Марія Дем’янюк. «А в країну прийде весна…» — цикл поезій про Майдан та війну на сході України з книги "Світань"

Болить...

Вона народила сина,
Навчила його ходити.
Як виріс, казала: “Дитино,
Приходимо в світ, щоб любити!”
В очах його сині волошки,
А коси, мов стигле жито.
Він жити не вміє “потрошку” – 
На краще все прагне змінити....
Молила, ридала гірко,
Свою підставляла спину:
Ловила кийка удари,
Яким не було упину.
І плакала, Боже, як гірко!
Від болю? Ні... від безсилля:
Не може дітей захистити
Від грубої сили й свавілля.
Живцем виривали крила…
Обличчям у сіру багнюку…
Вона ж шепотіла все тихше:
Не бийте, то ж ДІТИ, ОНУКИ...
Що вірять у милість Бога,
У щиру турботу держави,
У те, що в майбутнє дорога
Вкраїну веде до слави.
Принижень таких і болю
Ці жінки не відали зроду,
Пізнали Марії долю
Як били дітей за Свободу...

* * *

Дочекалися

Цілувало голівоньку сонце,
Золотило руде волосся –
Наречена у білій сукні
Танцюватиме, як повелося.
Очі карі в яскринах світла,
І червоні медові вуста.
Матіолою наче заквітла
Ніжноусмішка золота.
Неземна, а немов небесна:
Сяйво неба плело фату,
Наче сила взялася чудесна
Освятити цей день за мету...
В нього смуток в очах глибоко,
Чи не вперше сльоза бринить:
Їй на зустріч не ступить ні кроку,
Без ноги нерухомо сидить.
Підпливла, міцно стиснула руку,
Закружляли у вальсі отак:
Наречена – небесна лебідка,
У візку інваліднім вояк...
Дивомить: стало тиші тихіше,
Щедре небо усе залило:
Світло сяяло вдвічі ясніше,
Як торкалось крила крило...

* * *

18 лютого 2014

– Вода холодна? Крижана?
– Гаряча:
Палючими слізьми
Небесна плаче...
Мороз лютневий.
Мокра одежина.
Та Пломінь Гідності
Палає без упину. 
І водометом вже 
Не загасити
Проміння Тих, кого
покликано Світити...

* * *

З-під    небес

    Світлій пам’яті Артема Мазура 

Поцілуй мене, мамо, пригорни,
Заспівай колискову, ту,
Що співала мені колись.
Не впадай у гірку самоту.
Я почую її, ти знай!
Білий Ангел розкриє крила,
І під звуки її, у рай,
Полечу, моя мамо мила!
А в країну прийде весна,
Світла Пасха – Святе Воскресіння,
Білим котиком плаче верба,
Хрест церковний цілує проміння...
Приголуб мене, мамо, молю!
В твоїм сні пригорнуся до тебе...
Розумію твоє “Не йди...”,
Зрозумій і моє ”Так треба...”

* * *

Молитва

І дзвони заревли від болю,
Дзвонар потужно калатав...
Там люди гинули за волю,
Там судний день уже настав.
І на асфальті кров яріла,
І перекошене лице...
Від болю небо стугоніло,
А смерть гляділася у це.
Він не злякався: в чорній рясі
І з позолоченим хрестом
Стояв між тими, хто без зброї,
І хто з кийками та щитом.
Цю мить не описати нині: 
Замовкло все й крізь чорний дим
Слова молитви безупинні,
І в небі... плаче Херувим...

* * *

Дитяча молитва

Склало рученьки дитятко –
Молиться до Бога,
Щоб з війни вернувся татко,
Став біля порога.
Щоби пригорнув до серця –
Заясніє личко.
З мамою пішов в крамницю
Купити сестричку.
Щоби в тата на плечах
Хмари діставати,
“На добраніч” говорити,
В щічку цілувати.
Цю молитву неодмінно
Небеса почують,
Пильнуватимуть усіх
Батьків, що воюють.

* * *

Із Донбасу їхали бригади

Із Донбасу їхали бригади,
Поспішали до своєї хати:
Пригорнутися до половинки –
Жінки любої й рідненької дитинки.
У киптявіпазики і танки,
А шишиги замикають ланки.
Проїжджають аеромобілі,
Як вдовиці коси, сивобілі.
Дим цигарок у вікні вагона,
Нічка довга в задумі, безсонна.
І латають душу чоловіка
Думки, що вселилися навіки.
Ще свинцевий погляд в темнонебо,
В серці зраненому зболена потреба –
Відшукати в небі першозірку,
Що відчинить сяєву одвірку.
У Різдвяну нічку до перону
Під’їжджала із АТО колона...

* * *

Дядя Армен

І знову місяць панував на небі,
А він глядів на зорі й Господа молив:
О, Боже мій! Пошли скоріш до мене
Отого Янгола, який уже летів.
Отого Янгола, який спішить на поміч,
Коли тепло від крові, мов халат.
Отого Янгола, що полум’я любові
Несе пораненим, мов батько, брат.
“Ангел війни, дядя Армен”, – юнак 
шепоче,
Зове, благає, пересилюючи біль.
З’явилось сяйво, непідвладне ночі,
Летить до нього реанімобіль.
“Дядя Армен, – тихенько мовить жінка,
І ставить свічку, щоби Бог його беріг, –
Дядя Армен, мій син піднявся з ліжка
І вже ступив на батьківський поріг...”

* * *

А на Луганщину    
летіли журавлі

А на Луганщину летіли журавлі,
Щемливу ніжність несли на крилі.
Селилися обабіч хат й доріг,
Вітались: дзьобом стукали в поріг,
Щоб їх зустріли радо, як завжди.
Та раптом зупинилися… Зажди...
Порожні хати вікнами дивились,
А в них ікони, що до них молились...
Там на господаря чекає липа,
Й розвіяна туга несамовита...
Знесилена трава росою плаче
І приховати рани прагне наче...
Й крізь сльози вперше усміхнулася земля – 
Побачила кружляння журавля...

* * *

Чекаю

Я зорі дістаю із серця й кидаю в небо,
щоб тобі світили. 
Окопи, бліндажі... Лечу до тебе...
А вранці знову маски й муляжі.
І суміш посмішки й понурених очей...
Коханий, скільки нам іще ночей
кидати зорі один одному в долоні?
На самоті, у ніченьки безсонні,
вдивлятись в небо, щоб піймати мить,
коли від тебе зіронька летить?
Кохаю, любий! Так тебе кохаю!!!
Чекаю, любий! Так тебе чекаю!!!
Зоріє все: небо й білий сніг –
Чекають рідні, як повернетесь до них.

* * *

Випадкова зустріч з  бійцем    
30-ої окремої механізованої    
бригади  АТО

В очах багато мудрості і болю,
В руках рюкзак, пакет і каремат,
Ще пам’ять відчуває запах бою
І як в руках тріскоче автомат.
Зайшов, поставив біля себе палку,
Без неї вже не зможе він ходить,
Та каже: “Руки маю дужі, вправні.
Ще Україну буду боронить”.
Ураз в автобусі юнак піднявся,
До нареченої поспішав за мить.
Раптово він до виходу подався,
Бо стало соромно за спинами сидіть.
Іще з коханою зустріне зорі-ночі,
Та зможе не приховувати очі...
Пішов, не озирнутись стало сили,
Але відчув – його благословили.

* * *

ЛИСТ СОЛДАТУ АТО

Намалюю я раненько
Лист солдату із АТО.
Намалюю свою мрію:
Як ми їдемо в авто.
Посміхатиметься мама,
І з війни вернеться тато,
І на вулицях Донбасу
Буде довгождане свято.
Намалюю сонце-ясне
Над Артемівськом, прекрасне.
Вранці діти йдуть в садочок.
Ще – заквітчаний куточок.
Іграшки різноманітні:
І веселі, і привітні.
Та пухнасте котенятко,
Що приніс в дарунок татко.
Я візьму тебе за руку,
Захисник мій і солдат,
І піду з тобою гордо 
На справжнісінький парад!
І відкрию свою мрію,
Найдорожчу: Як і ти, –
Україну, мов зіницю,
Буду пильно берегти!!!