"Ну, по-перше, ніякий я не летючий. Так сталося. Так буває досить часто. От, здається все, знайшов, видивився таки свою єдину. Незрівнянну. Проте, проходить час, і ти починаєш розуміти, що вже досита надивився на свою "незрівнянну" і дивитися на неї далі, вже немає сил. І починаєш розуміти, що краса зовнішня в жодній мірі не може замінити красу внутрішню, що в любові бувають не тільки свята, але й будні, до того ж цілком безпросвітні в плані статку, що близьке майбутнє туманне, що гроші ніколи не з'являються самі по собі, але самі по собі зникають. От тоді-то й настає твоя черга зникнути, надавши коханій шанс змінити розклад карт у пасьянсі своєї долі. А, по-друге, у всьому цьому, як бачиш, теж є своя принадність. Ніби за помахом чарівної палички я одержав красуню дочку. Тому мені зовсім не соромно. Тим більше ми з твоєю мамою ще якийсь час листувалися і жодного натяку на своє батьківство я не отримував..." (Олег Гончаров, Раїса Гончарова)
"... Питання будуть? Питань нема. Тоді вперед! Ділягін, для початку ми поживемо на твоїй дачі. Джессіка говорить, що там у тебе місця на всіх вистачить! Не знаю, що буде робити Булкін з трьома жінками, але що буду робити з трьома чоловіками я, я продумала до дрібниць! І вище голови, вам водночас таке щастя привалило – жінка напів-міністр та дочка – писана красуня! Чи могли б ви коли-небудь мріяти про подібне щастя?!" (Олег Гончаров, Раїса Гончарова)
"Якось після сніданку Русана підсіла в крісло ближче до Данилка, який розфарбовував кольоровими фломастерами картинки коміксу, і запитала: "А ти, Даню, хотів би, щоб у нас вдома з'явилася пташка, котра вміє розмовляти? Я не про того дурного папугу, котрий прикидався піратом, а просто пташка. Наприклад, шпак." "Мені цілком вистачає тебе, Русю, ‒ відповів Данилко, старанно замальовуючи сердечко на синій майці Супермена червоним фломастером. ‒ Якщо вас буде двоє, я втечу жити до бабусі Марії." "Але чому? Я ж не пташка. І невже я так багато балакаю?" "Уяви собі!" "Але ж я не можу просто сидіти, дивитися в стіну й мовчати. Ось ти в основному мовчиш, бо в тебе в голові думок мало. А в мене в голові постійно багато думок, і мені потрібно всіх їх проговорити, інакше вони образяться і не будуть приходити до мене в голову. І я буду схожа на тебе."" (Раїса Гончарова)
"Бумеранг" (комедія на дві дії), "З молитвою про прощення" (фантазія-реквієм на одну дію), "Заміж?! Та ніколи!!!" (комедія-фарс на дві дії), "Хроніки Чукотських Еміратів" (комедія на дві дії), "Синдром молодої дружини" (комедія на дві дії для старшокласників та дорослих), "Випадкові діти від Нобеля" (комедія на дві дії для старшокласників та дорослих), "Вікно з видом на смерть" (драма на дві дії) - твори, автор яких - Олег Гончаров, перекладені письменницею Раїсою Гончаровою українською мовою.
"У цей приїзд я вже не носилася змиленим конем по місту, час від часу непритомніючи від захвату. У цей приїзд, я тихо відкололася від своєї компанії, сіла в кафе і поринула у свої думки, що обсідали мене в останні місяці. Їдучи зі столиці, я навмисне залишила ноутбук включеним і тепер Шура вже напевно в курсі того, що її таємниця вже, властиво, не таємниця. Штірліц був близький до провалу... Зрозуміло, не така вже я й кровожерлива насправді. Нехай живе, скільки їй Бог відміряв..." (Раїса Гончарова)
Монодрама "Втеча" у 2017 році увійшла до збірки семи п'єс Раїси Гончарової "Дзвони долі", виданої за підтримки КМДА.
"...Уявляєш, сьогодні мені сон наснився ‒ ну просто фантастика! Ніби я ось крізь це дзеркало пройшов на той бік, тобто в задзеркалля, і потрапив в одне дивне королівство! І нібито я мав був стати їх наступним королем! Але сон був настільки реальний, ніби я насправді там побував..." (Раїса Гончарова)
У 2017 році драма "Депортація душі" увійшла до збірника семи п'єс Раїси Гончарової "Дзвони долі", виданої за підтримки КМДА. У 2016 році "Депортація душі", драма на дві дії Раїси Гончарової у перекладі російською мовою Олега Гончарова, увійшла до лонг-листа міжнародного конкурсу драматургів "Історична драма" (м. Калінінград, Росія).
15 казочок від Раїси Гончарової — для розумних, допитливих, спостережливих дітей, готових допомогти не лише тому, хто поруч. Сподіваємося, що казочки обов'язково знайдуть свого читача навіть серед дорослих, бо всі ми колись були дітьми.
"Якщо ви вважаєте, що та історія з папугою-брехуном і скринею з піратським золотом закінчилась, то ви помиляєтесь. Не закінчилася! Як виявилося, пірати завжди приходять за своїми грішми. Але хто ж міг знати про це завчасно? В тім-то й річ, що ніхто. У вихідний тато привіз Русану й Данилка до бабусі Марії до заміського будинку. "Ведіть себе пристойно, дітлахи, ‒ застеріг їх тато, злегка стусонувши носком черевика переднє колесо свого автомобіля, перевіряючи колесо на твердість. ‒ Сьогодні в нас субота, а завтра в нас що?" "Завтра в нас неділя," ‒ жваво відповіла Русана й теж ударила кросівкою колесо, хоча й не розуміла мотиву свого вчинку. "Правильно. Але є ще щось," ‒ відповів тато й ударив носком черевика ще й заднє колесо, перевіряючи і його на твердість..." (Раїса Гончарова)
Прем’єра комедії-детектива "Катрін" відбулася у 2017 році у театрі “Вавилон” НПУ імені Петра Драгоманова у Києві (режисер - Ірина Савченко). П’єсу "Катрін" опубліковано у збірці п’єс Раїси Гончарової "Дзвони долі", яка побачила світ, завдяки Літконкурсу та підтримці КМДА у видавництві "Фенікс" у 2017 році.
"Квартира Люсі Оберемок. Просте, навіть бідне умеблювання: старезна шафа, сервант радянських часів, продавлений диван, круглий стіл, старовинний настінний годинник в дерев'яній оправі, пара стільців та ще й великий абажур з китицями знизу. У передпокої чути приглушені голоси. Через мить до кімнати стрімко заходить Люся, тягнучи за собою велику китайську сумку. Слідом за Люсею в кімнату заходить Катька..." (Раїса Гончарова)
"...Зранку будинок Грицевичів перетворився на божевільню. Данилко бігав по кімнатах, виконуючи умови отримання Золотої Монети Бажань, слідом за братом бігала Руся, тягаючи за собою плюшевого ведмедика та страшненьку ляльку вуду з несправжніми голками, а за дівчинкою носився кіт В'юн, намагаючись відібрати у Русани ведмедя, на якому він зазвичай спав. І всі були зайняті справою. Кожен своєю. А ще за годину Данилко вискочив з будинку й поскакав на одній нозі по вулиці в напрямку Королівського палацу, тягнучи із собою кота В'юна, пристебнутого до ремінця, щохвилини озираючись на Русану, котра бігла за ним з ведмедиком і лялькою в руках. Магія почалася... І тут раптом виявилося, що Данилко в своєму бажанні отримати Золоту Монету Бажань далеко не самотній! Наближаючись до Королівського палацу, хлопчик помітив, що городян, котрі жваво стрибали на одній нозі, ставало все більше й більше!..." (Раїса Гончарова)
"Одного разу Русана й Данилко сиділи біля відкритого вікна, пускали мильні бульбашки та рахували лисих. Лисих було реально мало, оскільки багато хто з перехожих йшли по вулиці в капелюхах, кепках, бейсболках і банданах, а тому визначити, хто з них лисий, а хто ‒ ні, дітям було досить складно. Видувши чергову порцію мильних бульбашок на голови городян, Русана раптом помітила маленького павучка, що швидко спускався по ледь помітній павутинці, розгойдуючись на протязі. "Дивися, Даню, павучок прийшов до нас у гості. Можеш його піймати й засушити для Золотої Монетки Удачі." "Ні. Він ще маленький." "А якщо бачиш павучка, то це яка прикмета?" ‒ Русана потягнулася пальчиком до павучка..." (Раїса Гончарова)
Драма "Острів марнословства" у 2017 році увійшла до збірки семи п'єс Раїси Гончарової "Дзвони долі", виданої за підтримки КМДА.
Драму на дві дії для старшокласників Раїси Гончарової "Скарб", присвячену пам'яті усіх загиблих від рукотворного голоду в Україні у 1932-1933 роках, опубліковано у збірці п’єс "Дзвони долі", яка побачила світ, завдяки Літконкурсу та підтримці КМДА у видавництві "Фенікс" у 2017 році.
"Іноді люди хворіють. Так буває, і з цим нічого не поробиш. Одного разу бабуся Богдана провела в лікарні майже два тижні. Данилко із сестрою дуже за нею дуже скучили. А ще скучив бабусин кіт Пажера. Він подовгу лежав на підвіконні, поглядаючи на перехожих, а ввечері забирався на бабусине ліжко й влаштовувався спати на її подушці. Дні тяглися повільно, немов би хтось наступив часу на його довгий плащ... І якось одного погожого дня тато, нарешті, привіз бабусю Богдану з лікарні додому. Бабуся була трохи блідою, але посміхалась своєю вічно молодою посмішкою. "Обережніше діти, ‒ весело застерігав батько Русану й Данилка, які одразу зависли в бабусі на шиї. ‒ Ви ж не хочете, щоб бабуся Богдана знову зламалася? Інакше мені доведеться везти її назад до лікарні. Вона ще занадто слабка..."" (Раїса Гончарова)
"На свій день народження Данилко, нарешті, одержав у подарунок бінокль. Справжній! Справжнісінький! Десятикратний. Чесно кажучи, бінокль Данилко замовляв ще на минуле Різдво. Але, як ми вже знаємо, вони з Русаною і батьками гостювали в Америці, у дідуся Василя, і Санта-Клаус тоді застряг у димарі каміна, тому й не зміг виконати замовлення Данилка. Так буває. Тим більше, що діти під час своєї поїздки на оленях не подумали про подарунки для себе та все, що було у великому мішку Санта Клауса, просто роздали іншим дітям. Але тепер бажання Данилка і бажання його батьків зійшлися в одній точці, і в його кімнаті з'явився новий мешканець у коричневому футлярі з тисненої шкіри та ще й з величезними блискучими очима ‒ лінзами..." (Раїса Гончарова)
Драма на дві дії "Уроки детермінізму" у 2017 році увійшла до збірки семи п'єс Раїси Гончарової "Дзвони долі", виданої за підтримки КМДА.
"Якось влітку Русана з Данилком та з іншими дітьми грали на задньому дворі будинку. Було тепло, світило сонечко, на квіти раз по раз сідали бджоли й товсті волохаті джмелі та інші комахи, щоб попити нектару. Високо в небі ластівки ловили комах, а місцеві качки на ставку біля парку вигулювали своїх маленьких і незграбних діточок. Русана з дівчатками, розташувавшись на газоні, бавилася ляльками, а Данилко з хлопчиком на ім'я Колюнчик чистили біля колонки свої велосипеди. Аж раптом несподівано подув холодний вітер, по небу поповзли темні свинцеві хмари, а ще за кілька хвилин посипав дрібний сніг. Не розуміючи що відбувається, дівчатка з вереском гайнули до будинку, а Данилко з Колюнчиком, вимкнувши воду в колонці, побігли зі своїми велосипедами до громадського гаража під будинком..." (Раїса Гончарова)
