Читаймо романи, написані для дітей відомими українськими письменниками: Всеволодом Нестайком, Володимиром Рутківським, Галиною Пагутяк, Юрієм Яновським, Сергієм Оксеником, Пантелеймоном Кулішем, Юрієм Яновським, Радієм Полонським, Миколою Руденком.
"В українській літературі ім’я Юрія Яновського належить до найпомітніших, а художня спадщина становить яскраву сторінку її класики. Видатного письменника знають у нашій країні та в усьому світі, його твори входять до тих надбань, які гідно репрезентують духовну українського суспільства. Літературному поколінню, до якого належав Юрій Яновський, випало йти незвіданими шляхами, відкривати нові теми, творити образи нових людей і шукати для цього відповідних художніх форм. За словами Олеся Гончара, «це був художник-відкривач, що дорожив свіжістю, правдивістю образів, нетерпимець до будь-якої рутизни». А творив він на рубежі прози й поезії і, працювавши в багатьох жанрах, лишив по собі неповторні, високомистецькі здобутки. За ним утвердилася слава романтика. Юрій Яновський — один із тих, хто започаткував романтичну течію в українській літературі." (М. М. Острик)
"Перекопська рівнина починається за Дніпром, на південь від Каховки, смуга пісків тягнеться вздовж ріки з південного заходу, незайманий степ аж до Мелітопольщини, на півдні — Чорне море, і Джарилгачська затока, і саме місто Перекоп на вузькому суходолі, що завжди правив за ворота до Криму. Рівна, безмежна просторінь (як на масштаби двох людських ніг), гола рівнина без ріки, без дерева, окремі села й хутори стоять рідко, сонце велике й пекуче котиться на небі і поринає за землю, мов за морську поверхню, небо не синє, як за Дніпром, а кольору ніжних блакитних перських шовків, небо Криму над степовим безмежжям. Той дикий степ був полем бою на гранях багатьох епох, і це не заважало перекопській рівнині пишно зацвітати щовесни і вигоряти на літо, мокнути восени і замерзати на зиму, тоді по ній ходили люті й прокляті хуговії, а по селах плодилися степовики, і один із них народився в цьому степу, до Перекопа — п'ять годин ходи; і ріс серед степу, а його смалило сонце та обпікав вітер, і завше йому хотілося їсти, бо народився в бідній хаті, і першим спогадом дитинства був степ..." (Юрій Яновський)
"Трамонтан дмухав з берега, був місяць січень чи лютий, море замерзло на сотню метрів, на морі розходилися хвилі, на обрії вони були чорні з білими гривами, добігали до берега напроти вітру, вітер збивав з них білі шапки. Коло берега кригу розбив штормок, а все показувало, що незабаром ревтиме й справжній штормило, на березі стояла стара Половчиха, одежа на ній віялась, мов на кам'яній, вона була висока та сувора, як у пісні. Одесу видко по другий бік морської затоки, це місто обдував трамонтан, воно височіло на березі, мов кістяк старої шхуни, з якої знято паруси, лагодять на неї мотор чи парову машину. Одеса переживала чергову морську зиму, вітри всіх напрямків не минали її, тумани з моря заходили часом — мокрі, густі, сірі тумани. От і тепер туман насунувся раптом з моря й закрив Одесу. Половчиха стояла нерухомо, обіч поралися коло шаланд на березі рибалки з артілі, море виштовхувало на землю шматки криги, холод проймав до кісток, трамонтан дмухав широкою, рівною зливою. Була надморська зима, зимовий туман, за його запоною гримів уже серед моря шторм, докочуючи хвилі дужчі й вищі, засвітився одеський маяк, смуги червоні й зелені, промені червоні й зелені..." (Юрій Яновський)
У романі Юрія Яновського "Майстер корабля", який створений на основі молодечих захоплень письменника і засобів "лівого мистецтва", читач знайде оригінальну композицію роману в мемуарній формі, переплетеній репортажем, вставними новелями та віршами. Особливо Чорне море займає в ньому видне місце, бо про нього автор думає безпереривно як про побут до мистецького творення: "Біля моря добре думається і звичайні слова набирають таємного і великого змісту". Він любить його за простір :"...на ньому кожна дорога нова, і кожне місце дорога".