Василь Сухомлинський
СТО ПОРАД УЧИТЕЛЕВІ
89. ЩО МОЖНА Й ЧОГО НЕ МОЖНА ОБГОВОРЮВАТИ В ШКІЛЬНОМУ КОЛЕКТИВІ
Багаторічний досвід виховної роботи переконав мене в тому, що далеко не все, що зв’язане з поведінкою і вчинками школярів, слід виносити на обговорення шкільного колективу.
Недопустимо робити предметом обговорення в колективі:
а) негожу поведінку дитини (підлітка, юнака), причиною якої є явні чи приховані ненормальності в сім’ї, зокрема, антигромадські вчинки батьків, сварки, скандали, незгода між батьком і матір’ю. Особливо недопустиме в таких випадках обговорення поганої поведінки юнаків і дівчат. Вони прекрасно розуміють взаємозв’язок між своєю поведінкою і життям сім’ї, і оголення похмурих сторін цього життя їх пригнічує;
б) негожу поведінку або окремі негативні вчинки, якщо причина їх — душевний надлом у дитини через те, що в неї нерідний батько чи нерідна мати. Яким би злісним порушником дисципліни не здавалася дитина, але якщо в неї нема батька чи матері, розглядати її поведінку колективом не слід;
в) поведінку чи окремі вчинки, що об’єктивно є протестом дитини проти грубості, сваволі батьків чи когось із дорослих, у тому числі й педагогів. Це важливо не стільки з міркувань захисту авторитету дорослих, скільки з інтересів самої дитини; якщо дитина виразила свій протест у формі, яка вважається звичайно негожим вчинком, то розгляд цього вчинку дитина переживає як несправедливість;
г) погані вчинки дітей (підлітків), які є результатом допущеної педагогом помилки. Абсолютно недопустимо, щоб під час розгляду неправильного вчинку учня учитель говорив: «Мова йде про тебе, а не про вчителя, до вчителя тобі діла нема». Так само недопустиме й те, щоб, обговорюючи помилку учня, обговорювали помилку педагога;
д) негожий вчинок, зумовлений тим, що вчитель допустив необ’єктивність в оцінюванні знань учня. Як і в багатьох інших випадках, тут ми маємо справу з дитячою образою. А це дуже ніжна, капризна ранка: чим більше про неї турбуєшся, чим ближче доторкаєшся до місця поранення, тим болючіше. Ранку-образу найкраще залишити в спокої. Взагалі про деякі речі в колективі не варто говорити не тому, що діти не в змозі визначити, що добре й що погано (інколи вони можуть розібратися в цьому не гірше, ніж дорослі), а тому, що не треба зайвий раз ятрити рани. У багатьох випадках значно корисніше потурбуватися про те, щоб не було нових ранок-образ;
е) відставання учня в навчанні в тому випадку, коли він має аномалії в розумовому розвитку чи коли він виявляє старанність, але той чи інший навчальний матеріал для нього просто непосильний. Учитель завжди повинен відрізняти лінощі й недбалість від нерозуміння і невміння. Якщо вчитель не може цього зробити,— він не вихователь. Лише шкоду, біль і образи приносить те, коли перед колективом видається за лінощі й недбалість щось зовсім інше;
є) поганий, неправильний вчинок, пояснення якого вимагає розповіді про глибоко особисті, дружні стосунки учня із своїм ровесником чи із старшим або молодшим другом. Наштовхування на відвертість у таких випадках учень усвідомлює і переживає як спонукання до зради, виказування друга... У взаєминах між школярами справа стоїть не так просто, як здається з першого погляду. У дітей свої поняття, свої переконання про честь і безчестя і ці поняття й переконання треба поважати;
ж) поганий вчинок, мотиви якого пов’язані з особливими стосунками в сім’ї, про які дітям рано знати і які не можна їм роз’яснювати. Такі вчинки треба вміти тактовно й непомітно згладити, нейтралізувати.
Є ще безліч інших непорядних вчинків, що їх не можна обнародувати, прилюдно обговорювати, розголошувати. їх важко узагальнити, важко знайти для них якусь спільну трафаретну мірку, якийсь всеохоплюючий стандартний критерій.
У той день, коли писались ці рядки, у VI класі стався такий випадок.
Учень Юрко ні з того ні з сього, як могло здатися, назвав Володимира, свого товариша по парті, безсовісним. Підлітки в нас прекрасно розуміють зміст цього слова. І якби не було ніяких підстав для докору з боку Юрка, Володимир відчув би себе ображеним. Але він, навпаки, переживав докори сумління, відчував себе винним.
Що сталося?
Юрко — короткозорий хлопчик. Окуляри були в нього дуже погані: предмет здається крізь них не на тому місці, де він міститься насправді. На уроці малювання Володимир пожартував над Юрком: поставив перед ним фарби, і як тільки хлопчик заглиблювався в роботу, схиливши голову над партою,— пересовував коробку з фарбами на кілька сантиметрів, і Юрко малював не тією фарбою, що треба. Помітивши цей недобрий жарт, Юрко розгнівався, а по дорозі додому розплакався. Слово безсовісний чув увесь клас, але про витівку Володимира не знав ніхто, вона стала мені відома лише через два дні, і не від Юрка я дізнався про неї, а від Володимира, який визнав свою провину. Юрко ж через три дні прийшов до мене й став просити: не кажіть нікому про вчинок Володимира...
Довгі роки переконали мене в тому, що в нашій важкій, інколи нестерпно важкій справі треба виконувати дуже важливе правило: якщо вихованці самі зуміють зрозуміти свої складні стосунки і розібратися в них, влаштовувати колективний розгляд не слід.
У читача може виникнути питання: а що ж допустимо розглядати в колективі? Нічого.
Уточнюю: якщо йдеться про проступки, то їх взагалі не слід розглядати, обговорювати, по-перше, тому, що істинне дитяче виховання полягає в тім, щоб проступків взагалі не було, чи було якнайменше; по-друге, колектив як виховна сила існує і впливає на особистість не розглядом проступків; по-третє, чим менше займається колектив розглядом всіляких конфліктів, тим більшу виховну силу він має.
Є ще одно винятково важливе правило виховання: треба вміти згладити, нейтралізувати конфлікт у самому його зародку, не роздувати іскру, не робити з неї вогнища, а погасити її тоді, коли вона ще тільки зароджується.
Можуть сказати: ви за «безконфліктне виховання»? Так, я за виховання дітей (саме дітей) без тих потрясінь ї вибухів, без тих сильних засобів впливу, які ні до чого доброго не приводять. Не можна з «дорослої» соціології переносити поняття й закономірності в дитячий світ. Потрясіння, конфлікти, вибухи у вихованні дітей не є об’єктивною необхідністю. І краще без потрясінь.
* Текст адаптовано
За матеріалами: В.О. Сухомлинський. Сто порад учителеві. Вибрані твори в п'яти томах. Том другий. Видавництво "Радянська школа", 1976, стор. 624 - 626.
Більше порад від Василя Сухомлинського:
Василь Сухомлинський, "Сто порад учителеві"
Книга "Сто порад учителеві" написана російською мовою протягом 1965 - 1967 років. Уривки з роботи друкувалися російською мовою в журналі “Народное образование” (1969, №5,6,9) й українською мовою в ряді номерів газети “Радянська освіта” у 1971 та 1972 роках. У повному об’ємі вперше опублікована українською мовою у 1976 році в другому томі п’ятитомного видання вибраних творів педагога.