Дитячі вірші Юлі Смаль: "Наша Марічка", "Не забувся?", "Кваперета", "Запитання", "Важливі справи", "Ніч", "Осінь", "А від…", "Муркоталки", "Впала киця", "Кошеня не спить", "Куди поспішає Слон?", "Спи", "Хмаринка-веселинка", "Одного чудового дня", "Люлі", "Віршик про кицю", "Коли починаються дива", "Звідки беруться сни", "Оце так-так!", "Вереда", "Весняний віршик", "Сюрприз", "Про мам", "Догори ногами", "Суперечка", "Сороконозі", "З життя віника", "Перевертала", "Меню для динозавра", "Пінгвіни на північному полюсі", "Базікало".
"Сьогодні останній день літа. Вже куплені ручки, зошити. Одягнуті у новенькі обкладинки книжки сьогодні ночуватимуть на письмовому столі. Відпрасована мамою форма гарно складена на стільці. Даринка вкладається спати. Другий клас – це не жарти, вже почнуть ставити оцінки. Як цікаво буде всіх побачити після літа! Сама Даринка знає, як змінилася за цей час – виросла, засмагла. Гарна була пора, але вже й вчитися хочеться!!! Ой, як кортить, щоб швидше наступило завтра!.." (Юля Смаль)
"Ось і прийшли довгоочікувані зимові свята. На замовлення маленьких гномиків у їхній кімнати постійно падав сніг, росли ялинки і світилися різнобарвні гирлянди. І хоча сніг був холодний, маленькі гномики не мерзли, бо бабуся подарувала їм теплі рукавички та шалики. Марко та Оленка бавилися у сніжки, ліпили снігових баб і цілі фортеці. З ними часто бавився Жартун з Найвеселішої країни Найсмішніших жартунів (чи як там вона називається) та Сонячний Промінчик. Кузь та Русалоньки зараз спали аж до літа. Не приєднувалося до них і Наймудріше Зайченя, воно якраз змінювало шубку і ніяк не могло вийти з дому, щоб не потрапити до лап лисиці або вовкові. Хоча гномики сумували за старими друзями, та їм пощастило познайомитись зі Снігуром та Синичкою. Ну, ви знаєте, маленькі такі пташечки, їх треба підгодовувати взимку, підсипати весь час зернятка до годувальниці. Але ці Снігур та Синичка були незвичайні (мама і тато гномиків – визначні чарівники, дуже зайняті, тому діток їм допомагають доглядати чарівні істоти)..." (Юля Смаль)
"Тримай його, тримай! – гукнула мама Максиму. Вона стояла на порозі в капцях, хлопчик якраз закінчував одягати сніговика. Вночі прихопив мороз і зліплений вчора Льодяник мав би простояти всі Різдвяні свята. Максимко обернувся за Бровком, що чимдуж біг, несучи в зубах саморобну різдвяну зірку.– Біжи за ним! – гукнула мама. – Він не втече далеко. Довго не будь. Зайди по дорозі до тітки Орисі, поклич на вечерю.
– Добре, мамо, – Максим дременув за собакою. – Бровко!
Та тільки він ступив за ворота, як світ навколо закружляв. Ой, лихо! Хлопчик озирнувся: «Де це я?»
– Не бійся, я з тобою! – прогавкав Бровко. – Ми в чарівному світі, нам терміново треба знайти Чортеня, воно вкрало різдвяну зорю.
– Ой, а як же Різдво без зірки? І для чого тобі моя?
– Не може бути Свята без зорі!.." (Юля Смаль)
Юлія Смаль - письменниця, авторка віршів і прози для дітей та дорослих, журналістка, учителька, пластунка. Про себе Юля говорить так: "Народилася в країні, якої вже не існує, в останній день року, під час новорічного цунамі, посеред тайги і сопок, тому з дитинства люблю уссурійських тигрів. В дитинстві любила ковбасу і калюжі, з тих пір смаки не змінилися, взимку чекаю літа, влітку – зими. Пишу більше для дітей, ніж для дорослих, бо маю двох чад, яким щодня потрібно розповідати нову казочку чи віршик, публікуюсь, пишу і читаю. Працюю... журналістом... У дитинстві я читала всюди і постійно... А головне, коли думали, що я роблю уроки, готуюся до контрольних, іспитів чи олімпіад, то у моєму підручнику завжди лежала художня книжка. Оце часи! У голові завжди була «каша» з формул і міжзоряних перельотів, хотілося спати. Але мене хвилювало тільки те, що там далі в книжці. Правда, під ковдрою так і не довелося почитати — там душно..."
Віршики Юлії Смаль: "Бігла мишка рано вранці…", Вереда", "Білий світ", "Будні", "Хмаринки".
"... У дитинстві я читала всюди і постійно... А головне, коли думали, що я роблю уроки, готуюся до контрольних, іспитів чи олімпіад, то у моєму підручнику завжди лежала художня книжка. Оце часи! У голові завжди була «каша» з формул і міжзоряних перельотів, хотілося спати. Але мене хвилювало тільки те, що там далі в книжці. Правда, під ковдрою так і не довелося почитати — там душно..." (Юлія Смаль)
"На дворі вже майже ніч. Швидко темніє передріздвяною порою. Маленький Ангелик дуже втомився – цілісінькій день натирав найм’якшою ганчірочкою Першу Зірку. Вона має бути така чиста і блискуча, щоб кожна дитина на землі змогла її побачити, щоб промінь від неї був такий яскравий, як в ту ніч, коли народився Ісус. Тоді, більше двох тисяч років тому, Зірка сяяла так, що три східних мудреці змогли дійти до маленької кошари з Божим Дитям.
– Ну, що там, Маленький Ангелику, ти встиг, бо пора вже. Чуєш? – Підійшов до Ангелика дорослий Ангел. – Вже і Ангели, і люди почали співати коляди, скоро закінчиться служба і треба сідати до святої вечері.
– Так, так. Я дуже старався!
– Ти молодець. А тепер, нумо, доєднаймося до Ангельського хору, будемо колядкою та молитвою славити народження маленького Ісуса..." (Юля Смаль)
"Жили собі братик і сестричка. Жили гарно і дружно в хатині невеличкій. Хоч хатинка була маленька, але діти і мама прибирали її чистенько. Діти у мами були слухняні-слухняні і дуже чемні. Одного разу сестричка, братик і їхній друг, песик Бровко пішли до лісу по ягоди. Зайшли до лісу, а там суниці, чорниці, малинка, ожинка. Збирають вони ягоди, збирають, трішки балакають, веселі пісеньки співають. Аж раптом..." (Юлія Смаль)
"Живуть в океані величезні хижаки – акули. Їдять різних тварин – риб, морських котиків, тюленів, навіть необережних крокодилів. Можуть відкусити шматок човна або з’їсти цілу консервну банку. Акули дуже небезпечні і немає в воді істоти, яка б їх не боялась... Крім маленького смугастого лосося – смачної невеликої рибки. Чому ж акули її не їдять? Все почалося дуже-дуже давно. Земля ще була молода, сонце світило яскравіше, і панували в світі величезні рептилії – динозаври. Панували майже скрізь – на суші, в повітрі, та не в воді. Володарем вод була акула – мастодонт. У небі ширяли птеродактилі – гігантські літаючі ящери, по суші ходили велетенські диплодоки та тиранозаври. Вони не дожили до наших днів, а акули й досі є... Одного разу, саме в ті далекі часи, велика біла акула вийшла на полювання..." (Юлія Смаль)
"... В Україну приїхала разом з батьками уже вміючи говорити, тому багато зусиль було прикладено для вивчення української мови. В 1986 пішла до школи, відзвонила усі перші і останні дзвоники, була жовтенятком, піонеркою, зрештою вступила до лав Національної скаутської організації України — Пласт, в якої багато чому навчилась, з якою багато подорожувала. Закінчувала волинський ліцей, хіміко-біологічний профіль, потім волинський державний університет, освіта — магістр хімії. Понад усе на світі люблю подорожувати і читати, дізнаватися щось нове будь-якими шляхами. Маю трьох діток — Марка і Оленку, дев'ятирічних близнюків, і Леся — дворічного бублика, для них пишу дитячі віршики і казочки, саме з них почалося моє бажання щось описувати, змальовувати, складати в рядочки..." (Юля Смаль)
"Відкрию тобі одну маленьку таємницю. Наше око — складна система, і вчені ще не дійшли згоди у формулюванні єдиної теорії кольору. Насправді ніхто не знає, чому ми бачимо всі кольори так, а не інакше. Ми з тобою відштовхнемося від того, до чого звикли. Коли синє — це синє, а жовте — жовте. Гаразд? Адже самі кольори, їхня зміна й від чого ця зміна залежить — здавна цікавить допитливих людей. Чому листя зелене? А чому стає жовтим або червоним? Не існує єдиної теорії кольору. Проте ми знаємо, що колір предмета залежить від того, яку саме частину світлового променю здатен цей предмет відбивати і як на цей сонячний промінь реагують електро́ни атомів, з яких складається предмет. Тобто знову все залежить від електронів, найдрібніших, але важливих цеглинок Всесвіту!.." (Юля Смаль)
