Олег Ольжич, цикл поезій "Незнаному воякові"


Олег Ольжич, цикл поезій, Незнаному воякові

До циклу поезій Олега Ольжича "Незнаному воякові" увійшли вірші: "Читайте газети при тихім вікні" (І), "Багато нам вогників кволих" (ІІ), "Обістя у соннім підміськім селі" (ІІІ), "І бачили очі дитячі твої" (IV), "Коротка розмова та погляд часом" (V), "Завмерли, заклякли, обпершись на стіл" (VІ), "О, втіхо, що серце виповнюєш вкрай" (VІІ), "Чекає спокуса тебе не одна" (VІІІ), "Захочеш - і будеш. В людині, затям..." (ІХ), "Холодних очей твоїх синя вода" (Х), "За дня безнадійно. І мрію лиши" (ХІІ), "Ще куриться й дихає важко земля" (ХІІІ), "Прийшлось купувать перемогу всіляк" (ХІV), "На страх і за кару - суди польові" (ХV), "Держава не твориться в будучині" (ХVІ), "Був час над усе легковажних гадок" (ХVІІ), "О, вір у відваги ясне багаття" (ХVІІІ), "Чи знала про нього людина одна" (ХІХ), "О, Націє, дужа і вічна, як Бог" (ХХ), "Товаришу, ти, чиє тіло вжила" (ХХІ), "О, думко, що тіло без жалю руба" (ХХІІ), "Приспішене слідство. Нервовий синкліт" (ХХІІІ), "Шкодуй для них погляду, дум і промов" (ХХІV), "І чують одні, і не чують одні" (ХХV), "Є погляд у того жорстоко прямий" (ХХVІ), "І ось він виходить ще раз на процес" (ХХVІІ), "Твоє поготівля пекуче... Та враз..." (ХХVІІІ), "Готові на чин? - Команданте, наказ" (ХХІХ), "Нахмурились брови, скипіли уста" (ХХХ), "О, ранок, як ранок твойого життя" (ХХХІ), "Розкрийте зіниці, розкрийте серця" (ХХХІІ). 
 
 
 
 

 

         Олег Ольжич

НЕЗНАНОМУ ВОЯКОВІ

І

Читайте газети при тихім вікні, 
Впивайтесь ясним каламутом.
І як не зірвуться ці лагідні дні,
Не крикнуть розпучливо-люто!

Читали, пряли недомріяні сни, 
Солодку молошність туману.
Від року до року, з весни до весни,
Від рана чекали до рана.

Вели не в майбутнє, де бурі і грім,
В минувшину спогади всі ці.
О, будьте ви прокляті кодлом усім,
І ваші діла, і річниці!


II

Багато нам вогників кволих мани 
На всяких трясовинах квітло.
У мряку сьогодні й будучини 
Прожектором кинуто світло.

Ви вийшли, незнані, із темряви нор 
Позначити шлях перемоги.
І знав вас поштовий брудний коридор 
І сірі обніжки дороги.

Це ви написали на брукові міст 
Трьох літер багряну рекламу.
Не роки життєвою мірою - зміст 
Для того, хто дивиться прямо.

Лягла постанова на спокій лиця 
І буря на погляди тихі.
Йдете неухильно, йдете до кінця, 
І вибух зголосить ваш прихід.


III

Обістя у соннім підміськім селі - 
Сади і сади, та левади, - 
Набої, що ти їх збирав на ріллі,
І школа - леговище зради.

Та ось - по кількох невиразних роках - 
Ти вже гімназистом у Львові, - 
Де стерла дбайлива услужна рука 
Всі плями пролитої крови.

Книжки та наука, та течія днів - 
За ладом міщанських фіранок.
І вперше пекучий задушений гнів 
На рабсько-плескатий поранок.


IV

І бачили очі дитячі твої,
Широкі і схожі на рану,
Як люди, що знали визвольні бої, 
Улесливо кланялись пану.

І слухали уші, коли вчителі 
Учили, нечесно-лукаві,
Лучити гонори своєї землі 
І службу ворожій державі. 

О, ні, не ступати по правих путях 
Борцями дзвінкої засади, - 
Сприймати життя і творити життя 
З кубельця своєї посади.

І встала потворна оголена суть 
Повільної зради ідеї.
Не може, не може, не може ж так буть, 
Облудники і фарисеї!

І ти розпізнав їх, таких мовчазних, 
Однаковим трунком упитих,
Упертих і все заклопотаних, їх,
Що знають, що треба робити.


V

Коротка розмова та погляд часом, 
Раптова і болісна проба,
І ось ти у лаві стоїш юнаком 
На бруку, де тупість і злоба.

Читаєте спільно рядки з-під поли,
І бліднуть уста і обличчя.
Ніхто бо не знає години, коли 
І де його справа покличе.


VI

Завмерли, заклякли, обпершись на стіл. 
Холонуть відсунені лишки.
Товариш уп’явся очима в простір, 
Карбуючи крицею вишкіл.

Чи їм чотирьох ворогів побороть, 
Народ в революцію зрушить? - 
Не їхня пухка і задихана плоть,
Не їхні зацьковані душі!

За вступом твоїм тільки совість стає,
А проти - резон не єдиний:
Одроду бо ласе є тіло твоє 
Вигоди, їди і родини.

Дорогу назви свою, та - або ця,
Горіння - чи збирання крихот...
Підеш неухильно, підеш до кінця,
І вибух зголосить твій прихід.


VII

О, втіхо, що серце виповнюєш вкрай 
По сумнівах і по ваганні!
Дорога, рогачка, березовий гай - 
Як брила, як камінь на грані.

- Свідомі присяги? Свідомі шляхів?
І як небезпечні шляхи ці-
На стяг синьо-жовтий і зброю батьків...
І пальці холонуть на цівці.

Тепер вже тобі не відняти вінця,
Твоєї єдиної пихи.
Підеш неухильно, підеш до кінця,
І вибух зголосить твій прихід. 

 

VІІІ

Чекає спокуса тебе не одна 
І, повні зрадливої знади,
Прозорі озера науки, вина,
Поезії пінні каскади.

Та де той п'янкіший знайдеш водограй 
І плеса синіші холодні,
Як ставити ногу недбало на край 
Блакитної чаші безодні!


IX

Захочеш - і будеш. В людині, затям,
Лежить невідгадана сила.
Зрослась небезпека з відважним життям, 
Як з тілом смертельника крила.

І легко тобі, хоч і дивишся ниць,
Аби не спіткнутись ні разу,
І нести солодкий тягар таємниць 
І гостру петарду наказу.

Навчишся надать блискавичність думкам 
І рішенням важкість каміння.
Піти чи послати і стать сам-на-сам 
З своїм невблаганним сумлінням.


X

Холодних очей твоїх синя вода,
Що бачать гостріше і далі,
І навіть любов твоя буде тверда,
Як бронза, рубін і емалі. 

Вона не зверне тебе в соняшний сад, 
Де смокви і грона сочисті.
Ні кроку зі шляху, ні думки назад,
Ні хвилі даремне на місці.

Далеко в безодні ланцюг поколінь, 
Лик часу Сіріє і гине.
Тобі-бо самому найвищих горінь 
Дано осягнути вершини.

.....................................................


XII

За дня безнадійно. І мрію лиши.
В тумані і доли, й вершини.
Та кожної ночі скрегочуть в тиші 
Залізні колеса машини.

Щоночі котрийсь озивається шлях. 
Неясні накази, прокльони.
Це Спілка розводить по темних полях 
Промоклі похідні колони.

А ранок знайде їх за росами меж 
В окопах своїх занімілих.
Ось бризнула лінія перлами стеж, 
Разками знялися відділи.

І вже розцвітають в просторах ясних 
Багряні і чорнії квіти:
Жорстокі маневри такі, що за них 
Доводиться кров’ю платити. 

 

ХІІІ

Ще куриться й дихає важко земля 
По стрілах огненної бурі,
А вже заливають оселі й поля,
Мов повінь, блакитні мундури.

Але до кінця треба виконать план 
Чіткий операції цеї.
Там втрати, що кров'ю захлюпують лан, 
І відступ у давні траншеї.

І помста ворожа, і вісті лихі,
І муки, нечувані в світі.
О, бийте, катуйте, сліпі і глухі,
Уявним проломом упиті.

Хтось руку по мапі спокійно простяг, 
Там вам контратаки не взріти,
На тих невідомих, прозорих полях,
Де ви лиш розгублені діти.


XIV

Прийшлось купувать перемогу всіляк, 
Зазнати біди і напасти:
Вночі на дорозі від куль посіпак 
Свого команданта покласти.

(Три роки душили розжеврілий шал,
І месник підніс свою руку,
Коли то закидавсь і їх генерал 
Від кулі на літньому бруку).


XV

На страх і за кару - суди польові,
І землю поглинула тиша.
Щоб відповідь ваша - атаки нові - 
Ударила тим голосніша.

Вона покотилась луною до гір, 
Ясніше займаються ранки:
Команда відкрила поновний побір - 
Всі брами наостіж до бранки.

І йдуть по шляхах звідусіль, як один, 
Одною густою юрбою:
Меткий робітник і важкий селянин 
По зброю і просто до бою.


XVI

Держава не твориться в будучині, 
Держава будується нині.
Це люди, на сталь перекуті в огні,
Це люди, як брили камінні.

Не втішені власники пенсій і рент, 
Тендітні квітки пансіонів, - 
Хто кров'ю і волею сціпить в цемент 
Безвладний пісок міліонів.


XVII

Був час над усе легковажних гадок - 
Імпреза і знову імпреза, - 
Коли заблищав на ріллі Городок 
Безжалісним холодом леза. 

Суспільносте блідо-рожевих півслів, 
Гурра-наукової бздури, 
Огрядно-тупих патріотів-послів 
І всіх ювілятів культури!

Ці стріли безумні ударом бича 
По рабському виді твоєму.
В просвіти і пасіки стрільно влуча,
В рожеві лаштунки Едему.

Хвала ж Тобі, Ти, що в рішаючий час 
Все маєш духового гарту 
На стіл побойовища кинути нас 
Тверезо, без жалю, як карту.


XVIII

О, вір у відваги ясне багаття, *
І скинеш, як порвану лаху,
І слабість, і сумнів, і марність життя, 
Коли ти не відаєш страху.

І так тебе хміль наливає ущерть,
І так опановує тіло,
Що входить твоя упокорена смерть, 
Як служка, бентежно-несміло.


XIX

Чи знала про нього людина одна, 
Як вдарила прудкістю хвилі 
Його незаглушених стрілів луна 
У плющах вигідної вілі? 

Нікчеми з нікчем! Недешевий папір, 
Атрамент і жалісні жести, - 
Ворожою кров'ю і гуком мортир 
Виписує нарід протести.


XX

О, Націє, дужа і вічна, як Бог, - 
Не це покоління холопів, - 
Хто злото знеславить твоїх перемог 
При Корсуні і Конотопі.

О, Націє, що над добро і над зло,
Над долю і ласку, і кару,
Поставила тих, що їх сотні лягло 
У дні незабутні Базару...


XXI

Товаришу, ти, чиє тіло вжила 
Рішуча рука, як стилета.
Тремтять молоді і здорові тіла,
І зводяться крила до лету.

І ми будемо гідні, не слави й похвал, 
Учинку, що горами руха!
Гранати, петарди, живий арсенал 
Із плоті розкутого духа.


XXII

О, думко, що тіло без жалю руба, 
Що очі й уста твої сушить! 
Архангельська срібноголоса труба 
Гримить крізь простори і душі.

І мертві встають, і шукають хреста 
Їх очі розчахнуто-тьмяні...
Встає, наче поросль, струнка і густа, - 
Страшне покоління титанів.


XXIII

Приспішене слідство. Нервовий синкліт 
І вулиця: крови і плоті.
Його дев'ятнадцять нескінчених літ...
І присуд: - лише доживоття.

Йому не згоріти, як метеорит,
Осяявши простір широкий, 
Пропалювать серцем похмурий граніт 
Десятків безвихідних років.

Йому умирати щоночі, щодня,
Щохвилі конати по-тричі,
Між корчами крешучи іскри огня 
І кривлячи гордо обличчя.


XXIV

Шкодуй для них погляду, дум і промов 
І знай у хвилину загину,
Що купить твоя непідроблена кров - 
Лиш сльози ледачі і слину.

Твій крик металевий у інші серця,
Що квітами квітнуть у глуші:
Убийте в гадках своїх матір-отця, 
Залізом випалюйте душі. 

О, вірте, всі мури земного впадуть, 
Як серце обернеш у сурму. 
Найвищі-бо вежі духовости ждуть 
Твойого шаленого штурму.


XXV

І чують одні, і не чують одні,
Малі в недоладному горі.
Стихія виконує сліпо, у сні, 
Прогнозу: двоподіл таборів.

Каміння лягло на холодних полях 
Важкими моренами ріні.
О, їх здобувати в упертих боях,
Ці хмурі окопи камінні.

А ви, що фелягами ґлей рівнини 
Місили в цяцьковані стіни,
Ось вдарять громи - і осядуть вони 
Озерами жовтої глини.


XXVI

Є погляд у того жорстоко прямий, 
Хто смерті заглянув у вічі,
І бачить завчасу він плями чуми 
На свіжо-рожевім обличчі.

І чує завчасу заразу і мор,
І зводить безжалісну руку...
Та стане сліпим, хто ховався до нор 
Від першого пострілів звуку.

Як гурт овечок, ошаліло-тупий: 
Тісніше, докупи, докупи!
Щоб вранці заслати пахучі степи 
Отруйними купами трупу.


XXVII

І ось він виходить ще раз на процес 
З в'язниці, що мертва і сіра,
Своє показати камінне лице 
І крикнути нації: Віра!

І в хвилю важку, що для інших ріша 
Про волю і соняшні далі,
Г идка, ропувата і ховзка душа 
Зачовгалась в поросі залі.

Мовчала достойна і сита юрба, 
Гойдалась задушлива мряка.
І крикнуло серце: чи хто розруба 
Набубніле м'язиво рака?


XXVIII

Твоє поготівля пекуче... Та враз - 
Записка: негайна розмова. 
Товариш нервово говорить: наказ, 
На шосту годину до Львова.

Робоче убрання. Лиця не голи.
Усе докладніше - на стрічі. 
Ніхто-бо не знає години, коли 
І де його справа покличе. 

 

ХХІХ

- Готові на чин? - Команданте, наказ.
І рвуться слова невблаганні.
Не бестія з кулі твоєї, а плаз 
Впаде в передсмертнім харчанні.

Життям своїм купиш не славу і честь, 
І бачиш понуро-нерадий,
Не пурпур оздобою шат твоїх єсть,
А чорна сироватка зради.

Та ти не відхилиш свойого вінця, 
Блідий, наче крейда, і тихий.
Підеш неухильно, підеш до кінця,
І вибух зголосить твій прихід.


XXX

Нахмурились брови, скипіли уста,
І зморшки на чолі твоєму.
А думка, на диво ясна і проста, 
Останню ріша теорему.

До розв'язки - відступ. 
Не дати углуб Проховзнутись тілові гада.
І рішення: в скруті твій кинутий труп - 
Найкраща твоя барикада.


XXXI

О, ранок, як ранок твойого життя,
І очі ті, ховзкі і гострі.
Твій погляд невгнутий, що їх перетяв, 
І твій незахитаний постріл. 

Той стріл, що лавину зриває важку, 
Прокляття випадку, що скрізь є.
І ось ти фехтуєш рапірами куль, 
Разиш блискавками децизій.

Ще хвиля - і душить дихання твоє 
Юрба, що тяжка і густа є,
Остання з чола твого блискавка б'є 
І кулею в мозок вертає.


XXXII

Розкрийте зіниці, розкрийте серця, 
Черпайте криштальне повітря.
Одвіку земля не зазнала-бо ця 
Такого безкрайого вітру.

Він віє, шалений, над стернями днів 
Диханням незламної волі 
Від дальних пікетів, вартових огнів 
Імперії Двох Суходолів.

Він віє диханням солоним, як кров, 
Тугих океанових надрів,
Що їх Севастопіль на все розпоров 
Кільватерним ладом ескадри.

Над рідним простором Карпати-Памір 
Сліпуча і вічна, як слава,
Напружена арка на цоколі гір - 
Ясніє Залізна Держава.
1935

 

 

 

 

На відео: аудіокнига циклу віршів "Незнаному воякові":

 

 

 

---------------------------------------------

 

 

Цикл "Незнаному воякові" (1935) композиційно складає другу частину збірки "Вежі". Він ідейно й тематично поглиблює попередню поему і становить поетичну історію галицького національного підпілля. 
Тут передусім - засудження угодовства галицьких лібералів, які пасивно дивилися на пацифікацію української Галичини:

Вели не в майбутнє, де бурі і грім,
В минувшину спогади всі ці.
О, будьте ви прокляті кодлом усім,
І ваші діла, і річниці!

Тут явний натяк на традиційне українське культурницьке просвітянство, яке часто помпезно відзначало різні роковини, але ігнорувало долю простої людини, голод і холод робітника й селянина.
Згадаймо, що це просвітянство засуджував свого часу, за іншого клімату й за інших умов, також М. Хвильовий. Отже, як бачимо, духові зв'язки Ольжича й Хвильового сходились також і в цьому. Як Іван Франко в своєму "Мойсеї", так і Ольжич засуджує в українському житті опортунізм і угодовство старшого консервативного покоління, проголошує єдино вірний шлях боротьби. 
Олег Ольжич, як перед ним Франко й Хвильовий, хотів з пасивної маси селюків і "номадів" (вислів Франка) виховати діловий, активний і свідомий своїх завдань народ. З традиційного тюхтія Солопія всі вони хотіли виховати ділову, вольову й жертвенну людину. 
В Хвильового й Ольжича ця програма виросла у вимогу героїчного життєвого стилю:

Захочеш - і будеш. В людині, затям,
Лежить невідгадана сила.
Зрослась небезпека з відважним життям,
Як з тілом смертельника крила.

Цією життєвою програмою боротьби, каже Ольжич, -

У мряку сьогодні й будучини 
Прожектором кинуто світло.

Тридцять дві частини циклу пронизані цим єдиним поривом. Кожна з них поглиблює й доповнює попередню, виводить читача на "найвищі вежі духовости", нагадує заклик Івана Франка до кожного українця: "Знай, на тобі спочиває доля міліонів!" ("Великі роковини, 1898"). Цей Франків девіз поет-революціонер Ольжич формулює суворо: "Держава не твориться в будучині,/ Держава будується нині". Як поет і громадянин Олег Ольжич цих слів не зраджував, ними свідомо керувався і за них віддав своє молоде життя. Життя і творчість були в нього в повній єдности.

(Микола Неврлий, чеський, словацький і український літературознавець, критик, бібліограф, україніст)

За матеріалами: Олег Ольжич. Цитаделя духа. Перше видання. Повне зібрання творів поета. Словацьке педагогічне видавництво у Братиславі, відділ української літератури в Пряшеві Фундація ім. Олега Ольжича у Лондоні, 1991,  стор. 18 - 20, 78 - 92.

 

 

 

Більше творів Олега Ольжича на нашому сайті:

Літературна спадщина Олега Ольжича (Олега Олександровича Кандиби)

Олег Ольжич, поезіяХудожня спадщина Олега Ольжича кількісно невелика, але значима своїм духовим зарядом, вольовою напруженістю проекції майбутнього його рідної України. Творчість цього поета і вченого характеризується шириною тем і сюжетів, починаючи від праісторичних часів і кінчаючи нашою сучасністю. Олег Ольжич був незламним борцем за волю свого народу і увійшов в історію української літератури як приклад героїчного типу людини й поета.


Останні коментарі до сторінки
«Олег Ольжич, цикл поезій "Незнаному воякові"»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми