«Видатні люди — ті, які передбачають ще неясні потреби, події, підготовлені минулим, і показують шлях, якого слід триматися», — писав колись французький соціолог Гюстав Лебон. Як на мене, головна заслуга Володимира Рутківського якраз і полягає в тому, що в непевний період зміни поколінь в українській дитячій літературі він відчув ледве вловимий вітер перемін і ненав’язливо, з легким серпанком гумору та іронії спрямував свою творчість у нове русло. Його пригодницькі твори, а особливо написані в динамічно-кінематографічному стилі історичні повісті та романи стали відкриттям для всієї новітньої української прози, адресованої юним читачам, розбудили в них генетичну пам’ять про нашу героїчну історію і, як зазначив К. Родик, «утвердили в молодій масовій свідомості міф про сильну Україну». (Анатолій Качан)
Володимир Рутківський. "Джури". Історична трилогія для дітей (читати та слухати)
Літературна доля Володимира Рутківського — незвична. Він не належить ні до тих, кого вона пестила у часи розквіту життєвих сил, ні до тих, про кого заговорили вже по смерті. Як там у Ліни Костенко: „Бо слава – це найкраща жінка, що на могилу квіти принесе”. Ні, слава прийшла раніше. Доля таки всміхнулася 73-річному письменникові з Одеси. Про нього заговорили, його книжки враз стали відомими, критики внесли його до літературного канону дитячої літератури.
Володимир Григорович Рутківський народився 18 квітня 1937 року в селі Хрестителеве Чорнобаївського району на Черкащині у родині вчителів. Ріс, як сам зазначав: «звичайним «окупаційним» хлопчиком, як і всі українські дітлахи, чиї батьки пішли на війну» . Та на відміну від багатьох, у його дитинстві були не лише воєнне лихоліття, краса землі чи радість добре зробленої роботи, а й таїна старезної книжкової шафи посеред шкільного коридору, звідки тихцем цупилося все, що пролазило у таємну діру — від Маяковського до німецькомовних ілюстрованих видань, від «Шхуни «Колумб» Миколи Трублаїні до грубого тому казок усього світу про відьом, що його Володя з Вітьком (брат письменника — Н. М.) «вилучили» зі шкільного обігу та зачитали до дірок» . Був Шевченко, виспіваний мамою та стократ перечитаний уголос. Був козацький давній рід, посталий у рисах мовчазного могутнього материного батька, котрий невпинно трудився, не полишав Бога та знався зі «своїми» партизанами. Була й бунтівна польська батьківська кров, що так ясно проступала у хлопцеві вродженим гонором і затятою вимогливістю до себе та світу.