Однією з реліктових іграшок на Поліссі були посіки - бубонці. Їх робили зі свинячих міхурів (або, по-іншому, посіків). Коли різали свиню, колії залюбки віддавали дітям міхури. Промивши у теплій воді, їх потрібно було добряче пом’яти ногами в деревному попелі. Чим довше це робити, тим тоншою ставала шкірка, а отже і якість звучання.
Відповідно обробивши міхура, його знову промивали у воді. Коли ж волога випаровувалася, у звужене місце вкидали кілька горошин, вставляли трубку й надували повітрям. Міхур набирав форми сучасних надувних кульок. Наповнивши отриману кулю повітрям, горловину міцно зав’язували ниткою, та підвішували міхур до сволока над піччю, щоб він поступово висох.
Оболонка міхура робилася твердою і прозорою, на її стінках просвічувалися червонуваті прожилки, створюючи неповторну ажурність кульки. Під вправними руками цим пристроєм можна було відтворювати різноманітні музикальні ритми.
За матеріалами книги Василя Скуратівського
"Поліття"
До історії про давні поліські музичні іграшки