Вірші до Дня Соборності України

На відео: вірші до Дня Соборності України. Вірші читають діти Черкаської спеціалізованої школи І-ІІ ступенів імені В'ячеслава Чорновола.

Вірші до Дня Соборності України День Соборності відзначається в Україні щороку 22 січня, на честь проголошення в цей день у 1919 році Акту возз'єднання Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Тоді незалежні частини України, що постали на уламках зруйнованих Російської та Австро-Угорської імперій, об'єдналися в єдину соборну і неподільну Українську державу. Український народ, що століттями був розділений між різними країнами, визволився нарешті з неволі і отримав можливість об'єднатися на своїй землі в цілісній Україні.

Цього дня також згадують іншу подію, яка відбулася 22 січня 1918 року, рівно роком раніше. Це прийняття 4 Універсалу Українською Центральною Радою, яким проголошувалася повна незалежність Української Народної Республіки, що також стало важливим кроком до становлення сучасної української держави.

Ідея Соборності України є прикметною рисою у численних творах українських поетів.
Нижче наведені вірші, які показують прагнення відомих митців до єдності України.

Леся Храплива-Щур

ДВАДЦЯТЬ ДРУГЕ СІЧНЯ

Нам сестричка нині розказала,
Що колись давно (я добре знаю) —
У зимовий ранок засіяло
Сонце волі у моєму Краю.

Вийшли люди на майдан Софії,
Де колись лунала княжа слава
Хтось сказав: "Сповнились ваші мрії!
Україна вільна вже Держава!"

Хтось сказав, і всі почули люди,
З Києва аж по самі Карпати:
"Україна є, була і буде!
Вже її нікому не здолати!"

Нам сестричка розказала нині,
І сама я це вже добре знаю:
Знов прийде чарівна ця хвилина
В Українському моєму Краю.

Як тоді, зійдуться ранком люди,
Пролунають знов слова палкії,
Запанує наша воля всюди
І заграє грімко дзвін Софії!

* * *

Леся Храплива-Щур

ДВАДЦЯТЬ ДРУГЕ СІЧНЯ

Збирає матінка щодня
Малих Володька й Вітю,
І йдуть у школу, хоч зима
І сніг паде, і вітер.

Червоні прапори бринять
Зловіщо у завії,
Володько з Вітею спішать
Вже площею Софії.

Стоїть мовчазно давній храм,
Засніжений, суворий,
І давню правду діточкам
Мов казочку говорить:

Коли у Київ з всіх сторін
Ішли, збирались люди,
Коли дзвонив Софії дзвін,
Що воля всім нам буде.

Коли дзвонив: — Пропала тьма,
Неволя довговічна,
Вже ворогів лихих нема —
У двадцять друге січня.

Коли розвились прапори,
Все золоті та сині,
Сміявся кожний, говорив:
— Ще жити Україні!

Володько з Вітею спішать
І сипле сніг безвинну.
А дзвони Києва мовчать
І снять — про Україну.

Снять: проженуть катів лихих,
Як виростуть, ці діти,
Що в школу, у чужу пішли:
Малі Володьки й Віті...

* * *

Леся Храплива-Щур

ДІДУСЬ І РОМЧИК

Ой, морозно! І глибокий
На дорозі сніг.
А до діда кароокий
Ромчик-внук прибіг.

По дорозі аж до хати
Черевичків слід.
Казку став оповідати
Про минуле дід.

Показав в книжках картини:
В Києві майдан,
Де читали: — "Україна
Вільна, без кайдан!"

Де почули всі у січні
У бурхливий час: —
По неволі довговічній
Воля йде до нас! —

В дідуня в очах вже сльози,
Впала книжка з рук.
Про майбутнє казку може
Розказати внук:

Як нові заграють дзвони
І настане час —
Принесуть борців загони
Волю знов до нас!

Прочитають на майдані,
Де Софії храм,
Що Держава знов повстане
І цвістиме нам!

Попрощався Ромчик жваво,
До друзів побіг,
До науки, до забави,
Крізь глибокий сніг.

Голову схилив на руки,
Щось міркує дід...
Він благословляє внука
У майбутнє слід.

* * *

Леся Храплива-Щур

СІЧНЕВИЙ ВІТЕР

Віяв ніччю вітер,
Сніг вікно замів.
Чують в хаті діти:
Вітер зі степів!

За морями діти
Чують волі дзвін:
Голосив по світі
Нашу правду він.

Бачать діти в далі,
Наче крізь туман,
Як колись збирались
Люди на майдан.

Чують, як лунала
Вістка всім нова:
Це Універсалу
Радісні слова,

Що буде віднині
Воля нам усім
В вільній Україні —
Від Карпат по Дін.

Правда це, чи мрії?
— Чуєш? — Дзвони б'ють
В Києві в Софії,
Чи між нами тут?

Це лунає вічно
В серці молодім
В Двадцять Друге Січня
Давній волі дзвін.

* * *

Леся Храплива-Щур

МАЙДАН СОФІЇ

Про це запам'ятати нам:
Далеко, в Україні,
Прадавній там Софії храм,
Пишається до нині.

І діти в школу там спішать
Майданом край Софії.
Червоні прапори стоять
Зловіщо у завії.

В зимовий ранок давній храм,
Забутий і суворий
Своїм мовчанням діточкам
Про давнину говорить.

Коли у Київ з всіх сторін
Ішли, збирались люди,
Коли звіщав Софії дзвін,
Що воля всім нам буде.

Коли дзвонив: — Пропала тьма,
Неволя довговічна,
Вже ворогів лихих нема! —
У Двадцять Друге Січня.

Як розвилися прапори:
Все золоті та сині,
Сміявся кожний, говорив: —
Ще жити Україні!

У школу діти там спішать,
Порошить сніг без впину,
А дзвони Києва мовчать
І снять про Україну.

Снять: проженуть колись катів,
Як виростуть ці діти,
І вільних дзвонів вільний спів
Піде по всьому світі!

* * *

Леся Храплива-Щур

УКРАЇНІ

Відійшли ми, кохана Вкраїно,
Від замаяних рідних воріт.
Перед нами — холодна чужина,
Перед нами — байдужий нам світ.

Та проте — залишилася з нами
Кров Твоя, що в серцях нам бурлить,
Пісня та, що лунала степами,
Не покинула нас і на мить.

Бо кому ж біля ватри горіли
В юнаків, в темну ніч, повну мрій,
Незабудками очі розцвілі?
Лиш Тобі, Україно, одній!

Ти сміялась разом з пластунами,
Показала Ти в мандри шлях нам;
Твій звичай понад кручі Ізари,
Прапор Твій ми несли на Мон Блан.

Ти вітала у нічку зоряну
Понад тихими шатрами сном,
І ввижався євшан — що не в'яне,
І вчувавсь на порогах Дніпро...

Не страшна нам холодна чужина,
Обездолених вигнанців шлях,
Бо ж несемо Тебе, Україно,
Наче скарб найдорожчий, в серцях!

За матеріалами: Леся Храплива. "Іскри".
Клівленд, Огайо, США. Друкарня
Я. Аскольда Ємця". Батурин", 1955 р.

* * *

Олександр Олесь

ДУХ НАШ ПРЕЧИСТИЙ, ДУХ НАШ НАРОДНИЙ

Дух наш пречистий, дух наш народний,
Над нами сходить в сю мить сьогодні.
На крилах в'ється,
В сльозах сміється.
І сльози щастя, обмивши рани,
Пливуть потоком, несуть кайдани.

Сьогодні дух наш зійшов над нами,
Ввійшов, влетів нам в серця пташками.
У душах б'ється,
У слові ллється.
О день преславний, блаженні миті,
Сьогодні з духом святим ми злиті!

О, поведи ж нас, лицарський духу,
По вільній стежці життя і руху.
На тихі води,
На ясні зорі.
І в цю велику, страшну годину
З'єднай в єдину всю Україну!

(19 грудня 1918 р.)

* * *

Олександр Олесь

ДИВЛЮСЬ НА ПРОЙДЕНУ ДОРОГУ

Дивлюсь на пройдену дорогу,
І гнів, і жаль мене пече...
Але у нашу перемогу
Усе ж я вірю гаряче...

Як завтра день угледять люде,
Як зійде сонце золоте,
Так Україна жити буде,
Так наша мрія процвіте.

(19 липня 1919 р.)

* * *

Олександр Олесь

ЖИВИ, УКРАЇНО!

Живи, Україно, живи для краси,
Для сили, для правди, для волі!
Шуми, Україно, як рідні ліси,
Як вітер в широкому полі.

За матеріалами: Олександр Олесь.
Твори у 2 томах.
Київ, "Дніпро", 1990 р.

* * *

Микола Вороний

ЗА УКРАЇНУ

За Україну
З огнем завзяття
Рушаймо, браття,
Всі вперед!
Слушний час
Кличе нас —
Ну ж бо враз
Сповнять святий наказ!
За Україну,
За її долю,
За честь і волю,
За народ!

Ганебні пута
Ми вже порвали
І зруйнували
Царський трон,
З-під ярем
І з тюрем,
Де був гніт,
Ми йдем на вільний світ!
За Україну,
За її долю,
За честь і волю,
За народ!

О, Україно!
О, рідна Ненько!
Тобі вірненько
Присягнем.
Серця кров
І любов —
Все тобі
Віддати в боротьбі!
За Україну,
За її долю,
За честь і волю,
За народ!

Вперед же, браття!
Наш прапор має,
І сонце сяє
Нам в очах!
Дружний тиск,
Зброї блиск,
В серці гнів
І з ним свобідний спів:
За Україну,
За її долю,
За честь і волю,
За народ!

* * *

Богдан-Ігор Антонич.

БАТЬКІВЩИНА

«Що це є Батьківщина?» - раз питалась Оля,
а батько радо відповів на це дитині:

«Знай, Батьківщина - це ріка, що серед поля,
поза селом, ген, попід лісом, тихо плине,
це в саді нашому дерева, зілля, квіти,
це на ланах пшениця золотокоса,
це той, що віє з піль, пахучий теплий вітер,
це на левадах скошена трава в покосах,
це наші всі пісні і молитви щоденні,
це рідна мова - скарб, якого ти не згубиш,
це небо, синє вдень, а серед ночі темне,
це, моя Олю, все, що ти так щиро любиш».

(березень 1933, за В. Белзою, польським поетом)

За матеріалами: Богдан-Ігор Антонич. Вибрані твори. "Слово", Об’єднання Українських Письменників, Нью-Йорк. Видано заходами Організації Оборони Лемківщини в Америці, Вінніпег,
1967 р., стор. 216.

* * *

Володимир Переяславець
(Роман Завадович)

ДЗВОНИ В УКРАЇНІ

Задзвонили срібні дзвони в Україні,
Аж по світі по широкім стало чути:
«Зустрічайте Воскресіння день! Віднині
Навік-віки Україні вільній бути!».

Зашумів відвічний Київ прапорами,
Розлилась народу повідь по Подолі,
На майдані, на Софійськім, з корогвами
Зустрічала Україна свято волі.

Україно, нездоланна вища Мати
Володимира, Богдана і Тараса.
Бог тобі призначив жити, не вмирати,
Бути світові як захист і окраса.

* * *

Володимир Переяславець
(Роман Завадович)

НАША БАТЬКІВЩИНА

Любі друзі! Вже із-малку
Ми про це всі добре знаєм,
Що зовемось українці
Й українських предків маєм.

Батько, мати, брат, сестричка,
І всі інші члени роду,
Всі належать до одного
українського народу!

Бо родитись українцем —
Це велика честь і слава,
Рідний край свій полюбити —
Найважніша всім це справа.

Між Карпатами й Кавказом,
Припятю і Чорним Морем,
Український славний нарід
Всі замешкує простори.

Там пливуть глибокі ріки,
Там шумлять степи безкраї,
Стрункі гори пнуться в хмари.
Синьооке море грає.

Буйне збіжжя колосисте
На врожайних спіє ріллях,
Є у надрах сіль і нафта.
Віск, залізо і вугілля.

Українці й українки —
Всі кохають до загину
Предківську преславну землю,
Нашу рідну Україну.

Але, щоб свою цю землю
Міцно-щиро покохати,
Треба все її минуле
Добре вивчити-пізнати.

Треба знати те, як предки
На землі цій проживали,
Як її грудьми своїми
Боронили, заступали.

Як за волю і за долю
Йшли у бій, як на забаву,
Здобували собі рани,
Україні рідній славу.

Як невпинно працювали
І боролися завзято,
Щоб була їх Україна
Завжди дужа і багата.

Хай не буде в нас нікого,
Батька, неньки ні дитини,
Що не вміли б розказати
Про минуле України.

За матеріалами: Володимир Переяславець.
"Пісня про Княжу Україну".
Нью-Йорк, Українське Видавництво
„ГОВЕРЛА”, 1955 р., стор. 6 – 7.

На відео: вірш "Соборна Україна".

Валерія Кропівна

СОБОРНА УКРАЇНА

Лунає пісня солов’їна
І вітер віє степовий.
Моя соборна Україна
Знов зустрічає день новий.

Послухай, брате-українцю,
Хоч історично склалось так,
Що територія різниться,
Одна земля у нас, однак.

Ми з вами — це одне єдине,
Ми — це родина: ти і я.
Дві сторони у України,
Та Україна в нас одна.

А ми усі сини і дочки,
Неначе в морі кораблі,
Розкидані по всіх куточках
Всеукраїнської землі.

А наша єдність нездоланна,
Бо в нас тече козацька кров.
За скільки літ нас не здолали,
А, отже, вистоїмо знов!

Яка ж вдалась сьогодні днина!
Що хочеться співать пісень!
Моя соборна Україна
Знов зустрічає новий день!

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

* * *

Леся Утриско

НА РУШНИКУ ПРИНЕСУ ХЛІБ ТА СІЛЬ

Святковий день, жевріє сонний ранок,
З тобою ділю смуток, радість, біль,
Впаду Вкраїно в тихий твій світанок,
На рушнику принесу хліб та сіль.

А ти всміхнешся мальвами червоно,
Крилом лелечим тихо обіймеш
І подаруєш калинове гроно,
Де я зрадію щиро, що живеш.

Живеш так вільно, дихаєш розлого,
Шумлять мені вітрами пшениці,
Нема війни, ні сліз... нічого злого,
Летять пісні, мов хвилі по ріці.

Напевно сон наснився насвітанку,
Як терпко пахнуть трави та сади,
Веселий промінь щипне сонну зранку-
Тобі, Вкраїно, жичу лиш цвісти.

Соборна, Незалежна, Непоборна,
Свята, Велична у ділах та вірі-
Живи рідненька завше вільна й горда,
Хай світ прийде в поклоні та довірі.

Святковий день, жевріє сонний ранок,
З тобою ділю смуток, радість, біль,
Впаду Вкраїно в тихий твій світанок,
На рушнику принесу хліб та сіль.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

* * *

Анастасія Ліс

УКРАЇНА СОБОРНА

До Дня Соборності України

Як не любити Вкраїну?
Степи, і ліси, і балки.
Зливається в серці єдину
Картину тієї краси.

Від західних гір до Донецьку
Прокладем залізні мости.
І славу єдину Вкраїнську,
Почуєм усюди й завжди.

Лунатимуть пісні веселі,
Колядки оті чарівні,
Веснянки, русальні, стрілецькі,
Старі історичні пісні.

Єднаймося, браття Вкраїнці!
Зимового стужого дня,
Весною в тонесенькій річці,
Спекотного літнього дня!

(22 січня 2011 р.)

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

* * *

Віталій Чепіжний

ДО ДНЯ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ

На уламках чужих імперій
Об'єднали серця і руки.
І затвердили на папері
Акта про непорушну злуку.

Майорять жовто-сині стяги,
Золотяться хрести Софії.
Накривають слова присяги
По зимовому білий Київ.

Заявляє про себе світу
Україна нова, Соборна!
Та злетілись круки неситі
І насунула хмара чорна!

Неможливо згадать "без брому"
Ті події років похмурих -
Самовідданих і свідомих
Недостатньо було в Петлюри.

Ну, а решта — від орд червоних
Дочекались "щасливу" долю.
Сподівались — Землі і Волі.
А отримали — продзагони.

Промайнула вже сотня років —
Скільки втрачено марно часу!
Знов історія вчить жорстоко —
Та ж орда на землі Донбасу.

Та народ вже не підкорився!
І здолає лиху годину,
Щоб з повагою світ дивився
На оновлену Україну!

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

* * *

Ольга Калина

УКРАЇНА — ЄДИНА!

Моя країна — Україна!
У світі кращої нема.
Вона Соборна і єдина,
Моя Вітчизна дорога.

Одна, навіки нероздільна —
Ця рідна серцю сторона.
Ще волелюбна й суверенна —
У війнах вистоїть вона.

Повинні жити українці
Під мирним небом у добрі.
Підуть загарбники-чужинці,
Здолать їх мусим в боротьбі.

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

* * *

Ольга Калина

ДО ДНЯ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ

З тих пір, як Київську ще Русь
Усі кремсали,
З часів монгольської орди,
З її навали,
Страждала, плакала земля —
Людей вбивали,
Чіпляли бранцям кайдани́,
У рабство брали.
Зі сходу інший ворог йшов —
Від московітів:
І грабував, і прибирав
Усе нажите.
Із заходу – литовець, лях,
Що кров’ю впився.
Збирав він данину́ з краян —
Аж потом вмився.
Стогнала матінка-земля,
Втрачала сили,
Спливала кров’ю козаків,
Що боронились.
А час невпинно так летів —
Роки, століття,
Одних міняли ворогів
На інше смІ́ття.
І знову гинули в боях
За Землю й Волю,
Слова ці завжди на вустах
Й важливі знову.
Скільки загинуло людей
У громадянську,
Згноїли скільки в Соловках
В часи радянські?
Вбивали воїнів УПА
В роки воєнні,
Родини нищили дотла —
Ні в чім невинні.
Наперекір всім ворогам
Відбулась — Злука.
Край об’єднатися зумів:
Рука у руку.
Тепер живемо разом всі
В сім'ї єдиній,
На прадівській святій Землі..
Це — Україна!

За матеріалами:
http://www.poetryclub.com.ua/

На відео: вірш "До Дня Соборності України" (Ольга Калина).

Іван Низовий

22 СІЧНЯ

В День Злуки візьмемось за руки,
Сивезні діди та онуки,
Ще юні такі і наївні:
Віват Україні!

В День Злуки, вважаймо, за нами
Стоять матері із синами,
Що винесли смертні всі муки
За свято народної злуки.

Водночас трагічно й велично
В шерензі Франко і Павличко,
І поряд із ними – найлуччі
Соратники й учні.

Хай грають музики троїсті
В кожнісінькім селищі й місті,
В найменшому навіть селі
По всій українській землі!

В День Злуки хай згинуть всі дуки
І здохнуть гайдуки-гадюки –
Недовго вже їм панувати,
Вкраїнонько-мати!

(2004)