Сергій Губерначук
РОЗДУМИ ПРО РІЗНЕ
У розділі "Роздуми про різне" представлено окремі вірші, цитати та вислови Сергія Губерначука, які відображають світоглядні принципи, власні уявлення про навколишній світ, про історичні, суспільні та культурні події, про Бога, людей, про їх стосунки, побут та почуття.
Думка
Пізнай мене за думкою й без думки.
Усе так просто, адже вічність є!
Я твій – безмежно: й неотруйні трунки,
якщо живе кохання з нас жиє!
Усім усюдам сві́тлимося в люди –
з вінків тернових пропускаєм кров
розп’яття хресного в повішенні іуди
єдиним поглядом і висловом "ЛЮБОВ"…
Хай на додаток – з думки думка знову
про те, що ти – однаково одне
святе ягня, яке веде розмову,
безтямну й темну.., й не минеш мене.
Я ж тільки о́браз, на який обра́зи
безликі люди виливали в піст!
А ти – свята без імені й без назви,
ти – просто думка, випадковий гість.
|
|
* * * Господи, щедроти Твої безмежні,
* * * Творець вручає кожному свій талант і терпіння.
* * * Ми на планеті цій – неміряна сім’я, * * *
За лаштунками неба за́вжди сховано рай. * * *
Усе почалося зі Слова
* * *
Амінь! Розчавлено лежала долі тінь * * *
Віруй, Надіє, в Любов! * * *
Усім, кого люблю, я винен знов. * * *
Надію викорінити неможливо. * * *
Надія – біле дерево в пустелі. * * *
Надія – у пустелі біле дерево, * * *
Поквапся на сповідь. * * *
Кожна душа полетить * * *
– О, Господи, Спасителю Великий! І він пішов, але заснув навіки, * * *
Розповсюджене кожне моє слово * * *
Забудься про все – хай працюють молитви, * * *
Забуду тебе в любові!
* * *
Ліпше – не мати, краще – не знати, * * *
Майбутнє – це табу на всі загадки. * * *
Ще один день подаровано нам. * * *
Моя любов давно належить не мені… |
|
|
|
Відповідь
Людину ту, яка мене спіткає, |
|
|
|
* * *
Материк. |
|
|
|
* * *
Чорна субота і вірш про неї. Бджілки літають, струмок сюркоче. Що то бажання і що то надії. * * *
Куди заведуть тебе мрії?.. |
|
|
|
* * *
яблуко |
|
|
|
* * *
Чи буває кохати невчасно?.. * * *
– Який пан товстий та негарний.
* * * Розплата! "От і сурми заграли! * * *
Коли кричать закриті очі… * * *
Це все. Зупинено усі дощі.
Віки минуть і ти мене забудеш.
* * * Знову залишаю
Декілька слів про твою вроду. |
|
|
|
* * *
Терпеціум мобеле – * * *
Нехай я – останній,
|
|
|
|
* * *
Калейдоскоп думо́к, мов пам’ято́к культури,
* * *
Ти не знаєш, яким * * *
Хай буде це не привселюдно сказано, * * *
А тепер я кажу, що на столі стоїть, |
|
|
|
* * *
Не бійся спіткнутись, |
|
|
|
Такі, як ти, лише марнують час, Я можу й сам рішитися життя – * * *
Забираю слова, Я хотів би з ненависті вирости в сфінкса і вмерти.
* * *
Не ревную, бо не люблю... |
|
|
|
* * *
Позачаїлося зими на ріжних полюсах, * * *
Ти молодим терпів тяжкі докори, * * *
Не роняйте свої мрії під ноги... * * *
Я покажу вам той момент, * * *
Сліди зради – це зуби, * * *
Телевізор склав складний екзамен – * * *
Ощасливлені часи * * *
Мініода пішохода Бачиш, скільки автомобілів І річ не в тім, що кількість дебілів |
|
|
|
* * * Поки світу не знаєш,
* * * Життя з каскадами подій
* * * Любов є випадковим винятком,
Смійся злу вві зло!
* * * Життя чарівне, коли любов – божество.
* * * Серцю не накажеш, бо серце гаряче.
* * * Справи біжать безперервним кросом.
* * * Коли люди уві сні не сплять, ніч слухає їх тишу.
* * * Живу, як Бог, після земної смерті.
* * *
Знімаю шви з серця. * * *
… коли немає свіч, * * *
Щастя від горя рятує. * * *
Нескінченна хвиля – східці в океан. * * *
Геть інший колір * * *
Словоприкладство рук.
* * *
Безвихідь суєти в листопаді так відчутна. * * *
Любов, мов електронна гра, * * *
Прости́ прасотнею "прощай"! * * *
Картини сну нагадують реальність, * * *
Дуже приємно було познайомитися Він казав мені про це * * *
Пасу під кетягами звізд * * *
Від тебе холоду буває стільки,
|
|
|
|
* * *
Космос промовляє нотами Баха.
* * * Я вірю у крила свого листоноші.
* * * Я ухожу від тебе до тебе. * * *
Я півслова написав на воді… * * *
Можливо зустріч, * * *
Тільки до за́сідок я не піду. * * *
Лінґвоцид – ґеноцид мови.
|
|
|
|
* * *
Виводжу поняття ідеологічного колапсу. |
|
|
|
* * *
Щодня він ходив на край світу Щодня на 12:00 Учора він вийшов з дому Сьогодні він вийшов Просто край світу
* * *
Пропоную розмовляти до третьої ночі.
* * *
Дві закохані пари Монахи поводилися, як миряни. |
|
|
|
* * *
Гм…
* * *
Диву даюся – * * *
Як багато мені мало… * * *
За все йде розплата, * * *
Папір – то день, поранений думками * * *
Ти цей архів…читаєш. * * *
… Творчість – Така́, як Ти! * * *
Переступи через ґрань протиріч – * * *
Описуючи нас
* * *
Ти Усе ґеніальне – просто! * * *
Який Театр – таке і свято. * * *
Бог терпів –
|
|
|
|
Очищення Дві хвилини
* * *
Пензлик.
* * *
"На все свій час." * * *
Не будьмо сумні у поточному часі. * * *
Велике склалося з малесеньких шматочків.
* * *
Фраґмент Хто ці стіни білим помазав? * * *
Веґетація Ми стільки років процвітали,
* * *
Зозуля у годиннику кує, * * *
Полюбилися двоє. * * *
Ой, ще багато треба кави пити, * * *
Колір коричне́вий має сніг, * * *
Ти перейшла до чистих форм буття,
* * *
Розкрию очі – |
|
|
|
* * *
Перстень Я перенесу перстень з руки на руку. Ой, у золоті п’ю.
* * *
Любов – наш міст. Він лиш тоді впаде, |
|
|
|
Ці вірші написалися не мною? * * *
Мені здається – я вже трішки твій, * * *
Моє віросповідання – твоє мовчання. * * *
О, ти була його остання.
* * *
Радію я, що вчора ві́ршів не писав, "Я сам на сам – до мене ти спізнилась." * * *
Обряд прощання – світлий не кінець,
* * *
Замов мені,
* * *
Фото Хлопчик * * *
Я з вітром полечу – * * *
… нехай любов моя не та вже,
* * *
Ліра Сьогодні ліра не пішки ходила. * * *
Я належу тобі настільки, Ні!
* * *
Змова Раніше за Все було Слово.
|
|
|
|
Космічні тенденції Прийшов той час, коли усе, * * *
Важко тримати чужі таємниці. * * *
Коли коханню – край, * * *
Обійми більш жадані, якщо в них ти. * * *
Часто поета на допит * * *
"Анґели чують думки,
Чекай на анґелів – вони * * *
Ех, ти, Скорпіоне! Добром. * * *
У тривожний час вінчальні пісні не звучать. * * *
Про заздрість … винен я сам у собі. * * *
Не гречно! Ні! * * *
Надіє моя! Я без тебе не я. Хіба я повинен про це співати? * * *
Врятуй мене для нас. * * *
Є дві бандури. Чекаєш долі золотої, * * *
Віршів нескінченність – упертість музи.
|
|
|
|
* * * Треба мати, тільки мати
розгубила моє щастя. Чи когось тепер тримати за минуле, як зап’ястя? Нам іти з тобою треба * * *
Серед лихих трудоднів * * *
Комусь – усе життя, |
|
|
|
* * *
Ще тихше Ще тихше, аніж ти мені подзвониш,
* * *
Маленькі одкровення великої людини * * *
Твоє серце б’ється у моїх грудях. * * *
Ми живемо на грані тьми і світла. * * *
Чуже Усе, що здобуте не власним горбом, * * *
Ось, виймаю з очей затверділу сльозу, * * *
На дні не нашого раю * * *
Із табули раси у масу проблем, у стреси, * * *
Залишся зі мною без непотрібних слів |
|
|
|
* * *
Чому? Чому твоє слово, як сонце схололе, Чому така тиша не ліпша й не гірша Чому – я питаю – без лиха зітхаю Чому по весні я не мрію, не снію? * * *
Дощ фарбує вікна нотами… * * *
Ти лівшею лишаєшся чи правшею? А з ким мрієш одружитися?., Мабуть, з душею… * * *
Між зорями твоїми і моїми * * *
Кожен камінь кричить, * * *
Гіркий шоколад такий ... солодкий. * * *
Між цим і між іншим жиє однина. Вона відпові́ла – і очі одкрила – |
|
|
|
* * *
Єдине мені своє:
На таємничих задвірках раю
Ми з тобою в одній небесній запряжці. * * *
На залізному серці іржа, * * *
"Святкувати мир між мною і тобою" – * * *
… маленька – смерть, * * *
Чим вище політ, тим вільніше крила. * * *
Іду крізь дощ, а ноти падають навколо. * * *
Вірші випадають снігом від Бога. * * *
Так щастя багато людині не треба. * * *
Де ти?! Повернись! * * *
Уламки ревнощів твоїх * * *
Є: час для наших таємниць, * * *
Зірка, осяяна думкою, ближче. * * *
У небі – зірки. * * *
Можна я прийду в цей світ не зараз, а пізніше? ..
|
|
|
|
* * *
По-перше – ти, * * *
О світе мій, в руках моїх ти! * * *
Клопоту більше, ніж треба, * * *
Поки мій світ стоїть на палях, * * *
Від зради до любові – кілометри. * * *
Нема в домі жінки, |
|
|
|
* * *
Не можеш поліпшити моє мовчання, ... мовчи! * * *
Слова – капкан і мовчання – капкан. * * *
Був звичайний осінній день.
|
|
|
|
* * *
Не хвалися долею! * * *
Не закривайте двері серця, * * *
Там, де зрада, – з болем зітхання, * * *
Скажи "люблю" своїй змученій долі. * * *
Шкода – любов лише погостювала і пішла. * * *
Геть ніч, що мучить день * * *
Він говорив занадто багато слів, * * *
Вилікував я знов минулу любов... * * *
Вчора, наприклад, * * *
Створи мрії, де оживуть мої квіти. * * *
Не флейта ламається – ламаються звуки, * * *
Моє щастя таке велике, що б'ється у скронях.
|
|
|
|
* * *
… твій океан великий, як безумство, * * *
Заколисав не пристрасть, * * *
Свою любов навряд чи підніму, * * *
Побудуєш сходи * * *
Рукоприкладство слів. * * *
… в небо попадаю * * *
Якщо цей день і означає щось, * * *
З тобою я завжди і всюди у своєму домі. * * *
Мої думки в скляному будиночку голови
* * *
Чудо народження слова "люблю" – * * *
В усіх обрядах світу будь святим. |
|
|
|
* * *
Дощ... * * *
Роки спливають, не хочуть повертатися! * * *
Нестача любові завдає серцю біль. * * *
Перед великим завмирає час, * * *
Лише торкнися мого "прощай"… * * *
З любов'ю справдиться все, * * *
Я всі двері закрив. * * *
Не все почую в цьому світі я, * * *
Потураючи долі, невпинно живи! * * *
Хор вогнів осяє наш шлях. * * *
У темному платті йшов день на дно – * * *
Сон – необхі́дна ланка в системі самозахисту.
|
|
|
|
* * *
Любов моя! * * *
Моя душа жива і співає, * * *
Я пишу і пишу. * * *
Де сил багато – там так терпіння мало. * * *
Розуму всупереч, наперекір стихіям * * *
У траві золотій був по пояс, * * *
Як дощ, пролився у долину мрій! * * *
А без любові нікуди, * * *
За багато своїх слів і років я щастям упиваюся. * * *
Чому вчить біль? * * *
Та ти * * *
Дощ цілує нам кінчики пальців. * * *
Гроші з’їли планету. * * *
Маю, що сказати ... і маю про що помовчати ... * * *
Голкою художники малюють свої шедеври. |
|
|
|
* * *
Але "Але" з останньої сльози
* * *
Біль без причини – * * *
Радій сонцю, яке є. * * *
Себе рятую від самого себе. * * *
Як душа прагне волі, * * *
У кожному серці – жага жити. * * *
Сміх напав на світлі сльози. * * *
Набралася жінка лиха, * * *
Не виходить легко – * * *
Ніколи не пізно стати тим, ким судилося бути.
* * *
Байдужість до світу – це тільки руїни й каміння.
* * *
Коралове намисто для тебе я збирав по краплях. * * *
Комусь – усе життя, мені – лише година... |
|
|
|
* * *
Не боюся потонути... * * *
Тупість схожа на тупіт ... * * *
Я впав з гори та й в горе, |
|
|
|
* * *
Коли у мене будуть власні ключі * * *
Холодна пісня Сніг і живі орхідеї – Серед твоєї пустелі * * *
Я вірю в те, яким ти будеш потім. * * *
Серце – це місце позбавлення волі, * * *
Розбавлю тебе фарбами, * * *
Я все віддав для вас. * * *
Як багато всього у твоєму мовчанні ...
* * *
Навіть зірка може перетворитися на камінь.
* * *
Суворі очі глибоко прорізають м'якість серця... |
|
|
|
* * *
Роки, як вода, * * *
Інфікована ідея: "Живіть хоч ви". * * *
Я продам білий світ –
Я загубив свій вірш. * * *
Досягни мою землю, * * *
Розповів – загубив, * * *
Немає часу, а лише тепер ... * * *
Молодість поверне лиш той, * * *
Сни твої розвіються. * * *
Навіщо нам, неспіваним пісням, * * *
Поезія не любить поклоніння. * * *
У теплих і вологих долонях * * *
Ніщо так не нагадує війну, |
|
|
|
* * *
Не пали любов, * * *
Він здійснив не злочин, * * *
Для всього свій час: * * *
Смерть – це свобода, * * *
Рідко мудрість шукає книгу, * * *
Навіть у глибокому погребі * * *
Любов ховається мелодією у словах.
* * * Хто дощі записує у товстий зошит?
Шторм на озерах печалі.
Місце, яке болить, леліють і люблять сильніше.
* * * Навіщо тобі мої слова, коли німіє все.
Моєю аурою диригують Ваші грози.... * * *
Життя вишиває гладдю рубці на серці. * * *
Не забувайте речі на краю світу. * * *
Постійність треба виховувати, як дитину. * * *
Весна… |
|
|
|
* * *
Гірко, коли сліпих овець * * *
Мости любові, як веселки на небі. * * *
Дослухайся – і виймай сенс. * * *
Люби беззвучно кожен звук – * * *
О, світе мій!
* * *
Багато любові не буває. * * *
Страшна свобода, доведена до рівня зради. * * *
Тебе розбавлю барвами в олії – * * *
Твій білий стан вустами розмалюю. * * *
Світ сповнений барв, поезій і мелодій. * * *
Моя душа давно належить не мені. * * *
Істина – в тіні, а тінь – від стіни суті. * * *
Перед любов’ю завмирає час, * * *
Призупиняй свій погляд й темп, * * *
Вічність, даних про людство не вистачає.
* * * Живімо й думаймо про справедливий нарис,
Слава Тобі, Господи, за священні ро́зклади!
* * * Господи! Дай чисту віру грішному миру.
* * * Але якщо я сам собі хазяїн, –
Трудись, людино, бо ж не все – твоє.
Бог мене зі мною повінчав.
Май любов свою і серце май.
Я молитися не перестану – за віру.
Любов – вічний двигун.
Немає гріхів після старості.
Коли нічого ще не встиг, але вже винен, –
Час – загострювач лез…
Людина, ти – Богу смерть розпочала,
До України крок лише один з усіх її вершин, з усіх глибин!
Моя пташина Україно, я до тебе пригорнусь чолом.
В Україні у митцях – увесь народ.
За все тобі є прощенням любов!
Ти без мене, ти без мене, а я з тобою.
Смерть – подія, бо так звичне життя навкруги.
А не просьба, а не грозьба!
Натхнення – поклоніння, а не Мекка.
Ми життя розкладаємо на роки, як школу поділяємо на класи.
Сергій – найулюбленіше ім'я і найпокірніше з усіх.
Світ підводний чи то космос земний?
Життя – рівняння.
Політінформація в окопі
Іду від тебе до тебе.
Ховаймося, люди, від смерті своєї, чужій – оддаваймо дану.
…. я с тобою,
Великих слів велика сила.
Любов – це тривке джерело!
Ти не знаєш, яким я без тебе стаю на самоті.
Легкі зірки лишилися на небі, а важкі – попадали.
О, доле, ти – вершина й діл.
Чекаєш долі золотої, на ранок випестившись скною.
Ліниві почуття, як у жирі фігура.
* * * Живи і не впадай у відчай!
На старість погляд втрачає свіжість.
Згадай день, який був рік назад. Чи був він гарним?
Життя в однині не розжилось, де смерть в множині нависає.
Чи такий я, як ти?
Де ти, щастя?! Золоте причастя?
ХХІ століття промайне між зірок!
Не кожна гілка птаху на притулок. Не кожне небо зірці на взірець.
Неміряно ідей! Війна – на всі смаки!
* * * Кохання – Церква, тільки-от свою
Як немає птахи – то й пісень не маю.
Пісні поділяються на національні та гомонаціональні.
А світ сидить закутий поточними думками,
Тікаючи від себе – не втечи!
Як щось хочеш мати – навчись цінувати
* * * Я згадую катів як дорогих людей.
Люби поезію, ходи до неї в гості,
Сьогодні – вічним бути варто. |
|
|
|
* * *
Усім Тобі завдячую, Любове! * * *
Я – перед вибором. * * *
Жовта пшениця, блакитне небо. * * *
Собор на свято стає свічкою, * * *
Дякую за те, що вислухав усе, * * *
Легше позбутися власних очей, * * *
Уставаймо з колін! * * *
Священний подарунок від Бога – й до Бога |
|
|
|
* * *
Золотом пишеться Боже ім’я * * *
Боже! |
|
За матеріалами: http://lukl.kiev.ua/
Більше віршів Сергія Губерначука на нашому сайті:
"Дай, я буду таким, як хочу,
Вірно: "кожен камінь кричить, особливо камінь спотикання". Кожен камінь спотикання кричить, щоб не спіткнутися об нього, а якщо і помилитися, то й навчитися чомусь важливому.