Олександра Бурбело. "Я лиш струна на арфі України" - добірка віршів про Україну

Олександра Бурбело

Я лиш струна на арфі України

Я лиш струна на арфі України,
Зі співом ніжним, лагідна, дзвінка.
Верба-арфістка поетеси Ліни
Мене гіллям легесенько торка.
Буває, дощик крапотить по струнах,
І я співаю з ними в унісон.
Вся Україна у піснях і лунах –
Такий уже акустики закон.
Озвалися луною Закарпаття
І Чорний ліс у Вінницькім краю…
Гуртом візьмімось, українці-браття,
І возвеличим землю ми свою!
Ось сонечко всміхається іскристо,
Де передзвін на польових вітрах.
А в небесах, як зоряне намисто,
Галактики сім’я – Чумацький Шлях.
Вітає всесвіт Україну-неню
І нас, її дітей, теж разом з нею!

* * *

Молитва за Україну

Люблю свій край, у ньому все для мене.
Садів букети. Лісу океан
Шепоче про щось давнє і таємне,
Аж дослухається обабіч нього лан
У золоті достиглої пшениці.
Що не зернинка – таїна життя!
Рясніють колосочки яснолиці,
Як охоронці щастя й майбуття
На теренах святої України,
Величної держави між держав,
Твоєї і моєї Батьківщини,
Тож працею її ім’я прослав!
Щоб ми були у ній не просто діти,
А цвіт її і плем’я молоде.
Довкола неї стільки того світу –
Такої ж, як вона, нема ніде!
Гіркий полин, але душа світліє,
Коли його зустрінеш край доріг.
Гінкі тополі – наче наші мрії,
Верба розкішна – вічний оберіг.
Росте така висока і розлога!
Заходжу в тінь, як у священний храм.
Здається, вона молиться до Бога,
Щоб в Україні було добре нам!
І я свою молитву долучаю
За Україну, що в світах одна,
Така квітуча й пишна, наче з раю,
Для нас усіх дарована вона!

* * *

Україна – європейська держава

Ми відкритий для світу народ – українці,
Що у Східній Європі живем споконвік!
В домі бути господарем мужеві й жінці –
Наше право, дароване Богом повік!
В нас багата земля, урожаями славна,
Працьовитий, красивий і мудрий народ!
В наших ріках – меди, як відомо віддавна,
Берегами ж чисельними – стільки щедрот!
Квітне сад український, що вродить у літі,
У плодах зарясніє похиле гілля.
Нас шанують у всьому великому світі,
В давнину це було, у боях Синьоводських,
Українці, брати-білоруси, Литва
Зупинили Орду у степу немонгольськім
І на рідні краї відновили права!
Всю Європу тоді заслонили собою!
І хоча з того часу минули віки,
Але слава безсмертна вогненного бою
В благодаті Європи роки і роки.
Запорізьке козацтво в боях небувалих
Берегло Україну, Європи краї
Від ворожих набігів, страшних і зухвалих.
Лютий ворог летів, як осині рої!
І Богун, і Нечай, і Сірко з Кривоносом –
Українські звитяжці в далекій війні –
У жнивах вікопомних складали покоси
І нападникам злим твердо мовили: "Ні!"
Зберегли за собою Європи родину!
Час рікою спливав. Та фашизму зерно
Не дало європейцям розправити спину,
І зійшло будяками в Європі воно.
Тож фашизму коричневий дим знавіснілий
Ми гасили у сивім величнім Дніпрі.
Амбразуру війни затулив своїм тілом
Наш солдат, щоб жили всі у мирі й добрі!
Щоб Європа постала і дружна, й могутня,
Щоб народи у ній були вірні брати.
В Європейський Союз нас веде незабутня
Давня дружба, яку нам у серці нести!

* * *

Україно-матінко

 
Україно! Матінко ласкава!
Пригортаєш нас, своїх дітей.
У тобі багатство наше, слава –
Таке вічне правило просте!
 
Не знайти нам щастя і в столицях
За кордоном рідної землі.
Глянь, у земляків привітні лиця,
Всі умільці, всі богатирі!
 
Чорноброві, лагідні, веселі –
Гумор українцеві рідня.
Будь господарем в своїй оселі,
Не ходи світами навмання –
 
Тут роботи аж по самі вінця:
Все доглянуть, всьому дати лад.
Найтрудящіші у світі українці!
А країна в нас – квітучий сад!
 
Нам і розуму не позичати –
Земляки прославили свій край,
І дотепністю, і думкою багаті!
В них учися, мудрість пізнавай.
 
Ними вся пишається країна:
То Шевченко, Корольов, Патон,
Кондратюк і ще Костенко Ліна...
Хліб і пісня – ось життя закон!
 
Українці піснею багаті!
І тому усе нам до снаги,
Що серця у всіх такі крилаті
І благословляють нас боги!
 
Буть громадянином України –
Оце справжнє щастя на віку!
Все твоє – ці верби, цвіт калини.
Де красу побачити таку?
 
Обійди краї всі пілігримом –
Україна – рай на цій землі!
Будь же їй дочкою, вірним сином
І господарем у місті і в селі!

* * *

В Україні

В України є свої моря –
Чорне і Азовське, теплі влітку.
 
Якось спостережливе маля
Мовило:
– Воно схоже на квітку!
 
Я зібрала тоді моря цвіт
І букетом шлю усім привіт!

* * *

Казкова Україна

Є в нашій любій Україні
Ліси, і ріки, і моря.
А небеса ж ці лебедині...
О, Батьківщинонька моя!
 
Улітку квітне, наче ружа,
Вогнями восени ряхтить.
А взимку тобі, любий друже, –
Святки і снігова блакить.
 
Весною полечком зеленим
Зігріє серденько мені.
І стільки щастя – леле-леле! –
На рідній, батьківській землі.
 
Загляне ранок у віконце,
Дзвенить пташиним голоском.
День веселить ласкавим сонцем
І звершень добрих колоском.

* * *

Ненька Україна

Як любо відчувать себе дитям,
Коли у тебе ненька Україна!
Їй кожен зобов’язаний життям,
Їй кожен чи за доньку, чи за сина.
Квітчасті луки, кучерявий гай,
Земель її родючих чорноземи,
Блакитно-волошковий небокрай,
Франкові і Шевченкові поеми.
Усе твоє з народження, зі школи,
І цього не забути вже ніколи!
Це все, як ДНК, в тобі навіки,
А в ньому щастя й радості – без ліку!

* * *

Весна в Україні

Підсніжники несуть на землю сяйво
Минулої сріблястої зими,
Мов кажуть, що й вона була не зайва,
Що й зиму вмієм полюбити ми.

Їх пелюстки – немов сніжинок гроно,
Мов спогад про завії снігові.
Помчав хурделиць потяг від перону,
А ми стрічаєм радощі нові.

Тож перестук коліс все далі, далі.
Куди поїхала від нас зима,
Нам не лишивши й крапельки печалі?
Лиш білий цвіт на згадку не дарма

Наш вабить зір, де снігу кучугури,
Мов звірі-альбіноси тут жили.
Їх підхопили вже останні бурі
Холодної туманної імли

І понесли на північ за собою –
Ведмедям білим загадку – звідкіль?
На небосхилі срібною габою
Замаяла остання заметіль.

А в Україні роз’яснилось небо,
Несуть весну пташині голоси.
Ми відчуваєм в ній таку потребу,
Як білоцвіти, сповнені краси.

У кожнім серці мрії, наче квіти
Підсніжників, розквітли навесні.
Тож Україна вся відкрита світу!
У ній, мов квітці, радісно мені!

* * *

Весняна Скіфія

Весна в степу тюльпанами горить,
Палахкотить рожевими вітрами.
Спливли віки, немов єдина мить,
Та постає минуле вітражами

Прадавньої веселої весни
Причорномор’я, де на килим цвіту
Злітаються, немов щасливі сни,
Яскраві барви в Скіфії леліти!

Весна ряхтить вогнями, як тоді,
Немов магічна жриця храму степу!
Не бути на цих теренах біді,
Бо їх охороняє скіфське небо,

Всю нашу Україну, як колись,
Свободою означену віками!
Минуле і майбутнє тут сплелись
Яскравих весен світлими вінками.

О, Скіфіє, далека і близька,
Спалахуєш вогнями у росинці!
Непереможні скіфи, їх війська,
Бо воювали тут не поодинці.

Згруповані у праведну сім’ю,
Постали скіфи дружно за свободу,
Щоб жити вільно в любому краю,
Служити Скіфії, її народу.

Пройшли віки, і з тих далеких днів
Розквітла незалежна Україна.
Дніпро-Славутич плине, не змілів,
А Україна нині не руїна.

Вдивляємось у Скіфії весну,
Шукаємо в Дніпрі таємні броди,
Щоб таїну свободи осягнуть,
Де поєднались вічні два народи.

То скіфи в потаємній далині
І українство вільне віковічне,
Єдині в нашій нинішній весні,
Як право на свободу, здавна вічне!

Молилися свободі, як і ми,
Відстояли її в степу і в лузі.
Як кажуть, все було їм до снаги,
А ворогу – то, звісно, по заслузі.

Тут Україна – Скіфія колись,
Її весна прадавня, споконвічна.
Ти їй, славетній, нині поклонись,
Щоб квітувала в Україні вічно,

У пролісках синіли небеса,
І вирували рястом срібні води.
О, України любої краса,
Вінець і слава рідної природи!

Привілля, у якому наші дні,
Тремкі, сяйливі роси на світанні
І квіти, що присвячені весні,
Найперші ніжні первоцвіти ранні.

Де пролітали скіфські коні вскач,
Там крокуси, як зорі, розцвітали.
О, Скіфіє прекрасна, нам пробач,
Що досі ще не вивели з опали

Тебе в ім’я свободи на землі,
Яка щораз вітає знову весни.
Тільки кургани скіфські у імлі,
Бо просто так ніщо ніде не щезне!

І скіфська кров струмує, як ріка,
У наших венах з вічності донині,
Мов паводків розмова гомінка,
Зі Скіфії дарована людині,

Весни оновлення, як світла рать
Холодних вод у сяйві весняному!
Тож треба всю красу його зібрать
У Скіфію, свободою відому!

Щоб та краса, яка цвіла у ній,
Влилася в наші перші квіти, трави
І в Україні, цій країні мрій,
Цвіла весною сяйвом золотавим!

* * *

Український Парнас

Україно, вишнева лебідко!
В білім цвіті пливеш сяйвом трав.
Ми питаємо, ненечко, звідки
І куди, і хто путь твій пізнав?
 
Ще в далекому середньовіччі
В Синьоводськім палала бою.
Там, де Буг і Дніпро, в межиріччі
Ти відстояла волю свою.
 
Відсіч грізну грабіжникам лютим
Дав той бій, і притихла Орда.
Всій Європі повік не забути,
Як її оминула біда!
 
Наші пращури – скіфи, трипільці,
Що жили тут, на щедрій землі,
Були воїни, вправні умільці
На твоїм, Україно, крилі.
 
Тож таким і козацтво постало
У великих і славних боях.
Плата кров’ю святою – немало!
Нею землю полито в полях,
 
У лісах, у квітучих дібровах
За нащадків, а цебто за нас!
Україно моя чорноброва,
Поетичного серця Парнас!
 
Все тобі, кожна думка і слово,
Щоб у веснах ти вічно цвіла
У вишневих квітучих обновах
В кожнім місті, в садочках села!

* * *

Стежина на Поділлі

Спішить кудись стежинка у поля,
Ось і мене покликала з собою:
– Дивися, дівчинко, оце твоя земля.
Вона має пишатися тобою.
Цей синій цвіт – веселі сокирки.
Волошки, ген, блакитні, наче небо.
Приходь до них, милуйся залюбки,
Бо є така в душі твоїй потреба.
Там, далі, бачиш, золоті лани
Красуються колоссям на привіллі.
Зернят пшеничних сповнені вони.
Пшеницею ж бо славиться Поділля!
Тож нарік засівай святе зерно
В ці Богом тобі дані чорноземи,
І урожаєм стане знов воно.
Розквітнуть потім ранні хризантеми.
А зараз літом пахне все довкруж,
Як ці рум’янки на крилі у поля,
Як оцей кущик із червоних руж
І попід небо аж гінка тополя.
Ще й конюшина біла, наче сніг,
Далі – рожева, ніби полуниця,
А поза ними і петрів батіг,
Ромашок сонячні веселі лиця.
Мов ниточка, стежина, а окрай
Цвіт рідної землі, як вишивання.
Такий же він, подільський любий край,
Де наша доля, злагода, зростання!

* * *

Вдома, в Україні

Я у себе вдома, в Україні.
Навесні ось мріями цвіту,
Задивляюся у небо синє,
На корону сонця золоту.
Я у себе вдома, в Україні!
 
Навесні ось мріями цвіту,
Бо й земля моя цвіте крилато!
Відкриваю істину просту:
Затишно удома, в своїй хаті –
В Україні мріями цвіту!
 
Задивляюся у небо синє,
Де хмаринки, як думок політ,
А у серці – мова солов’їна,
Що звучить піснями на ввесь світ!
Задивляюся у небо синє.
 
Вже корону сонця золоту
Одягла щаслива Україна!
Це мій дім, де вчуся і росту,
Мріями у майбуття полину,
Аж під квітку сонця золоту!
 
Я у себе вдома, в Україні!
І довкола рідні все краї –
Веселкові, польові, гаїні,
Де живуть і земляки мої,
Бо я в себе вдома, в Україні!

* * *

Говерла

Осіннього туману острови.
Високогір’я світлі закарпатські
Під небом, наче сяйво корогви!
А ці хмарини, як коші козацькі,
 
Дозор високогірний тут несуть:
Чи все, як слід, у любій Україні?
Історії своєї не забуть,
Плекати у своїй-таки ж країні
 
Минулого славетні сторінки,
Що пращурів святих политі кров’ю!
В літописах збережено роки,
Які в серцях у нас горять любов’ю!
 
Говерла між туманів, як свіча,
Палає у осінньому привіллі.
Нагадує козацького меча,
Прихиленого у рум’янім зіллі.
 
Знак пам’яті, майбутньому зарок,
Щоб берегли славетну Україну
У всесвіті, посеред сонць, зірок
І не забули давню ту руїну,
 
Яка і досі болем гоготить
У наших думах, як зринають мрії.
Історії святої кожна мить
Діймає горем, але й серце гріє
 
Своєю величчю і доброти
Крилом, вражає видивом двобою
Із лютим злом, здолать, перерости
Яке, мій друже, нам же із тобою!
 
Говерла височіє, як душа
Великого і мудрого народу!
Запишемось до древнього коша,
Відстоїмо країни честь, свободу!

* * *

Небо України

(пісенна поезія)

Яке чудове небо України –
Біляві хмари, синій океан!
Ген, ніби замку давнього руїни,
На сході ж золотий пшеничний лан.
 
Приспів:
А я лечу на килимі із хмарки,
Все небо озираючи щораз.
Ось сонечко розсунуло фіранки
І сипле щире золото до нас.
 
Мов волошками зацвітає поле,
Ромашки відкривають пелюстки.
І стільки щастя, стільки світла, волі,
Що вистачить усім нам на віки.
 
Приспів.
 
Веселка семиколірно зринає,
На крапельках дрібних ряхтить яса
На радість і добро моєму краю!
Такі в нас, в Україні, небеса!
 
Приспів.