Декоративний розпис виник задовго до появи християнства і початково відігравав роль оберега. На початку XX століття цей вид народної творчості утвердився як самобутній жанр декоративно-ужиткового мистецтва. Однією із знаних майстринь декоративного розпису є Людмила Вітковська – член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, лауреат премії імені Петра Верни, заслужений майстер народної творчості України.
Бібліотекар за фахом, вона присвятила своє життя мистецтву. Дебютом художниці стала виставка її творів у Національному музеї Т. Шевченка в Києві 1977 року.
В основі творчої манери Людмили Вітковської лежать традиції петриківського та київського розпису. Особливо їй подобались твори Т. Пати і Г. Собачко-Шостак. Мисткиня багато зробила для відродження декоративного розпису Таврії, навчаючи у 1974–1987 роках дітей – учнів студії «Чонгар-сад» на Херсонщині. З 1987 року Людмила Владиславівна працювала на Київщині, де керувала студіями «Червона калина» при загальноосвітній школі с. Лишня та «Барви Здвижа» при Макарівському районному центрі творчості дітей та юнацтва ім. Данила Туптала.
27 січня 2015 р. в Чернігівському обласному художньому музеї імені Григорія Галагана відбулось відкриття виставки «Чарівний світ Людмили Вітковської». На виставці представлено 40 творів, датованих 1997–2013 роками. Це сюжетно-декоративні панно, міцно пов’язані з навколишньою природою і життям людини. Вони виконані гуашшю, акрилом, темперою на папері або картоні. Колорит творів яскравий, соковитий, традиційний для народного мистецтва, адже за його допомогою мисткиня передає свої почуття і настрій.
Майстриня щедро прикрашає композиції рослинно-квітковими мотивами, що надає творам казковості, фантастичності(«Амаранти». 2005, «Букет». 2003, «Весняний сад», 2003), оживляє їх зображеннями різноманітних птахів («Запишався півник». 2002, «Пава у садочку», 2005). Такий прийом традиційний для українського народного мистецтва.
Центральним мотивом багатьох робіт є «дерево життя» – універсальний символ українського народного мистецтва, що уособлює рід, що вливається в єдиний народ, націю. В основі архетипу квітучого дерева – ідея процвітання і добробуту родини та всієї Української держави («До золотого саду мрій, душею линемо невпинно». 2003 р.).
На картинах Людмили Вітковської живуть фантазійні звірі («Левик». 2005, «Грифони». 2005), риби та інші водні мешканці («Золота рибка». 2005, «Коники і морські квіти». 2003). Хвилює серце художниці природа рідного краю, по-особливому прекрасна у різні пори року, котрі мисткиня майстерно передає у квіткових мотивах, пишних букетах («Вже завтра літо пропливе над світом». 2003, , «Перший сніг». 2005, «Весняна ніч така чудова». 2003). Для мисткині особливе значення має осінь («Маестро-осінь грає на органі, і тихо падають додолу звуки червоним яблуком дозрілим». 2002).
У творчості Людмили Вітковської значне місце відведено історичним сюжетам, особливо темі козацької звитяги («Батуринський козак». 2008, «Приносим квіти для героїв, вони давно квітками стали». 2002 р.). Відгуком на події людського життя є роботи соціальної («Сирітська доля, як роса на сонці, усе мине коли здолаєш шлях». 2003) і філософської тематики («Пливи, Україно, на крилах надій». 2000 р.), у яких почуття й переживання автора передаються опосередковано через нейтральні орнаментальні мотиви. Багато робіт мисткині створені під враженням народних пісень («Посіяла огірочки». 2003) та віршів українських поетів, зокрема творів Павла Тичини: «Іще пташки в дзвінких піснях блакитний день купають» (2010 р.), «Гаптує дівчина й ридає» (2010 р.) та Олександра Олеся - «Сміються й плачуть солов’ї» (2003). Багато назв є авторськими, адже окрім розпису Людмила Вітковська захоплюється і поезією.
Твори Людмили Вітковської для експонування на виставці надані Національним історико-культурним заповідником «Гетьманська столиця» (м. Батурин) та приватної колекції автора.
Автор: Чернігівський обласний художній музей імені Григорія Галагана
За матеріалами: http://prostir.museum/ua/