"Ольга Перевізникова" (Антін Лотоцький)

Антін Лотоцький

ОЛЬГА ПЕРЕВІЗНИКІВНА

Антін Лотоцький. Ольга Перевізникова. Оповідання. Малюнки Оксани Мовчан

Літо в самому розпалі... Оля сидить перед хатою й думає над сном своїм. А снився їй дивний сон. Десь вона ніби в лісі на леваді, а з неба зорі падають і падають. Вона ловить їх у подолок. Аж тут де не взявся старець сивий. Став перед нею і сказав: "Ольго, твій час прийшов". Вона дивиться, а то перед нею не старець стоїть, а молодий гарний лицар у зброї лискучій, золотистій. Узяв її в обійми та каже: "Ти моя!" Тут вона й прокинулася. З того ранку якась не своя, неспокійна якась...
Аж тут із села подруги йдуть до неї.
-   Олю, Олечко, ходи з нами зілля збирати на Купала.
-   Зілля на Купала? Ах, правда, треба йти.
Скоро зібралася. Пішли. Весело. Забула
Оля про сон. Пісень співають купальських. Бо то вечір Купала святкуватимуть, багаття палитимуть, танки купальські водитимуть.
А в лісі так гарно, на галявинах стільки квітів! Аж за очі ловлять, а пахощі які!..
Дівчата збирають зілля, саме купальське... Уже кожна має повний оберемок. Тоді стали плести віночки. Треба ж буде ввечері на воду пускати, своєї долі питати. Кожна сплела собі віночок, і, щоб не попсувався, на голову позакладали...
Гарно дівчаткам у віночках. Мов русалки тії пливуть високою квітчастою травою та поміж зелені кущі ліщини й калини червоної. А вже з усіх найкраща таки Ольга пе- ревізниківна. Дівчата так і звуть її княгинею своєю.
-   Чуєте дівчатка, - каже котрась - хтось у ріг трубить...
-   А справді! — кажуть дівчата...
Дівчата позривалися з місць, наслухають...
А голос щораз голосніше чути...
-   До нас наближається голос, - каже Ольга.
-   Це по тебе, княгине наша Олю, князь їде колісницею золотою, - каже жартом зо сміхом дзвінким чорнява Калина.
В Ольги біле личко залилося соромливим рум’янцем.
"Чи ця збитошниця вгадує мої сни, мрії мої?” - подумала, а голосно сказала:
-   То скоріше до тебе їде, Калино, бо ти багата. Твій батько кметь, а мій що - бідний перевізник.
- Е, що там багатство! Судженого конем не об’їдеш, долі не минеш! - сказала котрась- Тобі, Олю, княгинею бути...
Ось так розмовляли дівчата та не стямилися, як із-за куща лицар виїхав на сивому коні, увесь у зброї золотій. Побачив дівчат і простісінько до них іде...
Дівчата, як побачили його, аж зойкнули із дива дивного, а потім тікати хотіли.
Та лицар спинив їх:
- Не тікайте, дівчатка, я ж не вовк! Краще покажіть мені дорогу в оселю яку, де міг би я ніч переночувати з дружиною моєю...
-   Там за лісом, за рікою село, - сказала Оля.
-   Гаразд! Попровадьте ж нас, дівчата, - сказав другий лицар, бо тим часом більше лицарів виїхало на поляну...
І пустилися дівчата з зіллям купальським наперед, а лицарі за ними...
Незабаром і над річкою стали... Річка була широка та глибока.
-   Що це за ріка? - питає лицар, що перший побачив дівчат.
-   Річка Велика, - відповіла Ольга.
-   Треба нам на інший бік перевезтися. Хто тут перевізник?
-   Мій батько, - відповіла Ольга.- Та він тепер недужий, то я сама перевезу вас.
-   Ти, кралечко, сама?! Гаразд, гарну перевізницю матиму! - сказав лицар, що перший побачив дівчат.
І князь перший скочив у човен.
-   Перевозь першого мене! - сказав до Ольги.
-   Добре, княже! - відповіла сміливо Ольга, передала подругам зілля, взяла весло в руки та ввійшла в човен...
Вона веслує, а князь від неї очей не відірве.
Розмову з нею завів, а наприкінці каже:
-   Гарна й мудра ти дівчина! Заведи мене до хати твоїх батьків, я у вас ночуватиму.
Як усі перевезлися й пустилися в село, каже чорнява Калина до подруг:
-   А що не казала я, що це князь по Олю приїхав...
Оля не чула цього, бо повела князя до хати батьків своїх...
Князь мав їхати на другий день, та не поїхав... Увечері взяв участь у купальських ігрищах.
Увесь тиждень сидів у батьків Ольжиних, а в кінці сказав:
-   Батьку, ненько, дайте мені вашу Ольгу за жінку! Уже знаєте хто я? Я київський князь - Ігор.
А старий Мирослав каже:
-   Не сподівався й не мріяв я, каже, про таке щастя для нашої Олечки. Та коли така воля Божа та твоя, ласкавий і могучий княже, то віддаємо тобі її. Бери її, Олю нашу, та зроби її щасливою.
А мати плакала слізьми радости!
Так Ольга перевізниківна стала жінкою Ігоря Рюриковича, великого князя Київського.

За матеріалами: "Соняшник". Журнал для дітей, №3, березень 1991 року. Малюнки Оксани Мовчан. Київ, 1991 рік, стор. 10, 15.

Більше творів Антіна Лотоцького на нашому сайті:

Антін Лотоцький. Біографія, твори

Антін Лотоцький, біографія, оповідання з народного переказу

Антін Лотоцький - талановитий письменник, журналіст, видавець, педагог та активний громадський діяч початку минулого століття. Але, на жаль, його твори не видавали, бо він був добровольцем у лавах Українських Січових Стрільців і воював за державність України. Тепер ми можемо по праву віддати шану цій мужній людині.