На сайті
укр рус Дошка оголошень Додати оголошення

"Байбак–мандрівник". Віршована казка Марії Пригари



Марія Пригара

БАЙБАК-МАНДРІВНИК

Віршована казка

Марія Пригара, Байбак-мандрівник, віршована казка

 

БАЙБАКОВА МРІЯ

 

Марія Пригара, Байбак-мандрівник, віршована казка— Ти знаєш що,— сказав байбак
Дружкові-ховрашкові. —
Чого нам треба жити так —
В степах, а не в діброві?
Десь, кажуть, є ліси й гаї,
Приносять прохолоду,
А я і родичі мої
Не бачили їх зроду.
Ми звикли кублитись в норі,
З травинок роси пити,
На лапках сівши нагорі,
На цілий степ свистіти.
Всі кажуть: «Ой, ці байбаки!
Порода в них ледача».
А я от зовсім не такий —
У мене інша вдача.
Хоча в байбачій ріс сім'ї,
Та маю в серці мрію,
Що, може, десь ліси й гаї
Побачити зумію.
Які там трави та квітки,
Якої масті звірі,
Які виспівують пташки,
Зелені, а чи сірі?
Я в торбу взяв харчів для нас
І ще роси в баклажку.
Коли в дорогу є запас,
Іти не буде важко.
Десь тут струмочок є один:
Ходім його шукати!
Змайструєм пліт з очеретин,
Поїдем мандрувати.

— Ну, добре,— пискнув ховрашок,-
Хоч, звісно, зараз спека,
Ходім шукати твій струмок,
Коли це недалеко.

 

Марія Пригара, Байбак-мандрівник, віршована казка

 

ДРУЗІ

Ходить вітер ген в ярузі,
Гріє сонце білий світ.
Навпростець мандрують друзі,
Витирають з носа піт.
От так спека! Ну і спека!
Пил кружляє по степах.
— Ще далеко? Ще далеко? —
В байбака пита ховрах.
Випив він роси баклажку,
З'їв із торби всі харчі.
— Ох, як жарко! Ох, як важко!
Тільки й стогне ідучи!
Враз байбак примружив очі,
Аж на хвостик сів на мить,
Та як скрикне: — Ой, мигоче!
Щось на обрії блищить!
Це і є, звичайно, річка,
Наша річка степова.
Подивися — он травичка,
А навколо дерева!
Зараз ми плотом поїдем.—
І вперед помчав бігцем,
А ховрах подибав слідом
З невдоволеним лицем.
І давай бурчать на друга:
— Ех ти, горе-мандрівник!
Полину блищить там смуга,
А струмок твій зовсім зник!
Взагалі, потрібно дуже
Стільки бігать за струмком...
Ні, сиди вже дома, друже,
Як родився байбаком.
Ну, а я піду на ниву:
Я в цю пору їсти звик!
Прощавай! Живи щасливої
Пискнув двічі та й утік.
А байбак спинивсь в ярузі,
Стиснув лапки у журбі.
— Отакі бувають друзі! —
Сумно мовив сам собі.—
Та хоч як стомивсь до краю
І не чую ніг давно,
Свій струмок я відшукаю,
Попливу ним все одно.

 

Марія Пригара, Байбак-мандрівник, віршована казка

 

НА РІЧЦІ

Чого це в долині
Простягнена стрічка?
І зовсім не стрічка це, друзі,
А річка.
Хлюпоче й біжить
Все вперед та вперед.
Над нею в долині
Шумить очерет.
Маленька це річка
І сили не має,
Та всіх, кого стріне,
Вона напуває.
І землю навколишню
Поїть суху,
І верби, й траву
На своєму шляху.
Пливе по тій річці
Байбак-мандрівник,
Хоч плавати досі
Нітрохи не звик.
Сидить на стеблині він,
На комишині,
І пирхає й їде,
Немов на машині.
Ще й лапками воду
Помалу гребе,
А сам потихесеньку
Хвалить себе:
— Казали, що вдачу
Я маю ледачу,
А от у мандрівці,
Що схочу — побачу.
Неси ж мене, хвиле,
Далеко неси!
У темну діброву,
В зелені ліси!
Аж навіть дві тіточки —
Перепелички
Почули цю пісню,
Прибігли до річки.
— Піть, піть, ви скажіть нам:
Це правда чи казка?
Байбак — і мандрує!
Дивіться, будь ласка!
Тут качка з'явилася
Зеленобока.
Шубовснула в воду,
Примружила око
І крикнула раптом:
— Ну, як вам не сором?
Чого ви дурниці
Співаєте хором?
Байбак ваш мандрує
Собі лиш на горе.
Несе його хвиля
Простісінько в море.
Як хочеш, байбаче,
Побачить ліси,
Проси не струмочок,
Мене попроси!
Байбак здивувався,
Впустив комишину
І злякано крикнув:
— Рятуйте, бо гину!
Та качка
Його підхопила з води.
— З такими плавцями
Доскочиш біди!
Без мене, я бачу,
Ти б зовсім пропав,—
І зразу ж помчала,
Немов пароплав.

 

Марія Пригара, Байбак-мандрівник, віршована казка



У ДІБРОВІ

По діброві рано-зранку
Рознесла сорока вість,
Що притупав на світанку
Надзвичайно дивний гість.
Він із торбою на спині,
Сам кошлатий, як ведмідь,
їжака в кущах зустріне —
З переляку аж свистить.
То під кущиком приляже,
То з листочків п'є росу.
«Наберу гостинців,— каже,—
Та й додому віднесу».
Стурбувався дятел в листі:
— Як це сам блукає гість?
У мурашник може влізти
Чи грибок отруйний з'їсть.
З гілки білка підхопила:
— Сором так вітать гостей!
Я б сама його водила,
Якби хто глядів дітей.
Збіглись звірі і звірята.
З хащі заєць виткнув ніс.
— Нас не треба умовляти!
Ми покажем гостю ліс.
І пішли за байбаком,
Хто ізбоку, хто слідком.
— Ви, будь ласка, подивіться
Ось берізки, ось дуби.
А ось тут ростуть суниці,
А он там у нас гриби!
В лісі дибає байбак,
Не надивиться ніяк.
Обходив усі кутки —
І галявини, й ярки.
Заглядав і в глиб діброви,
Де живуть сердиті сови.
Із колючим їжаком
Зустрічався під дубком.
Чув, як горлиця туркоче,
Мов от-от заплакать хоче.
І весь час птахи та звірі
З ним були привітні й щирі.
Навіть мовила лисиця:
— Гостя їсти не годиться!
А борсук — сердитий дід,
Завжди злий на цілий світ,
Раптом гостю буркнув з ями:
— Чи не родичі ми з вами?
Так прожив байбак два тижні,
Бачив речі дивовижні
Та й сказав собі самому:
— Чи не час мені додому?
Тут всі звірі поодинці
Принесли йому гостинці.
Білка — жолудь, дятел — шишку,
А сова — маленьку мишку.
Гарно склали все в торбину,
Проводили на стежину
І сказали: — Йди здоров!
Приїжджай у гості знов!

 

Марія Пригара, Байбак-мандрівник, віршована казка

 

За матеріалами: Марія Пригара. "Байбак-мандрівник". Віршовані казки. Малюнки Олександра Кошеля. Київ, "Веселка", 1984, стор. 10 - 22.​

 

  Більше творів Марії Пригари на нашому сайті:

Вірші для дітей від Марії Пригари
У цьому підрозділі можна знайти як окремі твори Марії Пригари, так і цілі тематичні збірки поетеси: про дітей, про школу, про ліс, про звірят, про війну, про Дніпро, про козаків-запорожців.

Останні коментарі до сторінки
«"Байбак–мандрівник". Віршована казка Марії Пригари»:
Всьго відгуків: 0    + Додати коментар