Галина Мирослава. Дитячі поезії про планети, місяць, зорі та ніч (відео)

На відео: Галина Мирослава. "Захід сонця".

Галина Мирослава

ПЕРШЕ ЧЕРВНЯ (ЧУМАЦЬКИЙ ШЛЯХ*)

Не похнюп, будь ласка, носа,

Не роби цього, не слід.

На південний саме схід

Йде щоліта в перший день,

Наче дзвонить:''Дзень-дзелень'',

Дишель Чумацького Воза.

Літо, не сльози.

Звідки я знаю?

З на́слуху* повідомляю,

Варто у небо глядіти,

Бачити Віз і радіти.

Небесний Віз, кажуть, той

Видно зусюди з подвір'я.

Сім великих зірок у сузір'ї.

Схожий на ківш, що з ручкою,

Трішечки закарлючкою.

Крутиться він ой-йОй —

Щоліта вночі кіньми вгору,

Під ранок вже кіньми донизу,

Ковшем щоб набрати беззвучно

Для сонечка снів, як хмизу.

--------

*З нАслуху — з почутого.

Велика Ведмедиця (лат. Ursa Major) — сузір’я північної півкулі неба. Сім зірок Великої Ведмедиці складають фігуру, що нагадує ківш із ручкою. Дві найяскравіші зірки — Аліот і Дубхе. Інші народні назви: Чумацький Віз, Гарба (віз для сіна), Небесний Віз, Ківш, Ведмедиця, Росомаха тощо.

* * *

Метеорний дощ

Метнувся метеор з метою
Заметеорити собою
Всю землю.
То є зорепад! Пометикуй-но,
Так, така краса! Отож міркуй-но,
Куди тобі найкраще стати,
Аби могти спостерігати
І аж ніяк не постраждати''.

* * *

Не пропущу

Метнувся метеор з метою
Метеоритнути. Собою
Заметеорити навколо
Усенький простір
І до долу
Упасти, наче дощ до ніг.
Якби я встиг,
Я б спостеріг,
Куди той метеор летить.
Вловив би відповідну мить.
Тепер чекатиму нового
Метеоритного дощу.
Дістану телескоп для цього.
Другораз я не пропущу.

* * *

Захід сонця

Пішло сонечко топитись,
Сад залишило журитись,
З тягарцями на гіллі,
Зі сльозами на траві.
А зі спокоєм вгорі

Зір спинилась череда.
Править місяць за стола,
Огортає землю сном,
Ніч частує холодком,
Та розлившись молоком

По Чумацькому шляху,
Котів дражнить на даху.

* * *

Ходять сни

Наступає ніч на п’яти,
Треба спатоньки лягати,
Десь завдальшки ходять сни.
Тихше, чують все вони.

А наш місяць вайлуватий
Зорі в ріжки йде збирати,
Хмари похапцем хапає,
Геть від себе відганяє.

Лизнувши краси від нічки,
Слабне в силі довга річка.
Вітрик на човні спливає,
Повіваючи, співає.

Лащиться і сном з ріки
Котиться на береги.
Схлипнувши, бере куняє.
Засинає, засинає.

* * *

Ніч

Місяць ніч посадовила
За прищуреним столом
Обтирати зорі взялась
Рукавом.
І обводить кругом пальця
Вітрогоном хмури хмар:
Я задам кривого танцю,
Лише рюмсати не дам!

* * *

Хованка

Зазорчила нічка яса.
Волить:
Яблучком на Спаса
Виплинь, Місяцю, до нас.
Зі збаночка хмарки враз,
Мов вареник зі стільниці,
Булькнув, наче у водицю,
В небо хитрий Місяченько,
Влаштувався помаленьку.
(З неба видно все гарненько).
Нічка зорями зирк-зирк,
Тільки Місяць нічичирк.

* * *

Прибирання

Нічка зорі вимітала,
З закуточків вигрібала.
Нагромадивши сповна,
Причепилась до вікна.
Щоб те бачити, униз
Місяць за хвоста завис.

* * *

Сон

Місяцю сьогодні снилось:
Наречені погубились,
Зірку брав він до вінця,
Оженивсь, а це не ця.

Плакав, знову йшов до шлюбу.
Іншу вів, що була люба.
Знов дивився: ця — не ця.
І так далі до кінця.

Галина Мирослава. Бомчик. Збірка віршів для дітей. Місяць. Малюнок Олени Грицько

Місяць-Місяченько

Жив собі на небі пан ДобранічЕнько,
Ходив він на пальчиках спершу потихеньку,
Потім плив на човнику, йти не мав вже сили,
Поки колобком не став, приємним і милим.
Через місяць пан кругленький знову вже худенький,
Йде на пальчиках собі той Добраніченько,
І ім'я у нього є — Місяць, Місяченько,
А по батькові не знаю, мабуть, щось складненьке.

* * *

Місяць

Місяць викотив на луг
Світлячковий капелюх,
Розсмішив кирпаті зорі,
Гуртом сховані в коморі,
Розгулявся, розшарівся
Та й на повен зріст з’явився.

* * *

Де узяти?

Довго-довго вздовж обійстя
Пильнували коти місяць,
Повитикувались дружно,
Щоб не було їм сутужно.

Проте він пропав, хоч ріж.
"Може купимо за гріш?
Вишкребемо з усіх щілок,
З усіх шпарок, з усіх дірок?"

Прихопили капелюха,
Щоб збирати все щодуху.
Навалили дріб’яків,
Не зрахуєш поготів.

Потім в небо їх жбурляли,
Перетруджено нявчали.
Так розлізлись з копійок
Зорі небом, наче мох.

Вліво, вправо, бозна-де,
Тільки місяця ніде.
Мабуть, щоб його дістати
Треба паперові дати.

Поки ті коти сиділи,
Миші паперові з’їли.

* * *

Марсоходик

Шестилапно вправний жук
Замарсився й тук-тук-тук
Колесами й головою,
Дивовижною, смішною,
Круть правобіч, круть назад,
Круть лівобіч на свій лад.
І по Марсу просто вбрід.
— Марсоходику, привіт.

* * *

Тіні й плями діда Юпітера

  Присвячується
   читачеві Матвійкові,
який пристрасно
   хотів почути
   віршики
   про Юпітер і Сатурн


Найстаріший дід Юпітер,
Газовий гігант, привіти
Шле супутникам. Вони
Й собі тінями* з пітьми,
Усміхаються, як діти.
Дідуся ще й розігріти
Хоче вулканічний Іо.
А Европа й собі сміло
Залиша щоразу тіні.
Не ховаючись, без ліні.
Раді діду Пазітеє,
Ганімед і Лісітея.
І ще сімдесят чотири,
(зрахувать тобі під силу?).
Їх палкі "гарячі тіні"
"Піонери" та "Кассіні",
"Вояджер", "Улісс", "Юнона"
Бачили, як з телефона.
Кожен з зондів своїм вушком
Почув дідуся у смужку,
Але ще не кожен знає,
Чому плями дідусь має.

* * *

Розмова в дитсадку

Питав Пітер: "Де Юпітер?"
Неро про Венеру.
Тур цікавився Сатурном,
Бо найбільше треба.

"Я знайшов Уран.
Ура!" —
Закричав Юрасик.

А Платон
Плутон
Шукав
Вже не перший разик.

Залишилися: Земля,
Марс, Нептун, Меркурій.
"Хто б усіх їх показав?
І хто порахує?

Може, зробить то Тарас?
А, можливо, Ромця?
Крутяться планети всі
Доокола Сонця."

У віконце місяць світить.
Стежить за землею.
Прислухається, чи діти
Знають щось про неї.

Поезії надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Ілюстрація згори — Олени Грицько.

Дивіться також на нашому сайті:

Дитячі вірші про космос, місяць та зорі

Тамара Коломієць, Надія Кір'ян, Анатолій Костецький, Петро Сингаївський, Наталя Карпенко, Марія Дем'янюк, Юлія Хандожинська, Степан Білак, Галина Мирослава дарують вам свої космічні вірші.

Більше творів Галини Мирослави на нашому сайті:

"Теплом навдзвін" — твори для дітей та дорослих від Галини Мирослави

Дитячі поезії Галини Мирослави Галина Мирослава, у дитячій літературі часто підписувалась як Галка Мир, родом з Червонограда. Пані Галина — з родини вчительки української мови, що фанатично любила свою професію та українську літературу, Мирослави Козак, і дизайнера одягу, шанованого у Червонограді закрійника невеличкого ательє, до якого приїздили шити костюми та плащі навіть зі столиці, Івана Козака. За життя навчалась на різних курсах, як потрібних, так і таких, що були даремною тратою часу, змінювала види діяльності, та єдине, що завжди залишалось незмінним — безмежна любов до української мови та поезії.