Вірші про вчителів

В синьому тумані 
В сині димовій 
Яблука рум’яні, 
Груші медові. 
Линуть птичі зграї, 
Шелестять гаї... 
Школа відчиняє 
Двері нам свої. 
Вийдуть нас зустріти 
Друзі-вчителі, 
Принесім їм квіти 
З рідної землі.

* * * * *

Євген Доломан

ВЧИТЕЛЬЦІ

Вже пригріло сонечко золоте, 
Квітами барвистими луг цвіте: 
І кущі горицвіту, й сон-трава, 
І фіалка-зіронька польова.
Цілий оберемок їх нарвемо.
І вінок-веселочку сплетемо.
Принесем віночок той у свій клас,
Подаруєм вчительці:
- Це для вас!
І за те, що учите нас добру,
І за те, що любите дітвору.

* * * * *

Наталія Багмут

МОЯ УЧИТЕЛЬКО

Так схожа на матусю учителька моя,
Така ж привітна і така ласкава,
Я жити в неї вчуся, горнусь до неї я,
Вона країни знань зоря яскрава!

І світить нам, і гріє, і розуму навча,
Ми всі її любов’ю обігріті,
І хлопчик неслухняний, і лагідне дівча —
Бо ми для неї найдорожчі в світі.

Моя учителько, спасибі, що ти є,
Життя шкільне з тобою сонячним стає, 
У юнім серці ти, як зірка золота, 
Моя учителько, любов моя свята.

Панує в класі тиша, коли говориш ти,
Бо, як струмочок, ллється твоя мова,
І хочеться летіти в незвідані світи,
Де нас чекає доля барвінкова,

Спасибі тобі, рідна, за серце золоте,
За мудрість, за турботу і терпіння,
Посіяне тобою любов’ю проросте,
Бо сходи ті із доброго насіння.

Тамара Коломієць

ПЕРША ВЧИТЕЛЬКА

Букварі і читанки,
Парти в два ряди.
Наша перша вчителька
В серці назавжди.

Споришева стежечка,
Стежечка-мережечка,
Що водила нас
Ще у перший клас.

Сонце світлі зайчики
Сипле у шибки.
Кришать крейду пальчики
Пишуть палички.

Добре нам читається —
Вчителька всміхається.
А як хтось не зна —
Хмуриться вона.

Скільки розгадали ми
З нею загадок.
Скільки прочитали ми
Віршів і казок.

Стороною рідною
Дниною погідною
Йшли через покіс
У багряний ліс.

Наша перша вчителька
Інших науча.
Букварі і читанки
Їм вона вруча.

Споришева стежечка,
Стежечка-мережечка
Інших перший раз
Повела у клас.

ПІСНЯ ПРО ВЧИТЕЛЬКУ

Сонечко встає, і шумить трава,
Бачу стежку, де проходиш ти, рідна ти,
Вчителько моя, зоре світова.
Звідки виглядати,
Де тебе знайти?

На столі лежать зошитки малі,
Дітвора щебече золота, золота,
І летять, летять в небі журавлі.
Дзвоник ніби кличе
В молоді літа.

Скільки підросло й полетіло нас
На шляхи землі, в ясну блакить, у блакить.
А що в тебе знов та доріжка в клас,
Під вікном у школі
Явір той шумить.

Двох синів твоїх узяли фронти,
Воювали, не лічивши ран, тяжких ран.
В партизанську ніч посивіла ти,
Як в морози сиві
Непожатий лан.

Знов приходить юнь і шумить трава.
Пізнаю тебе я при вогні в наші дні,
Вчителько моя, зоре світова,
На Вкраїні милій,
В рідній стороні.

* * * * *

Володимир Сосюра

УЧИТЕЛЬ
 
Учитель  мій!  Як  ми  тебе  любили,
як  слухали  тебе  в  полоні  юних  мрій!
У  пам’яті  моїй  тримає  років  сила
твій  тихий  карий  зір  і  кашель  твій  сухий.

Ти  нас  повів,  закохано  і  сміло,
в  незнаний  світ,  чудесних  повний  чар.
В  твоїх  словах,  що  ми  в  серцях  лишили,
пізнали  ми  любові  й  дружби  жар.

Закони  вод,  вітрів,  і  хмар,  і  світла
одкрились  нам  у  ті  школярські  дні.
З  тобою  наша  молодість  розквітла
і  наших  душ  пориви  огняні.

Твій  добрий  зір  в  моїй  уяві  лине...
Чи  сніг  летів,  чи  квітнув  теплий  май,
ти  вчив  любити  подвиги  людини,
красу  труда  й  безсмертний  рідний  край...

Ось  ти  ідеш  повільною  ходою
і  слухаєш,  як  день  шумить  життям,
а  ми,  малі,  вітаємось  з  тобою,
і  тепло  так  всміхаєшся  ти  нам.

Урок  останній.  Сонце  над  землею
світило  нам.  Ми  радісні  були.
І  у  життя  тепло  душі  твоєї
ми  крізь  вітри  й  негоди  понесли.

Василь  Мефодійович,  у  скорботі
з  нас  не  один  заплакав  і  зітхнув,
коли  в  далекій  рідній  Третій  Роті
на  цвинтарі  навіки  ти  заснув.

І  хай  з  тих  днів  згубили  лік  ми  рокам,
завжди  —  в  бою,  у  розліті  споруд  —
для  нас  зоріє  подвигом  високим
твій  корисний  і  благородний  труд!
(1956)

* * * * *

Людмила Мензул

ВЧИТЕЛЬЦІ

Сяє вдалині вогник у вікні,
Мов ясна зоря, сходить над селом.
Бачиться мені, віриться мені:
Вчителька моя й досі за столом.
Зошити свої дітвора здала -
То вразливих душ повісті малі.
Двійка школяра, горе школяра
Зморшкою лягли на її чолі.
А з вікна пливе золотий пилок,
Сонячним струмком сяє в темноті.
Вчителько моя, скільки помилок
Виправили ви в кожному житті!..
Нам ростить міста й хліб на цілині,
Вам - навчать дітей і радіть за них:
Прийдуть восени, підуть навесні
По шляхах космічних, по шляхах земних.

Наталя Карпенко

Учительська праця

Учительська праця – це зріст і навчання,
Коли ти з прогресом у ногу ідеш.
Учительська праця – велике надбання,
Коли ти дитині себе віддаєш.

Учительський успіх – надія і віра,
Де такт і терпіння – як видих і вдих.
Учительський успіх – це розум і міра,
Вони вчаться в тебе, ти вчишся у них.

Учительські будні – недоспані ночі,
Окрилені ранки, насичені дні.
Учительські будні – довірливі очі,
Що дивляться в душу тобі і мені.

* * *

Лана Виноградова

Яким повинен бути вчитель?

Яким повинен бути вчитель? Я не знаю,
Та ось портрет його як уявляю: 
Він добрий, щирий і з великим серцем,
І чесний, мов прозоре й чисте скельце.

Він першим наших діток зустрічає,
Всьому, що знає, поступово їх навчає:
Знаходить до дітей завжди підхід,
І завжди має щось цікаве, власний хід

На кожному уроці і занятті
З таким учителем навчатися нескладно!
Такого вчителя всі б поважали учні,
У нього мова гарна, милозвучна. 

Він справжній ерудит, багато знає,
Він аргументами дітей переконає.
А не образами чи криком істеричним,
Він до дітей не ставиться скептично!

Мов Прометей, він діток надихає,
Він так захопливо про все розповідає,
Що очі діток світяться зірками,
А ще він - люблячий, мов тато або мама.

Мій вчитель працелюбний, наче бджілка,
Він допускає й визнає помилки,
Вимогливий порадник, не тиран,
Сучасний та величний. Він – титан!

Він не чекає плати чи подяки,
Підтримує дітей завжди всіляко,
Він для дітей найкращий в світі друг,
Бо має він талант і сильний дух.

Він в ногу з часом впевнено крокує,
Ні сил, ні вмінь йому ніколи не бракує,
Він – приклад для дітей, кумир, взірець,
Володар скарбу він – дітей сердець!

Валентина Лелеко

ПЕРША ВЧИТЕЛЬКА

На уроці я уважно
Ловлю кожне слово:
Вчителька моя цікаво
В нас веде уроки!

Нам розказує про мову
Про казки, про дружбу,
Про звіряток пречудових.
Лиш сиди — і слухай!

Слухай і запам'ятовуй!
А коли спитає,
Дуже гарно обмірковуй,
Та відповідай їй!

Математику й читання
Залюбки вивчаю!
Коли з музики уроки, —
З радістю співаю!

Дуже люблю малювати,
У м'яча пограти.
Моя вчителька для мене —
Як рідная мати!

(https://www.facebook.com/)

* * *

Тетяна Строкач

ПЕРШІЙ ВЧИТЕЛЬЦІ

Я вдячна, перша вчителько, тобі,
За ті знання, що нам, малим, давала,
Була із нами в радості й  журбі,
за ночі, що, на жаль, не досипала.

Я вдячна, що нам душу віддала,
Хоч вгамувати нас було так складно.
В навчанні зацікавити змогла,
Зростила учнів з діток безпорадних.

Любила і веселих, і сумних,
Вертлявих, працьовитих і ледачих,
Спокійних, галасливих, непростих.
Знайшла підхід до всіх. А як інакше?!

Тобі спасибі  за нелегкий труд,
За безліч вдячних діток-вихованців!
Стежки життя  до школи нас ведуть.
Там перша вчителька дітей чекає  вранці.

* * *

Ганна Верес (Демиденко)

Знов мене веде туди дорога

Присвячую колегам Малоперещепинської школи 1-3 ступенів Новосанжарського району Полтавської обл., де я працювала більше 10 років учителем літератури.

Знов мене веде туди стежина,
Що і двадцять літ тому вела:
В школу, котрій вірно я служила,
В школу до сусіднього села.

Стрінуть мене там знайомі очі
І колег, і друзів, і дітей,
Й ноги звідси йти уже не хочуть,
І душа, мов квіточка, цвіте.

Тут вона у споминах відтане
Від цілунків теплих на щоці…
– Як ви? – від усіх звучить питання.
І нема рідніших, ніж оці.

Мабуть, в цім і є людини сутність,
Щоб приймати й дарувать добро
Тим, що у житті її присутні.
Іншого поки що не дано!..
 

* * *

Ганна Верес (Демиденко) 
 
До Вчителя

Нагороди дитину кожну світлом
І подаруй краплиночку добра,
І зацвіте тоді у класі літо,
І затамує подих дітвора…

Учителю, не просто ти людина –
Ти той, хто сіє розум і знання,
Ти другом є для кожної родини,
І вік тебе від цього не звільня.

Учителю, святе твоє і ймення,
Бо ж від святого твій ведеться шлях,
Слова твої тверді, немов кременні,
Та душі вміють шовком застелять.

Учителю, важкі твої є будні,
Свята – то випуск, іспит чи профдень,
Й звучать слова для тебе незабутні,
Яких не стрінеш більше вже ніде.

Учителю, будь строгий і умілий,
Хай усмішка, мов чари, полонить,
Веди ж вперед ти плем’я юне сміло,
Щоб цю ходу ніколи не спинить!
 

* * *

Галина Корицька‎ 

Учителю!

Низький уклін за музику душі Твоєї,
За щирість слів, за круговерть думок,
За поштовх до здійснення моєї мрії,
За неймовірний мудрості урок.

Ввібрала я усі Твої старання,
Через роки несу я Вчителя слова…
Тепер уже відлунює те давнє – 
УЧИТЕЛЬ – то є вічності душа!

* * *

Тетяна Лісненко

Учителю
(вустами сироти)

Учитель ти! Таке високе ймення!
Я хочу теж до тебе дорости.
Від тебе взять палке благословення,
Й до цілі йти, долаючи мости…

Ти – вчителька. І це багато значить.
Життя своє кладеш ти на вівтар.
Ти результат бажаєш свій побачить, 
І бачиш ти, від Бога в тебе дар…

А скільки душ відкрила ти дитячих,
Скільки сердець збудила ти від сну?..
В тобі завжди я маму рідну бачу,
І світ добра, і радості весну.

…Заходиш в клас – усмішка сонцем сяє,
Скільки тепла несеш до дітвори!
Велике серце! Меж йому немає,
Добром ти квітнеш кожної пори.

Ти нам даєш поради у дорогу,
Ти нас навчаєш жити і любить.
Завжди вертать до рідного порогу
Й щедрот душі в путі не розгубить…

Ти справжня мама, вчителько, та й годі!
В твоїй душі і радощі, й жалі.
«Талант від Бога», - мовиться в народі,
Така одна, одна ти на землі!

Чоло своє у шані я схиляю,
Ти – Ангел мій, - це істина проста.
В піснях, віршах тебе благословляю,
Учитель мій!.. А я лиш сирота…

Та буть на тебе схожою я хочу,
Йти по стежках у зоряні світи.
Хоч, може, доля й інше напророчить,
Але в житті вестимеш мене ти.

Учителько моя, пораднице і мати,
Які слова тепліші ще знайти?..
Я на колінах вік ладна стояти,
Й схилить до тебе небо і світи.

* * *

Тетяна Лісненко

Вчительці

Вона у клас зайшла…
Упевнено й велично.
Розкрила душу юній дітворі…
І посміхнулась, легко і незвично,
А усмішка – ясніша від зорі.
Вона принесла нам
Умінь і знань багато,
Яка то щедра вчительська душа!
Її урок завжди – то справжнє таки свято,
І так до нас щоденно поспіша…
Вона веде у світ
Незнаними шляхами,
А мова в неї — лагідна й проста.
Її я слухаю, і чую голос мами,
І бачу рідні мамині вуста…
Вона журнал бере… 
І в класі тихо-тихо,
Немов заснули крила вітерця.
Немов у світі — ні біди, ні лиха,
І в унісон застукали серця…
Немов лебідка та:
В душі добро і ласка,
Дарма, що скроні вкрила сивина…
Завжди веде у світ добра і казки,
Красива, як сама весна…
Вогонь добра вона
Запалює, мов свічі,
Найкращі зерна сіє на землі!
І ніжно, й щиро дивиться у вічі,
Вкладає мудрість в голови малі.
І ми радієм всі, 
Як йде вона до школи,
І виглядаєм з кожного вікна.
Вона, мов добра мама, не сердиться ніколи,
І віримо ми твердо, що любить нас вона.
Хоч душі і малі,
Та щедро розумієм:
Навчає вчитель жити на землі.
І забувать його поради ми не смієм,
Несемо їх, як правду, на крилі.
Учителько моя,
Дозволь мені у тиші
Торкнутись ніжно мудрого чола.
А світлий день курсивом хай напише,
Щоб довго ти навчала і жила.

* * *

Володимир Кручок

Гріли серцем

Досить друзів в світі будеш мати, 
Де б твій шлях не вився, не проліг. 
Вчителька згадається, як мати. 
Школа, наче другий дім, поріг.

Не забудь їй вісточку послати 
І вітання в свято слати слід. 
Вчителю, що був тобі, як тато, 
Розуміти вчив великий світ.

Буде різного в житті багато. 
Пригадаєш їх науку скрізь.
Вчителів, як рідних маму й тата, 
Що спинали тебе в повний зріст. 

Посивієш й сам — роки крилаті.
Та шануєш із вершини літ
Вчителів, що мовби батько й мати,
Серцем гріли твій дитячий світ.

* * *

Богдан Томенчук 

До Дня вчителя

І збоку цей день виглядатиме раєм...
Цілунок залишить Господь на чолі...
За те, що ми інколи навіть згораєм,
Щоб світ засвітився...Бо ми - вчителі...
А світ, він нерідко літає й на мітлах.
І ми в нім буваєм і добрі, і злі.
Не знаю, в чім пафос...Не воїни світла.
Ми світимось просто...Бо ми — вчителі...