Володимир Даник. "А натрапите – прочитайте!" (нарис про книгу Ольги Ніколенко «Поезія французького символізму»)

Володимир Даник

А НАТРАПИТЕ – ПРОЧИТАЙТЕ! 

Отож трапилась мені на очі у бібліотеці книжка. І назва у неї – «Поезія французького символізму». І мова у ній про таких знаменитих поетів, як Шарль Бодлер, Поль Верлен, Артюр Рембо. Книга вийшла ніби і давненько (Харків, «Ранок», 2003 рік) і адресована у першу чергу вчителям, що мають викладати зарубіжну літературу. 

Але книга написана цікаво. Прочитав я її з інтересом і, як мені здається, вона могла б бути цікавою і любителям поезії, і людям, для яких літературні поривання є чимось і звичним, і близьким. Бо усе ж непогано і знати – і якою є поезія, і якою вона була, і якою могла б бути.

Колись (і це уже давненько!) до Черкас завітав відомий артист з своєю програмою. Артист, що належав до помітної творчої родини. Гастролював тоді він зі своїм роялем. А на його концерті мова йшла про імпресіонізм у різних його аспектах – поезія, живопис, музика. Вірші і музичні твори артист виконував сам, живописні полотна проектувалися на екран. 

На відео:  добірка композицій у виконанні видатного українця Любомира Мельника.

Ви не повірите, але зал філармонії, де проходила творча подія, був тоді переповненим. Ну, не так у нас і багато шанувальників чи класичної музики, чи високої поезії, чи тих або інших напрямків у живописі. Але мабуть у глядачів викликала інтерес сама ідея подібного видовища. Та і у кожному живе прагнення усе ж осягнути щось – і не зовсім зрозуміле, і ще для себе невідкрите. І скоріше всього саме це прагнення таки і спрацювало. 

Автор згаданої вище книги – Ольга Ніколенко, доктор філологічних наук, у якої є ще публікації на цю ж тему. Це забезпечило певний науковий рівень книги, попри її цікавість і доступність. У книзі (і це приваблює!) є переклади віршів, про які йде мова. Переклади у виконанні істинних майстрів. І, бува, приведено кілька варіантів перекладу того чи іншого вірша. А це ж таки дуже важливо. Особливо, коли вірші досить таки неочевидні для сприйняття.

І поети-перекладачі дуже помітні – і Григорій Кочур, і Микола Лукаш, і Максим Рильський, і Дмитро Павличко, і Василь Стус, і Валерій Брюсов. 

Французьких поетів, про яких йшла мова у цій книзі, у радянській ще школі вивчати не довелось. Бо це ж... декаданс... так би, мовити... занепадницькі настрої. Для чого щось подібне – радянським людям?! А тим більше ще недосвідченим школярам. Їм потрібна поезія, щоб там усе – вперед і прямо! Щоб неабиякий оптимізм. Яке там у біса занепадництво!

А як повернутись до часів теперішніх, то нині фігурує такий термін як... кризовий менеджер. Тобто навкруги криза – а треба... щось робити! Так би мовити – вирішувати питання. Отож і поетів, про яких мова іде у книжці Ольги Ніколенко, можна було б до певної міри назвати... кризовими поетами! Бо і непрості часи були. А це кінець ХІХ – початок ХХ століття. Бо і дуже нелегкі долі у людей. То що ж їм – ура кричати! Чи, скажімо, писати – партія веде...

Але ж хоч і писали поети у нелегкі часи і непрості теми зачіпали (а непрості теми знайдуться у будь-яку епоху!), але ж були у них на літературному шляху і немалі досягнення, що мали вплив на подальшу поетичну творчість у світі – і це на протязі десятиліть! 

Та і в український літературі був певний перегук з творчими пошуками цих поетів. І на цьому увагу у совкові часи не дуже акцентували. Бо і як же скажеш, що хтось з поетів, які фігурують у хрестоматіях і яких вивчають у школі – зазнав певного впливу декадансу! Занепадницьких настроїв. Так, ніби у наших краях і криз ніяких взагалі не було.

Але до згаданих у книзі поетів – Шарля Бодлера, Поля Верлена, Артюра Рембо – інтерес був. Григорій Білоус, черкаський і поет, і прозаїк, людина ніби не схильна до якихось естетських вибриків, розповідав, як їздив у справах колись до Києва. І десь на книжковому ринку раптом натрапив... на книгу Бодлера.   Ціна дуже кусалася, але Григорій Павлович таки книгу придбав. Приїхав до Черкас з пустим гаманцем, але ж з книгою, яку потім не раз і читав, і перечитував.

Мені самому колись трапилась у магазині на очі невелика, у твердій обкладинці, непогано видана збірка Поля Верлена. Не свіжовидана – хтось з читачів за допомогою книгарні її продавав. Переклад (чи повністю, чи частково) Миколи Лукаша. А про Лукаша нещодавно мав нагоду прочитати – такі поети-перекладачі... народжуються раз у кілька століть!

На світлині: Микола Олексійович Лукаш — український перекладач, мовознавець і поліглот.

Збірку Верлена я прочитав і було певне враження. Хоча такі книги, щоб їх осягнути, треба і читати, і перечитувати.  Та після цього хтось зі знайомих літераторів попросив її прочитати. І книга, так би мовити, «зачиталася».   

Але ж потім і хтось з черкаських музик, що писали пісні на мої слова, подарував мені книжечку Бодлера. Але до неї руки так і не дійшли. І в бібліотеці одного разу побачив книгу Артюра Рембо в українських перекладах і міг би її узяти для прочитання. Але ж обрав теж щось поетичне, тільки інше.

Нині ж після прочитання книги Ольги Ніколенко, постараюся, звичайно ж, і книгу Бодлера знайти, і книгу Рембо (якщо трапиться десь у бібліотеці!) усе ж не обминути. 

Ось так одна прочитана книга ніби кличе до книг інших. Ще не прочитаних.

А книга Ольги Ніколенко виявилась для мене цікавою, хоча і після її прочитання залишилося немало питань. Питань, які собі уперто задаєш і не можеш іще на них відповісти. Але ж це природно. Бо ми ж таки вчимося весь вік, і з часом усе ж відкриваємо для себе щось нове. 
А літературознавчу книгу, про яку іде мова: якщо трапиться на очі, усе ж прочитайте. Хоча з моменту її виходу уже минув не один рік. Бо відкривати для себе ще незнані літературні горизонти – це ж цікаво! І до того ж – ніколи не пізно.  

Матеріали надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".

Читайте також на нашому сайті: