Art by Anastasia Elly Koldareva.
Олег Гончаров
ТОЧКА КИПІННЯ КРОВІ
(містична драма на дві дії для старшокласників та дорослих)
Присвячується моїй матері
Ярославі Гаврилівні
Завантажити текст містичної драми Олега Гончарова "Точка кипіння крові" (doc.zip)
Дійові особи:
Антея Ейсбері – жінка років 40-45,
Лоран Ріф’єн – чоловік Антеї,
Великий Художник (Гот’є),
Джоб Фуншан – сімейний лікар,
Сара – покоївка.
Перша дія
Сцена перша
Добре вмебльована квартира Антеї Ейсбері. Літо у розпалі, в квартирі пекельна задуха. Антея Ейсбері, сидячи за великим письмовим столом, не поспішаючи, розкладає черговий пасьянс.
До кімнати стрімко заходить Лоран РіфГот’єєн.
АНТЕЯ (не повертаючи голови). Приніс?
ЛОРАН (невдоволено). Ти про що, люба?
АНТЕЯ (повернувши до чоловіка голову). Про нове дзеркало, Лоране…
ЛОРАН (роздратовано). Пробач, але я не можу дозволити собі купувати для тебе щодня нове дзеркало! Це надто дорого! …І, пробач, безглуздо…
АНТЕЯ (різко встаючи з-за столу). Безглуздо, чи ні – вирішувати мені! Це – по-перше. А, по-друге, тобі шкода моїх грошей?!
ЛОРАН. Це наші гроші, люба!
АНТЕЯ. Це мої гроші, коханий!
ЛОРАН (закипаючи). Я твій чоловік, Антеє…
АНТЕЯ. Твоя правда, Лоране… Колись, дуже давно, ми домовлялися про це. Але ми не домовлялися, що я все життя буду твоїм кредитором!
ЛОРАН (ледве стримуючись). Саро!!!
До кімнати вбігає покоївка.
ЛОРАН. Саро, сходи, будь ласка, до крамниці і придбай для мадам нове дзеркало. Швидко!
САРА. Так, мсьє Лоране… (Йде до дверей).
АНТЕЯ. Хвилинку, Саро. Мсьє Лорану конче потрібно самому зайти сьогодні до крамниці мсьє Зіхрона, щоб проплатити наші рахунки... Принеси мені, будь ласка, мою пообідню каву...
ЛОРАН (зустрівшись поглядом з покоївкою). Виконуй, Саро…
Покоївка Сара виходить.
ЛОРАН. Антеє, чому ти мене так ненавидиш?
АНТЕЯ. Я ж повинна когось ненавидіти…
ЛОРАН. Але чому саме мене ти ненавидиш найбільше?
АНТЕЯ. По-перше, ти мій чоловік, а, по-друге, ти винятковий негідник!
ЛОРАН. Он як? Це вже цікаво! Мені здавалося, що між нами існує згода і порозуміння…
АНТЕЯ. Я можу порозумітися будь із ким!
ЛОРАН. Сподіваюся, що коли я принесу тобі нове дзеркало, ти забереш свої слова назад?
АНТЕЯ. Хіба це можливо?
ЛОРАН. Можливо що?
АНТЕЯ. Забрати свої слова назад… Хіба можна повернути на місце звук чи прив’язати до стовпа луну? І чому ти вважаєш, що мої власні переконання можуть змінюватися всупереч моїм принципам?
ЛОРАН. Якщо принципи суперечать логіці, їх варто позбутися…
АНТЕЯ. Деякі речі не підпорядковуються звичайній логіці. Коли для вирішення якоїсь проблеми потрібне тільки серце, логіка може стати драбиною, котра веде на шибеницю… То... ти йдеш по дзеркало?
ЛОРАН (похмуро дивлячись на дружину). Гаразд… (Йде до дверей). Мало не забув… Там, у вітальні, чекає мсьє Фуншан… Він хоче тебе оглянути…
АНТЕЯ. Хіба я просила лікаря прийти?
ЛОРАН. Лікар має тебе оглянути, бо ти цілий тиждень прохворіла!
АНТЕЯ. Я ніколи не хворію! Просто іноді мене нудить від життя!
ЛОРАН (тяжко зітхнувши). Хай вже буде по-твоєму… Та мсьє Фуншана ти все ж прийми…
Лоран виходить.
АНТЕЯ (довго дивлячись чоловікові услід). Він нічого не розуміє… Він навіть не намагається щось зрозуміти! А скільки отрути в його погляді!
До кімнати заходить лікар Фуншан.
АНТЕЯ. Ви вже навіть не стукаєте, мсьє лікарю? Хочу довести до вашого відома, що я ще не при смерті…
ФУНШАН. Я думав, мадам, що…
АНТЕЯ. Ви думали?
ФУНШАН. Пробачте?
АНТЕЯ. Я вважаю, що коли людина думає, вона не робить хибних кроків, мсьє Фуншане…
ФУНШАН. Пробачте, мадам… У мене вчора був важкий день…
АНТЕЯ. Як мило! Ви вважаєте, що мені слід скористатися порадами лікаря, котрий не виспався? Пробачте, але мені зовсім не до вподоби подібне лікування, мсьє Фуншане. Було б безглуздо ставати калікою з власного бажання!
ФУНШАН. Ви мене ображаєте, мадам!
АНТЕЯ. Що поробиш, лікарю… У мене сьогодні теж не кращий день… (Лікар йде до дверей). Скажіть, Джобе, мій чоловік наполягав на вашому приході? Я так і подумала. Всього найкращого, мсьє лікарю… Я Вам якось зателефоную…
ФУНШАН. І Вам також всього найкращого… (Задкує). Мсьє Ріф’єн говорив мені, що Ви вночі розмовляєте самі із собою. Це правда?
АНТЕЯ. То він підслуховує? Дякую Вам, лікарю, за новину! Пробачте, а що, нічні розмови це симптом?
ФУНШАН (з готовністю робить крок в бік Антеї, але та жестом зупиняє його). Ну-у-у… Потрібно спостерігати, мадам… Психіка людини річ доволі складна… Візуально не можна…
АНТЕЯ. Дякую, мсьє Фуншане. Ви мене чудово просвітили! Можете передати моєму чоловікові, що він даремно так переймається моїм психічним здоров'ям… Щоб довести в суді мою недієздатність, йому прийдеться підкупити надто багато людей! Навряд чи він встигне накрасти у мене стільки грошей! (Йде до столу). До побачення, мсьє лікарю. Сподіваюся, Ви не вважаєте мене божевільною?
ФУНШАН (уклонившись). Радий був бачити Вас в доброму гуморі…
Фуншан йде геть.
АНТЕЯ (сідаючи за стіл). Цей негідник також буде свідчити проти мене…
Антея бере в руки карти, до кімнати заходить Сара.
САРА. Ваша кава, мадам… (Ставить тацю поряд з хазяйкою).
АНТЕЯ (розкладаючи карти). То як він тобі?
САРА. Хто, мадам?
АНТЕЯ (посміхаючись). Мій чоловік… мсьє Лоран… Знаєш такого?
САРА (зашарівшись). У мене немає претензій, мадам… Мені справно виплачується зарплатня…
АНТЕЯ. А скільки він тобі платить за це?
САРА (перелякано). За що?
АНТЕЯ. Ти розумієш, про що я…
САРА. Можна я піду, мадам?
АНТЕЯ. Якщо ти мені не скажеш, ти підеш з цього будинку назовсім і з дуже поганими рекомендаціями…
САРА (падаючи навколішки). Пробачте, мадам! Ваш чоловік примусив мене!
АНТЕЯ (спокійно). Я знаю, Саро… Просто мені хотілося почути правду від тебе самої…
САРА (беручи хазяйку за руку). Що ж тепер буде?
АНТЕЯ. Нічого, Саро. Якщо хочеш, можеш спати з Лораном і надалі. Це вже справа смаку…
САРА. Він вижене мене, коли дізнається про все…
АНТЕЯ. А чому ти думаєш, що я розповім про нашу з тобою бесіду моєму чоловікові? Це не входить в мої плани. (Звільняє свою руку). Коли захочеш сказати мені щось цікаве – приходь будь-коли.
САРА (встаючи з колін). Дякую, мадам… Я…
АНТЕЯ. Ми ж домовилися…
Сара швидко йде геть.
АНТЕЯ. Як просто з порядної дівчини зробити шльондру… Як просто… З іншого боку, якщо людину більше цікавить вміст її гаманця ніж вміст її голови, хибний шлях завжди буде сприйматися нею як правильний.
До кімнати заходить мсьє Лоран Ріф’єн.
ЛОРАН. А ти таки розмовляєш сама із собою… Я думав, що мені це лише здалося… (Підходить до столу). Тримай, Антеє. Вибрав найкраще… (Кладе пакунок перед дружиною). Сама розгорнеш?
АНТЕЯ. Звичайно, Лоране… І… І дякую тобі…
ЛОРАН. Е-е-е… Сара щось не так зробила?
АНТЕЯ. З чого це ти взяв?
ЛОРАН. Вона перелякана…
АНТЕЯ. Вона принесла мені холодну каву!
ЛОРАН (напружено). Он як… Але ж ти завжди любила саме холодну каву.
АНТЕЯ. Навіть камінь зазнає змін під впливом сонця, вітру та дощу. Коли не можеш нічого змінити в цьому світі, спробуй хоча б щось змінити в собі…
ЛОРАН (з цікавістю). А ти б хотіла б щось змінити у цьому світі? Що саме?
АНТЕЯ. Плинність часу…
ЛОРАН. Плинність часу?
АНТЕЯ. Саме так. (Розгортає пакунок). Саме так…
Антея, розгорнувши пакунок, бере дзеркало і встановлює його перед собою.
ЛОРАН. Подобається?
АНТЕЯ (сумно). Знову ти придбав мені не те дзеркало…
ЛОРАН. Не зрозумів…
АНТЕЯ. В цьому дзеркалі я виглядаю ще гірше, ніж у тому, що ти приніс мені на минулому тижні!
ЛОРАН. Але ж ти хворіла! Ясна річ, що…
АНТЕЯ. Ти натякаєш на те, що я старію? Але ж подивися, це дзеркало криве!
ЛОРАН (криво посміхаючись). З часом навіть найідеальніші дзеркала набувають властивостей кривих, бо свій відбиток людина дедалі частіше починає сприймати не стільки очима, скільки старіючим мозком…
АНТЕЯ. Продовжуй…
ЛОРАН. Всі колись старіють, Антеє… А дзеркало… дзеркало нормальне…
АНТЕЯ. В такому разі ненормальна я?
ЛОРАН. Я цього не сказав…
АНТЕЯ. Ти подумав!
ЛОРАН. Ти вмієш читати думки? Послухай, Антеє, навіщо ти вийшла за мене заміж?
АНТЕЯ. Щоб побачити, як в тобі загине особистість…
ЛОРАН (шаленіючи від образи). Ну, це вже занадто!
АНТЕЯ. То, може, нам час розлучитися, любий? Навіщо тобі стара склеротична дружина, котру соромно показати людям і з якою несила спілкуватися самому?
ЛОРАН. Що ти таке кажеш?! Ти ненормальна, жінко!
АНТЕЯ. А ти думаєш, що бути нормальною це нормально?
ЛОРАН. Я краще піду… (Лоран направляється до дверей).
АНТЕЯ. Дуже розумний хід, Лоране! Сподіваюся, я сьогодні більше не побачу тебе?
ЛОРАН. Як скажеш, люба!
Лоран виходить, Антея, через якусь мить по тому, вибухає сміхом.
АНТЕЯ (насилу вгамувавши сміх). Скривджена жінка, Лоране, це набагато гірше, ніж тобі здається! Прийде час, чоловіче, і я розчавлю тебе, як хробака!
Сцена друга
Спальня Антеї Ейсбері. Антея, одягнена в нічну сорочку, сидить перед новим дзеркалом і розчісує гребінцем своє довге волосся.
АНТЕЯ (відклавши у бік гребінь, торкається пальцем дзеркала). А воно таки дійсно криве! Щоб він там не казав… Я не могла так змарніти за один тиждень… (Встає). Потрібно порівняти… Взяти старе дзеркало і поставити його поряд з новим! (Шукає очима). Взяти старе… Взяти… Але ж я розбила його! І старе, і ще старіше… Всі! Я потрощила всі дзеркала! (Дивиться на дзеркало). Це дзеркало я також розіб’ю! Вщент!!! На дрібненькі шматочки! Навіщо я це роблю? Напевне тому, що в одне і те ж дзеркало не можна дивитися двічі! Так, так! Не можна… Чому? Тому, що час йде… Час має таку негарну здатність – йти. Ні! Він навіть не йде. Він спливає… Спливає тихо, непомітно, підступно… Підступно тихо і підступно непомітно. Втім… Якщо добре придивитися… (Прислуховується). Цей брудний розпусник мабуть знову стоїть під дверима і слухає як я теревеню сама із собою… Хай йому грець! А з ким я ще маю розмовляти?! З вітром, що борсається в каміні? З цвіркуном, котрий впродовж цілого вечора не змовкає за вікном? (Чутно спів цвіркуна). Чи, може, мені слід вести розмову зі своїм негарним відбиттям у цьому кривому дзеркалі? Маючи чоловіка і при цьому залишатися невимовно одинокою – чи це не найстрашніша кара для люблячого серця?! …Правда, не зле було б знати, за що ця кара…
ГОЛОС ХУДОЖНИКА. Якщо вам від цього стане легше…
АНТЕЯ (зірвавшись на рівні). Боже милостивий!!! Хто тут?
ГОЛОС ХУДОЖНИКА. Як би це вам сказати…
АНТЕЯ (озираючись по боках). Що за дурні жарти?!
ГОЛОС ХУДОЖНИКА (легенько відкашлявшись). Мені мабуть краще зайти через двері… До вас можна, мадам?
АНТЕЯ (голосно). Лоране! У тебе погано з гумором! Я…
ГОЛОС ХУДОЖНИКА. Ваш чоловік вас не чує, мадам, бо він щойно заліз у ліжко до нещасної Сари…
АНТЕЯ. Ви де?
ГОЛОС ХУДОЖНИКА. …Власне, я всюди, але все ж маю намір зайти до вас через двері… Ви не будете так люб’язні накинути щось на плечі? Я хоч і Художник, але не звик заходити у спальні до незнайомих жінок зненацька…
АНТЕЯ (нічого не розуміючи). Невже у мене галюцинації?
ГОЛОС ХУДОЖНИКА. Мені так не здається… І що ви маєте проти галюцинацій? Галюцинації – продукт людської уяви…
АНТЕЯ (накидає халат). Даремно я вигнала сьогодні лікаря…
В дверях з’являється Художник.
АНТЕЯ. Ов-ва-а-а!
ХУДОЖНИК. Уявляю, що б Ви сказали, коли б я зайшов до Вас не через двері, а вийшов із-за он тієї штори… Дозвольте відрекомендуватися: Художник.
АНТЕЯ (заходячи за столик). Ви хто? Я… я зараз викличу поліцію!
ХУДОЖНИК. Викликайте, але я зникну ще до того, як ви піднімете слухавку.
АНТЕЯ. Ви квартирний злодій?
ХУДОЖНИК. Я Художник, мадам…
АНТЕЯ. Вас найняв мій чоловік!
ХУДОЖНИК. Вам би цього хотілося?
АНТЕЯ. У будь-якому разі знати щось напевне набагато краще, ніж губитися у здогадках… Я не дуже полюбляю сюрпризи.
ХУДОЖНИК. Сюрпризи бувають не тільки неприємні…
АНТЕЯ. То Вас найняв мій чоловік?
ХУДОЖНИК. Якщо Вас це влаштовує, ми можемо пограти в цю гру… (Бере зі столу дзеркало). Як вам нове дзеркало?
АНТЕЯ. Тепер я впевнена, що Вас найняв мій чоловік!
ХУДОЖНИК. От, от… І це він звелів мені сказати вам про Сару…
АНТЕЯ (широко розкривши очі). А й справді…
ХУДОЖНИК. То як Вам нове дзеркало?
АНТЕЯ. Хто ви?
ХУДОЖНИК. Художник, з Вашого дозволу… Скажіть, навіщо Ви б’єте нові дзеркала? Хіба ж вони винні?
АНТЕЯ. Винні в чому?
ХУДОЖНИК. Ну, хоча би в тому, що у Вас поганий настрій. Приміром, як сьогодні.
АНТЕЯ. Що Ви можете знати про мій настрій! І чорт мене забирай! Хто ви, зрештою, такий? Мене лякає Ваша присутність!
ХУДОЖНИК. Ви не послідовні, мадам… Щойно Ви захотіли дізнатися, за що Вам така кара – я про Вашого чоловіка, а коли я прийшов, щоб дещо Вам пояснити, Ви ховаєтеся за репліками: "Хто ти такий?" Між тим, я вже двічі доповідав Вам, хто я такий. Я Художник, мадам… Я Великий Художник…
АНТЕЯ (окинувши гостя з ніг до голови). Про Вас ніяк не скажеш, що Ви - великий…
ХУДОЖНИК. Велич особи не виміряється його зростом, мадам… Шкода, що мені доводиться нагадувати Вам про це…
АНТЕЯ. Перепрошую, мсьє Художнику… Скажіть, я можу задати Вам ще одне питання?
ХУДОЖНИК. Звичайно, мадам… І, якщо Ваша ласка, ближче до суті…
АНТЕЯ. Спробую, мсьє Художнику… Е-е-е… То Ви прийшли з власної волі?
ХУДОЖНИК. Я прийшов з Вашої волі…
АНТЕЯ. Так не буває.
ХУДОЖНИК. Доволі хибний шлях, мадам…
АНТЕЯ. Не розумію…
ХУДОЖНИК. Коли чогось не знаєш, не потрібно казати, що це неможливо. Потрібно просто пошукати навколо себе когось, хто б це знав… В світі немає нічого такого, чого б не існувало. Тому всьому, що Ви бачите, чуєте, відчуваєте, можна дати пояснення.
АНТЕЯ. Може, Ви і є той, хто все мені пояснить?
ХУДОЖНИК. З Вашого дозволу, мадам, я все ж хотів би почути від Вас відповідь на своє запитання: навіщо Ви б’єте дзеркала?
АНТЕЯ. Бо вони брешуть! (Пильно дивиться на гостя). Ви смієтеся?
ХУДОЖНИК. Ні, ні… Я уважно слухаю. Початок мені сподобався… Продовжуйте, прошу Вас…
АНТЕЯ. Крім того, час… Він має негарну звичку спливати.
ХУДОЖНИК. Ваша правда, мадам…
АНТЕЯ (не звертаючи уваги на репліку гостя). У мене немає жодної фотографії… Я їх спалила в каміні. Зібрала всі альбоми і жбурнула їх у полум’я! Р-р-р-раз – і все! В цьому каміні я спалила своє минуле!
ХУДОЖНИК (задумливо). Щоб спалити своє минуле потрібно, принаймні, спалити свою душу… Ви не пробували закінчити життя самогубством?
АНТЕЯ (злякано відсахнувшись). Що ви!? Це ж такий великий гріх!
ХУДОЖНИК. Не більший за життя, мадам… Іноді людині конче потрібно залишити цей світ, бо вона завдає надто великого болю іншим…
АНТЕЯ. Я не завдаю болю нікому… Крім себе. Але це вже мої проблеми…
ХУДОЖНИК. Так. Але мати проблеми з самим собою не надто весело. Надбання такого ґатунку ніколи не збагачують, мадам… Крім того, щоб порозумітися з іншими, потрібно перш за все порозумітися із собою! Неможливо адекватно реагувати на цей світ. На життя, на добро, зло, любов, ненависть, заховавшись у мушлю власних переживань!
АНТЕЯ. Ви пропонуєте мені відмовитися від власних переживань? Що ж тоді у мене залишиться? Я не можу спокійно спостерігати за тим, як час підступно переорює зморшками моє обличчя!
ХУДОЖНИК (посміхаючись). Тому Ви б’єте дзеркала? Але ж це наївно, мадам. Прошу мене вибачити… Час не є невблаганним. Час – це просто час. І, повірте, зморшки на вашій душі набагато небезпечніші, ніж зморшки на вашому гарному обличчі… бо зморшки на душі мають властивість з часом перетворюватися на рубці…
АНТЕЯ (виходячи з-за столика). Ви щойно сказали, що в мене гарне обличчя…
ХУДОЖНИК. Саме так… Дуже гарне. Кажу Вам це як Художник…
АНТЕЯ. Дякую... Мені вже цього давно ніхто не казав… (Поправляє волосся). Сьогодні такий незвичний вечір… У мене таке враження, що я сплю…
ХУДОЖНИК. Хто зна… Сон – це можливість доторкнутися до незвіданого.
Художник підходить до Антеї.
ХУДОЖНИК. Сподіваюся, Ви не будете більше бити дзеркала?
АНТЕЯ (бере у гостя своє дзеркало, уважно дивиться в нього). З ним щось сталося! Воно більше не криве!
ХУДОЖНИК. Я радий це чути, мадам…
АНТЕЯ. Ні, Ви щось з ним зробили!
ХУДОЖНИК. Запевняю вас, мадам! Все, що я зробив – це відкрив вам очі… У будь-якому разі я щиро намагався це зробити…
АНТЕЯ (ще раз подивившись на себе в дзеркало). Дякую. Якщо це правда, то у Вас непогано вийшло… (Подає Художнику руку). Антея… …Антея Ейсбері…
ХУДОЖНИК (взявши долоню Антеї в свої руки). У вас така тепла долоня…
АНТЕЯ (зашарівшись). За один вечір аж два компліменти… Мабуть щось у цьому світі перевернулося… Але я не почула ваше ім’я…
ХУДОЖНИК. Вам не до вподоби ім’я Художник?
АНТЕЯ. В такому разі можете звертатися до мене не Антея, а Домогосподарка. Вам подобається таке ім’я?
ХУДОЖНИК (посміхаючись). Колись мене звали Гот’є…
АНТЕЯ. Колись?
ХУДОЖНИК. Саме так, мадам Антеє… Колись…
АНТЕЯ. А як Вас звуть зараз?
ХУДОЖНИК. Великий Художник…
АНТЕЯ. Чому? Гот’є гарне ім’я!
ХУДОЖНИК. Своє ім’я я залишив живим…
АНТЕЯ. Не розумію…
ХУДОЖНИК. Невже? Ви вважаєте, що я занадто реальний, щоб мене злякатися? Проте, я дійсно не дух… Просто ми живемо поруч…
АНТЕЯ (обережно вивільняючи свою руку). Чому Ви прийшли саме до мене?
ХУДОЖНИК. Ваша душа заслуговує на те, щоб у сутінках відчаю хтось подав їй руку допомоги…
АНТЕЯ (підійшовши до каміна). Не можу повірити…
ХУДОЖНИК. У що?
АНТЕЯ. В реальність того, що відбувається.
ХУДОЖНИК. Тут мало що від реального… У кожного з нас своє відчуття реальності. Те, що реально для мене, нереально для Вас, Антеє… І навпаки. Коли ж зустрічаються дві нереальності, можливий вибух застарілих догм і понять...
АНТЕЯ. І саме у цей момент людина стає божевільною! Чи не так, мсьє Гот’є? Ви задля цього прийшли до мене?
ХУДОЖНИК. Ні.
АНТЕЯ. Ви прийшли врятувати мене?
ХУДОЖНИК. Ви гинули, Антеє… Я не міг не прийти..
АНТЕЯ. Чому?
ХУДОЖНИК. Бо я не хочу малювати з вас портрет смерті…
АНТЕЯ. Ви малюєте смерть? Тоді чому Ви у білому?
ХУДОЖНИК. У смерті доволі чорного кольору…
АНТЕЯ. У мене розболілася голова… Я приляжу, з вашого дозволу…
Антея йде до ліжка, повільно лягає.
АНТЕЯ. Проте… Проте я почуваю себе такою щасливою…
Антея засинає. Художник, поцілувавши їй руку, тихо йде геть.
Сцена третя
Інтер’єр першої сцени. Антея, сидячи за столом, знову таки, не поспішаючи, розкладає пасьянс.
До кімнати стрімко заходить Лоран Ріф’єн.
АНТЕЯ (не повертаючи голови). Доброго дня, любий!
ЛОРАН (розгублено). Доброго… Ти… Ти не питаєш про нове дзеркало?
АНТЕЯ. Про нове дзеркало? А чому я повинна у тебе питати про нове дзеркало? Ти хочеш його придбати?
ЛОРАН. Я тебе не розумію, Антеє… Сьогодні вранці ти наказала, не попрохала, а наказала, придбати тобі нове дзеркало! Бо старе ти вже побила!
АНТЕЯ (здивовано). Що ти таке кажеш, Лоране?! Я не маю звички бити дзеркала! Вони ж коштують таких грошей! Моє дзеркало стоїть на столику у моїй спальні. Коли б ти хоч іноді навідувався до моєї спальні, ти б мав змогу пересвідчитися у цьому!
Розлючений Лоран вибігає з кімнати і через декілька секунд повертається з дзеркалом у руках.
АНТЕЯ. Ну, а я що казала?
ЛОРАН (нічого не розуміючи). Як це може бути? Я ж сам вчора бачив дзеркало розбитим!
АНТЕЯ. Лоране… (З жалістю дивиться на чоловіка). Ти надто багато працюєш… Ти втомився… Повторюю: я не маю звички бити дзеркала…
ЛОРАН. І вони не здаються тобі кривими?
АНТЕЯ (здивовано). Кривими? Бог з тобою, Лоране! Хіба моє дзеркало з атракціону?
ЛОРАН (ставить дзеркало на стіл). Що ж… Якщо це нові правила гри, то я згоден пограти в неї…
АНТЕЯ. Ти вважаєш, що я граю? А мені здається, що в якусь незрозумілу гру граєш саме ти, Лоране…
ЛОРАН (йдучи до дверей). Гаразд… Хай буде по-твоєму. (Зупинившись). Мало не забув… Там, у вітальні, чекає мсьє Фуншан… Він хоче тебе оглянути…
АНТЕЯ. Чудово! Я охоче з ним потеревеню… Він так багато знає про смерть! Ніби він тільки те й робить, що відправляє людей на той світ!
ЛОРАН. Он як? Ні, я рішуче нічого не розумію! Так не довго і з глузду з’їхати!
АНТЕЯ. А, може, тобі допомогти, любий?
Лоран виходить.
АНТЕЯ. Наскільки я розумію, у мого чоловіка якісь неприємності… Цікаво, які?
До кімнати, не постукавши, заходить лікар Фуншан.
АНТЕЯ. Доброго дня, мсьє лікарю! Відверто кажучи, мені не до вподоби ваші манери. А що, коли б я була роздягнена? Я іноді дозволяю собі посидіти без одягу.
ФУНШАН. Я лікар, мадам Антеє…
АНТЕЯ. Доволі сумнівний аргумент, Джобе! З Вашим етичним багажем краще працювати охоронцем в секс шопі!
ФУНШАН. Радий бачити Вас, Антеє, в доброму гуморі.
АНТЕЯ. Що у Вас для мене в портфелі?
ФУНШАН (зам’явшись). Е-е-е…
АНТЕЯ. Що, настільки погано?
ФУНШАН (нерішуче). Не те, щоб...
АНТЕЯ (різко). Мсьє Джобе, коли Вам не вистачає мужності сказати мені все, я перегляну наші з Вами ділові стосунки. Я плачу Вам за своє лікування, а не за приховування моїх болячок! Вибачте…
ФУНШАН (зітхнувши). Я подивився ваші знімки, Антеє…
АНТЕЯ. …Я маю витягувати інформацію з Вас кліщами? У мене пухлина?
ФУНШАН. Так, але хвилюватися не варто… Все під контролем…
АНТЕЯ (нервово сміється). Ви тримаєте мене за ідіотку, Джобе? Як це можна тримати під контролем пухлину в голові?
ФУНШАН. Медицина, мадам, пішла далеко вперед!
АНТЕЯ (іронічно). А ми зможемо її наздогнати?
ФУНШАН. Ви не довіряєте мені, як лікарю?
АНТЕЯ. Я не довіряю заспокійливому тону, Джобе. Невже Ви вважаєте, що, приховавши від мене правду, або ж не сказавши всієї правди, я врешті решт не вмру?
ФУНШАН (діставши з портфеля знімки). Ці знімки, мадам, не вирок. Ці знімки – сигнал до дії.
АНТЕЯ. Мені потрібна операція?
ФУНШАН. Зараз – ні. І взагалі, в деяких випадках можна обійтися і без прямого втручання.
АНТЕЯ. Мені б не хотілося, щоб хтось порпався в моїй голові.
Антея бере у лікаря знімки, мимохідь дивиться на них.
АНТЕЯ. Це ж треба… Він не чорний…
ФУНШАН. Хто?
АНТЕЯ. Мій мозок…
ФУНШАН. Мозок не може бути чорним, мадам…
АНТЕЯ. Якщо людині все життя зле, її мозок мав би почорніти… …Я сьогодні бачила дивний сон, Джобе…
ФУНШАН. Всі сни дивні…
АНТЕЯ. Цей сон був найдивніший за всі сни, які я бачила протягом всього свого життя!
ФУНШАН. Ви його запам’ятали?
АНТЕЯ. Так! І дуже добре запам’ятала! Все до останнього слова…
ФУНШАН. Слова?
АНТЕЯ. Так, бо ми довго балакали…
ФУНШАН (зацікавлено). З ким?
АНТЕЯ. З Художником. З Великим Художником!
ФУНШАН. Он як… З Художником…
АНТЕЯ. Так, з Великим Художником… Він малює смерть…
ФУНШАН (пильно дивлячись на Антею). Як цікаво. Кажете, він малює смерть? Малює смерть… Гарний вислів…
АНТЕЯ. Це його вислів…
ФУНШАН. О, так, звичайно його! І про що Ви говорили з мсьє Великим Художником?
АНТЕЯ (на мить замислившись). Мабуть, Джобе, Вас це не зацікавить… Це надто особисте…
ФУНШАН. Я Ваш особистий лікар, мадам!
АНТЕЯ. Але ж Ви по сумісництву не мій духівник! Про деякі речі Ви знати не повинні…
ФУНШАН. Чим більше я знатиму про Ваші душевні переживання, тим правильніший діагноз я зможу поставити!
АНТЕЯ. Діагноз чого? Яке відношення має аналіз моїх, як Ви висловилися, переживань до пухлини в моїй голові? Чи, може, вам потрібен цей аналіз задля того, щоб поставити діагноз моєму психічному стану? В такому разі, хочу Вас розчарувати, мсьє лікарю. З головою у мене все в нормі, крім пухлини, звичайно...
ФУНШАН (примирливо). Ну, гаразд, гаразд… Не хвилюйтеся. Я не буду лізти до Вас у душу. Крім того, це не в моїх правилах. Що ж до цих знімків, то, будемо чекати… А там…
АНТЕЯ. Розтин покаже?
ФУНШАН. У Вас сьогодні надто сутужно з гумором…
АНТЕЯ. Що поробиш, мсьє Фуншане. Коли дізнаєшся, що в твоїй голові гніздиться пухлина, гумор одразу чорніє. А, втім, я готова до найгіршого. Останнім часом мені здається, що смерть не є тією даністю, котрої потрібно більше всього боятися. В нашому житті іноді трапляються речі набагато страшніші за смерть.
ФУНШАН. Наприклад?
АНТЕЯ. Наприклад: зрада коханої тобою людини.
ФУНШАН. Ви маєте на увазі коханку чи коханця?
АНТЕЯ. Коханку пережити можна… Це я Вам заявляю авторитетно. Я маю на увазі справжню зраду…
ФУНШАН. Може, розшифруєте?
АНТЕЯ. Це зайве, мсьє лікарю.
ФУНШАН. Мене ображає Ваша недовіра, Антеє… Ми стільки років знаємо одне одного!
АНТЕЯ. А мене, мсьє лікарю, ображає те, що Ви останнім часом почали нагадувати мені слідчого. Ви готуєте звіт для судового виконавця?
ФУНШАН (обурено). Це вже занадто, мадам! Я ніколи нічого не мав проти Вас! Я просто лікар! Я…
АНТЕЯ. З часом змінюються не тільки уподобання і звички, але й принципи. Люди – слабкі істоти…
ФУНШАН. Ви впевнені, що маєте право на подібні заяви?
АНТЕЯ. Я маю право на захист, мсьє лікарю! Це не аргумент?
ФУНШАН. Хіба я роблю щось таке, що дає Вам привід для подібних звинувачень? Я не можу кривоприсяжничати перш за все з міркувань професійної етики, а, по-друге, якщо Ви натякаєте на мої дружні стосунки з вашим чоловіком, то…
АНТЕЯ. Прошу Вас, не продовжуйте. Тут не було сказано жодного слова про наші з Лораном взаємини! З чого ви взяли, що між нами пробігла чорна кішка?
ФУНШАН (зрозумівши, що попався). Ви мене не зрозуміли, мадам. Просто Лоран останнім часом ходить сам не свій.
АНТЕЯ. Можливо, йому зрадила коханка…
ФУНШАН (нещиро). У мсьє Ріф’єна є коханка?! Даю обидві руки на відсіч, якщо це правда!
АНТЕЯ. Цікаво, чим Ви тоді будете оперувати ваших пацієнтів?
ФУНШАН. Не можу повірити!
АНТЕЯ. Не можете повірити у те, що я все знаю? (Сміється). Джобе, Ви дуже поганий актор! Катастрофічно поганий. Не ризикуючи своїми руками Ви б могли просто не звертати уваги на мої провокаційні припущення. Принаймні, це могло би якось подовжити кволе тління моєї довіри до Вас, мсьє Джоб Фуншан!
ФУНШАН. Я так розумію, мене виганяють?
АНТЕЯ. Ви надзвичайно кмітливі, мсьє лікарю.
ФУНШАН (люто). Ви робите велику помилку, мадам Ейсбері. Моє слово важить набагато більше, ніж вам здається…
АНТЕЯ. О, так, я знаю! А ще я знаю, що всі останні наші бесіди ви записуєте на портативний магнітофон, котрий і зараз лежить у вашому портфелі…
ФУНШАН (з удаваним болем). Невже, Антеє, ви не бачите, як тяжко Ви хворі? У Вас, мадам, манія переслідування! (Антея дістає з ящика столу пістолет).
АНТЕЯ. Ви зараз віддасте мені касету, на яку ви записуєте нашу з Вами сьогоднішню розмову…
ФУНШАН (перелякано). Яку касету, мадам… яку?
АНТЕЯ. Божевільних не садять до в’язниці за вбивство? Наскільки я знаю, Ви з моїм коханим чоловіком доволі активно привчаєте громадськість до цієї думки…
ФУНШАН (відступаючи). Якесь безглуздя…
АНТЕЯ. Джобе, я стрілятиму. Повірте мені… Я не блефую. (Наводить на лікаря пістолет).
ФУНШАН. Ви не маєте права, мадам! Я державний службовець!
АНТЕЯ. В такому разі хочу Вам сказати, що держава тільки виграє, якщо я Вас вб’ю…
Фуншан тремтячими руками виймає з портфеля магнітофон, далі – касету з нього і кладе її на стіл.
АНТЕЯ. На Вашому місці я також би вибрала життя…
Фуншан мовчки йде до дверей.
АНТЕЯ. Зовсім забула, Джобе… Найнятий мною професійний злодій вчора вилучив з вашої квартири решту касет з нашими бесідами… Вони так гарно горіли!
Фуншан, скрегочучи зубами, залишає кімнату.
АНТЕЯ. Ось так, мсьє психіатр…
Сцена четверта
Вітальня. Присутні двоє: Лоран Ріф’єн та лікар Джоб Фуншан. Обидва дуже стурбовані.
ФУНШАН (голосно). Твоя дружина, Лоране, небезпечна! Вона мало не застрілила мене! Розумієш? Звідки у неї пістолет?!
ЛОРАН. Це її пістолет…
ФУНШАН. Потрібно вилучити його у неї, доки не пізно!
ЛОРАН. Спочатку потрібно довести в суді, що Антея божевільна…
ФУНШАН. Тепер це буде важко зробити!
ЛОРАН. Звідки вона дізналася про касети? І взагалі, про те, що ти записуєш свої розмови з нею? Мабуть ти і сам увірував в цю казочку, що моя дружина божевільна! Чи не так?
ФУНШАН. Ти можеш не кричати?
ЛОРАН. Не кричати?! А що мені зостається робити? Я повинен отримати гроші родини Ейсберів ще до того, як Антеї зроблять операцію! Ти це розумієш?!
ФУНШАН. Розумію… Але від того, що ти кричатимеш, справа з місця не зрушиться. Потрібно думати, а не кричати…
ЛОРАН. Ось ти і думай. Лікар ти, а не я… Як швидко прогресує її хвороба?
ФУНШАН. У нас ще, принаймні, місяць, а потім твоїй дружині потрібно буде перебиратися до лікарні.
ЛОРАН. Але ж операція коштує таких грошей!!!
ФУНШАН (похмуро). Ти мене лякаєш, Лоране… Ти зможеш відмовити Антеї в допомозі?
ЛОРАН. В тобі прокинулися чесноти, мсьє лікарю? А як щодо підтасовки фактів на предмет божевілля моєї коханої дружини? Знаєш, кого ти мені зараз нагадуєш? Янгола з сокирою в руці!
ФУНШАН. Перестань мене ображати, Лоране! Ти ще мені не заплатив жодної копійки за цю мерзенну справу, а вже поводишся так, ніби я у тебе на утриманні!
ЛОРАН (розтираючи долонями скроні). Пробач, Джобе… Я вже й сам не знаю, що кажу… Нерви здають. І мені конче потрібно запроторити Антею до установи… Конче необхідно…
ФУНШАН. А ти впевнений, що мадам Ейсбері не приготувала тобі сюрприз?
ЛОРАН. Що ти маєш на увазі?
ФУНШАН. Я маю на увазі гроші. Сьогодні я побачив зовсім іншу Антею Ейсбері. І скажу тобі відверто: її розсудливість мене вразила. Або з нею щось трапилося, або я нічого не розумію в психіатрії…
ЛОРАН. Ти, мабуть, правий, Джобе… Сьогодні вранці вона наказала купити нове дзеркало, а потім досить вміло вдавала з себе невинне янголя. Виявляється, вона ніколи не била своїх дзеркал!
ФУНШАН. Цікаво!
ЛОРАН. Ще б пак! В її спальні я виявив нерозбите вчорашнє дзеркало, хоча вранці я бачив його розбитим у друзки! Це якесь божевілля… Ось… (Дістає з нагрудної кишені папірець). У мене навіть чек не підшитий! (Читає). Двадцять шосте липня… Магазин Зіхрона…
ФУНШАН. Ти кажеш, що придбав нове дзеркало вчора?
ЛОРАН. Саме так…
ФУНШАН. Пробач, але сьогодні двадцять шосте липня…
ЛОРАН. Ти жартуєш?
ФУНШАН. Мабуть, жартуєш ти…
ЛОРАН (дивиться на годинника). Чортівня якась…
ФУНШАН. Мабуть ти перевтомився, Лоране… І насправді придбав дзеркало сьогодні вранці.
ЛОРАН. Гарна ідея! Придбав дзеркало, непомітно відніс його до спальні Антеї і одразу ж про все забув! То, може, твій пацієнт не Антея, а я?! Побий мене грім, якщо я щось розумію! (Голосно). Саро!!! Саро!!!
До кімнати заходить покоївка Сара.
ЛОРАН. Саро, який сьогодні день?
САРА. Субота, мсьє Лоране…
ЛОРАН (бризкаючи слиною). Я питаю яке сьогодні число!!!
САРА (перелякано). Двадцять шосте, мсьє…
ЛОРАН (люто). Пішла геть звідси!
Сара, заплакавши, вибігає.
ЛОРАН. Це мені не подобається, Джобе… Мені, мабуть, чогось підсипали. До сьогоднішнього дня я пам’ятав все, що роблю. Геть усе, чуєш?! Чого ти мовчиш, Джобе?!
ФУНШАН. Я думаю, Лоране, думаю… Щось у нас не сходиться. Я не дуже люблю детективи, але…
ЛОРАН. Що, але?
ФУНШАН (потираючи лоба). Ні, це нісенітниця…
ЛОРАН. Та вже кажи!
ФУНШАН. Ти знімав сьогодні свій піджак?
ЛОРАН. Не розумію, Джобе…
ФУНШАН. Чек могли підмінити… В моїй практиці вже був випадок, коли з абсолютно нормальної жінки всього за якийсь місяць зробили абсолютно розумово деградовану істоту!
ЛОРАН. Ти думаєш, що Антея в змозі провернути подібну операцію?
ФУНШАН. Недооцінка супротивника – це подвійна небезпека…
ЛОРАН. І це каже мені лікар-психіатр! Ти не боїшся втратити свою практику? Втім... зрештою, мене це обходить менше всього… Що ж стосовно мого піджака, то я його не знімав.
ФУНШАН. Ти впевнений?
ЛОРАН. Абсолютно, Джобе. Я не знімав його… Хіба що коли ходив у туалет. Але ж це буквально якась хвилина.
ФУНШАН. Щоб поміняти папірці потрібно секунди…
ЛОРАН. В такому випадку у Антеї є спільник, бо саме у цей момент вона приймала душ.
ФУНШАН. Вона могла чатувати на тебе і на декілька секунд залишити ванну кімнату…
ЛОРАН. Виключено, Джобе. Я чув, як вона співала. Антея завжди співає, коли приймає душ або ванну.
ФУНШАН. …Що ж, шукай спільника… або спільницю… (Дивиться на двері).
ЛОРАН. Якщо ти натякаєш на Сару, я її вб’ю!
Дія друга
Сцена п’ята
Спальня Антеї Ейсбері. Антея знову сидить коло свого дзеркала.
АНТЕЯ (пильно розглядаючи себе). Мабуть у труні я вже не буду виглядати так добре… (Посміхається). А мсьє Художник у моєму вчорашньому сні казав, що прийшов рятувати мене… (Зітхає). На жаль життя це не сон… У мене пухлина, і це даність. Об’єктивна реальність з присмаком смерті… (Бере гребінь). Саме цікаве те, що мені майже не страшно! Майже… Не страшно, що обріжуть моє гарне волосся, що пропиляють в моїй голові дірку і різатимуть скальпелем мій хворий мозок. Страшить зовсім інше: в якій якості я прокинуся після операції… В якості нормальної людини, чи в якості живої ляльки?
До кімнати, постукавши, заходить покоївка Сара.
АНТЕЯ. Щось сталося, Саро?
САРА. Вам пошта, мадам… (Подає Антеї конверт). Банківський кур’єр щойно приніс…
АНТЕЯ (пожвавішавши). Дякую, Саро… Можеш йти… Ні, зачекай…
САРА. Слухаю, мадам…
АНТЕЯ. Мсьє Лоран вдома?
САРА. Ні, мадам. Хазяїн ще не повертався зі служби…
АНТЕЯ (в’їдливим тоном). Може, Лоран має крім тебе ще одну коханку? Можеш йти…
Сара, заплакавши, швидко виходить.
АНТЕЯ. Чорт мене забирай! Невже я ревную?! Соромно самій собі у цьому признатися? Авжеж… Ще й як соромно! Втім, подивимося, що з моїми рахунками…
Антея дістає з конверта папери і уважно їх продивляється.
АНТЕЯ. Непогано, мсьє Матлок… Зовсім непогано… Вісімдесят вісім мільйонів переведено на рахунки до Швейцарії, два мільйони до банку міста Фіжак і вісімсот тисяч залишку на старому рахунку. Виключно гарні новини! …Лоране! Ти проспав гроші з покоївкою! Бо ти, виявляється, ажно такої думки про мене, чоловіче! Ти думав, що я мовчки спостерігатиму за тим, як ти грабуватимеш мене? Недолугий розпусник… (Пауза). Навряд чи твоя покоївка згодиться годувати тебе після того, як я відмовлю тобі в праві знаходитися в моєму домі… (Ховає папери в конверт). Тобі вдалося примусити її спати з собою, але примусити її годувати себе тобі навряд чи вдасться! (Кладе конверт до ящика столу). Цікаво, що ж ти робитимеш далі? Будеш зі мною судитися? Навряд чи в тебе щось з цього вийде, друже… До операції ти вже не встигнеш нічого зробити, а після операції, Лоране, я або буду вдавати жінку несповна розуму, або ж насправді буду нею… (Торкається долонею свого чола). Знову шумить в голові… Треба лягти…
ХУДОЖНИК. Сон приносить не тільки заспокоєння, мадам Антеє…
АНТЕЯ (вкрай здивовано). Це знову ви?!
ХУДОЖНИК. Мені б не хотілося зоставатися в вашій пам’яті загадковим сном… …Ви дозволите?
АНТЕЯ (поправляючи волосся). Приємно буде побачити вас знову, Гот’є…
ХУДОЖНИК (заходячи до кімнати). Дякую, мадам Антеє.
Художник підходить до Антеї і цілує їй руку.
ХУДОЖНИК. Ви сьогодні чарівні, мадам… У вас гарні новини?
АНТЕЯ (зашарівшись неначе дівчисько). Мсьє Гот’є, хочу вас попередити, що до компліментів доволі швидко звикають! Комплімент значно сильніший за будь-який наркотик! Вам це не відомо?
ХУДОЖНИК. Дарувати людині радість, доволі приємне заняття!
АНТЕЯ. Досить дивно чути подібне від Художника, котрий малює смерть…
ХУДОЖНИК. Дивно? Смерть накладає негативний відбиток тільки на тих, хто не знає, що таке смерть…
АНТЕЯ. Смерть, це смерть, мсьє Гот’є. Смерть це – кінець…
ХУДОЖНИК. Як для кого, мадам Антеє… Для когось це дійсно кінець, для когось ‒ лишень початок…
АНТЕЯ. У мене пухлина…
ХУДОЖНИК. Мені це відомо, мадам…
АНТЕЯ. Чому ви не розповіли про це вчора?
ХУДОЖНИК. Все має відбутися так, як має відбутися.
АНТЕЯ. Але ж учора ви подарували мені віру в себе! Я більше не б’ю свої дзеркала. Раніше я казала собі: що ще можна побачити у дзеркалі крім своїх зморшок! І це була правда. Сьогодні ж я бачу дещо зовсім інше! Хіба ж це не втручання?
ХУДОЖНИК. На вас чекає дуже складана операція, мадам. Тому мені здалося, що вам не завадить трохи впевненості в собі…
АНТЕЯ. Колись, дуже давно, в мене був закоханий один молодий чоловік. Він був на декілька років молодший за мене і тому я не дуже звертала увагу на його домагання. Та ось одного вечора він прийшов до мене додому і в присутності моїх батьків освідчився мені в коханні. …Я його прогнала…
Дені сів на свій старенький мотоцикл і через двадцять хвилин пірнув на ньому у провалля Туарі… Напевно, Лоран - це той хрест, котрий я маю нести все своє життя, спокутуючи ту давню свою провину. Дені був такий молодий і гарний…
ХУДОЖНИК. Дені і зараз гарний…
АНТЕЯ. Ви знаєте про Дені?
ХУДОЖНИК. Я малював з нього смерть, мадам Антеє…
АНТЕЯ. Мабуть, це було жахливе видовище…
ХУДОЖНИК. Тому ви не відмовили Лорану Ріф’єну?
АНТЕЯ. Я дуже боялася вбити ще когось, мсьє Гот’є… Мною керував страх!
ХУДОЖНИК. А дерево страху не квітує любов’ю…
АНТЕЯ. Я чесно намагалася покохати свого чоловіка. Я навіть народила йому дитину! …Деніза померла через місяць… У неї не було шансів… Скажіть, я виживу після операції?
ХУДОЖНИК. У вашої донечки також був шанс. Просто діти не входили до планів мсьє Лорана. Подібні операції роблять в Монреалі вже років зо двадцять.
АНТЕЯ (сполотнівши від жаху). Я вам не вірю…
ХУДОЖНИК. В це важко повірити…
АНТЕЯ. Але ж лікар Фуншан… Джоб Фуншан… він… Ні! Це неможливо! Вони… Вони вбили мою дитину?! Лоран відмовив у допомозі власній дочці?! Який жах!!! (Закриває обличчя долонями). Який жах…
ХУДОЖНИК. Деякі люди приходять в цей світ задля того, щоб вбивати.
АНТЕЯ. У Лорана немає серця…
ХУДОЖНИК. В кам’яну плиту важко забити цвях, мадам…
АНТЕЯ. Я маю подивитися цьому мерзотнику в очі…
Чути нелюдський крик, тупотіння ніг.
АНТЕЯ. Що це?
До кімнати прожогом забігає переляканий Лоран.
АНТЕЯ. Щось сталося? У тебе такий вигляд, ніби ти щойно поцілував смерть!
ЛОРАН (вирячивши очі, показує на двері). Там… там…
АНТЕЯ. Що там?
ЛОРАН (чужим голосом). Там дитина… На моєму ліжку лежить дитина!
АНТЕЯ. Може, це подарунок від Сари, любий?
ЛОРАН. Вона розірвана навпіл!!!
АНТЕЯ. Ти мариш, Лоране!
ЛОРАН (підносить до очей свої долоні). Хіба ти не бачиш цю кров на моїх руках?! Я вперся руками просто в дитяче тільце!!! Там кров! Там багато крові!!! Я… я збирався лягти… я… (Відвертається від дружини, закашлюється і блює).
АНТЕЯ. Ви знову з Фуншаном перебрали віскі!
ЛОРАН (віддихавшись). Я сьогодні не пив, Антеє! І там дійсно дитина! Виклич поліцію! Це якесь божевілля! Вона дивилася на мене такими очима! Прямо в душу!
АНТЕЯ (до Художника). Як це у вас вийшло?
ХУДОЖНИК. Ви хотіли побачити його очі, Антеє…
АНТЕЯ. Я побачила очі божевільного!
ХУДОЖНИК. Коли Бог хоче покарати людину, він забирає у неї розум…
ЛОРАН (струснувши головою). Що я тут роблю?! (Помічає Художника). Що ви робите в спальні моєї дружини?! Антеє, як це розуміти? Ти не вдягнена…
АНТЕЯ. Це мсьє Великий Художник, Лоране… Він мій гість.
ЛОРАН. Відколи ти приймаєш своїх гостей у своїй спальні? (До Художника). Не будете ви так люб’язні…
ХУДОЖНИК. Я гість мадам… з Вашого дозволу…
АНТЕЯ. У тебе ще є запитання, любий?
ЛОРАН (лихим голосом). Я вимагаю пояснень!
АНТЕЯ. Ти?! Ти вважаєш, що маєш на це право?
ЛОРАН. Я твій чоловік! Тому мене цікавить, що робить мсьє Художник о цій порі у твоїй спальні?!
АНТЕЯ. Ми дискутуємо на теми моралі.
ЛОРАН. В спальні?!
ХУДОЖНИК. В цій спальні ось уже чотири роки нічого аморального не відбувається, мсьє Лоране.
ЛОРАН. Ви, мабуть, не просто гість моєї дружини, коли Вам відомі подробиці нашого сімейного життя!
АНТЕЯ. Твої натяки, любий, мене смішать!
ХУДОЖНИК. Як ваші нігті, мсьє Лоране?
ЛОРАН (дивлячись на свої руки). А що з моїми нігтями?
ХУДОЖНИК. Ви вчора зламали ножиці об свої нігті…
ЛОРАН. Ну то й що? Хіба ножиці не можуть зламатися?
ХУДОЖНИК. Ви самі незчулися, як перетворилися на хижака, мсьє Ріф’єне! Подивіться на свої руки ще раз. З ваших пальців ростуть не нігті, а кігті!
ЛОРАН. Ви перейшли межу дозволеного, мсьє Художнику! Я нікому не дозволяю ображати себе!
АНТЕЯ. Зате ти дуже часто дозволяєш собі ображати і принижувати інших! Забирайся геть, Лоране! Мені несила більше дивитися на тебе!
ЛОРАН. Що?! Залишити тебе наодинці з цим… з цим…
ХУДОЖНИК. Мсьє Ріф’єне, мене можна залишати наодинці навіть з вашою покоївкою Сарою… Я досить чемна людина, мсьє Ріф’єне…
ЛОРАН (з підозрінням дивлячись на гостя). Ви на щось натякаєте, мсьє Художнику? (До Антеї). Мсьє Художник знає про все, що робиться в цьому домі? Він тобі настільки близький?
Антея бере в руки зі стола важку вазу.
АНТЕЯ (до Художника). Заберіть його звідси! Бо я зараз проломлю цьому мерзотнику голову он тією вазою!
ХУДОЖНИК (до Лорана). Можете йти, мсьє Ріф’єне… Я і мадам Антея вас більше не затримуємо… (Показує Лорану на двері). На вас чекає покоївка…
Лоран, скрегочучи зубами, швидко йде геть.
ХУДОЖНИК. Ваш чоловік, мадам, нічого не зрозумів. Зрештою, це добре…
Антея ставить вазу на своє місце на столі.
АНТЕЯ. Ви про що?
ХУДОЖНИК. Ваш, прошу пробачення, недалекий чоловік подумав, що ми з вами коханці! І це доволі смішно…
АНТЕЯ. Хіба у мене не може бути коханця? Беручи до уваги наші з Лораном стосунки… Невже я така негарна?
ХУДОЖНИК (посміхаючись). Ви користуєтеся забороненими прийомами!
АНТЕЯ. Я тільки попрохала сказати мені правду. У Вашому світі це не практикується? Тим більше ви, мсьє Художнику, майже привид, тому можете казати мені що завгодно…
ХУДОЖНИК. Слово до рота не повертається, Антеє… Навіть до мого. Що ж до Вашої можливості мати коханця, то тут, як мені здається, головну скрипку повинна грати не Ваша зовнішність, а Ваше бажання. Негарних жінок просто не буває.
АНТЕЯ. Ви такі категоричні, мсьє Художнику! Це робить вам честь, але ж бувають непривабливі!
ХУДОЖНИК. Непривабливими людей робить хвороба, скорбота, скупість та погорда...
АНТЕЯ. В даному випадку я хвора…
ХУДОЖНИК. В даному випадку Ви смертельно ображені поводженням з вами мсьє Лорана. І це зрозуміло… Жадоба зробила з вашого чоловіка вбивцю…
АНТЕЯ. Ваша правда… За столом у жебрака навряд чи вип’єш отрути…
ХУДОЖНИК. Гроші, то найкраще випробування для душі…
АНТЕЯ. У Лорана є шанс?
ХУДОЖНИК (знизує плечима). У Вашого чоловіка був шанс… Користуючись життєвим принципом: "Або по лікті в золоті, або ж зовсім без рук!" можна згубити ще й голову... Душа це зовсім не той інструмент, котрий можна з легкістю запроторити у самий віддалений куток власної свідомості! Нерозуміння цього завжди фарбує душу в чорний колір гріху…
АНТЕЯ. Досить влучно, мсьє Гот’є… досить влучно… Моя душа, мабуть, також не надто чиста? Колись, дуже давно, мати сказала, що життя жінки завжди зміїться поміж двох урвищ: любові та ненависті… Тоді я цього не змогла зрозуміти… Тепер, на превеликий жаль, я це не тільки розумію…
ХУДОЖНИК. Мені шкода… Просто сьогодні Ваш чоловік теж мав змогу відчути на собі силу негативних емоцій саме цього ґатунку! Ваш чоловік буквально розчавлений фактом моєї присутності у Вашій спальні… І ви навіть не уявляєте собі скільки бруду в голові у мсьє Ріф’єна!
АНТЕЯ. Чому ж я не уявляю… Дещо з його голови виливається і на мене… Але знати все я би не хотіла… Мабуть від такого знання можна збожеволіти.
ХУДОЖНИК. Збожеволіти може і носій…
АНТЕЯ. Хіба Ви можете втручатися в промисел Божий?! Я не маю наміру приймати від Вас подібний подарунок!
ХУДОЖНИК (думаючи про щось своє). Любов сильніша за Титана… Невдовзі я змальовуватиму з Вашого чоловіка Смерть… (Антея злякано відсахується). Якщо Ви вважаєте, що я перебрав на себе деякі обов’язки Бога, то Ви помиляєтесь. Кожна людина приходить до свого кінця, земного кінця, саме в свій час!
АНТЕЯ. Навіть тоді, коли йому на голову падає цеглина?
ХУДОЖНИК. Навіть тоді, мадам… У світі не відбувається нічого випадкового.
АНТЕЯ. А як бути з сьогоднішнім видінням Лорана? Це ж бо Ваша робота, наскільки я розумію?
ХУДОЖНИК. Не моя…
АНТЕЯ. Тоді ж чия?
ХУДОЖНИК. Його гріхів…
Сцена шоста
Інтер’єр першої сцени. Маєток Антеї Ейсбері. Кімната. По святковому вдягнена Антея звичними рухами розкладає пасьянс. До кімнати швидко заходить збуджений Лоран.
АНТЕЯ (не повертаючи голови). Доброго ранку, любий.
ЛОРАН (озираючись). Ти знову щойно розбила дзеркало?
АНТЕЯ. Жартуєш?
ЛОРАН. Я на власні вуха чув дзенькіт розбитого скла!
АНТЕЯ. Твої вуха тебе зраджують, любий. (Дивлячись на карти). Ти зраджуєш мене, тебе зраджують вуха... Мені тебе шкода. Втім, ні, не шкода. Я пожартувала. …А ще карти кажуть, що в тебе неприємності з законом. (Повертає голову до чоловіка). Ти почав красти, любий?
ЛОРАН (вражено). Красти? Про що ти говориш, жінко?! Ти щойно розтрощила нове дзеркало!
Лоран біжить до спальні і через мить повертається з дзеркалом в руках. Воно не розбите.
АНТЕЯ (складаючи карти). У тебе галюцинації, Лоране. Чому ти подумав, що я могла розбити це чудове дзеркало?
ЛОРАН (морщачи лоба). Але ж ти завжди б’єш ці кляті дзеркала!
АНТЕЯ (здивовано). Ти про що, любий?
ЛОРАН (ставить дзеркало на стіл). Щось мені недобре. Дуже болить голова. (Озирається). Але ж я ясно чув дзенькіт скла... Ясно чув... …Там до тебе прийшов мсьє Фуншан. (Дивиться на дружину). Чому ти так вдягнена?
АНТЕЯ. А я маю сидіти гола? В мене досить великий гардероб... А ще я хочу зустріти присуд мсьє Фуншана в святковому вбранні.
ЛОРАН. Яка, власне, різниця?
АНТЕЯ. На випадок, коли я помру раніше, ніж ти, я б хотіла лежати в труні саме в цьому платті. Мені дуже подобаються ці квіточки. ...Однак, якщо ти помреш раніше за мене, я накажу вдягти тебе в твій костюм, в котрому ти двадцять років тому прийшов у мій дім.
ЛОРАН (струсонувши головою). Пухлина в тебе в голові, а не в мене. (Йде до дверей. Відкриває двері). Мсьє лікарю, ви вже можете зайти.
Заходить Фуншан.
ФУНШАН. Доброго дня, мадам. Чудово виглядаєте!
АНТЕЯ. Дякую, лікарю. Сподіваюсь, що, переглянувши знімки свого мозку, я не буду виглядати набагато гірше... То як там мої справи? Я вже мертва, чи ще трохи жива?
ФУНШАН (криво посміхаючись). У Вас чудова витримка, мадам. Але запевняю Вас, не все так страшно... (Дістає з валізи знімки і кладе їх на стіл перед Антеєю). У більшості випадків подібні операції проходять успішно.
АНТЕЯ. В такому разі мені потрібно залишити тобі, Лоране, трохи грошей на моє поховання.
ЛОРАН (крізь зуби). У мене є гроші, люба!
АНТЕЯ. Помиляєшся, любий, в тебе немає жодної копійчини. Всі ті мільйони, що ти вкрав у мене, зараз знаходяться там, де вони мають бути.
ЛОРАН (нічого не розуміючи). Але ж це неможливо! (До лікаря). Ти щось розумієш? Що каже ця жінка?!
АНТЕЯ. Ти забув як мене звати, мерзотнику? (Встає з-за столу). Я – Антея Ейсбері, твоя дружина, котра колись кохала тебе і котра народила тобі дитину, і котру ти власноруч убив.
ЛОРАН (злякано задкуючи до стіни). Що вона каже!? Я не вбивав нашу дитину!
АНТЕЯ. Вчасно зроблена операція могла б врятувати, чоловіче. Тобі стало шкода грошей, моїх грошей, Лоране? (Антея бере зі столу рентгенівські знімки, уважно читає прикріплений до верхнього знімка папірець). Що ви мені принесли, Джобе? Це ж знімки Лорана! (З цікавістю дивиться на чоловіка). Ти теж, про всяк випадок сфотографувався, любий? (Фуншан, нічого не розуміючи, вихоплює з рук Антеї знімки).
ФУНШАН. Не може бути!!!
ЛОРАН. Що?! Що не може бути? Я ж не робив томограму. В мене все чудово!
ФУНШАН (підносить знімок до світла). Боже милосердний! Тут пухлина!
ЛОРАН (хапає знімки). Не робіть з мене дурня! Я не божевільний! (Повертає розлючене обличчя до дружини). Це все ти! Хочеш і мене забрати з собою до ями?
АНТЕЯ (спокійним голосом). Це вже було б занадто! Лежати у домовині поряд з таким негідником!
ФУНШАН (ставлячи свою валізу на стіл). Якась чортівня! (Фуншан порпається у валізі, дістає ще знімки і, продивившись їх, без сил падає на стілець). Чортівня... Як це може бути? Десять хвилин тому в моїй валізі були лишень Ваші, Антеє, знімки з пухлиною розміром зі сливу! Тепер на ваших знімках пухлини немає, а натомість з’явились знімки мсьє Ріф’єна! Мабуть, я марю...
АНТЕЯ (посміхаючись сама до себе). Мабуть таки ви не марите...
ЛОРАН (Лоран божевільними очима дивлячись на дружину). Вона щось знає, Джобе... Вона щось знає... І це щось мене дуже лякає... Але їй не сила зробити з мене божевільного! Скоріше це зроблю з нею я!
АНТЕЯ. Ти натякаєш, любий, на ті плівки, що їх таємно від мене записував наш шановний лікар? Можеш заспокоїтись, плівок у мсьє Фуншана немає, їх знищено.
ЛОРАН (шаленіючи). Я тебе вб’ю!
До кімнати забігає перелякана Сара.
САРА. Мсьє, там поліція!
ЛОРАН. Що?! Яка ще поліція? Що їм потрібно?
САРА. Сержант каже, що їх по телефону попередили про можливе вбивство!
Німа сцена. Затемнення.
Сцена сьома
І знову йде повтор першої сцени. Антея, сидячи за столом, розкладає пасьянс. Постукавши до кімнати, заходить покоївка Сара.
АНТЕЯ (не повертаючи голови). Доброго ранку, любий.
САРА (тихо). Прошу пробачення, мадам. Це я, Ваша покоївка, Сара.
АНТЕЯ (повертає голову до покоївки). Цікаво, де ж Лоран? Він завжди о цій порі приходить псувати мені настрій! (Сара злякано відступаючи). Прошу вибачити, мадам, але...
АНТЕЯ. Але, що? Кажи! Лоран знову напився?
САРА (витираючи сльози). Мсьє Лоран... помер... місяць тому...
АНТЕЯ (сердито). В тебе дуже погано з гумором, Саро. Йди геть і поклич до мене цього старого пройдисвіта! І негайно!
САРА (падає на коліна). Але ж мсьє Лоран дійсно помер місяць тому. Він не прокинувся після операції! (Плачучи, падає на підлогу). А я вагітна!
АНТЕЯ (рвучко встаючи). Він зробив тобі дитину?! (Озирається довкола). І він помер? Тоді чому я нічого не пам’ятаю? Що у тебе в руці?
САРА (крізь сльози). Вам лист від мсьє Художника.
АНТЕЯ (хапає конверт, дістає листа, читає про себе, потім вголос). "Люба Антеє! Немає більшого щастя, ніж бути коло Вас, бачити Ваші чудові очі, читати Ваші чисті думки. Та, на жаль, мені вже час. Полюбіть цю дитину, що носить для Вас під серцем Сара. Це Ваша дитина, Антеє. З любов’ю Гот’є".
Кінець другої дії.
.jpg)
Матеріали надіслано автором спеціально для читачів порталу "Мала Сторінка".
Більше творів Олега Гончарова на "Малій Сторінці":
Олег Гончаров – драматург, сценарист, композитор, дизайнер. Друкувався в "Страйк Ілюзій", "Авансцена", Драмовичок", в ж-лі "Дніпро", збірнику творів переможців "Корнійчуковська премія" (Вид-во "Плутон"), "Як тебе не любити...", в Дебют-газеті, має збірник семи п'єс "Сім кроків до театру". Є автором 30 п'єс, котрі були в репертуарах театрів України, Білорусії, Німеччини, Канади, Росії; романи: "Савейна", "Юлька", "Ігри хакерів"; автор 39 реалізованих к/м анімаційних кіносценаріїв; є ілюстратором: "Савейна", "Сім кроків до театру", "Дзвони долі". "Казкові історії Русани та Данилка".