"Школі, в якій я навчалася, було на той час сто сорок років. «Ого, така стара, старша навіть за прабабцю!» — думала я і трохи пишалася. А ще любила високого ясена на шкільному подвір’ї і купи листя під ним вранці після перших приморозків. Як воно хрустіло під ногами чи в капюшонах однокласників, коли вони скидали куртки після листяних боїв! І книжки любила, особливо грубі, про тварин, рослини і їхню будову. Із чорно-білими малюнками і словами чи фразами таємничою латинською мовою, які нагадували справжні заклинання."
(Катерина Міхаліцина)
"Хто росте у парку" - це невеличка історія від Катерини Міхаліциної про важливі речі: про зростання і пошук себе, про схожість і несхожість та важливість мати поряд когось, хто хоч трохи і хоч у чомусь до тебе подібний. А ще - про дерева навколо нас, повз які проходимо, та не завжди знаємо, хто це тут росте. Тому книжка стане в пригоді всім, хто хоче знати на ім'я найпоширеніші паркові дерева, навчитися розрізняти їх: у казковій ігровій формі завдяки чудовим ілюстраціям так легко запам'ятати, як вони виглядають, яка у них кора, насіння, листя, цвіт. Маленький паросток, що виріс у парку, роззирається довкола, уважно приглядається до своїх сусідів - берези, дуба, горобини, клена, ясена, явора, каштана, тополі, верби - і шукає, чий же він. Бо бути нічийним - сумно. Бо щастя – «це знайти у цьому світі когось схожого на тебе».
Катерина Міхаліцина
ХТО РОСТЕ У ПАРКУ
(скорочено)
У великому місті був маленький парк із озерцем.
У парку росло одинадцять великих дерев і один малий паросток. Він мав тонке стебельце і два листочки. Йому подобалося, коли надвечір падав теплий дощ, і не подобалася холодна роса уранці.
У парку гуляли великі й маленькі люди. Доріжками чалапали голуби й ворони. У траві повзали мурашки, сонечка й пурхали метелики. Вони були схожі одні на одних.
Маленькі люди — на великих, голуби — на голубів, ворони — на ворон, мурашки — на мурашок, сонечка — на сонечок, а метелики… Ну, метелики були різні, але всі мали по чотири кри́льця, по два вусики і по шість лапок.
«Цікаво, а хто з мене виросте? На кого я схожий?» — подумав паросток і взявся розглядати дерева навколо.
— Може, я схожий на тебе? — запитав у БЕРЕЗИ.
Але у берези кора біла, гладенька, а на ній — темні й шереха́ві *1 плями.
Навесні вона надіває сережки.
Ось такі.
І дає сік. Авжеж, сік! Його збирають просто зі стовбура.
Сік прозорий і дуже корисний.Листячко береза має дрібне, а гілля — як тоненькі батіжки́.
Ось такі.
— Ні, — хитнулася береза, — ти на мене не схожий.
* 1 Шереха́вий – з нерівною, шорсткою поверхнею.
То, може, на тебе? - паросток задивився на ДУБА.
Та дуб - кремезний і розлогий, і кора в нього шорстка, темно-сіра.
І листочки такі,хвилькою - раз, два, три, чотири, п'ять, і знову - раз, два, три, чотири, п'ять.
А восени на дубі виростають жолуді.
Ось такі.
Їх полюбляють білки - ховають собі на зиму у дуплах. І дикі кабани полюбляють теж - ну але вони у парках не водяться.
- Ні, - зашумів дуб, - ми з тобою ду-у-же різні.
- Ну то, може, на тебе? - паросток зиркнув на ГОРОБИНУ.
Але горобина - тонка-тоненька. Весною на її гіллі з'являються білі кетяги цвіту. Гарні, та от біда: пахнуть недуже смачно - фу-у-у! Проте бджолам, здається, вони все одно подобаються. А восени на горобині гойдаються червоні кетяги ягід. Точніше - руді.
Ось такі.
Терпкі, якщо їх розкусити. Зате пташки ласують ними цілу зиму. І дякують, якщо чемні.
_ Ні, ні, ні, - усміхнулася горобина. - Ти не мій паросток, точно знаю.
Порозмовлявши з березою, дубом, горобиною, паросток звернувся до інших дерев — липи, клена, ясена, явора, каштана, тополі і верби. Але він ні на кого з них не був схожий. І ось нарешті...
— Ой, твої листочки такі ж, як у мене! — здивувався паросток. — Як тебе звуть?
— Я — ГІ́НКГО.
— Гін-к-го? Гін-кго?
— Авжеж, гі́нкго. Це слово означає «срібний абрикос», то можеш називати мене так.
— Краса-а-а... І я на тебе схожий?!
— Так. Ти схожий на мене, бо ти — мій паросток. Я чекало на тебе багато-багато років. Тепер я щасливе. Бо щастя — це знайти у цьому світі когось схожого на себе. Хоча б листочками, хоча б тріщинками на корі…
За матеріалами: Катерина Міхаліцина. "Хто росте у парку". Ілюстрації Оксани Були. Львів, "Видавництво Старого Лева", 2016. http://starylev.com.ua/
Хрестоматія сучасної української дитячої літератури для читання в 1, 2 класах серії «Шкільна бібліотека». Укладання Тетяни Стус. Львів, "Видавництво Старого Лева", 2016, стор. 148 - 153.
Інші твори Катерини Міхаліциної на "Малій Сторінці":
