|
Леся Храплива-Щур
ДВАДЦЯТЬ ДРУГЕ СІЧНЯ
Нам сестричка нині розказала,
Що колись давно (я добре знаю) —
У зимовий ранок засіяло
Сонце волі у моєму Краю.
Вийшли люди на майдан Софії,
Де колись лунала княжа слава
Хтось сказав: "Сповнились ваші мрії!
Україна вільна вже Держава!"
Хтось сказав, і всі почули люди,
З Києва аж по самі Карпати:
"Україна є, була і буде!
Вже її нікому не здолати!"
Нам сестричка розказала нині,
І сама я це вже добре знаю:
Знов прийде чарівна ця хвилина
В Українському моєму Краю.
Як тоді, зійдуться ранком люди,
Пролунають знов слова палкії,
Запанує наша воля всюди
І заграє грімко дзвін Софії!
*****
Леся Храплива-Щур
ДВАДЦЯТЬ ДРУГЕ СІЧНЯ
Збирає матінка щодня
Малих Володька й Вітю,
І йдуть у школу, хоч зима
І сніг паде, і вітер.
Червоні прапори бринять
Зловіщо у завії,
Володько з Вітею спішать
Вже площею Софії.
Стоїть мовчазно давній храм,
Засніжений, суворий,
І давню правду діточкам
Мов казочку говорить:
Коли у Київ з всіх сторін
Ішли, збирались люди,
Коли дзвонив Софії дзвін,
Що воля всім нам буде.
Коли дзвонив: — Пропала тьма,
Неволя довговічна,
Вже ворогів лихих нема —
У двадцять друге січня.
Коли розвились прапори,
Все золоті та сині,
Сміявся кожний, говорив:
— Ще жити Україні!
Володько з Вітею спішать
І сипле сніг безвинну.
А дзвони Києва мовчать
І снять — про Україну.
Снять: проженуть катів лихих,
Як виростуть, ці діти,
Що в школу, у чужу пішли:
Малі Володьки й Віті...
*****
Леся Храплива-Щур
ДІДУСЬ І РОМЧИК
Ой, морозно! І глибокий
На дорозі сніг.
А до діда кароокий
Ромчик-внук прибіг.
По дорозі аж до хати
Черевичків слід.
Казку став оповідати
Про минуле дід.
Показав в книжках картини:
В Києві майдан,
Де читали: — "Україна
Вільна, без кайдан!"
Де почули всі у січні
У бурхливий час: —
По неволі довговічній
Воля йде до нас! —
В дідуня в очах вже сльози,
Впала книжка з рук.
Про майбутнє казку може
Розказати внук:
Як нові заграють дзвони
І настане час —
Принесуть борців загони
Волю знов до нас!
Прочитають на майдані,
Де Софії храм,
Що Держава знов повстане
І цвістиме нам!
Попрощався Ромчик жваво,
До друзів побіг,
До науки, до забави,
Крізь глибокий сніг.
Голову схилив на руки,
Щось міркує дід...
Він благословляє внука
У майбутнє слід.
*****
Леся Храплива-Щур
СІЧНЕВИЙ ВІТЕР
Віяв ніччю вітер,
Сніг вікно замів.
Чують в хаті діти:
Вітер зі степів!
За морями діти
Чують волі дзвін:
Голосив по світі
Нашу правду він.
Бачать діти в далі,
Наче крізь туман,
Як колись збирались
Люди на майдан.
Чують, як лунала
Вістка всім нова:
Це Універсалу
Радісні слова,
Що буде віднині
Воля нам усім
В вільній Україні —
Від Карпат по Дін.
Правда це, чи мрії?
— Чуєш? — Дзвони б'ють
В Києві в Софії,
Чи між нами тут?
Це лунає вічно
В серці молодім
В Двадцять Друге Січня
Давній волі дзвін.
*****
Леся Храплива-Щур
МАЙДАН СОФІЇ
Про це запам'ятати нам:
Далеко, в Україні,
Прадавній там Софії храм,
Пишається до нині.
І діти в школу там спішать
Майданом край Софії.
Червоні прапори стоять
Зловіщо у завії.
В зимовий ранок давній храм,
Забутий і суворий
Своїм мовчанням діточкам
Про давнину говорить.
Коли у Київ з всіх сторін
Ішли, збирались люди,
Коли звіщав Софії дзвін,
Що воля всім нам буде.
Коли дзвонив: — Пропала тьма,
Неволя довговічна,
Вже ворогів лихих нема! —
У Двадцять Друге Січня.
Як розвилися прапори:
Все золоті та сині,
Сміявся кожний, говорив: —
Ще жити Україні!
У школу діти там спішать,
Порошить сніг без впину,
А дзвони Києва мовчать
І снять про Україну.
Снять: проженуть колись катів,
Як виростуть ці діти,
І вільних дзвонів вільний спів
Піде по всьому світі!
*****
Леся Храплива-Щур
УКРАЇНІ
Відійшли ми, кохана Вкраїно,
Від замаяних рідних воріт.
Перед нами — холодна чужина,
Перед нами — байдужий нам світ.
Та проте — залишилася з нами
Кров Твоя, що в серцях нам бурлить,
Пісня та, що лунала степами,
Не покинула нас і на мить.
Бо кому ж біля ватри горіли
В юнаків, в темну ніч, повну мрій,
Незабудками очі розцвілі?
Лиш Тобі, Україно, одній!
Ти сміялась разом з пластунами,
Показала Ти в мандри шлях нам;
Твій звичай понад кручі Ізари,
Прапор Твій ми несли на Мон Блан.
Ти вітала у нічку зоряну
Понад тихими шатрами сном,
І ввижався євшан — що не в'яне,
І вчувавсь на порогах Дніпро...
Не страшна нам холодна чужина,
Обездолених вигнанців шлях,
Бо ж несемо Тебе, Україно,
Наче скарб найдорожчий, в серцях!
За матеріалами: За матеріалами: Леся Храплива. "Іскри".Клівленд, Огайо, США. Друкарня Я. Аскольда Ємця "Батурин", 1955 р., а також - http://abetka.ukrlife.org
* * *
Олександр Олесь
ДУХ НАШ ПРЕЧИСТИЙ, ДУХ НАШ НАРОДНИЙ
Дух наш пречистий, дух наш народний,
Над нами сходить в сю мить сьогодні.
На крилах в'ється,
В сльозах сміється.
І сльози щастя, обмивши рани,
Пливуть потоком, несуть кайдани.
Сьогодні дух наш зійшов над нами,
Ввійшов, влетів нам в серця пташками.
У душах б'ється,
У слові ллється.
О день преславний, блаженні миті,
Сьогодні з духом святим ми злиті!
О, поведи ж нас, лицарський духу,
По вільній стежці життя і руху.
На тихі води,
На ясні зорі.
І в цю велику, страшну годину
З'єднай в єдину всю Україну!
(19 грудня 1918 р.)
*****
Олександр Олесь
ДИВЛЮСЬ НА ПРОЙДЕНУ ДОРОГУ
Дивлюсь на пройдену дорогу,
І гнів, і жаль мене пече...
Але у нашу перемогу
Усе ж я вірю гаряче...
Як завтра день угледять люде,
Як зійде сонце золоте,
Так Україна жити буде,
Так наша мрія процвіте.
(19 липня 1919 р.)
*****
Олександр Олесь
ЖИВИ, УКРАЇНО!
Живи, Україно, живи для краси,
Для сили, для правди, для волі!
Шуми, Україно, як рідні ліси,
Як вітер в широкому полі.
За матеріалами: Олександр Олесь. Твори в 2 томах. Київ, "Дніпро", 1990 р.
*****
Микола Вороний
ЗА УКРАЇНУ
За Україну
З огнем завзяття
Рушаймо, браття,
Всі вперед!
Слушний час
Кличе нас —
Ну ж бо враз
Сповнять святий наказ!
За Україну,
За її долю,
За честь і волю,
За народ!
Ганебні пута
Ми вже порвали
І зруйнували
Царський трон,
З-під ярем
І з тюрем,
Де був гніт,
Ми йдем на вільний світ!
За Україну,
За її долю,
За честь і волю,
За народ!
О, Україно!
О, рідна Ненько!
Тобі вірненько
Присягнем.
Серця кров
І любов —
Все тобі
Віддати в боротьбі!
За Україну,
За її долю,
За честь і волю,
За народ!
Вперед же, браття!
Наш прапор має,
І сонце сяє
Нам в очах!
Дружний тиск,
Зброї блиск,
В серці гнів
І з ним свобідний спів:
За Україну,
За її долю,
За честь і волю,
За народ!
*****
Богдан-Ігор Антонич
БАТЬКІВЩИНА
«Що це є Батьківщина?» - раз питалась Оля,
а батько радо відповів на це дитині:
«Знай, Батьківщина - це ріка, що серед поля,
поза селом, ген, попід лісом, тихо плине,
це в саді нашому дерева, зілля, квіти,
це на ланах пшениця золотокоса,
це той, що віє з піль, пахучий теплий вітер,
це на левадах скошена трава в покосах,
це наші всі пісні і молитви щоденні,
це рідна мова - скарб, якого ти не згубиш,
це небо, синє вдень, а серед ночі темне,
це, моя Олю, все, що ти так щиро любиш».
(березень 1933, за В. Белзою, польським поетом)
За матеріалами: Богдан-Ігор Антонич. Вибрані твори. "Слово", Об’єднання Українських Письменників, Нью-Йорк. Видано заходами Організації Оборони Лемківщини в Америці, Вінніпег,
1967 р., стор. 216.
* * *
В. Переяславець
ДЗВОНИ В УКРАЇНІ
Задзвонили срібні дзвони в Україні,
Аж по світі по широкім стало чути:
«Зустрічайте Воскресіння день! Віднині
Навік-віки Україні вільній бути!».
Зашумів відвічний Київ прапорами,
Розлилась народу повідь по Подолі,
На майдані, на Софійськім, з корогвами
Зустрічала Україна свято волі.
Україно, нездоланна вища Мати
Володимира, Богдана і Тараса.
Бог тобі призначив жити, не вмирати,
Бути світові як захист і окраса.
* * *
Володимир Переяславець
(Роман Завадович)
НАША БАТЬКІВЩИНА
Любі друзі! Вже із-малку
Ми про це всі добре знаєм,
Що зовемось українці
Й українських предків маєм.
Батько, мати, брат, сестричка,
І всі інші члени роду,
Всі належать до одного
українського народу!
Бо родитись українцем —
Це велика честь і слава,
Рідний край свій полюбити -
Найважніша всім це справа.
Між Карпатами й Кавказом,
Припятю і Чорним Морем,
Український славний нарід
Всі замешкує простори.
Там пливуть глибокі ріки,
Там шумлять степи безкраї,
Стрункі гори пнуться в хмари.
Синьооке море грає.
Буйне збіжжя колосисте
На врожайних спіє ріллях,
Є у надрах сіль і нафта.
Віск, залізо і вугілля.
Українці й українки -
Всі кохають до загину
Предківську преславну землю,
Нашу рідну Україну.
Але, щоб свою цю землю
Міцно-щиро покохати,
Треба все її минуле
Добре вивчити-пізнати.
Треба знати те, як предки
На землі цій проживали,
Як її грудьми своїми
Боронили, заступали.
Як за волю і за долю
Йшли у бій, як на забаву,
Здобували собі рани,
Україні рідній славу.
Як невпинно працювали
І боролися завзято,
Щоб була їх Україна
Завжди дужа і багата.
Хай не буде в нас нікого,
Батька, неньки ні дитини,
Що не вміли б розказати
Про минуле України.
За матеріалами: Володимир Переяславець. "Пісня про Княжу Україну". Нью-Йорк, Українське Видавництво „ГОВЕРЛА”, 1955 р., стор. 6 – 7.
|
