Довгі літа я не стрічався з сею казкою, та й не до казок мені було. Аж 1894 р., бувши в Відні, я купив у одній антикварні давню німецьку збірку арабських казок під заголовком «Тисяча і один день». Я глянув на ту комічну історію з її трагічного боку і, не вменшаючи комізму, силкувався вивести наверх її трагізм власне в психології скупаря та в устрої тої орієнтальної суспільності, серед якої відбувається подія.
Вершиною прози Івана Франка є повість «Boa constrictor» (1878 р.). У ній автором уперше відображені початкові форми революційної боротьби робітництва та стихійне пробудження його класової свідомості. Вперше повість надруковано в журналі «Громадський друг» (1878, № 2) та збірках «Дзвін» і «Молот». У 1884 році повість вийшла окремим виданням під назвою: "Boa constrictor. Повість Івана Франка." На нашому сайті повість «Boa constrictor» подається за виданням 1884 року.
У передмові до другого видання казки «Абу-Касимові капці» Іван Франко розкриває джерело її сюжету — казку із старовинної збірки арабських казок в німецькому перекладі, яку він колись придбав у антикварній книгарні. Письменник не просто переказав її, а ввів деякі нові мотиви за стару основу, щоб скерувати увагу читачів від казкових подій до живого життя, пробудити інтерес до реальних життєвих ситуацій.
"Але ж се все байки! — в один голос закричали Діти, коли я скінчив оповідати їм оте все, що написано в тій книжці.
— Так, дітоньки, байки. А знаєте ви, що то байка?
— Знаємо, знаємо! То щось таке, що не є правда.
— Овва! А хто ж то сказав вам се?
— Ми самі так думаємо.
— Ну, то подумайте ліпше. Хіба ж се не правда, що вовк їсть барана, лис курей, сови пташок?
— Та се правда. Але ж ти оповідав нам, що лисичка копала поле і їла паляниці з медом, що вовк їхав на ослі в село, бажаючи бути війтом, що крук ніс у дзюбі головню і розложив огонь, і всякі такі несенітниці. Се вже не може бути..." (Іван Франко)
"Був собі у господаря Пес, що жив у великій дружбі з Вовком. Зійдуться, бувало, на краю лісу під старим дубом та й балакають собі то про се, то про те. Пес розповідає Вовкові, що чувати в селі, а Вовк Псові розповідає лісові новини. Раз якось говорить Вовк до Пса: "Слухай, Бровко! Я чув, що у твого господаря Свиня має поросяток." "Це правда. Дванадцятеро поросят привела. Такі гарні, кругленькі, рожевенькі, аж любо дивитися." "Ай-ай-ай! — зацмокав Вовк. — У мене аж слина котиться. Дванадцятеро, кажеш? Ах, повинен я цієї ночі навідатися до них..."" (Іван Франко)
"Пасся раз Осел на пасовиську та якось наблизився до лісу, а за пнем сидів Вовк, вискочив до Осла й хотів його роздерти. А Осел, дарма що його за дурня вважають, зараз надумав, що йому зробити. Вовк до нього біжить, а він усміхається так радісно, кланяється йому низенько та й каже: "От добре, от добре, пане Вовче, що ви прийшли. Я вже тут вас шукаю-шукаю!" "А нащо я тобі здався? — питає Вовк..." (Іван Франко)
"Вовчик-братик і Лисичка-сестричка хитрили, поки хитрили, грішили, поки грішили, а далі стали та й кажуть: "Годі нам грішити! Треба покаятися. Ходімо на прощу аж за море, аби відмолити свої гріхи." Ходімо, то й ходімо. Зібралися, йдуть. Ішли, йшли, аж надибали Осла, що пасся на пасовиську. "Здоров був, Ослику-братику! "— промовили до нього. "Здорові були, люди божі!" — відповідає Осел. Стали вони, ласо позирають на Осла, а далі Лисичка й мовить: "А може би, ти, Ослику-братику, пішов з нами в дорогу?"..." (Іван Франко)
"На дупластій, головастій вербі над річкою звила собі Ворона гніздо. Не сподіваючись ніякого лиха, нанесла яєць, висиділа, а коли повикльовувалися з яєць Вороненята, стара Ворона полетіла шукати для них поживи. Та в дуплі тієї верби загніздилася чорна Гадюка. Вона тільки того й ждала, щоби Ворона вивела молодих, і як тільки стара вилетіла з гнізда, зараз Гадюка вилізла зі своєї нори, вповзла до гнізда, вхопила одно Вороненя і понесла собі на обід. Прилетіла Ворона, бачить, що однієї дитини нема, покракала, покракала та й перестала, бо що мала робити?..." (Іван Франко)
"В однім великім лісі гніздилося багато ворон. Вони жили тут такою збитою купою, що в цілім лісі не було іншого птаха ані звіра: весь ліс був одно вороняче царство. Тільки насеред лісу стояли великі голі скали, в них була велика, простора, темна печера, а в тій печері жили сови, так само великою купою, як ворони в лісі. Вдень ворони були повними панами, кракали, сиділи по деревах і скалах, чули себе вповні свобідними. Але коли прийшла ніч і ворони позасипляли в своїх гніздах, тоді вилітали сови зі своєї печери, летіли просто до Воронячих гнізд, забивали кожна по одній вороні і їли їх. Довгий час терпіли ворони се лихо, але далі не стало їм терпцю. Воронячий цар скликав одного дня весь свій народ на велику нараду і промовив до них..." (Іван Франко)
"Вічний революціонер –
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю, –
Він живе, він ще не вмер..."(Іван Франко)
"Журавлі ключем летять
Піднебесним плаєм,
Діти радісно кричать
І довкола ну скакать
Прастарим звичаєм:Круцю, круцю, журавлі,
Ваша мати на воді!"(Іван Франко)
"Був собі в одному лісі дужий та лютий Ведмідь. Піде було по лісі й душить та роздирає все, що потрапить: одного з'їсть, а десятеро й так покине, тільки дарма життя збавить. Ліс був великий, і звірини в нім було багато, та проте страх напав на всіх. Адже ж так і року не мине, а в цілім лісі душі живої не лишиться, коли Бурмило так господарюватиме. Радили раду і присудили звірі так. Вислали до Ведмедя посланців і звеліли йому сказати: "Вельможний наш пане Ведмедю! Нащо ти з нас знущаєшся? Одного з'їси, а десятьох зі злості роздереш і покинеш? Адже так за рік то й душі живої в лісі не стане. Краще ти ось що зроби. Сиди собі спокійно в своєму барлозі, а ми тобі будемо щодня присилати одного з нас, щоби ти його з'їв." Вислухав це Ведмідь та й каже..." (Іван Франко)
"Їжак стояв собі коло дверей своєї нори, заклав лапки за пояс, виставив ніс на теплий вітер та й мугикав собі стиха пісеньку — чи гарну, чи погану, кому яке до того діло? Як знає, так і співає. Мугикав собі тихенько, а далі подумав: «Поки там моя жінка миє дітей та дає їм свіжі сорочечки, дай лишень піду я трохи в поле, пройдуся та й на свої буряки подивлюся, чи добрі виросли». Буряки були недалеко від його хати. Їжак брав їх, скільки йому треба було на страву для своєї родини, а тому говорив завжди «мої буряки». Ну, добре. Обережно зачинив він за собою двері й поплентався стежкою в поле. Недалеко й пройшов, аж тут назустріч йому Заєць..." (Іван Франко)
Вперше збірку надруковано у книзі «Зів’яле листя. Лірична драма Івана Франка» у Львові, 1896 року. Деякі вірші із «Першого жмутка» друкувалися в періодичних виданнях ще за кілька років до виходу збірки «Зів’яле листя».
Іван Франко написав в передмові до збірки казок "Коли ще звірі говорили": "Оці байки, що зібрані в тій книжечці, то старе народне добро... Вони найбільше відповідають смакові дітей від 6 до 12 років, заставляють їх сміятися і думати, розбуджують їх цікавість та увагу до явищ природи." Читайте казочки Івана Франка: "Лисичка-черничка", "Вовк, Лисиця і Осел", "Старе добро забувається", "Як звірі правувалися з людьми", "Байка про байку", "Як синиця хотіла море спалити", "Фарбований Лис", "Мурко і Бурко", "Три міхи хитрощів", "Війна між Псом і Вовком", "Лисичка-кума", Лисичка і Журавель", "Королик і Ведмідь", "Ворона і Гадюкаи", "Заєць та Ведмідь", "Лис і Дрозд", "Вовк - старшина", "Заєць та іжак", "Як лисиця сама себе перехитрила", "Лисичка і Рак", "Осел і Лев".
"Ішов Ведмідь з Вовком по лісі, аж ось зацвірінькала якась пташка у корчах. Підійшли ближче, а маленька пташка з задертим хвостиком скаче по гілках та цвірінькає. "Вовчику-братику, а що це за пташка так гарно співає?" — запитав Ведмідь. "Цить, Ведмедю, це Королик!" — шепнув Вовк. "Королик? — прошепотів і собі переляканий Ведмідь.— Ой, то в такім разі треба йому поклонитися?" "Авжеж,— каже Вовк, і обоє поклонилися Короликові аж до самої землі." А Королик навіть не дивиться на них, скаче собі з гілки на гілку, цвірінькає та все задертим хвостом махає..." (Іван Франко)
"Олександер Великий весь світ звоював
І отсе в Вавілоні мов бог раював.
А побожний аскет вік в пустині прожив
І молитвою й постом богині служив..."(Іван Франко)
"Ішов Кабан у Київ на ярмарок. Аж назустріч йому Вовк.
— Кабане, Кабане, куди йдеш?
— У Київ на ярмарок.
— Візьми й мене з собою.
— Ходімо, куме.
Ішли, йшли, аж назустріч їм Лис..."
(Іван Франко)
"Лисичка з Журавлем дуже заприятелювали. От Лисичка і кличе Журавля до себе в гості: "Приходь, Журавлику! Приходь, любчику! Чим хата багата, тим і вгощу." Іде Журавель на прошений обід, а Лисичка наварила кашки з молочком, розмазала тоненько по тарілці та й поставила перед Журавлем. "Призволяйся, не погордуй. Сама варила." Журавель стук, стук дзьобом — нічого не спіймав. А Лисичка тим часом лиже та й лиже кашку, аж поки сама всієї не з'їла..." (Іван Франко)
"Зустрілася Лисичка з Раком. Стала й дивиться, як він помаленьку лізе. А далі давай над ним насміхатися: "Ну, та й швидкий же ти, нема що й казати! Справжній неборак! А скажи мені, Раче-небораче, чи то правда, що тебе раз по дріжджі послали, а ти аж через рік з дріжджами прийшов та й ті посеред хати розілляв?"..." (Іван Франко)
