Володимир Даник. Нелегке мистецтво мініатюри (роздуми про творчість Миколи Луківа)

Володимир Даник

НЕЛЕГКЕ МИСТЕЦТВО МІНІАТЮРИ

Газета «Літературна Україна» – це немало поетичних публікацій! Публікацій і цікавих, і якісних. Але все ж деякі з них для себе виділяєш. 
Переглядаючи газету «Літературна Україна» від 14 вересня 2019 року, я відразу ж помітив досить розлогу добірку поетичних мініатюр Миколи Луківа. Бо і читаючи книги цього поета, я не міг не осягнути, що такі вірші йому по-справжньому удаються.
Створення поетичної мініатюри?! О, для цього необхідне і упевнене володіння словом, і емоційний спалах… Та і просто схильність до лаконічного вияву своїх думок і почуттів!
У передмові до опублікованих мініатюр Микола Луків зауважує, що і перша його поетична публікація теж складалася з мініатюр. Та і готуючи свою нову книгу, поет приводить у ній цілий розділ саме таких віршів. 
Отож серед віршів, опублікованих у газета «Літературна Україна», хотілося б усе ж пробігтися поглядом по тих рядках, що найбільше тебе схвилювали і для тебе, як читача, виділялися серед інших. 
Ось короткий вірш, що його можна було б віднести до філософської лірики. Адже у римованих рядках спрагле бажання не тільки осягнути непростий, велелюдний світ, що оточує нас. Це і прагнення усвідомити ще невідкриту для себе тривожну таїну власної душі.

В часи застою чи розвою,
Коли життя, як вир, кипить,
Себе пізнати, буть собою –
Оце і є мистецтво жить.

Поет замислюється над непростими протиріччями, що пронизують бурхливу течію нашого життя. Бо і в глибинах історії, і в теперішній політичній бистрині є немало болючих питань. Питань, що на них і поезія могла б відповісти. І, можливо, саме поезія насамперед.

Минає вік у праці та борні,
Минають з ним усі його жахіття.
На кожне покоління – по війні, –
Сумна прикмета нашого століття.

Дитинство… юність… романтичні поривання! О, це спрагло приходить у вірші до поета і тоді, коли він уже давно досяг і життєвої, і поетичної зрілості.

Відгриміла гроза. Темні хмари – як мури,
Блискавки понад обрієм срібно ряхтять.
Русокосе хлоп’я із очима Сосюри
Подалося у степ перші вірші писать.

Більшість мініатюр – вірші написані у традиційному ключі. Однак можемо звернути і на вірш «Полин», написаний білим віршем. І при цьому сила емоційного впливу аж ніяк не менша аніж у творів римованих. 

– Від чого твоя гіркота,
Чому ти, полине мій, сивий?
– У брата мого запитай,
Чорнобилем звуть мого брата.

А ось мініатюра, написана верлібром, і теж слова ніби згусток думок і переживань співзвучних і нашим дням, і глибинам української історії. 

Зірвав листок
Розминаю в пальцях.
Яке беззахисне життя!
Яка випадкова смерть!

Короткоформатний вірш може бути і яскравою пейзажною замальовкою, переповненою однак – думками… споминами… вогнем переживань. Ось, як наприклад, вірш з назвою «На морі».

Хвиля хвилю до берега кличе,
Чайка чайці небесно кигиче.
Все це ніби й не схоже на диво,
А очей відвести неможливо.

Поет розмірковує над нелегкою темою – а що ж є істинною цінністю для душі! А що лише тимчасовою, крикливою позолотою. 

Життя людського нетривкі сліди.
Хула і слава – речі тимчасові.
Але живуть у пам’яті і в слові
Жертовні дні і праведні труди.

А ось вірш «Ірпінь», написаний ніби про конкретне місто  і конкретних людей. Але ж тут і про суттєвість і глибину наших духовних традицій, що вимагають свого і осягнення, і оновлення!

На балконі Довженка сидять голуби,
Про Малишка нагадує кожна стежина.
І пливе, наче спомин, туман голубий,
Над гаями, які обезсмертив Тичина.

І у кількох рядках можна сказати про те, що завжди болітиме українцям, про глибокий драматизм, навіть трагізм нашої історії. Саме про це мініатюра «Пам’ять».

У минуле нема вороття,
Час нестримний у вічному леті.
Але стріну жебрачку й голодне дитя –
І вертається пам’ять у рік тридцять третій.

Створювати мініатюри не так і легко. Але коли короткоформатний вірш і справді ж удався, то це усе ж – і коротко, і влучно! Але ж це і дуже важливо, коли вдалося і про нашу історію, і про бурхливий теперішній час таки сказати… влучно і коротко. 

На відео: добірка матеріалів про поета Миколу Луківа.

Статтю надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".

Читайте також на нашому сайті:

 

Володимир Даник - поет, прозаїк, автор пісень і бард. Автор 21 книг поезій, пісень і прози, серед яких: «Гуморески та байки» (1991), «Таємна зброя» (1992), «Під впливом НЛО» (1992), «Як стати молодим» (1992), «Вічна тема» (1993), «У Черкасах – сміються!» (2006) та інші. Володимир Олексійович - член Національної спілки письменників України, двічі лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» (2016 р. та 2019 р.), лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов», лауреат конкурсу «Автора! Автора!», який проводився журналом «Перець» та міністерством культури України.