Тетяна Винник
КЛЮЧИК ВІД НОВОРІЧНОЇ СКРИНЬКИ ЧУДЕС
Казка
Вечірні сутінки сховались під лапаті крила хуртовини. І світ потонув у засніженому чеканні Різдва. Старезні дуби в розхристаних білих жупанах підвели свої незграбні кошлаті руки вгору і, потупивши обличчя, скоса поглядали на багатоповерхові будинки, що тримали на своїх антенах важкі небеса. Усе захопила Володарка-Зима і стала на чолі до приходу Різдва.
В цей вечір Марійка сиділа біля вікна. Чомусь саме сьогодні батьки були на роботі.
Раптом щось обірвало тишу. Марійка відійшла від вікна і глянула на сусідню кімнату, де красувалася новорічна ялинка. Як і годиться, пухнасте густе гілля її було зігнуте додолу – під вагою різнобарвних лускатих іграшок, мерехтливих вогників і шоколадних цукерок.
Марійка принишкла і зачудовано дивилася на лісову красуню.
- Хе-хе-хе! – почувся голос Ведмежати з кошиком суниць за плечима, - як я довго чекав цієї миті – побачити новорічний карнавал.
- Невже тоді не хочеться спати? – глузувала одна із цукерок, обгорнута у зелену блискучу обгортку. – адже ви, ведмеді, такі сонливці!
- Хто? Ми сонливці? – обурилося Ведмежа.
- Авжеж ви – цілу зиму спите…
Ведмежа розлючено заколихалося на ялинковій гілці:
- Зараз я тебе з'їм!
І тільки-но простягло лапу до цукерки, як його хтось зупинив.
- Годі сваритися! – втрутилася стара Хатинка, відчинивши свої вікна-очі.
- Скоро Новий рік і Різдво! Це час, коли сваритися неможна! Бо не будете танцювати на новорічному карнавалі і не отримаєте подарунків від принца Ялинника!
- Вчора я підслухала розмову, - втрутилася зелена Шишка, - ніби господар цього року востаннє ставив ялинку для своєї доньки, бо вона нібито стала вже доросла і не вірить у диво…
Марійка мовчала, хоч на якусь мить їй хотілося мовити: «Я завжди прикрашатиму ялинку! І в диво теж вірю!» Проте не сказала нічого, все пильніше дослухаючись до розмови.
Несподівано ялинка згасла, а через мить знову замерехтіла вогнями. Невелика біла карета з маленькими круглими вікнами, схожими на сніжинки, підлетіла до ялинки. Відкрилися тоненькі дверцята з кольоровими вітражами.
- Вітаю, друзі! – промовив принц Ялинник, вийшовши з карети.
Це був невеличкий симпатичний юнак із маленьким кирпатим носом. Одне око у нього було блакитне, а інше – оксамитове.
- Чому такі невеселі, друзі?! – поцікавився принц Ялинник, відчуваючи тужливий настрій.
- Як нам не сумувати? – схлипнув срібний Дощик.
- Цього року востаннє наш господар ставить ялинку, - хвилювалася зелена Шишка. – Тепер ми хтозна скільки будемо сховані в ящику…
- Ми востаннє будемо на святковому карнавалі! – Схлипнула Цукерка.
- А тобі чого сумувати! – буркнуло Ведмежа. – Тебе все одно з’їдять!
- А тебе розіб’ють! – огризнулася Цукерка.
- Не сваріться! – заспокоїв принц Ялинник і дістав зі своєї кишені чарівний ключик. Ним він відкрив маленьку атласну скриньку.
- Гайда танцювати! Потім подумаємо, що робити…
Здавалося, ніби тисячі зірок хтось нанизав на невидиму нитку і прикрасив новорічну ялинку – так вона засвітися.
Танцювали всі: і зелена Шишка щось підспівувала під ніс, і Ведмежа, ні на хвилю не залишаючи кошика із суницями, тупотіло лапами, і срібний Дощик радісно повзав по ялинці, а цукерки, взявшись за руки, водили хороводи, навіть стара розважлива Хатинка підтанцьовувала.
Марійчине зачудування обірвалося – хтось не постукав у двері. Вмить усе стало на свої місця, ніби нічого й не було.
Невже все це примарилося Марійці? Хтозна…
Якби не ключик від Скриньки чудес, котрий ненароком залишив принц Ялинник прямо біля новорічної красуні. Його Марійка зберегла на згадку.
Матеріал люб'язно надано автором.
Малюнок Якима Левича.
Більше творів Тетяни Винник на нашому сайті:
Журналіст, письменниця, поетеса, перекладач, редактор дитячого часопису «Крилаті», волонтер і громадський діяч із Ніжина Тетяна Винник є лауреатом багатьох премій та переможцем числених конкурсів. Один з них - конкурс казок «Мандрівник часу». Її казочки гріють своїм теплом та вчать дітей добру...... Кожен для себе знайде в них те, що йому на даний момент конче необхідно. Тож читаймо!
Читайте також на "Малій Сторінці":
Дуже дякую, за чудову казку!