Василь Сухомлинський
СТО ПОРАД УЧИТЕЛЕВІ
90. У ЧОМУ ПОЛЯГАЄ САМОДІЯЛЬНІСТЬ КОЛЕКТИВУ
Не багатство духовного життя залежать від самодіяльності, а навпаки, самодіяльність колективу є результатом повнокровного, багатого духовного життя. Чим вище розвинуте в колективі відчування людини, чим більше духовних цінностей приносить кожний своїм товаришам, чим яскравіше розкриває людина перед людиною свою внутрішню красу, чим більше ця краса пізнається в спільній праці для блага людей,— тим більше підготовлений колектив до того, щоб по-справжньому турбуватися про долю кожного свого члена, впливати на людські взаємовідносини, добиваючись, щоб вони були гуманними й виражали високу принциповість, вимогливість, нетерпимість до розбещеності й сваволі — «що хочу, те й роблю».
Прагніть, мій юний друже, того, щоб основою самодіяльності колективу були такі норми взаємовідносин, в яких кожна вимога колективу до особистості була б водночас турботою колективу про особистість, захистом особистості. Я коротко спинюсь на нормах колективістських взаємин у школі, в яких виражається гармонія вимогливості й турботи про людину.
1. У класному колективі (починаючи з ІV класу) на чверть обирається учень, який веде облік виконання домашніх завдань і відвідування школи. Кожний учень, прийшовши на заняття, повідомляє цьому помічникові вчителя, виконав чи не виконав він завдання; якщо не виконав,— чому, що саме не зміг зробити. Помічник учителя узагальнює матеріал перевірки домашнього завдання й повідомляє вчителеві (наприклад, три учні не зрозуміли умови задачі, один не зміг виконати арифметичні дії). Із свого предмета в учителя в кожному класі є консультант (їх може бути й кілька). Це найбільш розвинутий учень, що, як правило, йде попереду програми і знає значно більше, ніж треба для відмінної успішності. Вислухавши повідомлення свого помічника про результати виконання домашнього завдання, учитель зразу ж доручає консультантові: з такими-то учнями попрацюйте, будь ласка; пояснити треба те й те; виконати треба таку-то практичну роботу. В окремих випадках учитель проводить заняття сам. Додаткові заняття й консультації проводяться тільки до занять. Ніякі додаткові заняття після уроків ніколи не проводяться. Усі зразу ж після уроків ідуть додому Ніхто нікого не залишає на додаткові заняття. Хочеш — приходь на заняття перед уроками. Але саме завдяки духу взаємного довір’я, що пронизує всю роботу школи, завдяки тому, що навчання побудоване на повазі до людини, кожний вимогливий насамперед до себе. Ніколи не буває випадку, щоб учень, якому потрібна допомога, не прийшов уранці на додаткове заняття чи консультацію.
2. Вибраний колективом учень веде облік суспільно корисної праці. Класи в нас по черзі працюють на шкільній навчально-дослідній ділянці — щодня працює один чи два класи (залежно від потреби, але обов’язково цілий рік). Учень — організатор суспільно корисної праці веде облік: відмічає, хто і як працює. Якщо хто-небудь з поважної причини не може сьогодні виконувати роботу, він просить організатора суспільно корисної праці прикріпити його на завтра чи післязавтра до іншого класу. В разі захворювання робота виконується після видужання. Немає і не може бути ніякої поважної причини, яка звільняла б будь-кого від праці.
3. У кожному класі, починаючи з другого, є учень, який відає господарством класу (бібліотечка, наочні посібники, зошити, альбоми для малювання, фарби, віники й ганчірки для прибирання класу, тапочки для уроків фізкультури в спортивному залі, крейда), а також веде облік чергування по класу. На кожний день призначається двоє чергових. Вони надівають на руку пов’язку з написом. Обов’язки чергових дуже широкі. Вони приходять у клас за 15 хвилин до початку занять, протирають вологою ганчіркою дошку й парти, кладуть біля дверей вологий килимок — жодна пилинка не повинна попасти до класу; дихати пилом — недопустимо. Після закінчення занять — знову вологе протирання дошки й парт.
4. У кожному класному колективі на рік обирається учень, який відповідає за здоров’я своїх товаришів. Він веде облік проведення ранкової зарядки (дома). У суботу відповідальний за здоров’я запитує, хто з учнів хоч би один день не робив зарядку. З цими учнями класний керівник потім проводить бесіди про самовиховання. Відповідальний за здоров’я записує також учнів, які нездужають, і повідомляє про це вчителеві. Учитель направляє хворих до лікаря.
5. У кожному класному колективі (починаючи з III класу) вибирається учень, який турбується про ведення щоденників. Оцінку, поставлену вчителем у журнал, записує в свій щоденник той, хто її дістав. Розписується в щоденнику не вчитель, а відповідальний за ведення щоденників. Цій самодіяльності колективу ми надаємо винятково важливого значення: у ній виражається дух довір’я, що панує в колективі. Треба зробити застереження: якщо учень ще не може впоратися з роботою, йому не ставимо ніякої оцінки. Оцінка — це лише позитивний результат праці; немає оцінки — значить, що не потрудився як слід. Це запобігає ненормальності у взаєминах між відповідальними за ведення щоденників і класом: учень учневі ніколи не записує в щоденник незадовільної оцінки; уже той факт, що в щоденнику учня немає оцінок, скажімо, з граматики, є тривожним сигналом для батьків: у сина (чи дочки) щось негаразд.
6. Перед закінченням кожної чверті й навчального року колектив класу (починаючи з IV) вирішує, кому з учнів знизити оцінку з поведінки. Рішення з цього дуже важливого для учнів питання приймається на зборах, де вчителеві (класному керівникові) належить таке саме право голосу, як і будь-якому учневі. У школі існує ще й таке правило: якщо класний колектив щодо оцінки з поведінки не дійшов єдиної думки, питання передається педагогічній раді, рішення якої є остаточним. Але в нас ніколи не було випадку, щоб виявилось необхідним рішення педагогічної ради. Оцінок з поведінки педагогічна рада не затверджує.
7. Вибрані активісти школи розпоряджаються грошима, що надійшли на шкільний рахунок від навчально-дослідної ділянки, саду, пасіки. Щорічно на цей рахунок надходить не менш як 2 тисячі карбованців. Школярі приймають рішення, на що витратити гроші. Із цих коштів насамперед подається матеріальна допомога тим, хто її потребує, В разі якоїсь біди в родини учень звертається до своїх товаришів, і вони допомагають йому. За ці кошти проводяться екскурсії, купуються музичні інструменти, книги та інше.
Така елементарна школа внутрішньо-колективної, організаційної, матеріально-побутової самодіяльності. Вона є необхідною умовою суспільно-політичних та інтелектуальних відносин, побудованих на самодіяльності колективу. Ми прагнемо того, щоб самодіяльність була яскраво виражена в духовному, особливо в суспільно-політичному житті. Від цього залежить соціальна й моральна зрілість підлітків, хлопчаків і дівчат. Усе, що розповідалося вище про навчально-предметні гуртки, про вечори науково-природничих знань для населення, про різновікові колективи — усе це жива, творча самодіяльність.
* Текст адаптовано
За матеріалами: В.О. Сухомлинський. Сто порад учителеві. Вибрані твори в п'яти томах. Том другий. Видавництво "Радянська школа", 1976, стор. 627 - 630.
Більше порад від Василя Сухомлинського:
Василь Сухомлинський, "Сто порад учителеві"
Книга "Сто порад учителеві" написана російською мовою протягом 1965 - 1967 років. Уривки з роботи друкувалися російською мовою в журналі “Народное образование” (1969, №5,6,9) й українською мовою в ряді номерів газети “Радянська освіта” у 1971 та 1972 роках. У повному об’ємі вперше опублікована українською мовою у 1976 році в другому томі п’ятитомного видання вибраних творів педагога.