Володимир Даник. "Час, у якому живемо..." (літературний огляд журналу «Березіль»)

Володимир Даник

ЧАС, У ЯКОМУ ЖИВЕМО...

Яким би тривожним не був час, у якому ми живемо, а ми його так чи інакше намагатимемось осягнути. Чи нині – у процесі розвитку подій. Чи потім, коли усе це стане спомином.

Колись, у часи горбачовської перебудови, тиражі літературних журналів зашкалювали. Бо і у тих часах, і у змісті видань було немало новизни. Та і читач мав більші можливості долучитися до журналів.

Але ж важливість журналів усе ж визначається не тільки тиражем і тим, чи дуже бідують читачі, що хотіли б журнал прочитати. Бо сила видання, як не поглянь,  у силі його прикладу. У глибині змісту. Та і у самому факті існування журналу. Бо саме це одна з координат, що визначають духовний та інтелектуальний потенціал суспільства. На нинішньому нелегкому етапі, певна річ. Бо самою «розважалкою» і примітивом не відбудешся. Як би той слизький і ядучий примітив не розхвалювали!

Ось такі думки були у мене, коли я і переглядав, і читав журнал «Березіль». №3 за 2019 рік... Бо журнал – це така різнопланова річ, що її читаєш у різний час. Щось відразу ж... А до чогось повертаєшся з часом.

Насамперед, звичайно ж, і помітив, і прочитав публікацію Олега Чорногуза «Світ моєї любові. Про сокровенне». Жанр – мемуари... І в них автор зміг вихлюпнути те, що раніше, можливо, і не поспішав би висловлювати. І щось глибоко особисте, і щось дуже вагоме з точки зору суспільних змін, що відбулися за останні десятиліття.

Загалом я сприймав цього письменника більше, як людину вельми успішну у нашій літературі. А з досить відвертих мемуарів дізнаєшся, що і над головою у нього було немало хмар.

На відео: Олег Чорногуз. Портрет. Роздуми.

А мені при цьому згадується ще 1992 рік. Київ. Палац «Україна». Перший Всеукраїнський фестиваль гумору, організований за сприяння НСПУ і кількох авторитетних всеукраїнських видань.  

А у журі фестивалю – Євген Дудар, Олег Чорногуз, Микола Луків... І саме у рамках фестивалю пройшла і презентація гумористичного журналу «ВУС», започаткованого Олегом Чорногузом з групою однодумців. А серед них були і Віктор Баранов, і добре відомий нині Андрій Кокотюха. Втриматися журналу на хвилях ринкової стихії довго не вдалося, а сам проект був, звичайно ж, привабливий і хвилюючий.

Що ще цікавого знайти я зміг на сторінках цього випуску «Березоля»?! Трепетну і, я б навіть сказав, досить витончену лірику Павла Щириці і Наталки Матюх. Лірику, що може досить виразно сказати, а які ж вони – сучасні українці… у своїх особистих і радощах, і драмах.

На відео: поетеса Тамара Севернюк - інтерв'ю, пісні.

Досить розлоге (і зворушливе!) інтерв’ю з поетесою Тамарою Севернюк. А це поетеса пісенна. Немало пісень написано на її вірші українськими композиторами. Та і сама вона віддала належне такому жанру, як авторська пісня. Одну чи дві пісні у її власному виконанні під гітару я мав нагоду колись чути по Українському радіо. І пісні залишили приємне враження. І взагалі подібна публікація це і свого роду літературний портрет мисткині, і можливість зазирнути до її, так би мовити, творчої лабораторії.

Лана Перлулайнен

Ольга Павленко

Серед прозових публікацій виділяється, звичайно ж, історичний роман Лани Перлулайнен. Інші часи, то й інше бачення історичних подій. Та і взагалі доводилося чути думку, що історичні романи пишуться більше з прицілом на сучасність, аніж на ті події, що зображені у творі. І тут є над чим замислитись.

Викликає інтерес і публікація письменниці з Шевченкового краю Ольги Павленко. Це роздуми над прочитаним. Після прочитання книги Геннадія Фіміна, у якій мова йде про події на Донбасі. Роздуми письменниці вдумливі і схвильовані. І після їх прочитання, певна річ, виникає бажання прочитати і вищезгадану книгу.

Отже, про що пишуть сучасні журнали?! Про нелегкий час, у якому ми живемо. Про час, який ми чи тепер, чи колись намагатимемось осягнути. Про час, про який у кожного з нас усе ж є потреба – читати!

Матеріали надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".

Читайте також на нашому сайті: