Синичко, синичко
— Синичко, синичко,
А де твоя спідничка,
І ти на морозі
Ходиш в босій нозі?
— Була на весіллі,
Була й на похміллі,
І моя спідничка
Там, де й черевички.
— Сороко, сороко,
А де твоя сорочка,
Що ти на сніжини
Та без сорочини?
— Була на хрестинах,
Ще й на іменинах.
Мені ті хрестини,
Що без сорочини.
— Синичко-сороко,
А де ж ваше око,
Що ні спідничини,
Ані сорочини?
(1968)
* * *
Прилетіли гуси, сіли у воротях
Прилетіли гуси, сіли у воротях,
Оті білі гуси в червоних чоботях,
В червоних чоботях, в хустинках рябеньких,
Заґелґали гуси, що я ще маленький…
(1961)
* * *
Почапали каченята
Почапали каченята
та по чаполоті,
каченята-чапенята:
сухо нам у роті.
В білих льолях сплять лілеї,
чапленя на чатах.
Ці лілеї — дрімолеї,
а ми — каченята!
Свого дядька ми приспали,
і тата, і маму,
діда-качура поклали
спати в красноталу.
А самі, хоч далеченько,
чап
по чаполоті
до води, до водиченьки —
сухо ж нам у роті!
(1970)
* * *
До нас прийшов лелека
До нас прийшов лелека
З косою на плечі,
Води напився з глека
Та й сів на спориші.
І так сидів лелека,
І думав те, що знав:
Пропало десь далеко
Все, що косити мав,
Пропало десь далеко.
Не видно вдень-вночі…
І плакав наш лелека
З косою на плечі.
(1963)
* * *
Далекими світами
Далекими світами
Вночі і по ночах
Горбатими морями
Летів додому птах.
Його мала голівка
Боялась над крилом —
Та зацвітала гілка
Блакитно-білим сном.
І птах сказав до себе,
До вітру на крилі:
Нам лиш літати небом,
А жити на землі.
(1968)
* * *
В Іллі на дачі лиє дощ
В Іллі на дачі лиє дощ,
І троє гусеняток,
Хоч так, чи так, чи як там хоч,
Скубуть траву з-під лапок.
І пішаки, як мамлюки, —
Їм бог велів загинуть…
Не пішаки, то маслюки
Шубовснуть у корзину…
Неначе все, як мало буть:
Залатане із латки
Скубе щось серце на майбуть,
Як гусеня з-під лапки.
(1969)
За матеріалами: Микола Вінграновський. Вибрані твори у трьох томах. Том 1. Поезії. 1954 - 2003. Передмова Т. Салиги. Художник Л. Бейгера. Тернопіль, видавництво "Богдан", 2004.
Більше творів Миколи Вінграновського на нашому сайті:
Твори Миколи Вінграновського
Небуденне явище в нашій літературі — поезія Миколи Вінграновського. Кажу: поезія, хоч в останні роки він більше пише прозу. Проте і проза його навдивовижу поетична. Він у всьому поет. А щоб пізнати поета, радив колись мудрий Гете, треба піти в його країну... Що ж таке: поетова країна? Це не просто географічне чи політико-адміністративне поняття. Це і земля, де він народився і зростав, де вбирав у себе безліч вражень дитинства, що формували основу його духу. Це і доба, що дала настроєність і масштаб цьому духові. Це і люди, в яких і через яких поставали йому земля і доба: батько і мати, кревні й сусіди, друзі й ровесники... Це народ. Це великі книги й великі імена, до яких тягнувся... Земля... Україна... Миколаївщина...