Василь Сухомлинський
СЕРЦЕ ВІДДАЮ ДІТЯМ
Розділ "РОКИ ДИТИНСТВА"
МИ ПРОЩАЄМОСЯ З ЛІТОМ
Після закінчення 4-го класу всі мої діти — 16 хлопчиків і 15 дівчаток — перейшли до 5-го класу. 12 учнів з усіх предметів мали відмінні оцінки, педагогічна рада нагородила їх похвальними грамотами. 13 учнів мали добрі й відмінні оцінки. У 6 дітей були і «3», і «4», і «5».
Найголовнішим успіхом своєї виховної роботи я вважав те, що діти пройшли школу людяності, навчилися відчувати людину, брати близько до серця її радості і прикрощі, жити серед людей, любити свою Батьківщину. Вони зрозуміли важливу роль праці, прекрасно опанували рідною мовою, навчилися спостерігати, думати, читати, писати, передавати думку словом. Я переконався, що навчити читати і писати дітей можна до 7-річного віку, тобто, по суті, до навчання у 1-му класі. Якщо цієї мети досягнуто, духовні сили дитини звільняються для думки й творчості.
Не менш важливим я вважав те, що діти були морально і духовно підготовлені до вступу в трудний вік — в роки отроцтва. У початкових класах я думав про ту пору, коли діти наблизяться до невидимої межі, що відділяє дитинство від підліткового віку. Дехто вже вступив у цю смугу. Труднощі отроцтва, по суті, почалися вже у 4-му класі.
...Тихого серпневого вечора ми прийшли до свого Кутку краси попрощатися з літом.
Останнє проміння сонця виграє на верхівках дерев; на яблуні, яку ми посадили чотири роки тому, достигають яблука. Джміль літає над виноградними гронами, з поля долинає гул трактора. Дівчатка принесли пшеничний сніп, вплели в колосся грона ягід калини. Ми співаємо пісню про тихий літній вечір. Пісня замовкла, діти дивляться па вечірнє небо. Музика природи, спогади про літо, з яким ми сьогодні прощаємося, — все це знаходить відгук у дитячому серці. Навколишній світ вечірнє небо, яскраво-червона зоря, бурштинові яблука, виноградні грона, зелена стіна хмелю, білі квіти хризантем, гудіння джмеля — весь світ постає перед нами як чудова арфа, діти торкаються її струн, і звучить чарівна музика — музика слова. Це — музика радості і смутку. Я теж радів і сумував. Ось ви вже підлітки, діти, що чекає вас попереду? Я буду з вами щодня, вестиму вас до ранньої юності і зрілості. П’ять років я вів вас за руку, віддавав вам своє серце. Були хвилини, коли воно стомлювалося. Коли в ньому вичерпувалися сили, я поспішав до вас, діти. Веселе щебетання вливало нові сили в моє серце, усмішки народжували нову енергію, ваш допитливий погляд будив мою думку... У своїй мрії я бачу вас дорослими людьми, мої дорогі діти. Кожного з вас я бачу мужнім патріотом, людиною з чесним і гарячим серцем, ясним розумом, золотими руками.
* Відредаговано згідно із Законом про декомунізацію.
За матеріалами: Василь Сухомлинський. Вибрані твори в п'яти томах. Том третій. Київ, видавництво "Радянська школа", 1977 рік, стор. 278 – 282.
