Іван Андрусяк. Дитячі вірші зі збірки «М’яке і пухнасте»

 

У цій книжці вперше зібрані під одною обкладинкою вірші для дітей відомого поета Івана Андрусяка. Чимало з них давно полюбилися маленьким читачам із публікацій у дитячих часописах, альманахах та антологіях. У цих віршах багато сміху, жартів, пустощів і кумедних пригод, однак завжди переважає «м’яке і пухнасте» — любов і доброта... 

До цієї добірочки увійшли вірші: "Знання", "Накрився", "Додому", "Вечірній чай", "Зорі й місяць", "Колискова", "Сміхота", "Сумлінна учениця", "От!", "Пригода", "Аліса і комар", "Ослик і ослінчик", "Хто хороший", "Кольорові приколи", "Чакалка", "Родина бабаїв", "На зуб", "Хвостики", "Перші кроки", "Мухомори", "У лузі", "Півгорошини", "Три плачі", "Собаче листування", "Не кусається", "Справжня свиня", "Вередливі хмари", "Щокасте дитинча", "Несправжнє село", "Уроки мови", "Страшна казка", "Майдан і майданчики", "Розмова", "Буль і Ням", "Про користь читання", "Учнів не їдять", "Скоромовка", "Котяча справа".

 

 

Iван Андрусяк

ЗНАННЯ

Нуль помножити на нуль,
накрутити десять дуль,
і додати два хвости,
і в комору занести,

а тоді додати знову
хоч єдине тепле слово,
помішати, посолити
і підручником накрити…

… Але зранку все так само –
зранку доню знову мама
з пункту “Д” до пункту “Ш”
всю дорогу утіша.

 

* * *

 

НАКРИВСЯ

За лісом синій дощ стелився.
Ліс накривався – і накрився.

 

* * *

 

ДОДОМУ

Качка качуру:
– Не розкачуйся!

Від річки доріжки –
півсвіту пішки.

Вернем затемна –
ото й знатимеш!

 

* * *

 

ВЕЧІРНІЙ ЧАЙ

На буфеті у пакеті
проживає чай.
Він до півнів аж до третіх
булька, як ручай.

І лепече, і лопоче,
заваритись дуже хоче,
і пахтить, як мед.
А як півень відспіває,
чай ображено зітхає
і верта в пакет.

…А на ранок він лукаво
на усіх бурчав:
– Пийте каву, пийте каву,
я вечірній чай!

 

* * *

 

ЗОРІ Й МІСЯЦЬ

Усі сови
попросиналися,
із небесних зворів
очима світяться,

лиш одна сова
зо звору висовилася,
над сонним ставом
пір’я чистить.

 

* * *

 

КОЛИСКОВА

Ой ходила лебедиха,
та й у лузі, лу
пригорнула тихо-тихо
крильцем ковилу.

Ой ходила лебедиха,
та й у лісі, лі
притулилась тихо-тихо
крильцем до землі.

Полетіла лебедиха
понад озером,
напувала сині очі
синім прoзором.

Золотила сиву душу
сонцем росяним,
жовтим колосом, дитинко,
синім прoзором.

Тихо-тихо лебедиха
в небі танула
над Вкраїною, дитинко,
над коханою.

 

* * *

 

СМІХОТА

Кіт коту котив м’яча –
і нявчав.
Кіт коту котив м’яча –
і мовчав.

Перестрілись два коти –
кіт кота перекотив.
М’яч спіткнувся об м’яча –
і його перенявчав.

Метушились, гнулись, пнулись,
і, нарешті, розминулись.

М’яч м’ячу котив м’яча –
і нявчав.
Кіт коту котив кота…
Сміхота!

 

 

 

* * *

 

СУМЛІННА УЧЕНИЦЯ

Школа теж була би – сила!
Я б відвідувала й дві,
якби там мене учили
з хом’ячками в голові.

А якби навчати вволю
доручили псу й коту –
я не те що вам у школу,
я пішла б і в інститут.

Ще якби нам на екзамен
миша, дятел і павук –
отоді втекла б і мама
в академію наук...

 

* * *

 

ОТ!

Ходить доня по городу,
як… оса по бутерброду!

Обережно, обере…
ягідки усі збере.

Не в горнятко – тільки в рот.
От!

 

* * *

 

ПРИГОДА

Киця Аліса
на дуба залізла.
Дуб: прусь!
Гілка: хрусь!
Киця Дуба ніжно: кусь!
Ще й хвостом по дубі: лусь!

… От марми-и-иза!

 

* * *

АЛІСА І КОМАР

Той комар – така потвора!
Так і шаста коло двору.
А як тільки лиш дівчатка
вийдуть з хатки погулятки,
він одразу: кусь!

Відганяти вийшов тато,
вийшла мама відганяти,
і одразу дві бабусі:
– Не роби дівчаткам кусі! –
А він далі: кусь!

Вийшла квочка, вийшли кури,
вийшов півнище похмурий,
і качки прийшли, і гуси:
– Не роби дівчаткам кусі! –
А він знову: кусь!

Тут прокинулась Аліса
(киця спала на печі),
позіхнула, з печі злізла
і прибігла на плачі:
– Хто тут діток ображає?
Хапну! Дряпну!! Покусаю!!! –
Комарисько тільки шасть –
і минулася напасть.

 

 

На відео: Поліна Кіфоришин (4,5 роки) читає вірш Івана Андрусяка "Аліса і комар" з поетичної збірки "М'яке і пухнасте".

 

* * *

 

 

ОСЛИК І ОСЛІНЧИК

Всівся ослик на ослін,
незгинаючиколін.
Зліва хвостик, справа кінчик…
Де тут ослик, де ослінчик?

 

* * *

 

ХТО ХОРОШИЙ

Засинає бегемот,
позіхнувши на весь рот.
Біля нього моститься
ніжна бегемотиця,
й бегемотенята
полягали спати.

Лиш в сусідньому вольєрі
хижі зайчики не сплять
і зубаті пащі шкірять –
бегемота покусать…

Не повірили? Авжеж!
Бегемот хороший теж.

 

* * *

 

КОЛЬОРОВІ ПРИКОЛИ

Два зелених крокодили
аж по дрова в ліс ходили,
та у лісі, як на зло,
дров зелених не було.

Два слони сріблясто-сірі
на сріблясту гору сіли.
Хоч би що їм говорив,
а зробилось дві гори.

На червоній черепиці
спали дві червоних птиці.
Дивувались вранці-рано:
– Я рожева, ти багряна.

Дві коричневих мурахи
повбирались у папахи
і в коричневих дворах
загубились між мурах.

Раз на грушку теплу, спілу
двійко приятельок сіло –
жовті-жовті дві оси…
Обережно! Не вкуси…

Синій кит гука киту:
– Я шукаю смакоту.
Синій кит відповіда:
– Ду-уже синя смакота.

Біла киця кицю білу
похвалила, як уміла:
– Ти білесенька така.
Напилася молока!

Раз вужище чорно-чорний
до чорнозему дочовгав.
– От лиш вуха зачорню я,
і безпечно заночую.

 

 

* * *

 

ЧАКАЛКА

Хтось на кухні чавкає,
чавкає –
то, напевно, Чакалка,
Чакалка.
Баняком і чайником,
тарілками й чарками –
дзень!
трісь!
То напевно Чакалка,
голоднезна Чакалка
ВСЕ
їсть!

Що не здужає поїсти –
понесе в мішку до міста,
але й того, хто не спить,
може також прихопить.
Там, у темному мішку,
буде каша у горшку,
і повидло, і млинці,
і куліш на молоці,
і перепічка духмяна,
і дитина неслухняна…

Буде довго чапати,
чапати
десь по місту Чакалка,
Чакалка.
Зголодніє – і в мішку
знайде кашу у горшку,
і шматочок калача,
і принишкле дитинча.
Буде все це Чакалка,
Чакалка
поїдати-чавкати,
чавкати…

– Татку, а у тім мішку
буде хрумиків дещиця?
Бо насправді там, на кухні,
порядкує наша киця.

 

* * *

 

РОДИНА БАБАЇВ

Бабай грозиться бабаю:
– Ото по попі надаю!

Відповіда йому бабай:
– Ти тільки спробуй надавай!

А бабаїха: – От якби
обом потріпати чуби!

А бабаята, бабаята
як узялися лупцювати –

по чім попало, чим знайдуть
тузають, буцають, деруть,

гамселять, грьопають – ого! –
по два, по три на одного!

А бабаїха і бабай
гукають їм: – Давай! Давай!

Оце і я недавно стрів
таку родину бабаїв,

і дивувався – так і знай, –:
чого їх не бере БАБАЙ?!

 

* * *

 

НА ЗУБ

Пізнає Стефуся світ,
як сніданок чи обід.

Книжку, іграшку, листок,
кицю, Лізин чобіток,
ополоник, зерня маку,
дідусевого собаку,
татів ремінь, з вікон рами,
дисертацію у мами,
табуретку й просто луб –
все попробує на зуб.

 

* * *

 

ХВОСТИКИ

Хвостик хвостику привітно
трі-по-тів,
а від нього інший хвостик
дрі-бо-тів,

а Лізятко їх докупи
гре-бін-цем,
у кісочку посплітало –
та й усе!

 

* * *

 

ПЕРШІ КРОКИ

Є у Стефи топи-топи,
в них Стефуся топа, топа,
лиш сестричку за дві ручки
хап!

Ця земля така твердюча,
як по ній топ-топати?
Відпущу сестрички руці –
упаду на попу.

От я виросту ще трішки,
попід стіл піду я пішки,
і котище
за хвостище
хап!

Принесу сестричці кицю,
будем разом гладити.
Лиш навчи мене сестричко,
як іти й не падати.

 

* * *

 

МУХОМОРИ

Аж на море, аж на море
від’їжджають мухомори.

Проводжати на перон вийшла вся околиця.
Їде тато-мухомор, мама-мухомориця,
а за ними дружно в ряд двісті мухоморенят –
всі сміються, задаються, мухоморяться!

Аж на море, аж на мо
від’їжджають мухомо…

У краплинку капелюхи – крап! крап! крап!
Ну а мухи, справжні зухи – шасть! шасть! шасть!
Їх усіх за капелюхи хап! хап! хап!
Ой ці мухи! ох ці мухи! от напасть!

Аж за море
мухомори!

 

 

* * *

 

У ЛУЗІ

Цілий день пасуться в лузі
найулюбленіші друзі:

і корова
чорноброва,
і телиця
білолиця…

А бичок,
ко-ло-бо-чок,
тихо вклався на бочок.
Каже: – Я уже попас,
а тепер поспати час.

 

* * *

 

ПІВГОРОШИНИ

Плаксію, плаксію –
горошини сію!
Тобі, розбишако, –
на шапку.
Тобі, злюко, – 
на руку.
Тобі, нечупаро, – 
на палець!
Тобі, вередуле, –
на личко.

А в маленької доні
одна на долоні,
та й та непрошена –
лиш так, півгорошини...

 

* * *

 

ТРИ ПЛАЧІ

Доні снилися вночі
три плачі.

Перший плач
жував калач,
другий одягнувся в плащ,
а у третього плачу
парасолька від дощу.

Перший доню пригощав,
другий кицькою нявчав,
третій, взявши на долоню,
колихав маленьку доню
і просив її іще
погуляти під дощем.

– Я із вами,
плаксіями, –
каже доня, – не піду,
я покличу тата й маму,
ще й сестричку приведу,
і вони як засміються,
як прокинуться усі –
від плачів не стане й сліду.
Може, тільки у росі...

 

* * *

 

СОБАЧЕ ЛИСТУВАННЯ

Пес до пса
написав:
“У тебе, псе,
добре все?
Бо в мене в будці
миші шкребуться”.

Відписав
пес до пса:
“У мене, псе,
чудово все.
Тобі ж, небоже,
кіт допоможе”.

 

 

 

* * *

 

НЕ КУСАЄТЬСЯ

– Не дивись на мене, вуже –
я тебе боюся дуже.
Не підійду, й не проси –
Бережусь, щоб не вкусив.

Вуж образився: – Кусючка?!
Та ніколи у житті!
Стережу я нашу річку
від кусючих хижаків.

Хай лише яка гадюка
підповзе до комишу,
я таку одразу злюку
упіймаю і… вкушу.

 

* * *

 

СПРАВЖНЯ СВИНЯ

Вже сім’я поснула вся,
лиш маленьке Порося
все блукає по росі,
щось шукає в спориші.
Каже: десь побіг на луг
мій найкращий в світі друг.
Не вернувся він і досі,
а у нього ж ніжки босі.

Розбудилась мама Цьоня,
кличе: йди до ліжка, доню.
Порося ж уперлось: ні,
не годиться так свині,
хай година перша, друга –
все одно діждуся друга…

Хто той друг – не в тому річ.
Прочека хоч цілу ніч,
й з неї, впевнена рідня,
справжня виросте свиня.

 

* * *

 

ВЕРЕДЛИВІ ХМАРИ

В білій-білій білоті
заметілить заметіль.
Всі замети замете,
а на ранок – щось не те!
Де замети? Ой! Нема…
Порозтанула зима,
розтеклася між калюжі.

Не хвилюйтесь, любі друзі.
Хмарка ось і хмарка ген,
є у них ще цілий день,
снігу встигнуть натрусити.
Тільки – треба попросити…

 

* * *

 

ЩОКАСТЕ ДИТИНЧА

А щокасте дитинча
грало з кицею в м’яча.
М’яч до киці підкотило –
киця хвостиком відбила.

Дитинча щокасте,
ще й бурундучасте!

А щокасте дитинча
танцювало ча-ча-ча…
На животику у тата
дуже м’яко пострибати.

Дитинча щокасте,
ще й бурундучасте!

А щокасте дитинча
на столі знайшло ключа.
– Не дотягнусь ним до вічка.
Домалюй ключа, сестричко.

Дитинча щокасте,
ще й бурундучасте!

А щокасте дитинча
готувало калача.
– Буде мамі на обід,
лиш піску додам, як слід.

Дитинча щокасте,
ще й бурундучасте!

 

* * *

 

НЕСПРАВЖНЄ СЕЛО

Я цього метелика
бачила по телику,
зайчика-розвідника –
в мультику по відику,
а телятко – ось воно! –
зустрічала у кіно.
Також справжнього коня
і маленьке слоненя.

А в бабусі у селі
слоненята є малі?
Як, немає?! Й не було?
Ну й неспра-а-авжнє тут село…

 

 

* * *

 

УРОКИ МОВИ

Прийшла до нас якось бабуся Яга,
яка не уміла казали “ага”.
Виходило в неї “аґа” та “аґа”,
як в гуски, яка розмовляє “ґа-ґа”.

А ще зустрічався нам дідо Ягун,
він людської мови вчив бабу Ягу.
Вона ж не хотіла, хоч плач, а хоч скач,
і на паляницю казала “калач”.

Така ото, дітки, пригода була,
допоки Яга в Кострому не втекла.
Бо справді: не вмієш сказати “ого”,
То й нічого діток лякати, Яго.

 

* * *

 

СТРАШНА КАЗКА

У темному-темному лісі
жив темний-претемний ліс,
а в темнім-претемнім лісі
було дуже темно скрізь.

Там бігали темні вовчиська
і темних ловили зайців,
і там, не далеко й не близько,
жив дідько у чорнім яйці.

Той дідько був темний-претемний
і темні творив діла,
а в ньому іще темніша
чортяча душа жила.

Вона цю страшнющу казку
мотала собі на вус…
Їй також повірити важко,
що ти такий боягуз!

 

* * *

 

МАЙДАН І МАЙДАНЧИКИ

– А чи є у Майдана майданчик? –
запитався у Стефи Богданчик.

Каже Стефа: – Їх сто або й двісті,
вони в кожному, – каже, – місті,

їх у нього дуже багато –
він багатомайданний тато.

 

* * *

 

РОЗМОВА

– Літак?
– Так!
– У вікні?
– Ні,
он там.
– Сам?
– Не сам,
із хмариною
темно-синьою.
– Так то ж місяць
небо місить,
хлібчик сонця пече.
– А хмара?
– Гаряча пара
від хлібця в небо тече.

 

* * *

 

БУЛЬ i НЯМ

На річці діти буль-буль-буль,
а бегемоти – ох.
У річці бегемотів нуль,
А діти буль за двох.

Бурчав найстарший бегемот:
– Цього не потерплю!
Не хочу я на річці от –
я буль-буль-буль люблю.

Сказало бегемотеня:
– Ви, дядечку, мовчіть.
Удень ми будем ням-ням-ням,
а буль-буль-буль вночі.

 

* * *

 

ПРО КОРИСТЬ ЧИТАННЯ

За сьогодні сіра мишка
з’їла вже четверту книжку,
а така ж мала –
майже як була.

Докоряє миша-мама:
– Не читала ти їх, мабуть,
а без цього ти
не будеш рости.

Це, дитинко, знають всі
миші й навіть люди:
не читаєш, а їси – 
користі не буде.

 

 

 

* * *

 

УЧНІВ НЕ ЇДЯТЬ

Вивчив Павук
основи наук,
і вечорами Муха
його уважно слуха.

– Я, – каже, – Павуче,
тепер твій учень.
Став “двійку” чи “п’ять”,
Та учнів не їдять.

 

* * *

 

КОТЯЧА СПРАВА

Як почуєш за вікном 
нявкіт серед ночі -
не лякайся, друже мій,
не розплющуй очі.
Хай вони собі кричать
чи "ганьба" чи "слава",
не втручайся ти до них -
то котяча справа!

 

* * *

 

СКОРОМОВКА

Їх покликали
на Паликопи,
а вони по конях
на Пантелеймона! [1]

[1] Святого Пантелеймона, знаменитого цілителя, українська церква вшановує 9 серпня. А в народі це свято називають іще Паликопи, – адже це час літніх гроз, коли блискавка легко може вцілити в копи щойно зібраного хліба, от наші предки й обрали цей день для молитов, які відвернули б таку загрозу. Так що герої цієї скоромовки не помилилися, а вирушили в дорогу саме тоді, коли їх і було покликано.

За матеріалами: Іван Андрусяк. "М’яке і пухнасте". Вірші для дітей. Художник: Дойчева-Бут Надiя. Київ, видавництво "Гранi-Т", 2010. — 72 с.  (Джерело: http://abetka.ukrlife.org/. Картинки - з сайту видавництва "Гранi-Т")

 

* * *

Хто тільки не розповідав тобі, друже, про користь читання! Хто тільки не гнав від телевізора до чергового «завдання на літо», не вимикав нагло компа, тицяючи під носа «класичне» томище!.. Але, навряд, чи хоч одна миша колись ділилася з тобою досвідом читання. Правда?

А ось Іванові Андрусяку вдалося дізнатися про ту велику мишину таємницю:

 

За сьогодні сіра мишка
З’їла вже четверту книжку,
А така ж мала – майже як була.
Докоряє миша-мама:
- Не читала ти їх, мабуть,
А без цього ти
Не будеш рости.
Це, дитинко, знають всі
Миші й навіть люди:
Не читаєш, а їси –
Користі не буде

А ще цьому доброму та веселому поетові випало підгледіти, як вкладається до сну родина ніжних бегемотів, і вперто чекає на друга маленька «справжня свиня». Він один знає, в чому полягає «котяча» справа та котяча дружба, хто такі Чакалка та Шашіль, та що твориться в родині Бабаїв. Його малі героїні пробують світ «на зуб» і плетуть перші кіски, беруть уроки мови у баби-Яги й мужньо виступають проти кусючих комарів. Навіть власні плачі ті веселі дівчатка знають в обличчя.

Вірші з цієї збірочки відразу «липнуть до язика»: їх хочеться цитувати на перервах друзям і батькам за вечірнім чаєм. Хіба можна не посміятися над «Кольоровими приколами» чи не порадити знайомим отакий рецепт знань:

Нуль помножити на нуль,
Накрутити десять дуль,
І додати два хвости,
І в комору занести,
А тоді додати знову
Хоч єдине тепле слово,
Помішати, посолоти
І підручником накрити.

А головне, у героях поета ти пізнаєш себе самого – зрослого в місті, цікавого й трішки нахабнуватого, веселого та задерикуватого поціновувача всього по-справжньому м’якого й пухнастого в житті – свободи, любові, радості та щирості…

(Наталя Марченко)

За матеріалами: http://www.chl.kiev.ua/