Володимир Даник. "Музика, яка хвилює"


На відео: 37 сонат Людвіга ван Бетховена.

 

 

Володимир Даник

МУЗИКА, ЯКА ХВИЛЮЄ...

Музика, написана колись – може хвилювати і тепер. Але потребує свого, вже теперішнього переосмислення. У мистецтві колись і тепер ніби поруч. І настільки поруч, що і відділити їх одне від одного не завжди і удасться.
Скажімо, музику Бетховена я більше уявляв собі як бурю емоцій, що переповнює звуки. Як море звуків, що відтворює і особисту драму композитора, і бурхливі події, що відбувалися тоді навкруг.
А оце нещодавно слухав по радіо його сонати і ця музика здалася мені і вдумливою, і ліричною. І дуже суголосною нашим теперішнім і прагненням, і почуванням. Ну, Бетховен – людина у творчості давно і добре відома. Але відразу ж виникло питання – а хто ж виконавець музики... Музики, що зуміла схвилювати.

 

Професор кафедри спеціального фортепіано Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського, заслужений артист України Юрій Кот

На світлині: Професор кафедри спеціального фортепіано Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського, заслужений артист України Юрій Кот.

 

На відео: Yuri Kot plays Bach-Siloti Prelude in B minor, arr. for piano and orchestra Iryna Aleksiychuk.

 


І коли дикторка повідомила, що виконавцем був Юрій Кот і що саме у блискучому його виконанні музика і прозвучала, то я відразу ж подумав, що про цього музиканта ще не чув і не читав. А щодо оцінки – блискуче виконання! – то з нею був абсолютно згоден.
Бо інколи чуєш музику у виконанні сучасного музиканта і відчуваєш, що нема у цих звуках подиху теперішніх днів. Що музикант при його немалому умінні орієнтується усе ж на виконання якогось твору у більш ранні часи. Хоч і кимось з відомих майстрів. Але ж мистецтво – це і кардіограма дня, що вирує нині! І це виявляє себе у різних його проявах.
 Можна згадати радянські часи, коли театральні режисери, ставлячи класику, робили п’єси актуальні і звернені саме до сучасного їм глядача. Можна згадати і вислів добре відомого літературознавця про те, що історичні романи при усьому їх заглибленні у події, що відбувалися колись, усе ж спрямовані у великій мірі на те, що відбувається тут і тепер.

Та і згадаймо пісню народну. Бо хвилює ця пісня не тоді, коли її виконання усталене і середньоарифметичне. А тоді, коли співак чи співочий колектив зуміли укласти у пісню щось пережите і глибоко особисте.
То ж і музика, написана десь і колись, має усе ж бути пережитою її виконавцем тут і тепер. Для того, щоб хвилювати слухачів, які сприйматимуть її сьогодні. Чи у залі філармонії, чи біля приймача.  
Та і поезія по суті теж вимагає свого відкриття. Чиясь творчість відкривається для тебе з першого прочитання. Уже з перших почутих чи прочитаних рядків. А до творчості когось з авторів треба подолати певний шлях осягнення і розуміння. І це нелегкий, але ж і потрібний шлях.
Може, саме тому і музика – це ніби жива істота... Яка залежить від миті, від обставин, від настрою. Це ж не набір незворушних нот! Крижаних і закам’янілих. Звичних, а то і просто набридлих. Музика, коли вона справжня, при всій своїй повторюваності – усе ж неповторна! Бо належить і тій миті і тій епосі, коли створювалась, і тій миті і тій епосі, коли звучить. А отже і звучати одна і та ж музика має по-різному. У залежності від миті і від епохи.
Згадалося, як учасники Черкасьного народного хору розповідали, що у Канаді ще у радянські часи слухачі дуже тепло зустрічали пісню «Степом, степом» на слова поета-черкащанина Миколи Негоди. Люди відчули, що це не офіціоз, а глибока і болюча драма української душі. Чи не тому ця пісня тепло сприймається і тепер, коли у Донбасі війна. Оголошена... не оголошена... не в тому річ.  
Отож і пісня, і суто музичний твір мають бути не тінню свого першого виконання, а мають оживати... так, оживати... від живого полум’я людських почуттів!

 

На відео: пісня "Степом, степом" у виконанні Черкаського народного хору.

Матеріали надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".

 

 

 

Читайте також на нашому сайті:

Блог письменника, поета, гумориста, викладача ЧДТУ Володимира Даника

Володимир Даник - поет, прозаїк, автор пісень і бард. Автор 21 книг поезій, пісень і прози, серед яких: «Гуморески та байки» (1991), «Таємна зброя» (1992), «Під впливом НЛО» (1992), «Як стати молодим» (1992), «Вічна тема» (1993), «У Черкасах – сміються!» (2006) та інші. Володимир Олексійович - член Національної спілки письменників України, двічі лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» (2016 р. та 2019 р.), лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов», лауреат конкурсу «Автора! Автора!», який проводився журналом «Перець» та міністерством культури України.
 
 
 
Музика

"Музика - це мова почуттів."  (Ліна Костенко)  

Цікаві статті, музичні новини та відео збиратимемо у цьому розділі нашого сайту.


Останні коментарі до сторінки
«Володимир Даник. "Музика, яка хвилює"»:
Людмила , 2020-05-11 09:51:35, #
Василь , 2020-05-13 11:14:19, #
Ірина , 2020-05-14 18:19:51, #
Оксана , 2020-05-16 08:55:25, #
Ігор , 2020-05-17 21:13:42, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 6     + Додати коментар
Топ-теми