Василь Сухомлинський
СТО ПОРАД УЧИТЕЛЕВІ
79. ТУРБУЙТЕСЯ ПРО ТЕ, ЩОБ ВАШІ ВИХОВАНЦІ БУЛИ І ВИХОВАТЕЛЯМИ
Коли ми створювали наш степовий Куточок Краси для людей, у життя нашої дружної сім’ї несподівано ввійшла доля маленької дівчинки — Наталочки, як ми ласкаво її назвали. Дівчинка жила на околиці. У неї була лише мати. У три роки Наталочка тяжко захворіла — перестала ходити. Навесні і влітку мама клала доньку в маленький візок і ставила його під крислату яблуню. Зелений двір, яблуня, два вулики, колодязь, лелеки на сараї, собака Пальма, кролі, яких оберігала собака,— ось і весь світ Наталі. Голосиста й балакуча, але водночас засмучена своєю хворобою, дівчинка просила нас принести польових квітів, яких вона не бачила. У кожного з нас боліло серце: невже дівчинка не одужає? Лікарі її лікували, але швидкого одужання не обіцяли: якесь глибоке ураження нервової системи, ноги дівчинки нерухомі. Чим же тобі допомогти, маленька Наталочко?..
Що тільки ми не робили для неї! В її просторій кімнаті зробили справжній сад: посадили ялинку й сосну, перенесли з шкільної теплиці квітучі хризантеми. Під вікном посадили троянду. Через рік дівчинці треба було йти до школи, і ми стали вчити її читати й малювати. Усю зиму в її кімнаті цвіли квіти. Але дівчинка була дуже бліда, тендітна. Я бачив, як, повертаючись від Наталочки, Зіна і Галя крадькома плачуть. Швидше б настала весна,— мріяли ми.
Навесні, тільки-по зазеленів горіх і зацвіли перші степові квіти, ми посадила Наталочку у візок і повезли в Куточок Краси. Дівчинка з подивом відкривала новий для себе світ, усе для неї було незнайоме: і тремтіння степового марева над курганами, і спів жайворонка, і величезні коники... У Куточку Краси хлопчики й дівчатка побудували курінь. Тут ми проводили цілі дні під час літніх канікул. Цілюще повітря степу, аромат горіхового листя, червоні помідори й кавуни, хрумкі яблука — мабуть, усе це було найкращими ліками для Наталочки. Її щічки порожевіли, в очах заграли радісні вогники. Через два роки дівчинка стала на ноги. Лікар сказав: лікують не тільки ліками, а й радістю. А особливо такі хвороби, як у Наталочки.
Два з половиною роки душевної турботи про хвору дівчинку були незрівнянними уроками сердечності. Юнаки й дівчата навчились відчувати, пізнавати серцем біду, тривоги, турботи там, де очима їх, буває, не побачиш. Я переконався, що коли колектив турбується про дитину, він стає дуже чутливим і до найбільшої біди — людської самотності.
* Текст адаптовано
За матеріалами: В.О. Сухомлинський. Сто порад учителеві. Вибрані твори в п'яти томах. Том другий. Видавництво "Радянська школа", 1976, стор. 597 - 598.
Більше порад від Василя Сухомлинського:
Василь Сухомлинський, "Сто порад учителеві"
Книга "Сто порад учителеві" написана російською мовою протягом 1965 - 1967 років. Уривки з роботи друкувалися російською мовою в журналі “Народное образование” (1969, №5,6,9) й українською мовою в ряді номерів газети “Радянська освіта” у 1971 та 1972 роках. У повному об’ємі вперше опублікована українською мовою у 1976 році в другому томі п’ятитомного видання вибраних творів педагога.