Василь Сухомлинський
СТО ПОРАД УЧИТЕЛЕВІ
88. ЗА ЯКИХ УМОВ КОЛЕКТИВ УСПІШНО ВИКОНУЄ СВОЮ ФУНКЦІЮ ВИХОВАТЕЛЯ ОСОБИСТОСТІ
Ця порада, що ґрунтується на певних теоретичних узагальненнях, дуже потрібна для практичної роботи. Важливо передусім знати вихідні принципові настанови й розуміти складну взаємозалежність виховних впливів на людину. Особливо це важливо, якщо мати на увазі створення гармонійної єдності колективу й особистості.
Отже, в чому джерела виховної сили колективу, за яках умов колектив успішно, ефективно виконує роль вихователя особистості?
Підсумовуючи сказане в ряді попередніх порад, приходимо до таких висновків:
1. Розуміння й відчування кожною особою тієї істини, що поряд з тобою живе й трудиться людина (я б назвав цю умову відчуванням людини), що в неї є радощі й болі, що до неї треба ставитися по-людському, розуміти й відчувати її духовний світ і стан у дану хвилину. Де немає уміння кожної людини орієнтуватися — розумом і серцем — у людському океані, там нема й не може бути колективу, нема й не може бути ні поваги до кожного члена колективу, ні самоповаги.
2. Здатність кожної особи обмежувати свої бажання, уміння відмовлятися від частини своїх бажань, співвідносячи й узгоджуючи їх з бажанням інших людей. Ця дуже важлива якість душі виховується тими уроками чуйності, уроками людяності (про них ішла мова вище), які полягають у тому, що людина, пізнаючи серцем духовний світ іншої людини, приходить їй на допомогу, віддає їй свої сили, залишає себе в іншій людині.
Уміння обмежувати свої бажання в ім’я блага інших людей виявляється, зокрема, в тому, що звичайно називають поступливістю. Якби в людей не було цієї здатності, життя перетворилося б на пекло. Воно й перетворюється на пекло там, де кожний іде за своєю примхою.
3. Постійний розвиток моральної, емоційної, інтелектуальної, естетичної, творчої культури людини. Колектив лише тоді є колективом і, отже, великою виховною силою, коли він увесь час духовно зростає. А це можливе лише там, де сьогодні кожен розумніший, розвиненіший, щедріший серцем, ніж учора. Мова йде про постійне, безперервне духовне самозбагачення колективу, про те, щоб він, як один із скульпторів, що творять нову людину, завжди працював над своєю власного статуєю — над самим собою,— збагачуючи її все новими й новими найтоншими рисочками.
4. Високорозвинене почуття власної гідності, самоповаги особистості. Розвиваючи, оберігаючи почуття поваги кожного до самого себе, виховуючи чутливість душі до доброго слова, краси, ми тим самим підвищуємо виховну силу колективу.
Є цілий період духовного життя людини — вік від 5 — 6 до 9 — 10 років, який я назвав би періодом виховання готовності до життя в колективі. У ці роки особливо недопустимі грубість, байдужість, безсердечність — адже це удари по найтоншій тканині дитячого серця, після яких вона стає твердою й нечутливою, як шкіра буйвола. Пильно оберігайте вразливу тканину дитячого серця в ці роки, вихователю.
Якщо в найбільш ранні роки ви зробили його серце морально товстошкірим, знайте, що пізніше, в отроцтві, вихованець ваш сміятиметься з ваших педагогічних хитромудрощів, мета яких — «пробрати», зачепити за живе. Чим менше покарань пережила людина в роки раннього дитинства, чим чутливіше відгукувалася вона на добре слово, тим вірнішим у неї буде страж совісті — серце й тим сильніший буде колектив, який складається з таких осіб.
5. Бажання дитини, вихованця бути хорошим, прагнення того, щоб про нього думали добре. Це одне з найживодайніших джерел виховної сили колективу. Його наповнює багатство моральних відносин, ідеї, що надихають колективну діяльність. Людині хочеться бути хорошою, коли вона побачила хороше в своєму товаришеві, пережила почуття захоплення, зачудовання моральною красою.
І тільки в колективній праці, одухотвореній високою, бла-городною ідеєю, починається та самоповага, від якої залежить усе духовне обличчя особистості, її ставлення до інших людей. Мудрість і майстерність виховання полягають У тому, щоб відкрити очі людині на людину, запалити колектив високою метою праці.
6. Недопустимість виставляння напоказ перед колективом усіх слабостей особистості дитини. Людина повинна не боятись колективу, а радіти з того, що колектив бачить у ній хороше, думає про неї добре. Влада колективу над особистістю має спиратися на дуже тонкі людські відносини. Вона вступає в силу лише тоді, коли колектив бачить у людині незрівнянно більше гарного, ніж поганого.
7. Багатогранність інтересів, захоплень, діяльності членів колективу. Колективу нема, якщо вихованці безликі. Колектив лише тоді набуває виховної сили, коли кожний має своє неповторне обличчя, кожний чимось збагачує взаємовідносини між товаришами.
8. Громадська активність колективу. Виховна сила колективу, його влада над особистістю визначається тим, наскільки яскраво виражає він суспільні ідеї. Колектив школи повинен повсякчас брати участь у громадських справах.
9. Господарські відносини всередині колективу. Прекрасні істини про обов’язок, відповідальність, свідоме підкорення, поєднання особистих і громадських інтересів залишаться добрими побажаннями, якщо людина на власному досвіді не пізнала відповідальності за цінності, які належать колективу. Багаторічний досвід переконує, що саме з цієї відповідальності починається моральний досвід організаційних залежностей у колективі — керівництво, підкорення.
10. Недопустимість такого поділу в колективі на актив і пасив, при якому людина відчуває, що возна приречена тільки на пасивність і бездіяльність, що її доля — лише підкорятися іншим. Активність члена колективу визначається не тільки тим, що він уміє вимагати й керувати. Вона повинна бути різноманітною. Кожен член колективу нехай виявляє свою активність у тій сфері діяльності, в якій найповніше розкриваються його задатки, здібності, нахили.
Громадська активність особистості в сучасній школі немислима без всебічного розвитку людини. У колективі не повинно бути жодного пасивного, безликого, такого, що ні в чому себе не виявляє. Не потрібно й таких, чия єдина активність полягає в тому, що вони керують.
Право на керівництво повинно випливати з активності, обумовленої задатками, здібностями, майстерністю, прикладом у тій чи іншій сфері творчої праці, творення. Керувати в шкільному колективі — це означає насамперед бути взірцем у праці.
11. Різноманітність колективів. Виховна сила колективу розкривається лише тоді, коли людина бере активну участь у кількох об’єднаннях, кожне з яких виконує свої завдання.
Переплетення інтересів, захоплень, різних видів діяльності, пошуки самого себе, свідомий розвиток своїх задатків, здібностей, талантів — тільки за цієї умови здійснюється гармонія колективного й особистого.
Без різноманітності колективів неможлива активність усіх без винятку вихованців. Якщо життя вихованців замикається в рамках одного первинного колективу, він «видихається», неминуче з’являються пасивні.
12. Турбота дітей, підлітків, юнаків і дівчат про людину, особливо про маленьку дитину. Колектив стає дійовою виховною силою лише тоді, коли кожна особа вкладає сили своєї душі в іншу людину, турбується про неї. Особливо велике виховне значення має така турбота в той період, коли відбувається становлення поглядів, переконань, життєвого ідеалу.
13. Мудрість вихователя колективу — педагога. Колектив, безумовно, є творінням педагога, він не може виникнути сам по собі й жити стихійно. Без розумного педагога немає колективу. Тому не можна сприймати серйозно «новаторські» пропозиції про класи без класного керівника, про повну самостійність колективу. Це так само неможливо, як неможливо лікування хворих покласти на самих хворих.
Мудрість педагога-вихователя полягає в тому, щоб вихованці не відчували його дріб’язкової опіки й формального нагляду, щоб задум педагога діти висували і здійснювали як свій власний задум. У справжньому майстрові-вихователеві діти ніколи не відчувають повелителя.
Але чим старші діти, тим вища їх вимогливість до вихователя. Підлітки вже прекрасно розуміють, що педагог має бути взірцем, ідеалом, совістю їхнього колективу. Тому від вихователя підлітків, юнаків і дівчат вимагається особливо глибоке знання життя й людини.
Вихователь колективу є тією силою, завдяки якій ніколи не припиняється духовний — моральний, інтелектуальний, емоційний, естетичний — розвиток колективу. Для того, щоб цей розвиток був реальністю, необхідне повсякденне доторкання педагога до розуму й серця вихованців, необхідно постійно відкривати перед ними все нові й нові сторони життя і духовного світу людини.
* Текст адаптовано
За матеріалами: В.О. Сухомлинський. Сто порад учителеві. Вибрані твори в п'яти томах. Том другий. Видавництво "Радянська школа", 1976, стор. 620 - 624.
Більше порад від Василя Сухомлинського:
Василь Сухомлинський, "Сто порад учителеві"
Книга "Сто порад учителеві" написана російською мовою протягом 1965 - 1967 років. Уривки з роботи друкувалися російською мовою в журналі “Народное образование” (1969, №5,6,9) й українською мовою в ряді номерів газети “Радянська освіта” у 1971 та 1972 роках. У повному об’ємі вперше опублікована українською мовою у 1976 році в другому томі п’ятитомного видання вибраних творів педагога.