика показавши, як Семен Комар так само й собі. Ну, чисто тобі, як ото, буває, пристане якась миршава собачка. Куди ти, туди й вона. Ти сів, і вона сіла. Ти побіг, і вона біжить. Обернешся, затюкаєш, вона вся скоцюрбиться, одбіжить і чекає. А пішов далі, вона вже за твоїми ногами тюпає. Тільки собачка щиро, а старченя паршиве тільки приставляється, що щире, що покірне та невинне.
Уже Семен Ґедзь пробував так: обидві череди доручав пасти Комарові, а сам собі лягав у холодочку та плів бриля або спав. І Семен Комар цілісінький день бігав од одної череди до другої. (Укупі, одним гуртом пастися обом чередам не можна було, щоб телята не виссали корів). І хоч би ж тобі, закляте, хмикнуло, хоч би слово бовкнуло, що Семен Ґедзь собі лежить, а воно ганяє.
Коли б не страшно було пана, так Семен Ґедзь хоч розкошував би собі за те, що скургученя глузувало з нього. Так не можна було: пан нишпорив, — чи пішки, чи верхи, чи на бігунках, — скрізь знайде. Та ще й у підзорну трубу дивиться. Ти й не знаєш нічого і не бачиш пана, а йому тебе видко за кілька верстов. (Проклятий був пан, уїдливий!)
Семен Ґедзь уже й лаяв, і штурхав, і навіть бив не раз скургуца, отак ні за що, зо злості за сором свій. Так скургуц тільки плакав, або просився, або втікав.
Але нікому не жалівся, не огризався, а навіть удавав, що й зла не мав на Ґедзя.
Але того, що треба було не перекривляти Ґедзя, не виставляти його на глум усім, нізащо кидати не хотів. І шепелявив так само, і шапку набакир носив, і одною ногою чухав другу, і кийком кидав, і брилі плів, і пісні співав, усе так само, як Семен Ґедзь. Навіть слова його переймав — до чого вже доходив! Семен Ґедзь любив собі казати «хоц цорта йому дай». Так і воно почало й собі за кожним словом: «Хоц цорта йому дай». Семен Ґедзь гукав на корів: «А куди з ти ото, а куди, дусе цортова?!» Так і Семен Комар і собі на своїх телят: «А куди з ти ото, а куди, дусе цортова?!»
А само таке собі ніби щире та невинне, наче й не перекривлялося. (Старці всі отакі немовби покірненькі та щирі!)
Ну, та Семен Ґедзь уже знав, як іздихатись цього старця!
І от сивий-сивий та рожевий, як дідусь зо сну, ранок. В сивину неба ввірчуються буравці диму з хат унизу. Роса ніжними холодними кольками лоскоче ноги, а тепла терпка пара загону — ніздрі. Корови сумирними, пильними і чистими очима слідкують за кожним рухом Семена Ґедзя.
— Сьогодні поженемо череду до Трьох Копанок, — суворо каже Семен Ґедзь до Семена Комара. — Одчиняй ворота.
Семен Комар зиркає на Ґедзя, але покірно сьорбає гостреньким носиком, підхоплює лівою рукою торбу з хлібом і біжить одчиняти ворота.
До Трьох Копанок — так до Трьох Копанок. Він ніби до всього готовий, на все старанний. Скажи йому Семен Ґедзь, що сьогодні вони поженуть до трьох чортів, він так само тільки сьорбне носом і побіжить одчинять ворота. А тим паче до Трьох Копанок! Паші ж бо там — на сто черід вистачить. Та ще якої: хочеш степової, — пусти череду горбом; хочеш лугової, — зжени в долину, в осоку, у лози.
Та не тільки худобі, а й собі там є чим поживитися: побіч пасовиська розляглися пишні, кучеряві баштани. І чого-чого там тільки немає: рябі, чорні, білі кавуни (правда, ще зелені, лежать у ямках під гудиною *1, як немовлятка в колисках); великі, з колючими бородавками і жовтявими пасочками, як у зелених жаб, огірки; червоні, як борідка в півня, баклажани (тепленькі від сонця, з ніжною, немов губи дитини, шкуринкою); жовті брилі соняшників; густо-зелене, соковите пір'я цибулі; покручені кучері гороху. Ай, Боже мій, тільки аби не забув солі взяти в торбу та панові не попався, а то просто рай та й годі.
(Діда-баштанника не страшно, — курінь його геть-геть на другому боці баштану, біля дороги. Є тут, на межі, другий курінь, та ніякого сторожа в ньому немає, порожній стоїть, хлопці в ньому від дощу та спеки ховаються).
От одне тільки недобре тут: треба страшенно доглядати, щоб худоба на баштан не залізла. Пан дозволяє пасти біля Трьох Копанок. Паси, будь ласка. Та тільки гляди: зайде хоч одна корова, хоч одне теля на баштан, — за півроку служби вищитується. Отож півроку служи дурно за те, що теля якогось соняшника надгризе. Або ж пильнуй, та так пильнуй, щоб і не наблизилась ні одна до межі.
А як ти його впильнуєш, коли душі чортової худоба так тобі й преться на той баштан, наче її шворкою щось туди тягне. А надто телята та лошата. Тільки те й роби, що бігай з одного краю на другий та відганяй. Ні полежати тобі, ні бриля спокійно поплести, ні в холодочку посидіти. А про спання вже й думки не може бути. Наспав би собі років на п'ять служби в пана.
А пан раз у раз, як тільки череда пасеться коло баштану, так і стежить, щоб спіймати на шкоді. Та не кричить, не застерігає, а навмисне ховається та поза лозами низом прокрадається, щоб застукати худобу на живій шкоді. Вже отак Семен Ґедзь одслужив йому дурно півроку.
Тим-то він і не любить ніколи ганяти череду до Трьох Копанок.
А от сьогодні чогось усе ж таки рішився.
Семен Комар міг би не схотіти туди гнати. В нього своя череда, — худоб'яча малеч, — телята, лошата та вівці. І Семен Ґедзь над ним сили не має, за свою череду Семен Комар сам одповідає. Але Семен Комар нізащо ж не відстає від Семена Ґедзя. До Трьох Копанок — так до Трьох Копанок.
І от попереду, підбрикуючи та вихвицуючи, виступає скургуцова малеч, а за нею, трохи відставши, поважно суне рогата Ґедзева череда.
Сонце продирає червоними пальцями дві хмарини на далекому-далекому обрії. Туманець ніжним павутинням обсотав панський сад унизу. З пшениці гаркаво дражняться перепелиці.
Семен Ґедзь, ідучи понад золотим тинком пшениці, висмикує стебло за стеблом, обриває колоски і робить із стеблин цілий снопик. На цілий день вистачить плести!
Та ще не кінчає складати стеблини, як скургуц, озирнувшись, і собі біжить до пшениці. І воно висмикує стебла, і воно підбирає їх! От проклята душа!
Семен Ґедзь люто шпурляє ґирлиґою по ногах Молдаванки, що підбирається до хлібів, і кричить:
— А куди ти ото, а куди, душе чортова?!
Семен Комар озирається, потім дивиться на свою череду і теж шпурляє кийком у теля. І весело-люто гукає:
— А куди ж ти ото, а куди, душе чортова?! Га?!
Семен Ґедзь піднімає ґирлиґу і бурмотить:
— Стривай, стривай! Покривишся ти мені сьогодні на кутні, чортова душе!
Сьогодні — середа. А щосереди стара старчиха лазить одвідувати свого онука. От і відвідає.
Семен Ґедзь аж посміхається про себе, зловтішно зачорнівши діркою вибитих зубів. А щоб Семен Комар раніше часу не здогадався, він ізсуває кашкета на потилицю і заводить «Бочечки». Спочатку густим голосом розгоидується-розгоидується, а тоді, немов кібець, що вхопив на землі здобич, як шугне вгору, як попливе ним, так аж руку прикладає до щоки і очі приплющує.

Гей, ти, бочечко,
Гей, дубовая,
Гей, що в тобі наливка,
Гей, да медовая.

Молдаванка та Мазунка, що знову підсуваються до хлібів, озираються і, задоволено помахуючи заляпаними хвостами, прямують просто до пшениці, — тепер хоч під носом у нього шкоду роби, не помітить.

Що в тобі наливка,
Гей, да медовая,
Гей, з ким я тебе пить буду
Молодая.

Ну, Семен Комар, почувши спів, зараз же й собі. Шапчину на потилицю, праву руку під щоку і на все поле:

Гей, ти, бочечко,
Гей, да дубовая...

Семен Ґедзь розплющує очі. Молдаванка вже скубе колос пшениці.
— А куди ж ти ото, га?! А куди, душе чортова?! Га?!
Молдаванка стрімголов кидається від пшениці в череду, і ґирлиґа попадає в зад Мазунці. А Семен Комар аж вихиляється, аж назад трохи не падає, та все виводить, та все виводить «Бочечки».
Семен Ґедзь посміхається: співай, співай, поспіваєш ти іншої сьогодні, скургуце чортів!
Сонце зовсім сходить тільки тоді, як череда підходить до Трьох Копанок. У лузі ще сіро, ще туман пасмами повис у лозах. Десь росяно там! Так нехай же спершу туди скургуц іде. А як сонце почне припікати, тоді на горб його.
— Агов, Семене! Жени своїх у лози, а я тут буду. Та дивись, щоб знизу в баштан не залізли!
Семен Комар хитає головою і жене свою малеч униз, а Семен Ґедзь одсуває череду далі від баштану й сам сідає під куренем. (Лягати — небезпечно, ще, крий Боже, задрімаєш — та й пропало півроку служби). Він виймає з торби початий бриль, вставля в плетиво нову солому й, озирнувши пильним оком усю свою рогату армію, починає плести.
А внизу хилитаються лози, наче від подувів одурілого вітру, то туди, то сюди, — то телята поміж них. Серед гілля та осоки не видко ні череди, ні пастуха, тільки вівці, неначе табунець сірих горобців, на горбику длубаються.
Семен Ґедзь із усміхом зирка туди: та й росяно ж, мабуть, там. Отож нехай, нехай помокне чортів скургуц. Ач, причепилася московська пеня *2, влипла в чоловіка, як трясця. Ну, та як приліпив пан, то сам же й одліпить!
Семен Ґедзь плете, на худобу поглядає та все на сонце зирк та зирк, — чи хутко стара прителіпається. Звичайно вона так на обід з'являється. Ну, сьогодні, мабуть, припізниться, по степу череду шукаючи.
І на баштан Семен Ґедзь сьогодні не лізе, навіть не дивиться ні на горох, ні на огірки. Не до огірків сьогодні. Золото хай росте там, не полізе сьогодні. А стьожка плетива стає все довша та довша, і тягнеться за Ґедзем, як довжелезний золотий вуж. А сонце підтягається, наче панікадило в церкві, все вище та вище. А худоба вже подекуди полягала й ремиґає. Хутко вже поїти треба гнати. А старої все нема та й нема. Гей, лишенько, та чи й прийде сьогодні? Треба голос подати, може, десь тут за баштаном лазить, та не бачить череди. І Семен Ґедзь, задравши голову, заводить:

Гей, ти, бочечко,
Гей, да дубовая...

Але, згадавши, що стара — глуха, плює й змовкає.
Дужче обвіває густим, теплим духом чебрику, що росте понад межею. Трава вже не свіжить ніг. Під кашкетом збирається піт і лоскотливими сльозами стікає по лицях до шиї. Повітря мерехтить хвильками, хилитається, і часом, як приплющиш очі, здається, що корови трусяться від заціпленого сміху.
Тихо-тихо. Ховрашки насмілюються до того, що зовсім недалечко вилізають із нірок, стають на задні лапки, а передні складають, як на молитву, і тоненько-тоненько пускають просто в Семена Ґедзя свистом, наче гострим блискучим дротиком.
— Ач, чортової душі ховрашня, не боїться! — сам до себе дивується Ґедзь. Але руку простягти за ґирлиґою та пожбурити в якогось — ліньки. Ех, огірків би накрасти, та баклажанчиків, та цибульки зеленої! Ото б пообідалось по-панському. А то вминай самий хліб. Ще й води немає.
А стара не йде та й не йде, хоч чорта їй дай! Аж ось таки тюпає стара тетеря! Руку до очей дашком приклала і вишукує свого любого скургуцика. Семен Ґедзь жвавенько схоплюється.
— Агов, бабо! Ось-о-сьо-о ми!
Та тут же знову плює:
— Тю на тебе, лиха годино! Не чує ж старе луб'я. Агов, гей, сюди!
І кашкетом вимахує, як на орачів.
Стара кашкет помічає і, спотикаючись та поспішаючи, котиться маленькою темною грудочкою згори на Семена, паличкою підпираючись. Личко крихітне-крихітне, замотане хусткою, оченята без вій, червоненькі, закислі, посміхаються. Уст немає, тільки ямочка, а й вона, і носик, і всі зморшки посміхаються. Так наче сина рідного побачила.
— Ждоров, Шеменочку, ждоров, шиночку! А де ж мій лобуряка?
І зараз же витягає все личко й кліпає очима, наготовившись слухати.
— А Семен там, у лозах, — кричить Семен Ґедзь над самим лицем бабці й показує рукою вниз. — Я зараз прижену його вам.
Стара швиденько хитає головою, — розчула чи ні, — а все посміхається.
— Ви посидьте тут у холодочку, в курені.
І Семен Ґедзь показує на курінь та навіть злегка підпихає до нього бабусю. Вона слухняно посувається за його рукою і шамкає:
— Шпашибі, шиночку, дай боже душі шпашіння... Щоб на тому швіті... Цариця небесна...
Навчилася попідвіконню харамаркати молитов, то й тут бурмоче собі.
— Семен Ґедзь умощує стареньку в курені, нашвидку змотує стьожку свого плетива, хапає торбу та ґирлиґу і біжить до череди.
— Ану, гей!.. А куди? ґей!
Череда ліниво рушає вниз. Але Семен Ґедзь так поспішає, що ввесь час бігає від краю до краю і лупить ґирлиґою по клубах худобу.
Наблизившись до лугу так, що чути голос, він гукає в лози:
— Агов, Семене! Семене-е!!
Семен Комар одразу вистрибує з осоки і відгукується. Його видко тільки від пояса, неначе в зеленій воді стоїть.
— Жени своїх до куреня! Там твоя бабця прийшла. Бери боком, обходом, щоб телята до корів не пристали. Та живо!
Семен Комар, як опечений, кидається до своїх телят і виганяє їх із лугу. (Ач, зрадів скургуц!)
А Семен Ґедзь потрошки зсуває свою череду на їхнє місце. Та тим не задовольняється, а жене лугом геть-геть далі від баштану.
У долині не так сухо та гаряче, як на горі. Болотяний гострий дух осоки парко обвіває лице.
Біля середньої копанки череда скупчується і довго п'є з неї та з калюжі. Семен Ґедзь нетерпляче чекає, потім сам припадає до води і смокче її витягненими губами. У куточку копанки розпласталось чорненьке жабеня з жовтогарячим черевцем і застигло.
В зуби зайшов холод, коліна промокли, в роті смак глини й болота.
Семен Ґедзь утирається рукавом сорочки, оглядає череду і швиденько вибирається з осоки на горб. Комарова малеч пасеться понад баштаном, а сам Комар зо своєю бабцею сидять під куренем.
Ще раз перевіривши, чи не може його череда підібратись до баштану, Семен повагом іде на гору, до куреня.
Семен Комар щось криком розповідає старій, аж ніби стрибаючи їй у лице. Та вітрець заносить слова у степ, і нічого не можна розібрати. Ага, десь, видко, жаліється своїй бабці на Семена Ґедзя, бо як Семен Ґедзь наближається, то Семен Комар замовкає й починає швидко-швидко плести бриля.
Та Семен Ґедзь на це не вважає. Наче нічого собі не помітивши, він підходить зовсім близько і лагідненько каже до Семена Комара:
— Та чого ж ви сидите на сонці? Зайшли б у курінь, у холодочок. Ач, бабуня аж очима кліпають.
Бабуня справді кліпає червоними оченятками й привітно, всім личком посміхається до Ґедзя, нічого не чуючи. Але Семен Комар здивовано дивиться на Ґедзя:
— Еге, «в курінь»! А як залізуть телята на баштан?
— Не залізуть. Я постережу. Заведи, заведи бабуню в курінь. Бач, як їх сонце пече. Я постережу, не бійся. Заведи.
Семен Комар слухається і кричить бабці на вухо, щоб ішла до куреня в холодочок, бо тут дуже сонце пече, а Семен постереже, щоб телята на баштан не залізли.
Старенька слухняно, трудненько підводиться, й обоє залізають у курінь. А Семен Ґедзь іде з ґирлиґою вниз межею й відганяє ще далі від баштану черідку, сердито кричачи:
— Гей! Гей! А куди, душе чортова?!
Але, як тільки Семен Комар із бабцею ховаються в курені, він швиденько обходить черідку й без крику, поволі підганяє її назад до баштану. Дуже швидко гнати не можна, бо пан десь уже, може, стежить у підзорну трубу та помітить, що Семен Ґедзь навмисно заганяє худобу на баштан.
Надігнавши, він тишком підбирається до куреня, лягає біля нього й прислухається до розмови. Двері куреня дивляться на гору, так що скургуц не зможе побачити, як знизу телята позалазять на баштан. А Семен Ґедзь, послухавши трохи, піде собі до своєї череди. Пан налетить, застукає телят та лошат на баштані, і нехай собі тоді цілується з скургуцом та його бабусею.
О, щось питає стара. Семен Ґедзь прихиляє голову до куреня.
— А може, ти його недобре слухаєшся, синку? (Ага, жалівся, видко-таки, чортів скургуц!)
Скургуців голос зараз же криком перебиває бабине буботіння:
— Та я слухаюсь! Та то він так. Він — добрий. Він мене брилі плести вчить. От, бачите, якого бриля плету. О!
Семен Ґедзь примружує одне око: ач як бреше, — «брилі плести вчить». Сам, паршивець, підглядав, перекривляв та так і навчився.
— Еге ж, еге ж, гарний брилик. Учися, синку, вчися. Шануйся, то люди з тебе будуть. А як часом Семен чи накричить, чи як там, то зла на нього не май, синочку. Він — старший, він на добро тобі так.
— Та я зла не маю! Та я його слухаюсь! Та він же вже — парубок. Його, бабусю, великі парубки люблять та шанують. Єй-бо! Та він на спів первий на всю окономію! От як!
Семен Ґедзь похмурює брови й здивовано дивиться вбік, прислухаючись усім лицем.
— Я, бабуню, ніколи з ним не сварюся. Я все роблю, як він каже. Я як виросту, то буду такий, як він. І співатиму так само і все-все. Мене вже й звуть Семеном Комаром. Він — Семен Ґедзь, а я — Семен Комар! От як! Мені добре з ним. Він — добрячий-добрячий, бабуню! Е, ні, я ніколи не сварюся з ним!
Семен Ґедзь іще більше похмурюється і кумедно випинає нижню губу, загнувши її донизу. Комаха залізла в холошу і лоскоче ногу, але Ґедзь боїться поворухнутися.
— І не сварися, синку, не сварися, дитино моя. Ви ж обидва — сирітки собі, наймиточки собі бідненькі, працьовнички гіркі. Одне одному помагати повинні, та прощати, та жити в злагоді. Я ж знаю Семенових батьків. Повмирали, бідненькі, покинули його, як-от і тебе твої батьки, сиріткою. Та в тебе хоч я була. Яка вже там стара та нікчемна, та все ж таки рідна. А воно ж, нещасненьке, по чужих людях, та без доброго слова, та голодне, та невмите, та босе росло.
Семен Ґедзь прикушує нижню губу, а вона все чогось труситься. Тоді він швидко озирається і бачить, що двоє телят уже на баштані, уже мотають головами, скубуть уже якусь гудину. Він робить люте лице, рачки відповзає від куреня, далі схоплюється на ноги й мовчки стрімголов летить униз, несамовито замахнувшися ґирлиґою. Телята, помітивши його, перелякано шугають убік і тікають до череди. Навздогін їм із шелестом, наче від крил шуліки, летить гирлига і так б'є по ногах заднє теля, що воно аж присідає. І тільки тоді Семен Ґедзь на ввесь голос кричить:
— Ах ти ж, бісова душе твоя чортова! Ах ти ж, мацапуро ідольська! Куди, бодай ти йому виздихало?!
З-за куреня вибігає з кийком Семен Комар і біжить униз. І навіть здалеку видко, що очі йому перелякані.
— А що? На баштані були??! Га, Семене?
— Та ні, тільки підлазила чортова душа. От, кляте та вредне яке! Так його туди й тягне, хоч чорта йому дай. Давай, Семене, гнати за Копанки. Хай йому біс із баштаном їхнім, хай він йому завалиться. Семен Ґедзь на Семена Комара не дивиться, на телят сердиться, але Семенові Комарові щось чудне в його сердитому голосі чується.
А тут і бабуся до них чимчикує, за кожним кроком ціпочок наперед висилаючи. У другій руці в неї клуночок невеличкий.
— То піду я вже, дітоньки. Оце ж вам гостинчики від старої, бубличків трошки. А в вузлику, Семеночку, чотири копійки. Дві тобі, а дві Семенові. Канахветів *3 собі на празнички купите.
Семен Ґедзь одвертається і великим пальцем ноги підважує сухий кізяк. А Семен Комар бере бублики і зараз же подає їх Ґедзеві.
— На, Семене, заховай.
Семен Ґедзь повертається, зиркає на бублики й похнюплюється.
— Та чого ж мені? Ховай до себе.
Старенька не чує, але привітно посміхається поморщеним личком до обох.
— Та ти — старший, то хай у тебе буде.
І Семен Комар запихає Ґедзеві в торбу червоненький клуночок. Семен Ґедзь уже гирлигою колупає кізяк, наче не в його торбі длубається Семен Комар.
Бабуся прощається, бурмотить якісь молитви і потихеньку дряпається на гору. А хлопці розходяться: Семен Ґедзь біжить до своєї череди, а Семен Комар до своєї.
Відігнавши худобу геть-геть за Копанки, вони сходяться посередині між двома чередами, виймають із торби хліб, розв'язують із хустинки бублики і починають обідати. В одній руці шматок хліба, вмоченого в сіль, рудого, як кізяк, а в другій — рожевенький та білесенький бублик.
Раз хліба, раз бублика. Раз хліба, раз бублика. Оце так обід!
Потім, пообідавши, Семен Ґедзь зненацька обіймає Семена Комара за плечі й притягає до себе, так, значить, по-товариському, по-парубоцькому.
— Ну, а тепер давай «Бочечки»! Горою виводить умієш?
Семен Комар увесь щасливо зашарюється і пошепки каже:
— Вмію.
— Ну, так підхоплюй!
І, прокашлявшись, Семен Ґедзь розгойдує пісню знизу:
Ге-е-ей, ти, бочечко...
Тут Семен Комар як не вистрибне, як не шугне вгору:
Ге-е-ей, дубовая, гей!..
І голоси, обнявшись, ширяють над балкою, над чередами, над мерехтливими хвилями розпеченого сонцем повітря. Семен Ґедзь лівою рукою підпирає щоку (бо правою обіймає Комара), а Семен Комар і собі робить те саме, та ще й очі обидва примружують.
Гей, в тобі наливка
Та гей, медовая, гей!
Але тут над самими головами їхніми раптом чийсь голос:
— Так, так, хлоп'ята. Співаєте собі? Га?
Хлопці аж скидуються від несподіванки й озираються: пан! Верхи на Шмулику, в широченному брилі, а шия руда-руда та гладка. Гострі маленькі очі, як два кінчики осоки, ласкавенько посміхаються, а настовбурчені вуса — неначе два снопики під носом.
— Любенько співаєте собі? Га? А худоба на баштані пасеться? Га? Чия то була на баштані?
Тут Семен Ґедзь здивовано витріщується на пана.
— На якому баштані?
А Семен Комар аж сірий, як кістка, став від страху.
— Та он на тому, серденько! От там-о-о! — любенько показує пан пужалном гарапника *4 до баштану. — Пасли ви там?
— Пасли.
— А чия череда була оце тільки що на горі, коло баштану?
— Моя.
Семен Комар злякано зирка на Ґедзя: яка ж його там череда була, коли там були телята??! Пан теж ніби здивований.
— Твоя, кажеш?
— Моя. Та на баштані вона не була. Побий мене сила Божа на цьому самому місці, як хоч на межі була одна нога!
І так же певно, так щиро це каже, що пан якусь мить мовчить, потім шарпає Шмулика за вуздечку, повертає й їде до баштану.
— Побачимо... — бовкає він.
Хлопці мовчки стоять і довго дивляться вслід йому. Вони бачать, як пан під'їжджає до баштану, як злазить із коня і, нахилившись до землі, щось розглядає. Потім помалу іде понад межею і придивляється, шукає слідів! Нарешті сідає на коня і ще собі вгору. Нічого, значить, не помітив!
— А що? Знайшов? — сміється Семен Ґедзь. — Щоб ти собі трясцю знайшов, душе чортова! Гайда пити до копанки!
І, знову обнявши Семена Комара по-парубоцькому, за плечі, Семен Ґедзь весело відпихає кашкет аж на потилицю, підставляє підсмажене лице до сонця й затягує:
Ге-е-ей, ти, бочечко...
Семен Комар теж одсуває шапчину аж на шию, обіймає Ґедзя за стан і підхоплює:
Гей, да дубовая, гей...
Мазунка проводжає дві сплетені в обіймах постаті аж донизу, зітхає й лягає біля жовто-перістої Німкені. Степ мерехтить і густо та солодко дихає чебриком.

Примітки:

*1 Гудина — огудина.
*2 Московська пеня — очевидно, йдеться про податок. Пеня — грошове стягнення за невиконання або прострочення зобов'язань. У Росії XIX — початку XX ст., під владою якої перебувала й Україна, пеня нараховувалася на невчасно виплачений податок.
*3 Канахвет (розм.) — себто цукерки.
*4 Гарапник — батіг.

За матеріалами: Винниченко Володимир. Намисто. Оповідання. Упорядник Йосип Брояк. Художник Людмила Ільчинська. Видавництво "Веселка, 1989 р., стор. 43 - 61.

 

 

Більше творів Володимира Винниченка на нашому сайті:

Оповідання Володимира Винниченка
Читайте оповідання Володимира Винниченка: "Бабусин подарунок", "Кумедія з Костем", "Федько-халамидник", "Гей, хто в лісі, обізвися...", "Стелися, барвінку, низенько", "За Сибіром сонце сходить", "Гей, ти, бочечко".

Останні коментарі до сторінки
«"Гей, ти, бочечко" - оповідання Володимира Винниченка»:
катя , 2016-12-20 14:53:10, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 1     + Додати коментар
Топ-теми

Пропозиції інтернет магазинів на тему:

Рюкзак спортивный Terra Incognita "Matrix 22" коричневый
Ціна: 1040 грн
інтернет-магазин: rukzak
Ультракомпактный рюкзак 10л Quechua чёрный
Ціна: 155 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак спортивный Terra Incognita Dorado 16 красный/серый
Ціна: 932 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак спортивный Terra Incognita Dorado 16 оранжевый/серый
Ціна: 932 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак городской Travel Extreme Time 23 серый
Ціна: 621 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак спортивный Terra Incognita Dorado 16 оранжевый/серый
Ціна: 932 грн
інтернет-магазин: rukzak
Ультракомпактный рюкзак 10л Quechua чёрный
Ціна: 155 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак спортивный Terra Incognita Dorado 16 красный/серый
Ціна: 932 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак спортивный Terra Incognita "Matrix 22" коричневый
Ціна: 1040 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак городской Travel Extreme Time 23 серый
Ціна: 621 грн
інтернет-магазин: rukzak